Унікальний номер справи № 755/17068/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2430/2026Головуючий у суді першої інстанції - Гаврилова О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
29 січня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Поліщук Н.В.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Правекс Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Правекс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,
У вересні 2024 року представник АТ «Правекс Банк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Згідно заявлених вимог, представник позивача просив суд визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18.06.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. за реєстровим номером № 331.
На обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що 23.08.2006 між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 496-005/06Р, за яким останній надано 76 000,00 доларів США. У зв'язку з неналежним виконанням позичальницею умов договору станом на 03.04.2017 утворилася заборгованість у сумі 109 579,73 доларів США, з яких 65 532,00 доларів США - основна сума боргу, 44 047,73 доларів США - проценти.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2018 у справі № 755/6649/17 з ОСОБА_1 стягнуто вказану заборгованість та 44 018,18 грн судового збору; 01.06.2018 видано виконавчий лист № 755/6649/17.
Виконавчий документ пред'являвся до виконання у різні періоди, однак фактичного стягнення не відбулося. 12.06.2024 виконавчий лист повторно подано приватному виконавцю Русецькому П.С., який відкрив виконавче провадження № 75286816, під час здійснення якого АТ «Правекс Банк», на підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.07.2024, встановив, що 18.06.2018 (після ухвалення рішення від 07.03.2018) ОСОБА_1 відчужила зазначену квартиру шляхом дарування на користь ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що сторони правочину є близькими родичами (мати та донька) і були зареєстровані у спірній квартирі, а тому їм було відомо про наявність боргу та судового рішення. За твердженням АТ «Правекс Банк», правочин укладено з метою недопущення звернення стягнення на майно боржника, у зв'язку з чим він має ознаки як фіктивності (стаття 234 ЦК України), так і фраудаторності як правочин, вчинений на шкоду кредитору, та підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2025 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначену квартиру.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2025 задоволено заяву позивача АТ «Правекс Банк», постановлено накласти арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 18.06.2018, зареєстрованого в реєстрі за № 331, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2025 у задоволенні позову АТ «Правекс банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.03.2025.
Не погоджуючись із рішенням суду АТ «Правекс Банк», через свого представника подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2025 та ухвалити нове яким позовні вимоги АТ «Правекс Банк» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачка не виконала зобов'язання за кредитним договором від 23.08.2006, унаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 109 579,73 доларів США, яка рішенням суду від 07.03.2018 підлягає стягненню, однак фактично не погашена.
Під час виконавчого провадження № 75286816, відкритого 12.06.2024, встановлено, що 18.06.2018, після ухвалення рішення суду про стягнення боргу, ОСОБА_1 відчужила належну їй квартиру на користь ОСОБА_2 за договором дарування. Про це Банк дізнався лише в межах зазначеного провадження, оскільки раніше боржниця власником квартири вже не значилась.
Зазначено, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджує укладення правочину між близькими родичами. Договір є безоплатним та укладений після виникнення і судового підтвердження боргу, внаслідок чого у боржниці фактично не залишилося майна, на яке може бути звернено стягнення. Таким чином, спірний договір має ознаки фраудаторності, оскільки укладений після пред'явлення вимог кредитора та ухвалення рішення суду; є безоплатним; укладений між близькими родичами; унеможливив реальне виконання судового рішення.
Вказує, що посилання суду першої інстанції на наявність іпотечного майна є безпідставним, оскільки рішення суду про стягнення передбачає грошове виконання і не обмежує кредитора зверненням стягнення виключно на предмет іпотеки. Порядок реалізації майна боржника визначається виключно Законом України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження, а не під час розгляду справи по суті.
Посилається на правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц), яка підтверджує право кредитора оспорювати правочини боржника, вчинені з метою уникнення звернення стягнення, як такі, що суперечать засадам добросовісності та є зловживанням правом.
Також звертає увагу, що вказане вище рішення суду про стягнення заборгованості досі не виконане ОСОБА_1 , що доводить те, що відчуження квартири слугувало інструментом для ухилення від виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.
З огляду на те, що відчуження майна відбулося після ухвалення рішення суду, за безоплатним договором та на користь близького родича, та призвело до неможливості виконання рішення, договір дарування, хоча формально спричинив перехід права власності, був використаний відповідачами як інструмент виведення майна з-під можливого звернення стягнення та вчинений на шкоду кредитору, що свідчить про його фраудаторний характер і зловживання правом.
12.11.2025 на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенка В.Ю., в якому останній просить відмовити в задоволені апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що доводи позивача про те, що договір дарування було укладено для створення механізму невиконання рішення суду є безпідставними, оскільки, на його думку, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність відповідного умислу у сторін правочину.
21.11.2025 АТ «Правекс Банк» подало відповідь на відзив, у якій зазначило про безпідставність заперечень відповідача.Банк вказав, що договір дарування квартири укладено між близькими родичами (матір'ю та донькою) та є безоплатним, при цьому відчуження майна відбулося 18.06.2018, тобто після ухвалення рішення суду від 07.03.2018 про стягнення заборгованості, що свідчить про спрямованість дій боржниці на уникнення виконання судового рішення.
Учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Осипенко В.Ю. надійшла до суду заява, про розгляд справи без участі.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності умислу обох сторін спірного договору дарування на вчинення фіктивного правочину, а також не доведено, що договір дарування був укладений без наміру створення правових наслідків, оскільки право власності на спірну квартиру зареєстровано за обдаровуваною у встановленому законом порядку.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками, з огляду на таке.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що правочин, учинений на шкоду кредитору (фраудаторний), може бути як оплатним, так і безоплатним, а обставинами, які свідчать про його недобросовісність, зокрема є: укладення після виникнення боргу або ухвалення судового рішення, безоплатний характер, вчинення між близькими родичами, а також наслідки у вигляді ускладнення чи неможливості виконання зобов'язання (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 06.10.2022 у справі № 904/624/19, від 05.04.2023 у справі № 523/17429/20.
Отже, договір, який формально відповідає вимогам закону, але використаний боржником як інструмент виведення майна з-під можливого звернення стягнення та спрямований на завдання шкоди кредитору, є проявом зловживання правом і може бути визнаний судом недійсним.
У постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники повинні мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, надати справедливе та своєчасне задоволення вимог та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 127/13995/21, яка наведена заявницею як підстава для касаційного оскарження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Таким чином, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено судове рішення про стягнення коштів або відкрито судове провадження у справі за позовом до нього про стягнення коштів відкрито виконавче провадження, та його найближчі родичі (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
При цьому оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.
Що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21).
Разом із тим, самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, поки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 30 червня 2020 року у справі № 310/4921/17 (провадження № 61-7016св19).
Судом встановлено, що 23.08.2006 між ПАТ КБ «Правекс Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 496-005/06Р, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 76 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних, строком до 23.08.2027. Кредит надавався на споживчі цілі. Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом, та відсотки за користування коштами у термін до десятого числа наступного місяця.
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, проте ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов'язання, які передбачені умовами кредитного договору. Сума боргу станом на 03.04.2017 становила 109 579,73 доларів США; з яких: сума боргу за тілом кредиту - 65 532,00 доларів США; сума боргу за відсотками - 44 047,73 доларів США.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.03.2018 по справі № 755/6649/17 позов Банку задоволено в повному обсязі та на користь якого вирішено стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 496-005/06Р від 23.08.2006 в сумі 109 579 доларів США 73 центи, та судовий збір - 44 018 гривень 18 копійок.
04.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. було відкрито виконавче провадження №59461663 з примусового виконання виконавчого листа №755/6649/17 (а.с.27), постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Л.О. від 01.07.2021 в межах виконавчого провадження №59461663 виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п.1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення не проводились (а.с.16-зворот), 09.09.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О.В. було відкрито виконавче провадження № 66771952 з примусового виконання виконавчого листа № 755/6649/17 (а.с.27-зворот - 28), постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О.В. від 31.05.2024 в межах виконавчого провадження № 66771952 виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», залишок нестягненої суми за виконавчим документом 2 974 749,98 грн, сума стягненої винагороди приватного виконавця 0,00 грн (а.с.15), 12.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Русецьким П.С. було відкрито виконавче провадження №75286816 з примусового виконання виконавчого листа №755/6649/17 (а.с.8).
Предметом судового спору в даній справі є вимоги щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 18.06.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 331, з тих підстав, що укладання цього договору спрямоване на уникнення виконання рішення у справі №755/6649/17 та стягнення кредитної заборгованості, оскільки він укладався з метою приховання майна боржника - відповідача ОСОБА_1 , на яке може бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення суду, тому позивач вважає цей договір фіктивним чи фраудаторним.
Сторони за цим договором домовились про те, що право власності на квартиру, що дарується, переходить до обдаровуваної з моменту передачі дарунку, про що буде свідчити одержання обдаровуваною цього договору, після його нотаріального посвідчення. Підставою виникнення права власності відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України є державна реєстрація права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 7. договору)(а.с.11)
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності фіктивності правочину, вказуючи, що у позовній заяві позивач просив визнати договір дарування квартири недійсним (фіктивним) з підстав, визначених статтею 234 ЦК України.
Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовував вимоги не лише посиланням на фіктивність правочину, а й доводами про відчуження майна після виникнення заборгованості та з метою унеможливлення виконання судового рішення, що за своєю правовою природою свідчить про фраудаторність такого договору.
Отже, позивач обґрунтовував позов не лише посиланням на фіктивність правочину, а й доводами щодо його фраудаторності, проте суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не врахував, що на момент укладення спірного договору дарування (18.06.2018) у ОСОБА_1 існувало невиконане грошове зобов'язання перед АТ «Правекс Банк», підтверджене рішенням суду від 07.03.2018 у справі № 755/6649/17, а відчуження нерухомого майна після ухвалення такого рішення за безоплатним договором на користь близького родича об'єктивно ускладнює або унеможливлює реальне виконання судового рішення.
Суд першої інстанції не врахував, що оспорюваний правочин вчинений відповідачем між близькими родичами (між донькою та матір'ю), та такі дії відповідачів спрямовані на виведення майна з-під можливого звернення стягнення шляхом відчуження на користь близького родича.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18, від 07.02.2024 у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
Верховний Суд у постанові від 06.10.2022 у справі № 904/624/19 зазначив, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Таким чином, відповідачка ОСОБА_1 діючи недобросовісно, здійснила відчуження належного їй нерухомого майна - квартири, знаючи про наявність невиконаного зобов'язання перед позивачем, розуміючи, що на належне їй рухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом реалізації цього майна, передбачила негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості, оскільки дії сторін під час укладання оспорюваних правочинів були направлені на приховання цього майна від виконання у майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання перед позивачем шляхом його реалізації.
Разом із тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наявність у боржниці іншого майна, переданого в іпотеку, виключає можливість звернення стягнення на спірну квартиру.
Матеріалами справи підтверджено, що на забезпечення виконання кредитного договору між сторонами укладено договір іпотеки щодо квартири АДРЕСА_2 . Однак рішення суду від 07.03.2018 передбачає грошове стягнення заборгованості та не встановлює обов'язку кредитора задовольняти вимоги виключно за рахунок предмета іпотеки.
Порядок та черговість звернення стягнення на кошти й інше майно боржника визначаються Законом України «Про виконавче провадження» та вирішуються в межах виконавчого провадження. Отже, кредитор має право на задоволення вимог за рахунок будь-якого майна боржника, у тому числі й спірної квартири.
За таких обставин сама по собі наявність іпотечного майна не спростовує недобросовісності відчуження квартири та не виключає можливості визнання договору дарування фраудаторним.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність перешкод у реалізації предмета іпотеки та застосування положень про мораторій, колегія суддів зазначає, що такі обставини не стосуються предмета даного спору. Зазначені норми регулюють виключно порядок звернення стягнення на іпотечне майно у межах виконавчого провадження та не впливають на оцінку правомірності відчуження боржником іншого майна.
Питання способу та черговості реалізації активів боржника вирішуються відповідно до Закон України «Про виконавче провадження» на стадії виконання рішення суду, тоді як у цій справі перевіряється добросовісність поведінки боржника при укладенні договору дарування після ухвалення рішення про стягнення заборгованості.
Матеріалами справи встановлено, що спірна квартира відчужена безоплатно на користь близького родича вже після виникнення підтвердженого судом боргу, що об'єктивно ускладнило виконання рішення суду та свідчить про недобросовісність і фраудаторність правочину, незалежно від наявності іпотеки чи дії мораторію.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що відповідачі використали право розпорядження майном всупереч його призначенню та на шкоду кредитору, оскільки договір дарування квартири від 18.06.2018 укладено після ухвалення рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь АТ «Правекс Банк», він є безоплатним та вчинений між близькими родичами, що свідчить про його спрямованість на виведення майна боржника з-під можливого звернення стягнення та ухилення від виконання судового рішення.
Не надавши належної оцінки зазначеним обставинам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання спірного правочину фраудаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредитору, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та безпідставної відмови у задоволенні позову.
З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04.08.2025скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Правекс Банк».
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір - 3633,60 грн (по 1816,80 грн з кожної) - за подання апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірній наданні оцінці доказів та тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до статті 376 ЦПК України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк» задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 18 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гарасютою О.В. реєстровим номером № 331.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства «Правекс-Банк» (ЄДРПОУ: 14360920, місцезнаходження: м. Київ, проспект Леоніда Каденюка, буд. 23) судовий збір в розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. в рівних частинах.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач
Судді