04 лютого 2026 року
справа № 363/2594/16-ц
провадження № 22-ц/824/688/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року, постановлене під головуванням судді Баличевої М.Б. у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ житлового будинку та визнання права власності та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності, визнання за ОСОБА_1 , права власності на житловий будинок та земельну ділянку та стягнення грошової компенсації на користь ОСОБА_2 ,-
08.07.2016 року представник ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом, в подальшому 11.12.2023 року уточнивши позовні вимоги просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 в порядку поділу майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08.10.1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час перебування в якому 15.04.2006 року придбано на ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101. Пізніше на вказаній земельній ділянці було побудовано житловий будинок загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., а також: навіс, сарай, баню, колодязь питний, колонку питну, яму вигрібну, доріжки та площадки, огорожу. Зазначений будинок було зареєстровано на ім'я Відповідачки. Відтак земельна ділянка та житловий будинок є спільною сумісною власністю сторін. На підставі викладеного, представник позивача змушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою.
11.06.2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Борух В.А. подана зустрічна позовна заява, яка обґрунтована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі у період із 1987 року до 2016 року. За час перебування у шлюбі подружжя набуло в спільну сумісну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101. Через деякий час на ній було зведено домоволодіння. Право власності на земельну ділянку та житловий будинок наразі зареєстровано за ОСОБА_4 , донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса КМНО Войнарскої І.А. 03.03.2016 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не можуть дійти згоди щодо порядку користування спільним майном та умовами поділу такого майна шляхом мирного врегулювання спору. Поділ земельної ділянки та житлового будинку та визнання часток у спільній сумісній власності у судовому порядку не вирішить спір між колишнім подружжям щодо користування та розпорядженням таким майном, на підставі викладеного просить:
- визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено навіс, сарай (познач літ. «І» та «Ї»), баня "(літ. "Й"), колодязь (цифрове познач. І), колонка (II), яма вигрібна (III), доріжки та площадки (IV-VI), огорожа (1-4);
- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено розміщено навіс, сарай (познач літ. «І» та «Ї»), баня "(літ. "Й"), колодязь (цифрове познач. І), колонка (II), яма вигрібна (III), доріжки та площадки (IV-VI), огорожа (1-4);
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частки у спільній сумісній власності на житловий будинок загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 34 частки у спільній сумісній власності на земельну ділянку загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено навіс, сарай (познач літ. «І» та «Ї»), баня "(літ. "Й"), колодязь (цифрове познач. І), колонка (II), яма вигрібна (III), доріжки та площадки (IV-VI), огорожа (1-4);
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 11 929,70 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року первісний позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 в порядку поділу майна подружжя.
В задоволенні зустрічної позовної заяви - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що представник апелянтки в суді першої інстанції заявлав клопотання про проведення у справі будівельно - технічної експертизи, на вирішення якої було постановлено питання щодо можливості розділити житловий будинок та земельну ділянку на дві рівні частини без втрати ними цільового призначення.
Апелянт вважає, що для вирішення справи та постановлення законного рішення потрібно було вирішити питання щодо того, чи дійсно вказані об'єкти нерухомого майна є неподільні.
Спірні об'єкти є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набутті під час шлюбу.
Зазначає, що заявляючи позов про визнання права власності на майно за відповідачем за зустрічним позовом та стягнення компенсації за частки у спільній сумісній власності на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_2 заявляла вимогу про поділ неподільних речей шляхом виділення їх у власність ОСОБА_1 та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції саме позивачка за зустрічним позовом не надала жодного доказу про те, що відповідач перешкоджає їй у доступі та користуванні будинком та земельною ділянкою, що належіть сторонам на праві спільної сумісної власності, що є обов'язковим при розгляді справ даної категорії.
Розмір компенсації, який просить стягнути позивачка за зустрічним позовом, має бути визначений виключно експертом на підставі ухвали суду, тому звіт про оцінку вартості майна, який долучений до позовної заяви, є необґрунтованим.
Таким чином подана апеляційна скарга не надводить жодного аргументу, на спростування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, а містить виключно посилання на загальні норми права, що і так враховані судом першої інстанції
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя було придбана земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0706 га, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101, в подальшому на ній зведено житловий будинок загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., а тому вони є об'єктами спільної сумісної власності подружжя, що не заперечується сторонами, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову виходячи з принципу рівності часток.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що твердження відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом про те, що земельна ділянка та житловий будинок є неподільним майном, будь-який поділ матиме наслідком втрату цільового призначення та неможливості подальшого цільового використання об'єктів нерухомості суд не приймає до уваги. До позову позивачка за зустрічним позовом не надала жодного доказу про те, що відповідач за зустрічним позовом перешкоджає їй у доступі та користуванні будинком та земельною ділянкою, що належіть сторонам на праві спільної сумісної власності, що є обов'язковим при розгляді справ даної категорії. Отже, викладені вище обставини підтверджують факт того, що поданий зустрічний позов є передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 08.10.1987 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданий Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у . Києві 18.09.2013 р. (т. 1 а.с.7).
15.04.2006 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Грицаєнко Ю.І. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який зареєстрований в реєстрі за № 396, за умовами якого ОСОБА_7 («Продавець») продав, а ОСОБА_2 («Покупець») купив земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, площа якої - 0,0706 га (п. 1 Договору). Цей продаж вчинено за 3000,00 грн., які Покупець сплатив повністю Продавцю до підписання цього договору (п. 4 Договору). 19.09.2007 року ОСОБА_2 отримала Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЕ № 583669 (т. 1 а.с. 10-11).
27.03.2008 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , а саме на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради № 17 від 25.06.2008 р. Опис об'єкта: загальна площа 84,3 кв.м.; житлова площа 38,1 кв.м., житловий будинок - З, 84,3 кв.м.; навіс - Ї; сарай - І; навіс - И; баня - Й; колодязь питний - І; колонка питна - ІІ; яма вигрібна ІІІ; доріжки та площадки IV-VI; огорожа 1-4 (т. 1 а.с. 19). Ця інформація підтверджується також Витягом про реєстрацію право власності на нерухоме майно серії ССІ № 226796 (т. 1 а.с. 12). Матеріали справи містять технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок (т. 1 а.с. 13-18).
25.08.2022 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області по справі № 363/2982/16-ц визнано недійсним договір дарування будинку від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською Іриною Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за номером 135. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською Іриною Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за номером 136. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,25грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,25грн. (т. 1 а.с. 129-134), яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 07.03.2023 року (т. 1 а.с. 135-145).
Матеріали справи містять Постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 16.08.2023 р. (т. 1 а.с. 193-194), висновок експерта від 21.07.2023 № СЕ-19/111-23/26067-ПЧ (т. 1 а.с. 197-210), ухвалу Вишгородського районного суду від 20.09.2023 року по справі № 363/2982/16-ц (т. 1 а.с. 211), Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 379861470 від 23.05.2024 (т. 2 а.с. 77-79), звіт про оцінку ТОВ «Оціночна компанія Рейл Естетйт Сіті» від 27.05.2024 р. (т.2 а.с.80-100), постанова про визнання речовими доказами та визначення їхнього місця зберігання від 23.01.2017 року.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно ст. ч. 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 2-7539/08 зроблено висновок про те, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об'єктів майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов'язувати сторону сплачувати компенсацію.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадженням № 61-1539св19), від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).
Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї .
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ЦК України).
Оскільки частину спільного сумісного спірного майна не можна вважати незначною часткою, тому суд апеляційної інстанції вважає посилання апелянта на незастосування вказаної вище норми при поділі майна необґрунтованим.
Стаття 364 ЦК України регулює правовідносини при виділі частки із майна, що є спільній частковій власності та не поширюється на правовідносини щодо спільного сумісного майна, відтак, помилковими є такі посилання апелянта.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, за період перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя була придбана земельна ділянка в подальшому на ній зведено спірний житловий будинок.
Таким чином, презумпція спільності права власності подружжя на майно сторонами не оспорюється, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення первісного позову виходячи з принципу рівності часток.
Крім того, районним судом вірно було зазначено, що позивачка за зустрічним позовом не надала жодного доказу про те, що відповідач перешкоджає їй у доступі та користуванні будинком та земельною ділянкою, що належіть сторонам на праві спільної сумісної власності, що є обов'язковим при розгляді справ даної категорії.
Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини та вірно застосував норми матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду від 13 лютого 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційних скарг немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 11 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді