Постанова
Іменем України
04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 760/17503/24
провадження № 61-14985св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
стягувач - ОСОБА_1 ,
боржник - дочірнє підприємство «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»,
головний державний виконавець Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцька Валерія Анатоліївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,
Історія справи
Короткий зміст скарги
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Центрального МУЮ (м. Київ) Прилуцької В. А. (далі - Солом'янський ВДВС у м. Києві), боржник - дочірнє підприємство «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 по примусовому виконанню виконавчого листа Київського апеляційного суду № 760/21117/20 від 05 квітня 2024 року про поновлення на роботі у Дочірньому підприємстві «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України») з 27 серпня 2020 року, що перебуває на виконанні Солом'янського ВДВМ у місті Києві.
04 липня 2024 року державним виконавцем Солом'янського ВДВС у м. Києві Прилуцькою В. А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
17 липня 2024 року стягувач отримав постанову про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується розпискою у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором № 0600940042434, що міститься в матеріалах виконавчого провадження, конвертом та відомостями сайту оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта» про вручення даного листа. Із зазначеною постановою державного виконавця скаржник категорично незгодний оскільки вважає її незаконною.
Згідно змісту оскаржуваної постанови, її винесено державним виконавцем Прилуцькою В. А. у зв'язку з фактичним повним виконанням судового рішення згідно наказу від 30 червня 2023 року № 182-В/О виданого ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про скасування наказу від 21 серпня 2020 року № 629-К/0 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інноваційно-інституційних перетворень з 27 серпня 2020 року. Проте, боржник - ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», скаржника на посаді фактично не поновив, до роботи не допустив.
Про існування наказу від 30 червня 2023 року № 182-В/О виданого ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» скаржник нічого не знає, оскільки його зміст до його відому боржником не доводився, до роботи його допущено не було. Також скаржник не викликався державним виконавцем для ознайомлення із цим наказом та відомості про роботу до його трудової книжки не вносилися. Вказане свідчить, що державним виконавцем не вжиті достатні, передбачені законодавством, заходи для забезпечення належного виконання рішення суду, тому постанова державного виконавця є незаконною та такою що підлягає скасуванню.
ОСОБА_1 просив:
визнати неправомірними дії державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Прилуцької В. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого листа Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року № 760/21117/20, які полягають у винесенні постанови від 04 липня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Прилуцької В. А. від 04 липня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
стягнути з органу ДВС за рахунок бюджетних асигнувань на користь скаржника понесені судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року:
скаргу ОСОБА_1 задоволено;
визнано неправомірними дії державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Прилуцької В. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого листа Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року № 760/21117/20, які полягають у винесенні постанови від 04 липня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Прилуцької В. А. від 04 липня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом;
державний виконавець, у порушення вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», не перевірив - чи дійсно боржник виконав рішення суду та якими документами і фактичними обставинами» встановленими державним виконавцем це підтверджується. Сама по собі постанова про закінчення виконавчого провадження від 04 липня 2024 року про виконання рішення суду на підставі виданого ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України наказу від 30 червня 2023 року, без встановлення державним виконавцем фактичного допуску стягувача до роботи з внесенням відповідних записів до трудової книжки не може бути доказом фактичного виконання рішення суду;
при розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків;
судом не встановлені підстави, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для закінчення виконавчого провадження. Отже, у суду є всі підстави вважати, що державним виконавцем не вжито належних заходів щодо виконання виконавчого документа, постанову про закінчення виконавчого провадження винесено з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
ПостановоюКиївського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року:
апеляційну скаргу ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» задоволено;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення;
у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку;
належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися;
відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. У суді апеляційної інстанції представник боржника пояснив, що наказ був виданий про поновлення на роботі, та у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не вийшов на роботу, то був йому направлений поштою. Також поштою був направлений лист стягувачу, про запрошення його на роботу для фактичного виконання роботи. Який залишився поза увагою стягувача, оскільки останній на роботу не приходить, трудову книжку не приносить. У зв'язку з цим ними був виданий та виготовлений дублікат трудові книжки та внесені всі записи, які вимагає закон та виконання рішення про поновлення на роботі. Дублікат трудової книжки стягувач може отримати;
суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення скарги ОСОБА_1 та визнаючи неправомірними дії державного виконавця та визнаючи незаконною та скасовуючи постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, оскільки незважаючи на повідомлення ОСОБА_1 про винесення наказу ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 30 червня 2023 року № 182 В/О про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 27 серпня 2020 року, ОСОБА_1 не з'явився на робоче місце, не цікавився щодо можливості виконання своїх трудових обов'язків, не надав трудову книжку для внесення відповідних змін та записів, не прибув для ознайомлення з наказом шляхом власноручним підписом;
боржник направляв ОСОБА_1 повідомлення про необхідність з'явитися до ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та вирішення працевлаштування, а також наказ від 30 червня 2023 року № 182 В/О про скасування наказу від 21 серпня 2020 року № 629-К/О (про звільнення ОСОБА_1 ) та поновлення на роботі та повідомлено про необхідність прибуття його для оформлення трудових відносин до ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з трудовою книжкою. Проте ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним вчинилися дії спрямовані на фактичний допуск його до роботи після видачі наказу про поновлення на роботі. Також боржником направлено лист про фактичний допуск стягувача до роботи та виготовлено дублікат трудової книжки з усіма записами;
апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що мотивувальну частину оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 14 травня 2025 року слід змінити шляхом її доповнення висновками суду про врахування до спірних правовідносин відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, з огляду на те, що роботодавцем виконано рішення суду належним чином, докази про належне виконання надано відділу державної виконавчої служби, рішення та дії головного державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцької В, А. в частині закінчення виконавчого провадження є законним та таким, що відповідають чинному законодавству.
Аргументи учасників справи
28 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року, в якій просить:
скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року;
ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року залишити без змін;
справу в частині апеляційної скарги ОСОБА_1 передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд;
стягнути з боржника судові витрати, докази понесення яких будуть надані після ухвалення постанови.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не перевірив і не дослідив обставини вручення листа боржнику від 30 червня 2023 року за вих. № 252/06/23, який був надісланий поштою стягувачу, і яким боржник повідомив стягувача про поновлення на роботі та зобов'язав негайно приступити до виконання обов'язків начальника відділу інноваційно-інституаційних перетворень, повідомивши при цьому місцезнаходження робочого місця та робочий графік підприємства. У листі відсутня інформація про наказ боржника про поновлення стягувача на роботі та штатну посаду;
поштове відправлення № 0315127739448 скаржнику не вручено стягувачу з незалежних від нього причин, оскільки він був повернутий боржнику поштовою службою із зазначенням причини «за закінченням встановленого терміну зберігання»;
лист боржника від 30 червня 2023 року № 252/06/23 не є належним доказом на підтвердження виконання рішення суду про поновлення мене на роботі, оскільки таким доказом є наказ про внесення до штатного розпису штатної посади начальника відділу інноваційно-інституційних перетворень і поновлення стягувача на роботі на цій штатній посаді, який боржником у листі № 0315127739448 не направлявся;
апеляційний суд в оскаржуваній постанові посилався на листи боржника від 18 липня 2024 року № 253/07/24 та 01 квітня 2025 року № 129/04/25, в яких, зокрема, боржник просив стягувача в найкоротші строки прибути на робоче місце для виконання трудових обов'язків. Проте в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту вручення мені зазначених вище листів боржником;
суди не дослідили та не надали правову оцінку змісту наказу боржника від 30 червня 2023 року № 182 В/О, який є незаконним, оскільки для належного виконання рішення суду про поновлення на роботі боржник зобов'язаний був видати наказ про внесення до штатного розпису штатної посади начальника відділу інноваційно-інституційних перетворень, а не вводити позаштатну посаду та змушувати стягувача виконувати роботу на такій позаштатній посаді не передбачену трудовим договором;
боржник на виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року у справі № 760/21117/20, позивача на рівнозначній штатній посаді не поновив, не вніс відповідні зміни до штатного розкладу, скорочену посаду у штат не ввів;
законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено. Видання боржником наказу від 30 червня 2023 року № 182-В/О з вказівкою про те, що за відсутності вакантної рівнозначної посади (на якій стягувач працював до дня незаконного звільнення) роботодавцем введено позаштатну посаду начальника відділу інноваційно-інституаційних перетворень і стягувача зараховано на цю посаду, є свідченням порушення ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» умов укладеного з позивачем 05 серпня 2019 року трудового договору, відповідно яких ОСОБА_1 був зарахований у штат підприємства. А тому виведення стягувача за штат є порушенням вимог статей 21, 24 КЗпП України, оскільки роботодавцем фактично в односторонньому порядку змінено умови праці стягувача, які передбачені трудовим договором від 05 серпня 2019 року;
між стягувачем і боржником не укладався цивільно-правовий договір на позаштатну роботу начальником відділу інноваційно-інституційних перетворень, розмір заробітної плати на такій роботі не обговорювався та не узгоджувався, що боржником не заперечується;
порушені конституційна права стягувача на право на працю, рішення апеляційного суду створило ситуацію, коли у стягувача є дві трудові книжки, адже боржником незаконно було виготовлено дублікат трудової книжки. Стягувач не просив боржника робити дублікат трудової книжки і вносити туди записи, докази про це в матеріалах справи відсутні. Законодавством України не передбачено обов'язку роботодавця видавати працівникові дублікат трудової книжки за наявності в останнього її оригіналу;
апеляційний суд порушив принцип змагальності, оскільки зробив висновок, що стягувачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним вчинялися дії спрямовані на фактичний допуск до роботи після видачі наказу про поновлення на роботі. Наведений висновок спростовується доводами цієї касаційної скарги, а також положеннями статті 9 Конвенції № 158, згідно якої тягар доведення наявності законної підстави звільнення лежить на роботодавцеві;
апеляційний суд прийняв апеляційну скаргу боржника, вимоги якої не відповідали приписам статті 356 ЦПК України, та вийшов за межі своїх повноважень, оскільки за державного виконавця встановив, що: «роботодавцем виконано рішення суду належним чином, докази про належне виконання надано відділу державної виконавчої служби, рішення та дії головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцької Валерії Анатоліївни в частині закриття виконавчого провадження є законним та таким, що відповідають чинному законодавству». Наведене свідчить про порушення принципу змагальності сторін, оскільки повноваження з перевірки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі у виконавчому провадженні віднесено до компетенції державного виконавця, а не суду чи боржника;
апеляційний суд не розглянув клопотання стягувача про повернення без розгляду доказів боржника, які подані із порушенням вимог статті 83 ЦПК України, а саме до суду апеляційної інстанції були подані докази, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції. Заперечуючи проти їх приєднання до матеріалів справи, у своєму відзиві на апеляційну скаргу боржника від 10 вересня 2025 року № 114670 скаржника заявив клопотання про повернення без розгляду наданих боржником на стадії апеляційного провадження доказів, зазначених ним у додатку до апеляційної скарги за №№ 4, 5, 6, 7, 14, а саме: додаток № 4 - копія листа боржника від 01 квітня 2025 року № 129/04/25; додаток № 5 - копія листа боржника від 18 липня 2024 року № 253/07/24; додаток № 6 - копія листа боржника від 30 червня 2023 року № 252/06/23; додаток № 7 - копія листування боржника із державним виконавцем; додаток № 14 - копія наказу боржника від 30 червня 2023 року № 182 В/О. Проте апеляційний суд клопотання не розглянув, натомість усупереч вимог частини третьої статті 367 ЦПК України прийняв зазначені докази і послався на них в оскаржуваній постанові, порушивши тим самим принцип змагальності;
апеляційний суд не розглянув апеляційну скаргу стягувача по суті і відмовив у задоволенні її вимог з підстав задоволення апеляційної скарги боржника.
25 грудня 2025 року ДП «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» через представника Соколову А. А. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить:
касаційну скаргу залишити без задоволення;
постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що:
постанова апеляційного суду відповідає нормам Конституції України та законодавства України «Про виконавче провадження». У разі виконання рішення про поновлення на роботі державний виконавець перевіряє, чи видано роботодавцем наказ про поновлення, чи створено умови для допуску працівника до роботи, чи повідомлено його про можливість приступити до виконання обов'язків. Виконавець має перевірити, чи роботодавець вжив заходів для повідомлення працівника про поновлення (направлення наказу, листів, повідомлень). При цьому він не зобов'язаний перевіряти фактичне отримання документів працівником, оскільки його компетенція обмежується перевіркою дій боржника щодо виконання рішення;
державний виконавець надіслав вимогу боржнику щодо виконання рішення суду, боржник в свою чергу повідомив стягувача про його виконання;
щодо повернення поштових відправлень та належного виконання рішень. Листи, надіслані ОСОБА_1 щодо його поновлення та обов'язку приступити до виконання роботи за рішенням суду, були повернуті підприємству з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Це свідчить лише про невиконання адресатом свого обов'язку отримати кореспонденцію, а не про неналежність повідомлення. Повернення поштового відправлення не є доказом неналежного повідомлення, якщо воно було направлене за правильною адресою;
трудове законодавство України не містить спеціального обов'язку роботодавця повідомлення про поновлення на роботі. Стаття 235 КЗпП України визначає сам факт поновлення на роботі, але не містить вимоги щодо спеціального повідомлення працівника. Статті 36, 40-41 КЗпП також не передбачають обов'язку роботодавця окремо повідомляти працівника про поновлення. Обов'язок роботодавця полягає у виданні наказу та забезпеченні можливості приступити до роботи, що було виконано ДП «Київський облавтодор» у повному обсязі. Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видання наказу про поновлення та фактичного допуску працівника до роботи. Працівник повинен бути обізнаний про наказ і мати реальну можливість приступити до виконання обов'язків. Якщо роботодавець видав наказ і направив повідомлення за правильною адресою, але працівник не отримав листа через закінчення терміну зберігання, це не є підставою для визнання повідомлення неналежним. Відповідальність за невиконання обов'язку отримати кореспонденцію лежить на адресаті. Належним виконанням рішення про поновлення є видання наказу та створення умов для допуску працівника до роботи. Сам факт ненадання кореспонденції працівником не свідчить про порушення з боку роботодавця;
Верховний Суд наголошував, що державний виконавець не має повноважень перевіряти наказ роботодавця на відповідність нормам КЗпП України. Його обов'язок полягає лише у перевірці факту видання наказу та створення умов для допуску працівника до роботи, а правомірність чи законність самого наказу може оцінювати лише суд. Державний виконавець діє виключно в межах Закону України «Про виконавче провадження» і не має права оцінювати правомірність чи відповідність наказів роботодавця нормам трудового законодавства. Його компетенція обмежується перевіркою факту виконання рішення суду. Належним доказом виконання рішення про поновлення є видання наказу та створення умов для допуску працівника. Виконавець не може підміняти суд у питанні оцінки змісту наказу чи його відповідності нормам КЗпП України. Судовий контроль здійснюється судами, а не державними виконавцями. Виконавець лише перевіряє фактичні дії боржника щодо виконання рішення, але не аналізує їх правову відповідність трудовому законодавству. Таким чином, враховуючи факт отримання ОСОБА_1 коштів за вимушений прогул, відсутність оскарження наказу у визначений строк та його чинність, можна дійти висновку, що наказ про поновлення влаштовував ОСОБА_1 до моменту подання позову за цим предметом спору. Факт отримання ОСОБА_1 коштів за час вимушеного прогулу відповідно до наказу від 30 червня 2023 року № 182-В/О підтверджує його чинність та належне виконання роботодавцем рішення суду. Вказаний наказ не був оскаржений у встановленому законом порядку, а стаття 233 КЗпП України чітко визначає тримісячний строк для звернення працівника до суду з позовом про вирішення трудового спору. Пропуск строку оскарження означає, що визнати поновлення незаконним юридично неможливо, навіть у випадку скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження;
доводи ОСОБА_1 про порушення його прав є необґрунтованими та свідчать про зловживання процесуальними правами; боржник виконав рішення суду про поновлення на роботі стягувача;
роботодавець дотримався порядку направлення поштової кореспонденції, стягувач вважається таким, що повідомлений належним чином про поновлення його на посаді.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року:
поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі.
30 січня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2025 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
Постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у справі №760/21117/20:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено;
рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2022 року скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення;
позов ОСОБА_1 задоволено;
визнано незаконним і скасовано наказ дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 21.08.2020 року №629-К/О «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника відділу інноваційно-інституаційних перетворень дочірнього підприємства «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та поновлено ОСОБА_1 на роботі з 27 червня 2020 року;
стягнуто з дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 серпня 2020 року по 28 червня 2023 року у сумі 258 341,51 грн;
стягнуто з Дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті професійної правничої допомоги у суді першої та апеляційної інстанції у сумі 16 750 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року відмовлено.
ОСОБА_1 подано виконавчий лист № 760/212257/20 від 05 квітня 2024 року до Солом'янського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі якого державний виконавець Прилуцька В. А. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 752/64407 від 13 червня 2024 року щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 14 червня 2024 року щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_1 .
На виконання зазначених постанов дочірнього підприємства «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» здійснило виплату за час вимушеного прогулу та видало наказ № 182 В/О від 30 червня 2023 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 27 серпня 2020 року.
Дочірне підприємство «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» листом від 30 червня 2023 року вих. № 252/06/23 повідомило ОСОБА_1 про те, що на виконання рішення Київського апеляційного суду по справі № 760/21117/20 ДП «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про поновлення його на роботі та зобов'язало негайно приступити до виконання обов'язків начальника відділу інноваційно-інституаційних перетворень. Також повідомлено ОСОБА_1 про місцезнаходження робочого місця та робочий графік підприємства. Лист було надіслано на поштову адресу: АДРЕСА_1 .
На вимогу головного державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Прилуцької В. А. від 14 червня 2024 року за вих. № 116519 з супровідним листом за вих. № 214/06/24 від 27 червня 2024 року повідомлено про виконання постанови від 14 червня 2024 року по виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Постановою державного виконавця ВП № НОМЕР_1 від 04 липня 2024 року виконавче провадження закрито на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням рішення.
Вказана постанова державного виконавця була надіслана стягувачу ОСОБА_1 .
У подальшому ДП «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» направляло листи ОСОБА_1 , від 18 липня 2024 року № 253/07/24, від 01 квітня 2025 року № 129/04/25, в яких зокрема просило ОСОБА_1 в найкоротші строки прибути на робоче місце для виконання трудових обов'язків.
Однак після винесення ДП «Київський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» наказу № 182 В/О від 30 червня 2023 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 27 серпня 2020 року, та повідомлення останнього про даний наказ, ОСОБА_1 не з'являвся на робочому місці та виконання своїх трудових обов'язків.
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.
У пункті 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 цього Закону України «Про виконавче провадження»).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина перша статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).
Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Законодавець передбачає обов'язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19)). При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18). Поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але й фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного суду від 17 червня 2020 року в справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) зазначено, що «належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника». Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2020 року в справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 08 вересня 2021 року в справі № 721/910/19 (провадження № 61-4490св21).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23) зазначено: «дослідивши надані сторонами доказами та їх доводи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що роботодавець хоча й видав розпорядження, датоване 04 травня 2022 року, про поновлення на посаді директора Світловодського МКП «Комбінат комунальних послуг» Шумейка Р. Л. (№ 164-к), проте фактично не допустив його до виконання трудових обов'язків, тобто рішення суду в справі № 401/1694/21 про поновлення позивача на роботі не виконав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18) вказано, що «негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні. Разом з тим, наведене не означає, що дії по виконанню рішення про поновлення на роботі повинні відбуватися негайно після проголошення рішення незалежно від волі працівника, поновленого судом. Визнане судом право працівника на поновлення на роботі має приватний характер, тому воно не може бути реалізоване без волевиявлення цього працівника. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд встановив, що ознайомлення позивача з наказом про поновлення на роботі та фактичне допущення його до виконання попередніх обов'язків з наданням робочого місця відбулось 07 липня 2016 року, у зв'язку з чим, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул, вчинений в період з дня винесення наказу про поновлення на роботі - 23 червня 2016 року по 06 липня 2016 року, тобто до дня ознайомлення працівника з наказом та фактичного його допуску до роботи».
У статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що: «КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. […] судами не встановлено обставин, які б підтверджували фактичне допущення ОСОБА_6 до роботи, тобто забезпечення йому реальної можливості виконувати визначені трудовим договором обов'язки у порядку та на умовах, що мали місце до звільнення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року у справі № 209/1944/18 (провадження № 61-16466св20) зазначено, що:
«належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі№ 521/1892/18, провадження № 61-39740св18».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, викладено правовий висновок про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц викладено правовий висновок про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. У постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 750/2140/19, провадження № 61-14429св19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, провадження № 61-25800св18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц, провадження № 61-14433св18, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, провадження № 6-435цс15, викладено правовий висновок про те, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця Солом'янського ВДВС у м. Києві, посилаючись на те, що рішення суду про його поновлення на роботі згідно з виконавчим листом Київського апеляційного суду від 05 квітня 2024 року № 760/21117/20, не виконане. Тому державний виконавець Прилуцької В. А. необґрунтовано винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
при задоволенні вимог скарги суд першої інстанції вважав, що сама по собі постанова про закінчення виконавчого провадження від 04 липня 2024 року про виконання рішення суду на підставі виданого ВАТ «Державна акціонерна компанія» Автомобільні дороги України наказу від 30 червня 2023 року, без встановлення державним виконавцем фактичного допуску стягувача до роботи з внесенням відповідних записів до трудової книжки не може бути доказом фактичного виконання рішення суду;
апеляційний суд зазначив, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Встановивши, що роботодавець надіслав стягувачу лист із запрошенням на роботу та видав наказ про поновлення на роботі, апеляційний суд вважав боржника таким, що виконав рішення суду. А тому державний виконавець Прилуцька В. А. обґрунтовано закінчила виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду;
суди встановили, що постановою Київського апеляційного суду від 28 червня 2023 року у справі №760/21117/20, яка набрала законної сили, визнано незаконним і скасовано наказ дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від 21 серпня 2020 року №629-К/О «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника відділу інноваційно-інституаційних перетворень дочірнього підприємства «Київський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та поновлено ОСОБА_1 на роботі з 27 червня 2020 року;
апеляційний суд не врахував, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків;
поза увагою апеляційного суду залишилось те, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника;
судами не встановлено обставин, які б підтверджували фактичне допущення ОСОБА_1 до роботи, тобто забезпечення йому реальної можливості виконувати визначені трудовим договором обов'язки у порядку та на умовах, що мали місце до звільнення;
за таких обставин державний виконавець Прилуцької В. А. необґрунтовано винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
встановивши зазначені обставини суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги скарги. Натомість апеляційний суд на наведене увагу не звернув та неправильно скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив: змінити мотивувальну частину ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року, шляхом її доповнення висновками суду про врахування до спірних правовідносин відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду; іншу частину ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року залишити без змін. В обґрунтування апеляційною скарги ОСОБА_1 посилався на те, що державний виконавець не перевірила, чи відповідає наказ боржника законодавству про працю. Тому стягувач просив доповнити мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції висновками Верховного Суду, які стосуються поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, яку скорочено;
за змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи;
предметом скарги ОСОБА_1 є дії державного виконавця Прилуцької В. А. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. У порядку Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» суд перевіряє обґрунтованість дій та рішень державного виконавця у межах доводів відповідної скарги. Натомість аргументи щодо необхідності врахування висновків Верховного Суду, які стосуються поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, яку скорочено, стосуються саме обґрунтованості наказу про поновлення на роботі, а не дій та рішень державного виконавця. Тому відсутні підстави для зміни мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції.
У зв'язку з цим постанову апеляційного суду належить скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм процесуального права та з порушенням норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду - скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року скасувати.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року залишити в силі.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко