Житомирський апеляційний суд
Справа №274/10022/24 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 10 Доповідач Талько О. Б.
03 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Талько О.Б.,
суддів: Коломієць О.С., Григорусь Н.Й.,
за участю секретаря Драч Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/16550/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, зняття заборони на квартиру та визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гуменюка Олександра Володимировича, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 8 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю.,
У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 6 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ZRSWGK00000129, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 42480 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05.03.2027 року.
На забезпечення виконання кредитного договору 6 березня 2007 року між ЗАТ КБ « ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір за №ZRSWGK00000129, згідно з яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що у подальшому, 15 січня 2008 року, між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири, який оформлений розпискою. Відповідно до даного договору він набував у власність квартиру АДРЕСА_2 . Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири мав бути укладений після зняття обтяжень із цього нерухомого майна.
Позивач стверджує, що з часу придбання у власність даної квартири він постійно проживає за даною адресою та користується цим житловим приміщенням й сплачує комунальні послуги.
Натомість, як стало нещодавно відомо, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань. основним і додатковим тощо.
Як йому стало відомо із листа Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11грудня 2024 року, АТ КБ «Приват Банк» звернулося із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на вказану квартиру шляхом її продажу з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приват Банк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, а також виселення ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі, із зняттям з реєстраційного обліку в органі Міністерства внутрішніх справ України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23.08.2012 року у справі №0603/4629/12 відмовлено у відкритті провадження по даній справі у зв'язку із смертю ОСОБА_2 та відсутністю факту прийняття спадщини.
Отже, строк пред'явлення вимоги до спадкоємців розпочався 23.08.2012 року, коли АТ КБ «Приват Банк» дізналося або могло дізнатися про відкриття спадщини, та закінчився 23.02.2013 року.
Протягом строку, визначеного ст. 1281 ЦК України, вимоги до спадкоємців заявлені не були.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Наслідком припинення іпотеки (визнання договору іпотеки недійсним) згідно зі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є скасування відповідного запису в Державному реєстрі прав. Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки у разі припинення правовідношення за договором іпотеки є перешкодами у реалізації права розпорядження відповідним майном, у зв'язку із чим слід вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Також позивач вказав, що є підстави для визнання за ним права власності на вказану квартиру за набувальною давністю, оскільки ОСОБА_2 за життя добровільно відмовився від цього майна, здійснивши його відчуження.
Враховуючи, що він добросовісно заволодів чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися ним, вважається за можливе визнати за ним право власності на квартиру за набувальною давністю.
Таким чином, просив суд визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором №ZRSWGK00000129, укладеним 06.03.2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» (наразі АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки №ZRSWGK00000129, укладеним 06.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (наразі АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з яким ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти заборону на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 8 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гуменюк О.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема, зазначає, що попередній власник квартири відмовився від неї шляхом її відчуження на користь позивача. Натомість суд зауважив, що розписка про передання грошових коштів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 в рахунок оплати за спірну квартиру не свідчить ані про час заволодіння квартирою позивачем, ані про добросовісність такого заволодіння.
Вважає даний висновок суду таким, що суперечить положенням ст.344 ЦК України, яка визначає можливість набуття права власності за набувальною давністю.
Неможливість застосування такого способу захисту визначена періодом написання розписки про відчуження спірного майна. Саме в цей період діяла норма, яка вказувала на те, що договір купівлі-продажу квартири має бути не тільки нотаріально посвідчений, але й підлягати державній реєстрації.
З огляду на це, посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №522/3999/23, згідно з якою державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Отже, укладення сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна у формі письмової розписки в період дії норми ст.657 ЦК України, яка для укладеності договору, окрім нотаріального посвідчення, передбачала ще й необхідність його державної реєстрації, вказує лише на те, що в такому випадку не можна захистити своє майнове право в порядку ст.220 ЦК України, а шляхом застосування ст.344 ЦК України.
При цьому, видача розписки є підтвердженням наявності правових підстав володіння позивачем спірним нерухомим майном за фактом відмови власника від нього, як підстави для застосування до даних правовідносин положень законодавства про набувальну давність.
Також суд зазначив, що зі змісту розписки про передачу грошових коштів ОСОБА_1 було достеменно відомо, що квартира знаходиться в іпотеці банку та наявні заборони на її відчуження. У пункті 18.7 договору іпотеки від 06.03.2007 визначено, що іпотекодавець не вправі відчужувати або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки без згоди іпотекодержателя. ОСОБА_2 не мав права відчужувати ОСОБА_1 без згоди банку спірну квартиру, і ОСОБА_1 про це було відомо.
Проте суд не врахував обставин справи, зокрема, як зазначив позивач, дані кошти були передані продавцю саме для погашення кредиту та зняття іпотеки.
Натомість, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , так і не виконавши грошових зобов'язань.
Тому дії ОСОБА_1 не можна вважати в такому випадку недобросовісними. Оцінка добросовісності мала б в такому випадку бути надана лише по відношенню до власника майна, а не до банку, який не мав жодних майнових прав на спірне майно, а лише поєднувався з ним договором забезпечення.
Сплив визначених ст.1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов'язанням, а також припинення такого зобов'язання.
З листа Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.12.2024 року ОСОБА_3 стало відомо, що АТ КБ «Приват Банк» звернувся із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на вказану квартиру шляхом її продажу ПАТ КБ "Приват Банк" з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою- покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приват Банк" всіх передбачених нормативно- правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 серпня 2012 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі у зв'язку із смертю ОСОБА_2 .
Отже, строк пред'явлення вимоги до спадкоємців розпочався 23.08.2012 року, коли АТ КБ «Приват Банк» дізналося або могло дізнатися про відкриття спадщини, та закінчився 23.02.2013 року.
Натомість, протягом строку, визначеного ст.1281 ЦК України, вимоги до спадкоємців заявлені не були.
Так, рішенням суду встановлено, що вказану вимогу банк заявив лише 13.10.2015 року (потім 29.01.2016 року, 06.10.2020 року).
Наголошує, що банком жодним чином не спростовувалися вказані висновки суду.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом п. 1 ч.1 ст. 593 ЦК України та ч.1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Таким чином вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу.
Представник АТ КБ « Приват Банк» не визнала доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 6 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №ZRSWGK00000129, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 42480 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 5 березня 2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 6 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір за №ZRSWGK00000129, згідно з яким останній передав в іпотеку банку належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріали справи свідчать, що іпотекодержатель звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру та виселення.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 23 серпня 2012 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі з тих підстав, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обгрунтовуючи вимоги, позивач надав суду копію розписки від 15 січня 2008 року, у якій зазначено про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 32000 дол. США в якості оплати за продаж квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У розписці також зазначено про те, що нотаріальний договір буде укладено після зняття всіх заборон із даної квартири.
Наявна в матеріалах справи Інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчить про те, що право власності на вказану квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 .
На підтвердження позовних вимог також суду надано квитанції про сплату позивачем комунальних послуг за даною адресою протягом березня 2015 року, червня 2016 року, квітня-липня 2018 року, лютого 2019 року, у січні та жовтні 2020 року.
Відповідно до матеріалів спадкової справи до майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємці після його смерті відсутні, із претензіями кредитора звертався АТ КБ «Приват банк»: 13.10.2015 року, 29.01.2016 року, 06.10.2020 року.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її сусідом. Вона проживає у квартирі АДРЕСА_3 із 1992 року. У квартирі АДРЕСА_4 жив ОСОБА_5 . Після смерті син продав квартиру та надалі у квартиру заселилися ОСОБА_6 з дружиною та дітьми. ОСОБА_7 вона не знала. ОСОБА_6 живе у квартирі більше 10 років безперервно.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_5 із 2008 року. У квартирі АДРЕСА_4 цього будинку більше 10 років проживає позивач із сім'єю.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22) та від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вірно виходив з того, що розписка про передачу коштів в рахунок укладеного в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, не є документом, на підставі якого виникає право власності на нерухоме майно. Така розписка за своєю сутністю не є попереднім договором, оскільки відповідно до положень частини першої 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, тобто письмовій та посвідченій нотаріально.
Суд вірно зазначив про те, що така розписка про передання грошових коштів ОСОБА_1 . ОСОБА_2 в рахунок оплати за спірну квартиру не свідчить про добросовісність заволодіння позивачем цим житловим приміщення.
ОСОБА_1 не є стороною ані кредитного договору NoZRSWGK00000129, ані договору іпотеки №ZRSWGK00000129, а також не набув права власності на предмет іпотеки, а отже, не довів факту порушення його майнових прав та інтересів цими договорами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гуменюка Олександра Володимировича, залишити без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 8 серпня 2025 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: