Справа № 632/1773/25
провадження № 2/632/129/26
іменем України
12 лютого 2026 р. м. Златопіль
Суддя Златопільського міськрайонного суду Харківської області Кузьменко С.Л. за участю секретаря судового засідання Хохлової І.С., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням,
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, втратив право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є головним квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Первомайської міської ради Харківської області від 22.06.2005р. № 284 у зв'язку з втратою за рішенням суду права користування житловим приміщенням колишнього чоловіка позивачки, ОСОБА_3 .
У вищезазначеному житловому приміщенні крім позивачки зареєстрований її син - відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не сплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житла та не приймає участі у спільному побуті, що свідчить про відсутність інтересу відповідача до вказаного житла. На даний час місце перебування відповідача позивачці невідоме, оскільки вони не спілкуються.
Збереження реєстрації відповідача, який зареєстрований, але фактично не проживає у квартирі протягом багатьох років, створює для позивачки надмірний і необгрунтований тягар (збільшені комунальні внески, неможливість оформити та отримати субсидію).
Ухвалою судді від 15.10.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 10.11.2025.
10.11.2025 підготовчий розгляд справи відкладено на 11.12.2025 через відсутність електропостачання у приміщенні суду.
11.12.2025 позивачка надала до суду заяву, якою просила долучити до матеріалів даної цивільної справи копію закордонного паспорту відповідача на 2-х аркушах. Повідомила суд, що її син ОСОБА_2 виїхав на постійне проживання до Румунії та заявила клопотання про витребування відомостей від адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, буд. 26, м. Київ, 01601) щодо перетину кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 11.12.2025 підготовчий розгляд справи відкладено на 13.01.2026. Витребувано додаткові докази від адміністрації Державної прикордонної служби України. Виклик відповідача здійснено через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
13.01.2026 позивачка надала заяву, якою просила підготовче судове засідання розглянути без її участі. Не заперечує про призначення справи до судового розгляду.
Ухвалою судді від 13.01.2026 підготовче судове засідання закрито, розгляд справи призначено до розгляду по суті на 12.02.2026. Виклик відповідача здійснено через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
12.02.2026 від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Позивачка надала заяву про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України та засобами поштового зв'язку. Конверти з розписками, які направлялися відповідачу, повернулися до суду з зазначенням: «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзиву на позов до суду відповідач не надавав так само як і будь-яких заяв чи заперечень.
Суддя у порядку статей 280 та 281 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу по суті на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення.
Враховуючи, що сторони до суду не прибули, фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється.
Суддя, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.
Згідно рішення Первомайської міської ради Харківської області № 284 від 22.06.2005 вбачається, що позивачка є головним квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з втратою за рішенням суду права користування житловим приміщенням колишнього чоловіка позивачки, ОСОБА_3 (а.с.8 ,9).
Відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, видані власнику житлового приміщення ОСОБА_1 виконавчим комітетом Златопільської міської ради Харківської області № 2333 від 16.09.2025 містять прізвище, ім'я та по батькові як позивачки так і відповідача ОСОБА_2 (а.с.10).
З копії акту № 1100 від 08.08.2025 КП «Жилсервіс» Златопільської міської ради Харківської області вбачається, що відповідач ОСОБА_2 дійсно зареєстрований, але фактично не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 з травня 2005 року по день складання акту (а.с.11).
Копія закордонного паспорту НОМЕР_6 містить прізвище ОСОБА_2 ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 (а.с.29,30).
За інформацією Державної прикордонної служби України № 19/98368-25 від 15.12.2025 ОСОБА_2 здійснив перетин пункту пропуску Солотвино 04.11.2023, пункт пропуску Дякове 29.12.2023 (а.с. 41).
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням з тих підстав, що протягом багатьох років за місцем реєстрації не проживає та не несе витрати по утриманню квартири.
Відповідно до статті 9 Житловий кодекс України (далі - ЖК України), ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
В статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно статтями 317, 319, 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першої 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено частиною першою статті 391 ЦК України.
Підстави втрати права користування житлом визначені статтею 405 ЦК України. Відповідно до зазначеної норми Закону, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Зі змісту вказаної статті, а також статті 64 ЖК України, яка дає визначення поняття «член сім'ї» вбачається, що необхідною умовою існування права на користування житлом власника є спільне проживання членів сім'ї з власником житла та ведення спільного господарства.
Статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі Постанова № 5), під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації. Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про виселення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Пунктом 39 Постанови № 5 роз'яснено, що суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
З врахуванням того, що відповідач не проживає у належній позивачці квартирі протягом багатьох років, спільним побутом з позивачкою не пов'язаний, не веде з нею спільне господарство та не несе витрати на утримання житла, а наявність реєстрації є формальною умовою приналежності до житлового будинку, тому суддя вважає, що право позивачки підлягає захисту у спосіб визначений нею у позовній заяві, який є ефективним та призводить до поновлення її прав.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлені обставини в їх системному зв'язку вказують на те, що відповідач втратив право на користування житловим будинком, а тому суддя приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтею 41 Конституції України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»; статтями 9, 64, 72, 150 ЖК України; статтями 15, 16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України; статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 89, 128, 258, 259, 263-265, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, таким, що втратив право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Златопільським міськрайонним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду безпосередньо або через Златопільський міськрайонний суд Харківської області або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги позивачем або заяви про перегляд заочного рішення, поданої відповідачем. У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі подання заяви про перегляд заочного рішення воно або скасовується судом або підлягає оскарженню в загальному порядку, передбаченому ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач, якому заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії заочного рішення суду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Первомайським РС ГУДМС України в Харківській області 04.06.2013, зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , телефон: НОМЕР_4 .
ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Новомосковськ, Дніпропетровської області, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 .
Суддя: С. Л. Кузьменко