12 лютого 2026 року м. Чернігівсправа № 927/108/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., розглянувши заяву Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову
у справі № 927/108/26
за позовом: Чернігівської окружної прокуратури, (код ЄДРПОУ 02910114), вул. Шевченка,1, м. Чернігів, 14000
в інтересах держави в особі
позивача: Корюківської міської ради (код ЄДРПОУ 04061760),вул. Бульварна, 6, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300,
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро» (код ЄДРПОУ 43726648), вул. Київська, буд.261А, 76, м. Бровари, Броварський р-н, Київська обл., 07405
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОЛОС-2023», (код ЄДРПОУ 45358009), вул. Шкільна, 23, с. Стопилка, Корюківського району, Чернігівська область, 15321
про витребування майна з чужого незаконного володіння
без повідомлення (виклику) учасників справи
До Господарського суду Чернігівської області 11.02.2026 надійшла позовна заява Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Корюківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос-2023» про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро» (вул. Київська, буд. 261А, 76, м. Бровари, Броварський район, Київська обл., 07405, код ЄДРПОУ 43726648), Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС-2023» (вул. Шкільна, 23, с. Стопилка, Корюківський район, Чернігівська область, код ЄДРПОУ 45358009) на користь держави в особі Корюківської міської ради (вул. Бульварна, 6, м. Корюківка, Чернігівська область, код ЄДРПОУ 04061760) земельну ділянку з кадастровим номером 7422487900:08:000:0372, площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Рибинської сільської ради Корюківського району Чернігівської області.
Разом з поданням позовної зави прокурором подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 7422487900:08:000:0372 площею 2,0000 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Рибинської сільської ради Корюківського району Чернігівської області (номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 59078198 від 19.03.2025, індексний номер рішення про державну реєстрацію 77899871 від 19.03.2025), право власності на яку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМІНВЕСТ АГРО» (вул. Київська, буд. 261А, 76, м. Бровари, Броварський район, Київська обл., 07405, код ЄДРПОУ 43726648).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилається на те, що без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник земельної ділянки - ТОВ «Земінвест Агро» може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час, в тому числі відчужити земельну ділянку на користь третіх осіб, що може призвести до відсутності предмету спору, у зв'язку із чим позов не забезпечить належного захисту інтересів держави в суді та у подальшому виникне потреба у залученні до участі у розгляді справи інших осіб, зміни позовних вимог, що призведе до тривалого не поновлення інтересів держави.
Невжиття заходів забезпечення позову може дати змогу реалізувати спірне майно та унеможливить виконання рішення суду в тому разі, якщо поданий позов буде задоволено.
Тобто, наявність у ТОВ «Земінвест Агро» правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою, зареєструвавши право власності за третіми особами.
ТОВ «Земінвест Агро», достовірно знаючи про наявність судового спору, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірною землею.
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову, виходячи з такого.
Частиною 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно із частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 138 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв'язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача/відповідачів на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення відповідачами певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Згідно із частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-IV при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 вказаної Конвенції передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 р. у справі Шмалько проти України (п. 43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України (п. 77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення ЄСПЛ від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини").
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Він є запобіганням тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Суд також враховує правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
При цьому, Верховним Судом зауважено, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22).
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що предметом позову у даній справі є витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОС-2023» на користь держави в особі Корюківської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 7422487900:08:000:0372, площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Рибинської сільської ради Корюківського району Чернігівської області, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Чернігівської окружної прокуратури про накладення арешту на відповідну земельну ділянку, оскільки суд має обґрунтоване припущення про можливість вчинення дій, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог в частині витребування спірної земельної ділянки.
Про існування таких обставин, що дають підстави суду для обґрунтованого припущення вчинення відповідачем дій, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, вказують безпосередні дії засновника ТОВ «Земінвест Агро» щодо набуття/реалізації спірної земельної ділянки, зокрема, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із засновників (учасників) як ТОВ «ЗЕМІНВЕСТ АГРО» так і ТОВ "ЗЕМЛЕТРЕЙД" є ОСОБА_1 ; згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав ТОВ «ЗЕМІНВЕСТ АГРО» отримало у власність спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2025, укладеного з ТОВ «ЗЕМЛЕТРЕЙД»; вказані реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки вчинені після повідомлення окружною прокуратурою Корюківської міської ради листом від 27.02.2025 №55-77-1836ВИХ-25 про набуття ТОВ «ЗЕМЛЕТРЕЙД» права власності на спірну земельну ділянку із порушенням земельного законодавства.
Разом з тим суд враховує доводи прокурора про те, що у ТОВ «Земінвест Агро» наявні правомочності власника майна, які дають можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою, зареєструвавши право власності за третіми особами. Тобто ТОВ «Земінвест Агро» свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірною землею.
В контексті зробленого висновку суд також враховує, що обраний прокурором спосіб забезпечення позову узгоджуються з предметом позову, оскільки в цьому випадку існує зв'язок між заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог; накладення арешту на земельну ділянку не впливає на право щодо її використання, а вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на цю земельну ділянку не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки можливість розпоряджатися таким об'єктом обмежується на певний час.
При цьому, протягом судового розгляду щодо суті спору суд з більшою вірогідністю залишиться взмозі розглянути позов з визначеним суб'єктним складом учасників справи, що сприятиме реальному виконанню рішення за умови обґрунтованості позовних вимог.
Господарський суд зазначає, що зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду справи) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.
При цьому суд зауважує, що заходи забезпечення позову в цій справі не вплинуть та не перешкоджатимуть здійсненню господарської діяльності відповідача, оскільки спрямовані лише на обмеження дій щодо розпорядження земельною ділянкою, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, що не є учасниками цього спору, та є співмірними із заявленими позовними вимогами.
Згідно зі ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч. 1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, господарський суд не вбачає на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, на даний час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому, господарський суд роз'яснює відповідачу про можливість подання до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 ГПК України.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 144, 234, 235, 255 ГПК України, господарський суд
1. Заяву Чернігівської окружної прокуратури про забезпечення позову задовольнити.
2. Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 7422487900:08:000:0372, площею 2,0000 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Рибинської сільської ради Корюківського району Чернігівської області (номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 59078198 від 19.03.2025, індексний номер рішення про державну реєстрацію 77899871 від 19.03.2025), право власності на яку зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро» (вул. Київська, буд. 261А, 76, м. Бровари, Броварський район, Київська обл., 07405, код ЄДРПОУ 43726648).
3. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
4. Ухвала про забезпечення позову може бути пред'явлена до виконання в установленому порядку протягом трьох місяців.
Стягувач: Чернігівська окружна прокуратура (код ЄДРПОУ 02910114), вул. Шевченка,1, м. Чернігів, 14000)
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Земінвест Агро» (вул. Київська, буд. 261А, 76, м. Бровари, Броварський район, Київська обл., 07405, код ЄДРПОУ 43726648).
Ухвалу підписано 12.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
З текстом даної ухвали можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Т. О. Кузьменко