28 січня 2026 року
справа № 369/5743/23
провадження № 22-ц/824/654/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року постановлене під головуванням судді Янченка А.В. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, -
У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/5743/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини.
06.06.2025 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області через підсистему «Електронний суд» з заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач за зустрічним позовом зазначив, що вважає, що існує очевидна необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може призвести до суттєвого порушення найкращих інтересів малолітньої дитини, завдати їй психологічної травми та ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Крім того, позивач за зустрічним позовом повідомив, що у провадженні Києво Святошинського районного суду Київської області перебуває цивільна справа № 369/7875/23 за моїм позовом до Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області, третя особа ОСОБА_1 , про скасування та визнання протиправним рішення виконавчого комітету та висновку комісії з питань захисту прав дитини. У задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 369/7875/23 судом було відмовлено.
Однак, враховуючи предмет свого зустрічного позову у справі № 369/5743/23, а також усі обставини, що свідчать про небезпеку для фізичного та психологічного здоров'я дитини у разі невжиття заходів, які б запобігли примусовій зміні поточного місця її проживання з батьком до вирішення спору по суті, позивач за зустрічним позовом вважає необхідним вжити заходи забезпечення позову відповідно до статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у цивільній справі № 369/5743/23.
В обґрунтування підстав для забезпечення позову позивач за зустрічним позовом зазначив, що в матеріалах справи наявні докази, зокрема висновки судових психологічних експертиз та обставини, пов'язані з попередніми протиправними діями ОСОБА_1 , які свідчать про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам малолітньої дитини ОСОБА_3 , а також про те, що захист цих прав стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову.
Заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 7/25 від 09 березня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 » до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 369/5743/23.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року у задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення заяви.
Вимоги обґрунтовані тим, що поточне соціальне середовище дитини з батьком визнано сприятливим. Суд першої інстанції повністю проігнорував, не дав належної оцінки або не врахував вказані висновки експертиз, які є прямим доказом очевидної небезпеки заподіяння шкоди психологічному стану дитини.
У заяві було детально описано попередні інциденти, що підтверджують реальну загрозу для дитини та Позивача: Напад 11.09.2023 року за участі ОСОБА_1 , який призвів до нанесення мені тілесних ушкоджень та силового відібрання дитини. За цим фактом відкрито кримінальне провадження, де апелянт визнаний потерпілим.
Інцидент 06.01.2025 року з переслідуванням поліцейським автомобілем, побиттям мене в присутності сина, викраденням ключів, передачею їх ОСОБА_1 та незаконним проникненням до моєї квартири. За цим фактом відкрито кримінальне провадження.
Відмовляючи у зупиненні дії Рішення № 7/25, суддя фактично, опосередковано, підтверджує (визначає) місце проживання малолітньої дитини з матір'ю ( ОСОБА_1 ), незважаючи на те, що малолітній ОСОБА_3 фактично проживає зі мною, батьком, з 02 грудня 2023 року.
Суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову, яка стосується прав та інтересів малолітньої дитини, не забезпечив пріоритету найкращих інтересів дитини, як того вимагає Конвенція ООН про права дитини та практика Верховного Суду. Всупереч висновкам експертиз, які чітко вказують на потенційну шкоду для дитини, суд не вжив заходів для запобігання цій шкоді.
Права Відповідача за зустрічним позовом ( ОСОБА_1 ) не порушуються надмірним чином, оскільки вона має право на спілкування з дитиною, якщо це не завдає шкоди дитині, а рішення суду про місце проживання дитини буде ухвалене по суті спору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначає, що апеляційна скарга позивача зводиться до цитування висновків, які він зібрав, що дитині буде погано з його точки зору з рідною мамою, при цьому, позивач не навів доводів та доказів на підтвердження своєї позиції щодо оскаржуваної ухвали суду та щодо зупинення дії розпорядження Боярської міської ради.
У відповіді на відзив апелянт зазначає, що відзив на апеляційну скаргу відповідача зосереджено не на спростуванні суті позовних вимог або доказів, а на емоційно-особистісній дискредитації апелянта. Відповідач свідомо намагається змістити увагу суду з ключових правових питань на абсолютно нерелевантні для даного цивільного спору, звинувачення.
В судову засіданні ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Позивчка в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 7/25 від 09 березня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 » до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 369/5743/23, не відповідає вимогам ст. 150 ЦПК України, а відтак у задоволенні заяви позивача за зустрічним позовом про забезпечення позову суд відмовив.
Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 року по справі № 754/5683/22.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Як було зазначено судом першої інстанції, що при розгляді цивільної справи № 369/7875/23 вже була розглянута заява ОСОБА_2 (позивача у зазначеній справі) про забезпечення позову у цивільній справі № 369/7875/23 за позовом ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області, Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету та висновку комісії з питань захисту прав дитини, та ухвалою суду від 03.06.2025 року відмовлено у задоволенні такої заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 7/25 від 09 березня 2023 року «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, громадянкою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 » до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 369/7875/23.
Районним судом при вирішенні питання про забезпечення позову у даній цивільній справі було здійснено оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Тому колегія суддів приходить до висновку, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову суду першої інстанції, у зв'язку з невідповідністю зазначеної заяви вимогам ст. 150 ЦПК України є обґрунтованою.
Положеннями ч.1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст складено 11 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді