Ухвала
12 січня 2026 року
м. Київ
справа № 364/893/24
провадження № 61-16234ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність», в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 1 грудня 2025 року, ухвалену
за результатами розгляду заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність», в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, про ухвалення додаткової постанови у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність» про внесення змін до договору оренди землі,
23 грудня 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Верховного Суду подана касаційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) «Єдність», в інтересах якого діє адвокат Марценюк Л. А., на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 1 грудня 2025 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу
(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій практиці
у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга СТОВ «Єдність», в інтересах якого діє адвокат Марценюк Л. А.,
не у повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 1 грудня 2025 року заявник вказує порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, статті 141 ЦПК України, та неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18,
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у додатковій постанові від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, у постановах Верховного Суду від 20 листопада
2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не вказано, щодо якої норми права відсутній висновок, та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідної норми права.
Касаційна скарга заявника в частині визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК Українине відповідає зазначеним вимогам закону.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, і надати докази надсилання копії цієї скарги та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Єдність», в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 1 грудня 2025 року залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначеного недоліку.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали,
касаційний суд як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження не врахує.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко