ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.02.2026Справа № 910/11022/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр»
про стягнення 248943,00 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
03.09.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» та Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 248943,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.08.2021 внаслідок прориву труби водопостачання, балансоутримувачем якої є відповідач 2, сталося затоплення підземного паркінгу за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, буд. 10 та було пошкоджено (затоплено) застрахований позивачем на підставі Договору страхування наземного транспорту № 1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 транспортний засіб «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» до позивача, як страховика, перейшло право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 відкрито провадження у справі №910/11022/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
22.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 повідомив, що він з 01.07.2013 здійснює експлуатацію житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, буд. 10. Однак, він здійснює експлуатацію лише житлового будинку, а підземний паркінг по вул. Полтавська, 10 у місті Києві знаходиться у експлуатації та обслуговуванні ДП «Київтранспарксервіс 1» ПрАТ «ХК Київміськбуд», а труба водопостачання, в результаті прориву якої сталося затоплення у підземному паркінгу по вул. Полтавська 10 у місті Києві, знаходиться на балансі ПрАТ «АК «Київводоканал»».
22.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зауважив, що він не обслуговує внутрішньо будинкові мережі та, відповідно, у випадку прориву труби всередині будівлі не може нести відповідальність за завдані збитки. Пошкодження транспортного засобу відбулося в підземному паркінгу, тобто в межах дорожнього покриття призначеного для стоянки колісних транспортних засобів. При цьому, матеріали справи не містять доказів належного виконання своїх зобов'язань балансоутримувачем такої парковки, зокрема в частині обладнання парковки зливостоками та підтримання їх роботоздатності в належному стані, тоді як за умови наявності та належного функціонування зливостоків (зливова каналізація) залиття транспортного засобу внаслідок опадів та/або аварій на трубопроводах було б технічно неможливим.
Відповідач 2 також зазначив, що станом на дату настання страхового випадку зовнішня водопровідна мережа, через яку забезпечується централізоване водопостачання, перебувала на гарантійному обслуговуванні СБМУ-3 «Трест Київпідземшляхбуд», про що свідчить виданий гарантійний лист, в якому СБУ-3 «Трест Київпідземшляхбуд-2» зазначав, що несе повну відповідальність за якість виконаних робіт та застосованого обладнання і матеріалів на водопровідній мережі та гарантує ліквідацію можливих пошкоджень.
Крім того, Київводоканал також повідомив, що представниками Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» жодних робіт з усунення пошкоджень по вул. Полтавська, 10 25.08.2021 не здійснювалось.
Також, 22.09.2025 відповідачем 2 подано заяву про залишення позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» в частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
24.09.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на заяву відповідача 2 про залишення позову без розгляду.
26.09.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відповіді на відзиви відповідачів, які суд долучив до матеріалів справи.
29.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
30.09.2025 та 01.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
01.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.
07.10.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2025 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2025.
У підготовчому засіданні 10.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 16.01.2025.
12.12.2025 до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача 2, оскільки наявне судове рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
18.12.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2026 закрито провадження у справі №910/11022/25 в частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
У підготовчому засіданні 16.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.02.2026.
04.02.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю представників прибути у судове засідання.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.
При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.
Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.
Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обгрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Представники сторін у судове засідання 04.02.2026 не з'явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином шляхом отримання ухвали суду в своїх електронних кабінетах.
У судовому засіданні 04.02.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
На підставі укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник, вигодонабувач) Договору страхування наземного транспорту №1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Volvo», державний номер НОМЕР_1 .
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
25.08.2021 відбулась подія, яка була визнана позивачем страховим випадком за Договором страхування наземного транспорту №1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 - в результаті прориву труби водопостачання в підземному паркінгу, де перебував ТЗ, було пошкоджено (затоплено) застрахований автомобіль «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим його власнику були заподіяні збитки, що підтверджується Актом про засвідчення факту затоплення машини, Звітом про результати огляду місця події від 25.08.2021, фотографіями підземного паркінгу, Довідкою Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві, копії яких долучені позивачем до позовної заяви.
Відповідно до рахунку №1076803 від 03.09.2021, виставленого СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , становить 239797,87 грн.
Також, відповідно до рахунку №1081367 від 15.12.2021, виставленого СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю «Віннер Автомотів», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , становить 9145,00 грн.
Згідно з Актом виконаних робіт №3309788 від 16.12.2021, фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , склала 239798,00 грн., а згідно з Актом виконаних робіт №3309789 від 16.12.2021, фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , додатково склала 9145,00 грн, що разом становить 248943,00 грн.
Відповідно до Страхового акту №006.01927721-1 від 08.09.2021, складеного Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування», сума страхового відшкодування за Договором страхування наземного транспорту №1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 становить 239798,00 грн, а відповідно до Страхового акту №006.01927721-2 від 17.12.2021 - ще додатково 9145,00 грн, на підставі яких позивач виплати страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту №1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 у загальному розмірі 248943,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №51681813 від 09.09.2021 на суму 239798,00 грн та платіжним дорученням №73925110 від 20.12.2021 на суму 9145,00 грн.
Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором страхування наземного транспорту №1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021 позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток - у розмірі 248943,00 грн.
У вересні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», у якому просило стягнути 248943,00 грн., що становлять суму виплаченого позивачем, як страховиком за укладеним з ОСОБА_2 . Договором страхування наземного транспорту № 1234/21-Т/Ц2 від 05.07.2021, страхового відшкодування внаслідок настання страхової події - пошкодження транспортного засобу внаслідок впливу рідини (прориву 24.08.2021 труби водопостачання, балансоутримувачем якої є Київводоканал, з огляду на що сталося затоплення підземного паркінгу за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, буд. 10), право на стягнення яких позивач, відповідно до положень Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України має з особи, відповідальної за завдану шкоду, якою, на думку позивача, є Київводоканал як особа, яка є балансоутримувачем ділянки на якій стався страховий випадок та здійснює технічне обслуговування системи водовідведення (справа №910/11103/24).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/11103/24 залучено до участі у справі відповідача 2 - Приватне акціонерне товариство «Трест Київпідземшляхбуд-2» та відповідача 3 - Дочірнє підприємство «Київтранспарксервіс 1» Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі №910/11103/24 у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд у справі №910/11103/24 виходив з того, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити дійсну причину затоплення паркінгу за адресою: м. Київ на вул. Полтавська, 10, внаслідок якого зазнав пошкодження застрахований транспортний засіб «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , встановити винну особу, а також довести причинно-наслідковий зв'язок.
Суд у справі №910/11103/24 встановив, що:
- виходячи з положень чинного законодавства Київводоканал (виконавець послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення) є відповідальним виключно за зовнішні водопровідні мережі, а за стан водопровідних мереж, які проходять у технічних підвалах і до яких приєднані внутрішньобудинкові мережі, відповідають юридичні та фізичні особи, у яких вони знаходяться у власності або користуванні (управлінні, господарському віданні, оренді), або які здійснюють фактичне користування такими мережами. Київводоканал не обслуговує внутрішньо будинкові мережі та, відповідно, у випадку прориву труби всередині будівлі не може нести відповідальність за завдані збитки;
- з матеріалів справи слідує, що пошкодження транспортного засобу відбулося в підземному паркінгу в межах дорожнього покриття призначеного для стоянки колісних транспортних засобів. При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо того чи обладнані місця для паркування автомобілів зливостоками;
- згідно з заявою Київводоканал зовнішні водопровідні мережі, за допомогою яких здійснюється централізоване водопостачання, знаходяться в 14 метрах від підземного паркінгу в якому відбувся страховий випадок, що є значною відстанню. Доказів на підтвердження того, що стався прорив центрального зовнішнього водопроводу, а також відбувалося залиття підземного паркінгу на рівні заїжджої частини матеріали справи не містять, з доданих позивачем фотознімків заїзду в паркінг вбачається, що на сухому асфальтованому покритті наявні сліди від мокрих автомобільних шин на виїзді з нього. Доказів звернення до Київводоканал із заявами про аварії на водопроводі та усування ним наслідків прориву матеріали справи не містять;
- наданий Приватним акціонерним товариством «Трест Київпідземшляхбуд-2» гарантійний лист, в якому останній зазначав, що несе відповідальність за якість виконаних робіт та застосованого обладнання і матеріалів на водопровідній мережі та гарантує ліквідацію можливих пошкоджень, стосується об'єкту за адресою: вул. Дмитрівська, Шевченківський район м. Києва (від В1-19 до дитячого садка житлового будинку секції № 5), а прорив труби та затоплення паркінгу сталося за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, 10, тобто на іншій ділянці водопровідних мереж;
- при цьому, Приватне акціонерне товариство «Трест Київпідземшляхбуд-2» виконувало роботи з прокладання виключно зовнішніх водопровідних мереж, що обмежувалось вводом трубопроводу до фундаменту будинку (водопровід прокладається через фундамент будівлі і закінчується за внутрішньою стіною фундаменту будинку (до 0,5 м), а герметизація простору між трубою та стіною фундаменту здійснюється забудовником будинку. У подальшому, підключення та розгалуження внутрішніх водопровідних мереж по будинку виконували інші підприємства/організації по окремому договору з генпідрядником по будівництву житлового будинку (документи щодо відповідних внутрішніх робіт мають бути у розпорядженні обслуговуючої організації будинку/паркінгу);
- Дочірнє підприємство «Київтранспарксервіс 1» не виконувало роботи з прокладання внутрішньобудинкових водопровідних мереж за адресою: м. Київ, вул. Полтавська, 10, та на його балансі або в користуванні вони не перебувають, а отже, ПрАТ «Трест Київпідземшляхбуд-2» не несе відповідальності за їх пошкодження (прорив) та за наслідки (збитки), до яких ці пошкодження призвели;
- позивачем не надано доказів того, що Дочірнє підприємство «Київтранспарксервіс 1» є балансоутримувачем спірного будинку.
Суд у справі №910/11103/24 зауважив, що - в силу приписів ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи; - зі звіту аварійного комісара про результати огляду місця події від 25.08.2021 (єдиний доказ на підтвердження факту затоплення паркінгу) вбачається, що у зв'язку з розривом труби водопостачання відбулось затоплення паркінгу та автомобілів, проте безпосереднє місце, де відбувся такий прорив труби, а також причина, з якої стався прорив труби, не зазначена; - з наданих позивачем до матеріалів справи №910/11103/24 доказів неможливо встановити, яка саме пошкоджена труба (зовнішня чи внутрішньобудинкова) стала причиною затоплення спірного транспортного засобу та чи були виконані роботи з гідроізоляції. Так само неможливо встановити, яким чином вода потрапила до підземного паркінгу, що призвело до затоплення транспортного засобу, та чому зливова каналізація не забезпечила належне водовідведення. Між тим, в підземному паркінгу окрім питного водопроводу, передбачається прокладання протипожежного водопроводу, а також побутової та зливної каналізації по яким протікає вода, і у випадку аварії (прориву) кожної з яких може статись затоплення в паркінгу (як самої нижньої точки будинку). В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, яке підприємство є балансоутримувачем підземного паркінгу за адресою: м. Київ на вул. Полтавська, 10.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2024 у справі №910/11103/24 залишено без змін.
Наразі, звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що після прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справі №910/11103/24, яким було відмовлено у позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», позивач звернувся до Київської міської ради з питанням, на чийому балансі перебував будинок за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10 на момент страхового випадку - 05.07.2021.
В подальшому - 05.03.2025 Шевченківською районною адміністрацією в місті Києві було надано відповідь про те, що будинок за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10, перебуває в обслуговуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр».
Надалі позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» з питаннями, хто (установа/орган влади/підприємство) усував затоплення підземного паркінгу в будинку за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10 на момент страхового випадку - 05.07.2021; - де саме трапився прорив води, в наслідок чого було затоплено підземний паркінгу в будинку за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10 на момент страхового випадку - 05.07.2021; - яка саме пошкоджена труба (зовнішня чи внутрішньо будинкова (пожежна/канілізаційна/водопровідна)) в підземному паркінгу в будинку за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10 на момент страхового випадку - 05.07.2021.
Листом №166 від 17.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» надано відповідь такого змісту: «Усунення затоплення та ремонт виконувало Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»; пошкодження стало в водопровідній камері, де проходить водопровідна магістраль dy 500мм; місце, де трапилося аварія, не є зоною відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр».
13.03.2025 позивач подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11103/24 від 18.02.2025.
18.04.2025 позивач направив до Північного апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів з вище наведеними відповідями від Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» та Шевченківської районної адміністрації в місті Києві.
Однак, суд апеляційної інстанції не прийняв вказані докази під час перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/11103/24 від 18.02.2025.
За наведених обставин позивач, звертаючись з даним позовом до суду, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» та Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» грошові кошти у сумі 248943,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2026 закрито провадження у справі №910/11022/25 в частині позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, суд розглядає у даній справі виключно вимоги, заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» про стягнення збитків у розмірі 248943,00 грн.
Вказані позовні вимоги обгрунтовані тим, що будинок за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10, перебуває в обслуговуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною першою ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Із наведеної норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я, тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавана шкоди.
Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки 2) збитків 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками 4) вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що зважаючи на предмет та підстави даного позову, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами, що саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки, тобто, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» є управителем, балансоутримувачем чи організацією, яка здійснює технічний нагляд і обслуговування спірного підземного паркінгу.
Однак, таких доказів позивачем суду не надано.
Так, позивачем долучено до позовної заяви лише копію листа Шевченківської районної адміністрації в місті Києві про те, що будинок за адресою м. Київ на вул. Полтавська, 10, перебуває в обслуговуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр».
Відповідач послідовно заперечував у заявах по суті справи та вказував, що він здійснює експлуатацію лише житлового будинку, а підземний паркінг по вул. Полтавська, 10 у місті Києві не відноситься до зони його експлуатації та обслуговування.
Позивачем не надано суду доказів того, що паркінг, де сталось залиття автомобіля «Volvo», державний номер НОМЕР_1 , знаходиться в управлінні, на балансі відповідача, або, що саме відповідач здійснює технічний нагляд і обслуговування спірного підземного паркінгу.
Крім того, сам позивач долучив до позовної заяви копію листа вих. №22/12/2 від 22.12.2022, в якому ДП «Київтранспарксервіс 1» ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» повідомляє позивача про те, що спірний паркінг знаходиться в експлуатації та обслуговуванні ДП «Київтранспарксервіс 1» ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд».
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Український експертний центр» збитків у розмірі 248943,00 грн. у зв'язку з необгрунтованістю та недоведеністю.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписаноn 12.02.2026.
Суддя О.М. Спичак