Справа № 127/10020/24
Провадження 2/127/7155/25
12 лютого 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Сичук М.М., розглянувши цивільну справу № 127/10020/24 за позовом ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання,
У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа № 127/10020/24 за позовом ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання.
У межах цієї справи ухвалою судді Сичука М.М. від 20.08.2025 року позовну заяву було залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.10.2025 року зазначену ухвалу скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 28.01.2026 року касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
11.02.2026 року справа повторно надійшла до провадження судді Сичука М.М.
Таким чином, у межах цієї справи суддею вже було надано правову оцінку процесуальним передумовам її розгляду, що призвело до припинення руху справи на відповідній стадії. Надалі вказана процесуальна позиція стала предметом перегляду судами вищих інстанцій та була визнана такою, що не відповідає вимогам процесуального закону.
Не погоджуючись із ухвалою суду від 20.08.2025 року про залишення позовної заяви без розгляду, представник позивача - адвокат Мунтян Є.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також постановити окремі ухвали.
Основні доводи апеляційної скарги зводилися до того, що відповідно до довіреності ОСОБА_2 надала своєму сину повноваження представляти її інтереси з правом укладати та розривати цивільно-правові правочини, у тому числі щодо нерухомого майна, а тому ОСОБА_1 мав належні повноваження на укладення договору про надання правової допомоги. На переконання апелянта, залишення позову без розгляду за таких обставин призвело до необґрунтованого обмеження права на звернення до суду та порушення права на доступ до правосуддя.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.10.2025 року апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 28.01.2026 року касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Таким чином, питання належності представництва, обсягу повноважень особи, яка діяла від імені позивача, а також питання забезпечення права на доступ до правосуддя стали предметом принципового процесуального спору та отримали правову оцінку судами апеляційної та касаційної інстанцій.
З огляду на те, що зазначені процесуальні аспекти безпосередньо пов'язані з можливістю подальшого розгляду спору по суті, їх попередня оцінка судом першої інстанції та подальше скасування відповідного процесуального рішення можуть об'єктивно сприйматися сторонами як такі, що створюють ризик повторного формування позиції щодо тих самих обставин.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо існують інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості або об'єктивності.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Piersack v. Belgium», «De Cubber v. Belgium» та ін.), безсторонність суду оцінюється за суб'єктивним та об'єктивним критеріями.
При цьому за об'єктивним критерієм визначальним є не лише фактична відсутність упередженості, а й те, чи забезпечує суд достатні гарантії для усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості з точки зору розумного та поінформованого спостерігача.
Скасування судового рішення саме по собі не свідчить про упередженість судді. Водночас у даному випадку йдеться про процесуальне рішення, яким фактично було припинено можливість розгляду спору по суті. За таких обставин подальший розгляд справи тим самим складом суду може об'єктивно сприйматися сторонами як повторне здійснення оцінки процесуальних передумов розгляду спору, що вже були предметом перевірки судами апеляційної та касаційної інстанцій.
З огляду на необхідність забезпечення не лише фактичної безсторонності суду, а й її зовнішнього прояву, що є складовою гарантії справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з метою збереження довіри до суду та усунення будь-яких потенційних сумнівів у неупередженості при подальшому розгляді справи, суд вважає за необхідне заявити самовідвід.
Відповідно до частин першої та дев'ятої статті 40 ЦПК України питання про самовідвід судді вирішується постановленням ухвали суду.
Керуючись статтями 36, 37, 40, 260 ЦПК України,
Заяву судді Вінницького міського суду Вінницької області Сичука М.М. про самовідвід у цивільній справі № 127/10020/24 за позовом ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання задовольнити.
Цивільну справу № 127/10020/24 передати до канцелярії Вінницького міського суду Вінницької області для повторного автоматизованого розподілу між суддями відповідно до статті 33 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: