11 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3920/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я"
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Літвінов С.В.)
від 19.06.2025
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Богацька Н.С., судді: Савицький Я.Ф., Принцевська Н.М.)
від 28.10.2025
у справі № 916/3920/24
за позовом Одеського обласного комунального підприємства ''Видавництво ''Чорномор'я''
до Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім ''Преса'', Видавничо-поліграфічного підприємства ''Друкарський дім'' у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Одеська обласна рада
про визнання недійсними договору та угоди про припинення зобов'язання,
за участю представників учасників справи:
позивача - Яковлева А.О.
відповідача 1 - не з'явилися
відповідача 2 - не з'явилися
третьої особи - Сваха А.Я.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Одеське обласне комунальне підприємство "Видавництво "Чорномор'я" (далі - ООКП "Видавництво "Чорномор'я") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Преса" (далі -ТОВ "ТД "Преса") та Видавничо-поліграфічного підприємства "Друкарський дім" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство "Друкарський дім"), в якому просило суд визнати недійсними укладені між відповідачами: договір поставки від 22.11.2021 № 22/11/2021-С (далі - договір поставки) та угоду про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021 (далі - угода).
1.2. Позов мотивований наступним:
- про наявність вказаних правочинів, а також підписання відповідачами видаткової накладної від 30.11.2021 № 1463 на виконання договору поставки (далі видаткова накладна), ООКП "Видавництво "Чорномор'я" стало відомо з судової справи №916/3691/22 за позовом ТОВ "Торговий дім "Преса" до ООКП "Видавництво "Чорномор'я" про стягнення збитків;
- вказані угоди, а також видаткова накладна були прийняті як докази на підтвердження доводів ТОВ "Торговий дім "Преса" щодо передачі товару (паперу та пластин) ООКП "Видавництво "Чорномор'я";
- на підставі, в тому числі цих доказів, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/3691/22 з ООКП "Видавництво "Чорномор'я" на користь ТОВ "Торговий дім "Преса" було стягнуто збитки;
- проте, ООКП "Видавництво "Чорномор'я" вважає, що ці документи складені відповідачами без мети здійснення господарської діяльності, укладені без наміру створення фактичних господарських правовідносин, є фіктивними, не відповідають внутрішній волі відповідачів, а фактично укладені на шкоду майновим інтересам позивача, з метою стягнення з нього грошових коштів та безпідставного збагачення ТОВ "Торговий дім "Преса";
- окремо позивач звертає увагу, що визнання вказаних правочинів недійсними буде підставою для перегляду рішення суду у справі № 916/3691/22 за нововиявленими обставинами.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/3920/24 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів і, звертаючись із даним позовом, та ним не обґрунтовано в чому конкретно полягає порушення його прав, а викладені в позовній заяві твердження про недійсність оспорюваних правочинів ґрунтуються лише на припущеннях позивача.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 у справі №916/3920/24 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 у справі №916/3920/24, Одеське обласне комунальне підприємство "Видавництво "Чорномор'я" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.
3.2. Підставами касаційного оскарження Одеське обласне комунальне підприємство "Видавництво "Чорномор'я" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. У касаційній скарзі підприємство підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 09.02.2021 у справі №904/4517/19, від 19.02.2020 у справі №387/515/18, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 13.01.2021 у справі №712/7975/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, статті 320 Господарського процесуального кодексу України).
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання:
- визнання правочину недійсним як належного/ефективного способу захисту прав третьої особи, якій завдано збитків на підставі цього правочину, який набув статусу доказу у раніше розглянутій справі про стягнення збитків, а саме: комплексного застосування статей 15, 15, 234 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України;
- комплексного застосування норм права, що дозволяє зацікавленій третій особі у цій справі з якої було стягнуто збитки у іншій справі, визнати, керуючись статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним договір, який був ключовим доказом і підставою для стягнення цих збитків, виключно як необхідну процесуальну передумову для подальшого перегляду судового рішення у справі №916/3691/22 за нововиявленими обставинами (пункт 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України);
- імперативного характеру вимоги, встановленої частиною другою статті 90 Господарського процесуального кодексу України, та щодо обов'язку суду застосувати механізм, передбачений частиною шостою статті 90 Господарського процесуального кодексу України (зобов'язати надати відповідь), у разі, коли учасник справи, якому поставлено запитання, повністю проігнорував цей обов'язок: не надав відповіді і не подав повідомлення про відмову з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 90 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. При цьому посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №367/2022/15-ц, від 22.06.2021 у справі №344/14980/15-ц, від 25.04.2023 у справі №904/1049/22.
Також зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №916/220/22, від 19.01.2021 у справі №910/16281/19, щодо дослідження підстав недійсності договорів, зокрема, фіктивності та порушення статутних обмежень на укладення оспорюваних правочинів.
Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме: статей 13, 74, 81, 86, 90, 119, 182, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України.
3.9. Одеська обласна рада подала до Суду пояснення, в яких останнім підтримано доводи та вимоги касаційної скарги Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я".
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
01.12.2021 між ТОВ "Торговий дім "Преса" та ООКП "Видавництво "Чорномор'я" було укладено договір №41 на поліграфічні послуги, згідно умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику поліграфічні послуги з рольового офсетного друку газет.
На виконання умов договору та відповідно до видаткових накладних №1 від 01.12.2021, №1 від 01.02.2022, №2 від 02.05.2022 ТОВ "Торговий дім "Преса" передав на переробку ООКП "Видавництво "Чорномор'я" матеріали на загальну суму 1 186 152,28 гривень. У листопаді 2022 року ООКП "Видавництво "Чорномор'я" повідомив ТОВ "Торговий дім "Преса" про можливу втрату переданого зазначеного матеріалу, у зв'язку з чим ТОВ "Торговий дім "Преса" звернулось до Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" з вимогою про повернення залишків сировини. Листами від 07.11.2022 за вх.№270 та від 06.12.2022 за вх.№289 повідомлено позивача про те, що на підприємстві були встановлені порушення ведення бухгалтерського обліку та відсутній складський облік, за фактом чого підприємством подана заява про вчинення кримінального правопорушення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2023 у справі №916/3691/22 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Преса" до Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеської обласної ради про стягнення 2 238 984,60 грн збитків.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27 травня 2024 року позов ТОВ "Торговий дім "Преса" до Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" про відшкодування збитків задоволено частково, стягнено з Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" на користь ТОВ "Торговий дім "Преса" 1993440,00 грн збитків, а також витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви у сумі 29 901,60 грн та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 35 881,92 грн.
В мотивувальній частині постанови Південно-західного апеляційного суду від 27.05.2024 у справі №916/3691/22 суд встановив, що факт передачі позивачем відповідачу давальницького матеріалу підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною (давальницька) №1 від 01.12.2021, видатковою накладною (давальницька) №1 від 01.02.2022, видатковою накладною (у переробку) №2 від 02.05.2022.
Відповідно до даних накладних ТОВ "Торговий дім "Преса" передало, а ООКП "Видавництво "Чорномор'я" прийняло наступну давальницьку сировину:
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 840 формат у кількості 4283 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 800 формат у кількості 13656 кг;
- папір газетний марки "О" 42 г/кв.м, 795 мм формат у кількості 5523 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 700 формат у кількості 2043 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 420 формат 3394 кг;
- папір газетний марки "О" 42 г/кв.м, 800мм формат (кондопога) у кількості 18045 кг;
- папір газетний марки "О" 42 г/кв.м, 700 мм формат (кондопога) у кількості 1812 кг;
- папір газетний марки "О" 42 г/кв.м, 700 мм формат (сиктивкар) у кількості 365 кг.
- пластини 608х844*0,3 у кількості 1 485 шт.
Дана накладна підписана та скріплена печатками Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Преса".
Таким чином, суд у справі №916/3691/22 дійшов висновку, що дані видаткові накладні є належними доказами факту передачі відповідачу давальницької сировини.
Також в мотивувальній частині постанови Південно-західного апеляційного суду від 27.05.2024 у справі №916/3691/22 зазначено, що в матеріалах справи міститься договір №22/11/2021-С від 22.11.2021, укладений між Підприємством "Друкарський дім" (постачальник) та ТОВ "Торговий дім "Преса" (покупець), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю папір та іншу паперову продукцію (надалі - "продукція"), а покупець зобов'язався прийняти продукцію та здійснити її оплату. До даного договору міститься видаткова накладна №1463 від 30.11.2021 на загальну суму 651668,88 грн, відповідно до якої Підприємство "Друкарський дім" передало ТОВ "Торговий дім "Преса":
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 840 формат у кількості 4283 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 800 формат у кількості 13656 кг;
- папір газетний марки "О" 42 г/кв.м, 795 мм формат у кількості 5523 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 700 формат у кількості 2043 кг;
- папір газетний марки "О" 45г/кв.м, 420 формат 3394 кг;
- пластини 608х844*0,3 у кількості 485 шт.
Також позивач надав угоду про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021 між Підприємством "Друкарський дім" та ТОВ "Торговий дім "Преса".
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договору №22/11/2021-С від 22.11.2021, укладеного між ТОВ "Торговий дім "Преса" та Видавничо-поліграфічним підприємством "Друкарський Дім" у формі ТОВ, а також угоди про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021, укладеної між ТОВ "Торговий дім "Преса" та Видавничо-поліграфічним підприємством "Друкарський Дім" у формі ТОВ, позивач зазначав, що вони є доказами передачі паперу та пластин від ТОВ "Торговий дім "Преса" до ООКП "Видавництво "Чорномор'я" у справі №916/3691/22, а тому рішення про визнання їх недійсними дозволить переглянути за нововиявленими обставинами рішення про стягнення з ООКП "Видавництво "Чорномор'я" на користь ТОВ "Торговий дім "Преса" 1993440,00 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
5.4. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
5.5. Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.6. Відповідно до частин першої - третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
5.7. Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Такий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Таким чином, виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим Верховним Судом також зазначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
5.8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, ООКП "Видавництво "Чорномор'я" не є стороною оспорюваного договору №22/11/2021-С від 22.11.2021, а також угоди про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021.
За доводами позивача, на підставі, в тому числі цих доказів, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 у справі № 916/3691/22 з ООКП "Видавництво "Чорномор'я" на користь ТОВ "Торговий дім "Преса" було стягнуто збитки.
Разом з тим, судами встановлено, що підставою для стягнення та ключовими доказами при розгляді № 916/3691/22 були не оспорювані правочини, а договір на поліграфічні послуги №41, а також складені на його виконання видаткові накладні № 1 від 01.12.2021, № 1 від 01.02.2022, № 2 від 02.05.2022, за якими ТОВ "Торговий дім "Преса" передав на переробку Комунальному підприємству матеріали, які є чинними і позивачем не оспорюються.
Факт отримання позивачем від ТОВ "Торговий дім "Преса" матеріалів встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
З огляду на викладене, враховуючи наведені приписи чинного законодавства, а також сталу судову практику, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність Комунальним підприємством, як заінтересованою особою, порушеного цивільного права або інтересу внаслідок укладення між ТОВ "Торговий дім "Преса" та Підприємством "Друкарський Дім" договору №22/11/2021-С від 22.11.2021, а також угоди про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021.
Фактично, як встановлено судами, пред'явленням позову у цій справі позивач лише прагне домогтися переглянути рішення у справі № 916/3691/22 за нововиявленими обставинами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками судів, що відсутність підстав для стягнення збитків Комунальне підприємство повинно було доводити у іншій справі, а не шляхом подання нового позову про визнання недійсними правочинів, стороною яких позивач не є.
На час звернення з даним позовом вже було ініційовано судовий процес про стягнення з позивача коштів, а рішення суду про таке стягнення набрало законної сили.
Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, а саме щодо недоведеності Комунальним підприємством, як заінтересованою особою, порушеного цивільного права або інтересу внаслідок укладення між відповідачами договору №22/11/2021-С від 22.11.2021, а також угоди про припинення зобов'язання заліком зустрічних вимог від 01.12.2021, Верховний Суд не вбачає підстав для формулювання висновку щодо застосування зазначених скаржником положень статей 15, 16, 234 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України.
З зазначених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №916/220/22, від 19.01.2021 у справі №910/16281/19, щодо дослідження підстав недійсності договорів, зокрема, фіктивності та порушення статутних обмежень на укладення оспорюваних правочинів.
5.9. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, позивач стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 09.02.2021 у справі №904/4517/19, від 19.02.2020 у справі №387/515/18, від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 13.01.2021 у справі №712/7975/17, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, статті 320 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів виходить з того, що висновки Верховного Суду щодо питання застосування зазначених скаржником статей є сталими та універсальними у правозастосуванні, однак їх застосування залежить від фактичних обставин справи, адже алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Так у справі №904/2979/20 про визнання недійсним договору поруки Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо не доведення наявності цивільного-правового інтересу у визнанні недійсним оспорюваного договору поруки, оскільки позивач вимагає визнання недійсним договору поруки для захисту свого процесуального інтересу, а не цивільно-правового.
У справі №387/515/18 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, відповідно до якого крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. При цьому Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення прав позивача, оскільки одночасне існування двох договорів оренди однієї земельної ділянки та їх державна реєстрація суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судом апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідні позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків суду апеляційної інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновків, що такі постанови були прийняті за інших фактичних обставин, ніж ті, які мали місце у справі, що переглядається.
У справі №638/2304/17 предметом спору було визнання недійсним договору дарування з підстав недотримання його сторонами норм законодавства щодо його форми та змісту. Предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою фіскальної служби, як особи яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права та інтереси. Верховний Суд зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції скасував, вказавши при цьому, що зазначене у рішенні вплине на обов'язок фіскальної служби по скасуванню суми грошового зобов'язання.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування правових позицій, викладених у справах №761/26815/17 (визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ), №712/7975/17 (стягнення заборгованості за договором позики), №916/3156/17 (застосування наслідків недійсності правочину), оскільки спірні правовідносини у зазначених скаржником справах є не подібними за предметом і підставами позову, обставинами, що зумовили їх виникнення, підлягають різній правовій кваліфікації та вимагають застосування різних правових норм для врегулювання спорів, що виникли між їх сторонами.
Суд також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №904/4517/19, оскільки така відсутня в реєстрі судових рішень.
5.10. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо імперативного характеру вимоги, встановленої частиною другою статті 90 Господарського процесуального кодексу України, та щодо обов'язку суду застосувати механізм, передбачений частиною шостою статті 90 Господарського процесуального кодексу України (зобов'язати надати відповідь), у разі, коли учасник справи, якому поставлено запитання, повністю проігнорував цей обов'язок: не надав відповіді і не подав повідомлення про відмову з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 90 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 90 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. На запитання до учасника справи, який є юридичною особою, відповіді надає її керівник або інша посадова особа за його дорученням. Учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.
Отже, виходячи із правового аналізу наведеної норми чинного процесуального закону вбачається, що письмове опитування учасників є одним із видів доказів, на підставі яких може бути встановлено наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторони.
Поряд з цим правова кваліфікація спірних правовідносин лежить в площині виключних повноважень судової юрисдикції, оскільки саме суд самостійно обирає норму права яку необхідно застосувати при вирішення спору та надає оцінку обраному стороною способу захисту порушеного права. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що надання чи ненадання відповідачем письмових пояснень щодо його думки з приводу укладення та виконання оспорюваних угод, не призводить до неможливості встановлення усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, не зашкоджує ухваленню законного й обґрунтованого рішення; не впливає на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин, які мають значення у цій справі та, відповідно, постановлення законного і обґрунтованого рішення.
При цьому комунальним підприємством у касаційній скарзі не зазначено, у чому саме полягає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки останнє не наводить жодних доводів щодо необґрунтованості висновків або які б спростовували висновки судів щодо відмови у задоволенні зазначених клопотань.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.
До того ж ненадання відповідачем відповідей у порядку, передбаченому статтею 90 Господарського процесуального кодексу України, не є безумовною підставою для скасування судових рішень.
5.11. Крім того, підставою касаційного оскарження підприємство зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №344/14980/15-ц, від 25.04.2023 у справі №904/1049/22.
Судами встановлено, що у позивач у позовній заяві просив суд витребувати у відповідачів та у Головного управління ДПС в Одеській області докази.
Суд першої інстанції протокольними ухвалами відмовив у задоволенні клопотань про витребування доказів, про що зазначається самим скаржником.
Обов'язок доказування і подання доказів визначено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (пункти 1 - 4 частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, наявність самого лише клопотання не може бути визнано достатньою підставою для витребування доказів судом. Передумовою для звернення до суду з відповідним клопотанням та підставою для його задоволення судом є необхідність дотримання заявником приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі пункту 4 частини першої цієї статті, а саме: зазначення про заходи, яких він вжив для отримання цього доказу самостійно, а також надання доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цього доказу.
Суд апеляційної інстанції, перевірячи правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, виходив з того, що воно не відповідало вимогам пункту 4 частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач не зазначив про заходи, яких він вжив для отримання цих доказів самостійно, як і не надав доказів вжиття таких заходів, зокрема, доказів звернення до Головного управління ДПС в Одеській області, ТОВ "Торговий дім "Преса" та Підприємства "Друкарський дім".
Більш того, суд апеляційної інстанції встановив, що лише 21.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання, до якого були додані листи від 08.11.2024 та 18.11.2024 (запити про надання документів), адресовані Головному управлінню ДПС в Одеській області, ТОВ "Торговий дім "Преса" та Підприємства "Друкарський дім".
Тобто, фактично, лише 08.11.2024 та 18.11.2024 позивачем були вчинені відповідні заходи з метою отримання цих доказів самостійно, і лише 21.11.2024 докази вжиття таких заходів були надані суду першої інстанції.
Натомість, як вже зазначалось, з клопотанням про витребування доказів позивач звернувся значно раніше, 06.09.2024, разом з позовною заявою.
З огляду на зазначене, суд апеляційної дійшов обґрунтованих висновків, що позивач реалізував своє право на витребування доказів з порушенням імперативних приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а тому колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено порушення судами положень процесуального законодавства.
Суд також відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №344/14980/15-ц, від 25.04.2023 у справі №904/1049/22, оскільки такі відсутні в реєстрі судових рішень.
Також скаржник зазначає про неправомірне відхилення клопотання про роз'яснення предмета доказування.
Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 181 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 182 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у підготовчому засіданні суд може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи.
Таким чином, однією зі стадій розгляду справи є підготовче провадження, завданням якого, серед іншого, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Колегія суддів зазначає, що виходячи із правового аналізу пункту 5 частини другої статті 182 Господарського процесуального кодексу України, роз'яснення учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування та які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи - є правом, а не обов'язком суду.
Скаржником не обґрунтовано, яким чином відмова суду першої інстанції у роз'ясненні предмета доказування унеможливила повний, всебічний та об'єктивний розгляд справи, та (або) порушила принцип змагальності.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства "Видавництво "Чорномор'я" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 у справі №916/3920/24 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко