12 лютого 2026 рокуСправа № 140/13755/24 пров. № А/857/25027/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Курильця А.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР МАРКЕТ» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (суддя Волдінер Ф.А., м. Луцьк), -
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІР МАРКЕТ» (далі - ТОВ) звернулось до суду із позовом до Волинської митниці (далі - Митниця), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 27.08.2024 №UA205030/2024/000061/2 (далі - Рішення) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA20500/2024/000217 (далі - Картка відмови).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що документи, подані до митного оформлення містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості товару.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 10.07.2023 між ТОВ та AKIS ASANSOR MAKINA MOTOR DOKUM SANAYI VE TICARET LTD. STI. (Турецька Республіка) (далі - Компанія) укладено договір №AKISTM1 (далі - Договір)
Відповідно до пунктів 2.1-2.2, 2.4 Договору за спільною домовленістю сторін, ціна, кількість та асортимент товару визначається на кожну окрему партію товару та вказані у рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору. Ціни на товар встановлені у валюті - долар США. Загальна вартість договору складає суму всіх поставок орієнтовно 5 000 000 дол. США.
За цим договором продавець робить відвантаження товару за адресою: Конья, Туреччина, або будь-яке інше місто Туреччини за вибором покупця, на умовах поставки EXW Інкотермс 2010 (звичайний імпорт), FCA Інкотермс 2010, FOB Інкотермс 2010.
Датою відвантаження товару вважається дата зазначена на печатці продавця в міжнародній накладній (СMR). Товар поставляється партіями, узгодженими сторонами (п.3.1, п.3.2 даного Договору).
Згідно з пунктами 5.1, 5.3 даного Договору оплата за товар проводиться у доларах США у формі 100% передоплати згідно з рахунками-фактурами, окремо на кожну партію товару, у вигляді безготівкового переказу. Датою оплати вважається дата списання коштів банківською установою з валютного рахунку покупця.
18.07.2024 продавцем було виставлено позивачу інвойс проформу №2024-1807 (далі- Інвойс-проформа), згідно з якою вартість товару - гальмівні диски, гальмівний барабан в кількості 518 шт. становить 22499 дол. США. Спосіб оплати: 30% при підтвердження замовлення, 70% решти перед відвантаженням. Строк дії пропозиції: 3 тижні.
Відповідно до платіжної інструкції в іноземній валюті від 05.08.2024 №700 (далі - Платіжна інструкція) ТОВ сплатило Компанії 21228,50 дол. США з призначенням платежу: передоплата за запасні частини до автомобілів відповідно до Договору.
19.08.2024 Компанія виставила позивачу комерційний інвойс №2024-1807 (далі - Інвойс), згідно з яким вартість товару «гальмівні диски, гальмівні барабани» в кількості 518 шт. становить 22499 дол. США.
26.08.2024 з метою митного оформлення товару позивач подав до Митниці електронну митну декларацію, якій присвоєно номер №24UA205030009067U2 (далі - МД).
До МД для підтвердження митної вартості додано: пакувальний лист від 07.08.2024 №б/н, Інвойс-проформа, Інвойс, автотранспортна накладна від 20.08.2024 №019081 (далі - CMR), сeртифікат про походження товару від 20.08.2024 №В1712706, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 26.08.2024 №139 (далі - Рахунок), Договір, договір про надання послуг митного брокера від 02.01.2019 №02/19, договір про перевезення від 07.10.2022 №1 (далі - Договір транспортного експедирування), митну декларацію країни відправлення від 20.08.2024 №24341300ЕХ00678930 (далі - МДВ).
Митницею відмовлено позивачу у митному оформленні товару, оформлено Картку відмови та прийнято Рішення.
У графі 33 оскаржуваного Рішення зазначено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, та містять наступні розбіжності:
- одними із основних документів, що підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (пункт 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України (далі - МК)). Декларантом фактично не надано Договір транспортного експедирування. Декларантом надано Рахунок від ФОП - ОСОБА_1 (далі - ФОП), тоді як перевізник відповідно до графи 16 CMR - PE IHOR MIRUK (далі - ФОП-1);
- умови поставки EXW передбачають, що на покупця покладені обов'язки з оплати вантажно-розвантажувальних робіт, доставки, страхування. В Рахунку вказана сума транспортних витрат за маршрутом перевезення. В графах 21, 22 ДМВ відсутня інформація про витрати на навантаження та страхування. Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості;
- згідно п. 5.1 Договору оплата за товар здійснюється у дол. США у формі 100% передоплати згідно з рахунком фактурою. Декларантом до митного оформлення не надано документи про оплату.
Вказане свідчить про наявність ризиків заявлення до митного оформлення неповних відомостей стосовно складових митної вартості товару.
Зазначено, що у зв'язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також містять розбіжності декларанту необхідно згідно з статтями 53 та 54 МК в 10-ти денний термін надати:
1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
4) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару (договір на перевезення, документально підтвердити витрати на навантаження);
5) якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
6) виписку з бухгалтерської документації;
7) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару (сировини).
Під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості було встановлено, що декларантом заявлено митну вартість основним методом самостійно.
Згідно із статтею 54 МК митниця під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару зобов'язана здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товару шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. У зв'язку з тим, що документи подані для підтвердження митної вартості товарів не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а також містять розбіжності позивачу запропоновано згідно статей 53, 54 МК України в 10-ти денний термін надати додаткові документи.
27.08.2024 декларантом подано лист №б/н про відсутність додаткових документів та не врахування 10-ти денного терміну.
Крім того, 06.11.2024 позивач в порядку частини восьмої статті 55 МК подав митному органу заяву про надання додаткових документів (далі - Заява) та просив скасувати Рішення. До заяви додано наступні документи: Договір транспортного експедирування; довідка про транспортно-експедиційні витрати від 26.08.2024 №б/н (далі - Довідка); платіжна інструкція в іноземній валюті від 04.06.2024 №656 (далі - Платіжна інструкція) та від 05.08.2024 №700; відомості по взаєморозрахунках з Компанією.
Однак, листом від 15.11.2024 №7.3-2/15-02/14112618 Митниця повідомила ТОВ про відсутність підстав для скасування Рішення.
Не погоджуючись із прийнятим Митницею Рішенням позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 49 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частинами першою третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до частини першої статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Як передбачено частинами другою-третьою статті 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою-третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 липня 2020 року у справі №804/5445/17, від 31 березня 2020 року у справі №809/1858/16, від 15 лютого 2022 року у справі №826/12901/17.
Згідно з частинами першою, другою статті 57 МК, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Згідно із частиною другою статті 58 МК метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом.
Частинами четвертою-п'ятою статті 58 МК встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
За приписами частин першої, другої статті 64 МК у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
З матеріалів справи видно, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема, Договір, Інвойс-проформа, Інвойс, Платіжну інструкцію, пакувальний лист від 07.08.2024, CMR, сeртифікат про походження товару від 20.08.2024 №В1712706, Рахунок, договір про надання послуг митного брокера від 02.01.2019 №02/19, Договір транспортного експедирування, МДВ.
Так, Договором визначено предмет та умови поставки, строк дії контракту та основні зобов'язання продавця та покупця.
Згідно з частиною другою статті 53 МК є документом, який підтверджує митну вартість товару, є зокрема, рахунок-фактура (інвойс).
Відповідно до Інвойсу вартість товару становить 22499 дол. США.
Даними документами визначено ідентифікаційні ознаки товару, кількість, ціну, строк оплати.
Ціна товару в Інвойсі (22499 дол. США) відповідає фактурній вартості, зазначеній в МД (графа 22). Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містять.
Щодо твердження відповідача про те, що у графі 16 CMR, яка надавалася декларантом під час митного оформлення, містилась інформація про перевізника ФОП-1, що суперечить інформації з Рахунку виданого ФОП, вказане призвело до сумніву митниці в частині впливу третіх осіб на формування ціни товару, включаючи перевезення, що призводить до обґрунтованих сумнівів у частині підтвердження витрат на транспортування, які є однією зі складових митної вартості. Вказує, що для належного підтвердження транспортних витрат декларантом до митного оформлення мають бути надані документи (рахунки, довідки) саме від фактичного перевізника, а не від експедитора, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ (замовник) та ФОП (експедитор) укладено Договір транспортного експедирування, за умовами якого замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов'язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні до умов заявок замовника, а замовник зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату. Виконання перевезення може виконуватись експедитором як особисто, так і іншими, залученими експедитором особами перевізниками, договори з якими експедитор може укладати від свого імені. Відповідно ФОП є експедитором, а не перевізником, і, не маючи власних транспортних засобів залучає для виконання своїх зобов'язань перед ТОВ третіх осіб, у цьому випадку ФОП-1.
В обґрунтування заявлених транспортних витрат декларантом до митного контролю було подано Договір транспортного експедирування, Рахунок, Довідку, CMR, що відображено і у Картці відмови.
Відповідно до пункту 2.2.1 Договору транспортного експедирування експедитор зобов'язаний забезпечити подачу транспортного засобу під завантаження в узгоджені Сторонами в Заявці строки, і в стані, в усіх відношеннях придатному для автомобільних перевезень довіреного вантажу.
Окрім цього, позивачем долучено договір-заявку про надання транспортних послуг від 16.08.2024 №16/08/06, відповідно до якого ФОП-1 (виконавець) надає ФОП (експедитор) послуги з організації перевезення вантажу, в якій відображено умови істотні умови перевезення, а саме: найменування вантажу, його вартість, пункт завантаження та розвантаження, маршрут перевезення, транспортний засіб та його державний реєстраційний номер, ПІБ та інші особисті дані водія, строк виконання перевезення та його вартість, а також необхідні додаткові умови. Інформація, зазначена в заявці замовника узгоджується з інформацією, зазначеною в Рахунку, що надавався митному органу та акті надання послуг від 27.08.2024 №139 (далі - Акт), оплата послуг експедитора підтверджується платіжною інструкцією від 20.09.2024 №30861758.
Крім того, в Акті міститься посилання на відповідну СМR. Відповідно до «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №36, товаротранспортна накладна (далі - ТТН) - єдиний для усіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного і бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи. З урахуванням того, що ТТН є первинною транспортною документацією, якою фіксується факт перевезення вантажів, експедиторська компанія, яка не являється одночасно і безпосереднім перевізником, не може фігурувати в ТТН.
Отже, зазначення в ТТН перевізником підприємства, яке не є стороною договору транспортного експедирування, не вважається порушенням договірних зобов'язань чи митного законодавства і не може бути підставою для невизнання митної вартості товару та її коригування.
Та обставина, що Рахунок виданий ФОП, а перевізником згідно з СМR є ФОП-1 жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару.
Щодо аргументів відповідача у спірному Рішенні про не надання позивачем митному органу документів на підтвердження витрат на перевезення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Визначаючи митну вартість за першим методом, декларант до фактурної вартості додав також витрати з перевезення товару. Такі витрати підтверджено, поданими разом із МД та Заявою, Договором транспортного експедирування, Довідкою, Платіжною інструкцією.
Суд звертає увагу, що Довідкою підтверджено те, що вартість навантаження та страхування включено до митної вартості загальною сумою як складова витрат на транспортування.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року у справі №804/16553/14 зазначив, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. МК не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що надані відповідачу документи підтверджували числове значення транспортної складової митної вартості товарів.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12 березня 2020 року у справі №804/6243/14, від 7 травня 2020 року у справі №1.380.2019.00162, від 2 березня 2021 року у справі №380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Надаючи оцінку доводам відповідача в частині наявних відомостей щодо прийнятого митним органом рішення про коригування митної вартості товару стосовно того ж декларанта у Автоматизованій системі аналізу та управління ризиками (АСАУР), апеляційний суд зазначає, що відомості з АСАУР носять допоміжний інформаційний характер та не є безперечним доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.
З урахуванням наведеного, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість оцінюваного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за основним (першим) методом (ціною договору), чітко ідентифікують придбаний товар, містять об'єктивні та достовірні дані та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв'язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребовував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв'язку із неподанням додаткових документів, прийняв оскаржуване Рішення.
Таким чином, Рішення відповідача є необґрунтованим та безпідставним, що має наслідком визнання його протиправними та скасування.
Стосовно понесених витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процес.
Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правничої допомоги від 03.01.2023 №03/01/23-1, акта від 22.11.2024 №22/11/24 приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правничої допомоги від 03.01.2023 №03/01/23-1, адвокатом Гарбар Ю.Р. надано позивачу послуги з надання правничої допомоги на загальну суму 20000 грн, яка відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг складається з написання, підготовка та оформлення позовної заяви про визначення протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості від 27.08.2024 №UA205030/2024/000061/2 (9,5 год) - 20000 грн. Згідно із платіжною інструкцією від 26.11.2024 №30862078 позивач сплатив адвокату кошти в загальній сумі 29000 грн на оплату правової допомоги.
Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року по справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року по справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року по справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг та заперечення представника відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений до відшкодування їх розмір (20000 грн) є надмірним та підставно зменшив розмір таких витрат до 5000 грн.
При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів за якими в апеляційного суду виникли б підстави для зменшення уже зменшеного розміру судових витрат.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
А. Р. Курилець