Справа № 675/1728/25
Провадження № 1-кп/675/33/2026
"11" лютого 2026 р. м. Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізяслав Хмельницької кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за за №12025244000001588 від 26.08.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання якої по АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання якої по АДРЕСА_2 , одруженої, з неповною вищою освітою, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
26.08.2025, близько 21 год 15 хв ОСОБА_4 (по тексту вироку - обвинувачена, ОСОБА_4 ) перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2 , вступила у словесний конфлікт зі своїм чоловіком, потерпілим ОСОБА_5 (по тексту вироку - потерпілий, ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , який виник на грунті раптово виниклих неприязних відносин.
Під час вказаного конфлікту, в ОСОБА_4 , раптово виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень чоловіку ОСОБА_5 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, з мотивів вчинення домашнього насильства, нанесла потерпілому ОСОБА_5 три удари лезом кухонного ножа в ділянку живота.
Внаслідок указаних умисних злочинних дій ОСОБА_4 , потерпілому ОСОБА_5 , який відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є особою, яка постраждала від домашнього насильства, заподіяно тілесні ушкодження у вигляді двох непроникаючих ран живота, які за своїм характером відносяться до категорій тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та проникаючого поранення живота з ушкодженням печінки та внутрішньочеревною кровотечою, яке за своїм характером відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент його заподіяння, що підтверджується і висновком експерта №269 від 08.10.2025.
Таким чином, своїми умисними, протиправними діями, які виразились у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння ОСОБА_4 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України.
Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за встановлених вище обставин визнала у повному обсязі, не заперечуючи правової кваліфікації вчиненого діяння, у вчиненому розкаювалася та підтвердила заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень у вигляді двох непроникаючих ран живота, та проникаючого поранення живота, у стані алкогольного сп'яніння, які встановлені судом та зазначені вище.
Обвинувачена також вказала, що цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини інкримінованого їй кримінального правопорушення, просила не досліджувати докази, зібрані стороною обвинувачення, оскільки вона не оспорює фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті.
Прокурор, вказуючи на те, що обвинувачена повністю визнала свою винуватість в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, фактичні обставини нею, як слідує з її пояснень не оспорюються, просив визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої і потерпілого, та просив дослідити письмові матеріали, що характеризують особу обвинуваченої, письмові докази щодо ступеня тяжкості заподіяння тілесних ушкоджень, про накладений арешт та речові докази.
Аналогічну позицію підтримав і потерпілий, який, з поміж іншого, надав суду пояснення аналогічні тим, що були надані обвинуваченою, просив останню суворо не карати.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, приймаючи до уваги, що обвинувачена ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, встановлено, що вірно розуміє зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності її позиції, тобто визнання ним вини не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, за згодою прокурора та обвинуваченого, з урахуванням позиції потерпілого, суд в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорювалися, і обмежився допитом обвинуваченої, потерпілого та дослідженням матеріалів щодо ступеня тяжкості заподіяння тілесних ушкоджень, понесених процесуальних витрат, речових доказів, накладених арештів та даних, які характеризують особу обвинуваченої.
Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 в обсязі пред'явленого обвинувачення, є доведеною.
Дії ОСОБА_4 органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, а саме як спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
З урахуванням наведеного, вивчивши наявні матеріали кримінального провадження, керуючись законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченої ОСОБА_4 у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння при обставинах, встановлених органом досудового розслідування доведена повністю, поза розумним сумнівом, а дії її обґрунтовано кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання; те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке:[…] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
У рішенні від 15.06.2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2022 №1-р/2022)
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду від 10.06.2020 в справі №161/7253/18).
У цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченій є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки; активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченій, у відповідності до ст. 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння та вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якої винна перебуває у сімейних відносинах.
При призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, характер, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, відомості про особу обвинуваченої, яка на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, посередньо характеризується, раніше не судима, отже вперше отримала негативний досвід протиправної поведінки, має постійне місце проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
І з огляду на наведене, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі.
З урахуванням обставин справи і даних про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, характеризується посередньо, має на утриманні двох малолітніх дітей, за наявності встановлених декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, суд вважає за доцільне призначити останній покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах встановленої в санкції ч. 1 ст. 121 КК України та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробовуванням, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення.
Така позиція суду грунтується, з поміж іншого, і з урахуванням думки потерпілого та оцінки ризиків вчинення обвинуваченою повторного кримінального правопорушення та відомостей досудової доповіді №39/43/7/1-26 від 14.01.2026, згідно яких констатовано, що виправлення ОСОБА_4 можливе і без позбавлення волі на певний строк.
Таке покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Судом враховано також і висновки, викладені в постанові об'єднаної палати ККС Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000кмо19).
Так ОП ККС Верховного Суду зробила висновок, що поняття «злочин, пов'язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер й регламентується у різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
У контексті зазначеного «злочином, пов'язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину.
З урахуванням зазначеного вище, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України в інтересах потерпілого ОСОБА_5 , який постраждав від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, суд вважає за необхідне одночасно з призначенням покарання у виді позбавлення волі та звільнення від відбування призначеного покарання з урахування приписів ст.ст. 75, 76 КК України, застосувати до ОСОБА_4 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
З урахуванням положень статті 174 КПК України, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02.09.2025, та вирішення відносно цього майна питання про долю як речового доказу у відповідності до положень статті 100 КПК України.
Відповідно до положень статті 118 КПК України витрати, пов'язані із залученням експертів являються процесуальними витратами.
Частиною 2 статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Суд констатує, що процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
Так як цивільний позов в кримінальному провадженні відсутній, то суд дане питання також не вирішує.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 100, 118, 124, 349, 368-371, 373, 374, 392, 394, 395 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі з випробуванням і встановити їй іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Покласти на ОСОБА_4 обов'язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_4 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці.
Виконання програми для кривдників відносно ОСОБА_4 відповідно до ст. 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» покласти на Ізяславську міську раду Шепетівського району Хмельницької області.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, передбачених ст. 91-1 КК України, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України.
З набранням вироком законної сили з метою його виконання, арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 02.09.2025 - скасувати.
Речові докази по справі:
- два вирізи із покривала, зеленого кольору, із зображеннями квітів, з наявними на них плямами бурого кольору; кухонний ніж, з пластиковим руків'ям, синього кольору, - знищити;
- одяг ОСОБА_5 , а саме: спортивні штани, синього кольору, з трьома повздовжніми білими смугами на обох зовнішніх боках, маркувальним написом та логотипом «Adidas», та наявними слідами бурого кольору, - знищити;
- DVD-R диск із аудіозаписом розмови ОСОБА_4 з диспетчером служби «103» - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;
- DVD-R диск із аудіозаписом розмови ОСОБА_4 з диспетчером служби «102» - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;
- DVD-R диск із відеозаписом з портативного портативного відеореєстратора працівників СРПП ВПД №2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;
- медичну картку стаціонарного хворого (історії хвороби) №1057/7044, заведеної на ОСОБА_5 , - повернути КНП «Ізяславська міська багатопрофільна лікарня» Ізяславської міської ради.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, з особливостями (обмеженнями) апеляційного оскарження, передбаченими статтею 394 КПК України. Апеляційна скарга подається через Ізяславський районний суд Хмельницької області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя ОСОБА_6