про відмову у забезпеченні позову
10 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/1657/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Димарчук Т.М., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про заборону вчиняти дії,
09.02.2026 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) через свого представника - адвоката Федорчук І.Ю. до пред'явлення позову звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та будь-якому іншому територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії до ОСОБА_1 , пов'язані із заходами його призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Заява мотивована тим, що 20.02.2015 ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання в Україні у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, що підтверджується копією талона зняття з реєстрації місця проживання.
Заявник зазначає, що відповідно до законодавства, чинного у 2015 році, ним було оформлено всі необхідні документи та завершено процедуру виїзду на постійне місце проживання до Литовської Республіки, яка включала, зокрема, зняття з військового обліку з подальшим виключенням у зв'язку зі зміною постійного місця проживання, а також зняття з реєстрації місця проживання на території України. Зазначені обставини підтверджуються: відмітками у закордонному паспорті ОСОБА_1 , з яких убачається, що з 13.01.2012 його постійним місцем проживання є Литовська Республіка; відміткою про взяття на консульський облік у Литовській Республіці з 24.02.2015; довідкою №2968 від 21.10.2015, виданою ІНФОРМАЦІЯ_4 , про зняття та виключення з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.
У подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» містяться відомості про його перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також інформація про порушення ним правил військового обліку у зв'язку з не уточненням облікових даних (стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
ОСОБА_1 вважає зазначені дії протиправними, оскільки він був знятий та виключений з військового обліку ще у 2015 році у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.
18.12.2025 представник ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою, у якій просила: зняти та виключити ОСОБА_1 з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон; внести відповідні відомості до Єдиного електронного реєстру «Оберіг»; внести актуальні відомості про його постійне місце проживання у Литовській Республіці; видалити інформацію про порушення правил військового обліку та розшуку ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 23.12.2025 повідомив, що для внесення змін до реєстру «Оберіг» ОСОБА_1 необхідно особисто прибути до територіального центру комплектування з документами, що посвідчують особу та військово-обліковим документом (для зняття порушення та внесення змін в реєстр «Оберіг»). Окрім того, додатково повідомлено, що громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв'язку з вибуттям за межі України на строк понад 3 місяці, зобов'язані протягом 30 днів з дня набрання чинності Постановою КМУ від 16.05.2024 №563 стати на військовий облік шляхом особистого прибуття до відповідного ТЦК та СП, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів, а також через закордонну дипломатичну установу України.
Заявник ОСОБА_1 вказує, що є достатні причини вважати, що ІНФОРМАЦІЯ_3 має намір його мобілізувати, оскільки окрім незаконної постановки на військовий облік та бездіяльності щодо невнесення інформації про виключення заявника з такого обліку, в Єдиному реєстрі призовників військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» міститься інформація про порушення ним правил військового обліку та розшуку.
Наявність відомостей про розшук створює реальну загрозу порушення його прав, а можливе здійснення мобілізаційних заходів унеможливить ефективний судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи, у дводенний строк з дня її надходження.
Заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких мотивів та підстав.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.
За приписами частини другої статті 154 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.
При цьому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У постановах від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18) Верховний Суд указував, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Таким чином, суд з огляду на докази, надані позивачем, для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача; такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог; позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта чи дій.
Суд також зауважує, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
В контексті наведеного суд вважає, що заявником не обґрунтовано наявність жодної із зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Так відповідно до прохальної частини заяви представник заявника просить забезпечити позов до моменту набрання законної сили рішенням у справі шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_5 та будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
При цьому необхідність забезпечення позову обґрунтована тим, що невжиття таких заходів призведе до неможливості відновлення порушеного права у зв'язку із можливим вчиненням відповідачем дій по мобілізації.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є обов'язковими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В постанові від 22.02.2024 по справі № 420/24340/23 Верховний Суд вказав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Суд зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 77 КАС України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
В постанові від 19.09.2024 по справі №440/3038/24 Верховний Суд зазначив, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Отже, фактичні обставини справи, у тому числі питання правомірності чи неправомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо відмови здійснити виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та зобов'язання здійснити такі виправлення (коригування та/або доповнення) відомостей у зазначеному реєстрі щодо ОСОБА_1 , підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Суд наголошує, що станом на момент вирішення заяви про забезпечення позову, відсутні підстави вважати, що оскаржувані дії відповідача є очевидно протиправними.
Суд одночасно зазначає, що 16.05.2024 постановою Кабінету Міністрів України №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 6 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з-поміж іншого включає проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби; перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення; документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації; відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
За приписами пункту 88 Порядку №560 на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Тобто, зважаючи на встановлену процедуру призову військовозобов'язаних та резевістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, твердження позивача про його подальшу мобілізацію як обґрунтування необхідності вжиття забезпечувальних заходів, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях.
Підсумовуючи наведене, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існування передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із частиною першою статті 9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас дійти до переконання про очевидну протиправність оскаржуваних дій відповідача, як передбачену законом підставу для забезпечення адміністративного позову. Позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження того, чому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, виходячи з предмету позову та з огляду на встановлену процедуру мобілізації військовозобов'язаних.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.М. Димарчук