про залишення позову без розгляду
13 лютого 2026 р. м. Чернівці Справа №600/5933/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати не в повному обсязі всіх належних сум грошового забезпечення при звільненні з 13.10.2024 р. солдата ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити колишньому солдату ОСОБА_1 окремі види грошового забезпечення, зокрема посадовий оклад - 9046,95 грн, оклад за військове звання - 141,33 грн, надбавку за вислугу років - 2297,01 грн, надбавку за особливості проходження військової служби - 4613,98 грн, щомісячну премію - 44135,01 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні - 16720,36 грн;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 804000,00 грн
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
На адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Зазначено, що про виплату всіх належним сум грошового забезпечення позивачу було відомо зокрема при отриманні наказу про звільнення від 12.10.2024 та при отриманні грошового атестату в лютому 2025 року. Факт отримання грошового атестату підтверджується ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі № 600/567/25-а. У зв'язку з викладеним, посилаючись на ч.2 ст. 233 КЗпП просить залишити позовну заяву без розгляду.
Позивачем подано клопотання про відмову в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду. Зазначено, що письмового повідомлення в день звільнення 12.10.2024 позивачем не отримано. Закриття провадження у справі № 600/567/25-а не являється письмовим повідомлення в розумінні ст. 116 та ч. 2 ст. 233 КЗпП і по них не вбачається можливість працівника дізнатися про допущення відповідачем порушення прав позивача. У зв'язку з викладеним, просить визнати вказану заяву про залишення позовної заяви без розгляду безпідставною.
03.02.2026 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху після відкриття та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало пропущений строк звернення до суду з вказаним позовом. Окрім того, судом було зазначено, що не взято до уваги доводи позивача, що закриття провадження у справі № 600/567/25-а не являється письмовим повідомлення в розумінні ст. 116 та ч. 2 ст. 233 КЗпП і по них не вбачається можливість працівника дізнатися про допущення відповідачем порушення прав позивача, оскільки факт надсилання вказаних документів і був підставою звернення до суду по справі № 600/567/25-а та спростовує доводи позивача щодо не знання про порушення його прав. необґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача та строки звернення до суду.
10.02.2026 р. на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обґрунтування вказаного клопотання позивач повторно зазначив, що письмового повідомлення в день звільнення 12.10.2024 позивачем не отримано. Закриття провадження у справі № 600/567/25-а не являється письмовим повідомлення в розумінні ст. 116 та ч. 2 ст. 233 КЗпП і по них не вбачається можливість працівника дізнатися про допущення відповідачем порушення прав позивача. Окрім того звертав увагу, що перебував на лікуванні, що зокрема підтверджується випискою - епікризом з 01.07.2025 по 10.07.2025 р. У зв'язку з викладеним, просить суд поновити строк звернення до суду.
Дослідивши письмові докази з приводу поважності причини пропуску строку на звернення до адміністративного суду, перевіривши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд робить наступні висновки.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України.
Відповідно до матеріалів позовної заяви, предметом даного позову є оскарження дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачеві з квітня по жовтень 2024 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за вислугу років.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України в редакції чинній на момент звернення до суду - із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, станом на 18.12.2025 року (дата звернення до суду) стаття 233 КЗпП не містить норм, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що 10.02.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якому просив :
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 при розгляді заяви від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 щодо надання запитуваних інформації та документів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 належним чином розглянути заяву від 27 грудня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян».
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду про закриття провадження від 25.03.2025 року по справі № 600/567/25-а встановлено наступне.
Так, заява ОСОБА_1 була зареєстрована у військовій частині НОМЕР_1 10 січня 2025 року за вхідним реєстраційним номером №113.
За результатами розгляду вказаної заяви військова частина НОМЕР_1 листом від 15 лютого 2025 року №1827/1719 повідомила позивача про те, що у відповідності до інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати №725 від 15.02.2025 у вересні, жовтні 2024 року ОСОБА_1 було нараховано грошові кошти у розмірі 123575,90 грн, що включає в себе вихідну допомогу у розмірі 25079,68 грн, оклад за військовим званням у розмірі 205,16 грн, за вислугу років у розмірі 51,29 грн, індексацію у розмірі 11,03 грн, одноразова грошова допомога на оздоровлення у розмірі 20899,73 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 57822,59 грн, компенсацію за невикористану відпустку УБД у розмірі 19506,42 грн. З урахуванням раніше виплачених сум, в жовтні 2024 року було виплачено 87058,15 грн.
Також разом з указаним вище листом відповідачем направлено на адресу позивача документи, зазначені у заяві від 27 грудня 2024 року, а саме:
- інформаційну довідку про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати в тому числі додаткова винагорода згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, №725 від 15.02.2025;
- довідку про розміри додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) від 15.02.2025 №722;
- довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №721 від 15.02.2025;
- грошовий атестат ОСОБА_1 №720 від 15.02.2025.
Лист військової частини від 15 лютого 2025 року №1827/1719 з доданими до нього документами було надіслано засобами поштового зв'язку на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 15 лютого 2025 року, що підтверджується описом вкладення до рекомендованого листа.
З наявних у справі матеріалів судом установлено, що 15 лютого 2025 року відповідач засобами поштового зв'язку направив на адресу позивача лист із копіями документів, які він просив надати у своїй заяві від 27 грудня 2024 року.
Отже, оскаржувана позивачем у даному позові бездіяльність була самостійно виправлена відповідачем - суб'єктом владних повноважень шляхом видачі та направлення позивачу листа від 15 лютого 2025 року №1827/1719. Тобто, спір у даній справі, який стосувався ненадання позивачу відповіді на його заяву від 27 грудня 2024 року, фактично, наразі між сторонами вичерпано (припинено).
У зв'язку з викладеним, провадження у справі закрито.
Отже з урахування зазначеного вище, суд констатує, що з 25.03.2025 року почався трьохмісячний строк звернення до суду (оскільки ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду про закриття провадження від 25.03.2025 року встановлено факт направлення, грошового атестату, довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії, інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати в тому числі додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, довідки про розміри додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 на адресу позивача).
Суд не бере до уваги доводи позивача, що закриття провадження у справі № 600/567/25-а не являється письмовим повідомлення в розумінні ст. 116 та ч. 2 ст. 233 КЗпП і по них не вбачається можливість працівника дізнатися про допущення відповідачем порушення прав позивача, оскільки факт надсилання вказаних документів і був підставою звернення до суду по справі № 600/567/25-а та спростовує доводи позивача щодо не знання про порушення його прав.
З урахуванням викладеного строк звернення до суду закінчився 25.06.2025.
Натомість, з вказаним позовом, позивач звернуся до суду лише 18.12.2025 р., тобто майже через шість місяців після закінчення строків звернення до суду.
Так судом взято до уваги, перебування позивача на лікарняному у період з 01.07.2025 р. по 10.07.2025 р., однак суд зазначає, що строк звернення до суду закінчився 25.06.2025 р. а період перебування позивача на лікарняному відбувся після закінчення строків звернення.
Інших доказів, які б надали підстави для поновлення строку звернення до суду позивачем не надано.
Таким чином, суд встановив, що даний позов подано до суду із пропущенням тримісячного строку без обґрунтувань та доказів поважності причин пропущення зазначеного строку.
Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії», “Девеер проти Бельгії» Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін., які суд також враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним у поданій на виконання вимог ухвали суду клопотання, суд звертає увагу на те, що в ній не зазначено жодних причин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, які унеможливили позивача звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
Згідно зі частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, у поданій заяві позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого законом строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Із наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з даним позовом у строк, встановлений приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, а поважних причин його пропуску не наведено, відповідних доказів не надано.
Позивач в своєму клопотанні вказував, що ним строк на оскарження не пропущений.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Крім цього, згідно частин тринадцятої та п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Оскільки після відкриття провадження у справі судом встановлено факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом і позивачем у клопотанні наданому на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, не наведено поважних причин його пропуску, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Визнати неповажними причини строку звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя І.В. Маренич