ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.02.2026Справа № 910/14629/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша"
про стягнення 10 967,66 грн,
Представники сторін: не викликалися
У листопаді 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - ПрАТ "ТАС") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (далі - ПрАТ "Перша") 10967,66 грн, з яких: 8 864,00 грн - страхове відшкодування, 535,59 грн - інфляційні втрати, 209,09 грн - 3% річних, 1 358,98 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ "ТАС", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій останнє виплатило страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 108 Закону України "Про страхування" (далі також - Закон №1909-IX), в межах виплаченого страхового відшкодування у розмірі 8 864,00 грн перейшло право вимоги до ПрАТ "Перша", як страховика винної в ДТП особи.
Також у зв'язку з несвоєчасною виплатою страхованого відшкодування Позивачем заявлено до стягнення 535,59 грн інфляційних втрат, 209,09 грн 3% річних та 1 358,98 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
11.12.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Перша" подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що Позивач не звертався до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, що згідно з положеннями статті 37 Закону №1961-IV є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У зв'язку з необґрунтованістю основної вимоги, у Позивача не виникло права на стягнення компенсаційних нарахувань та пені.
16.12.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "ТАС" подало відповідь на відзив, в якій не погодилося з доводами Відповідача, з огляду на те, що заява про виплату страхового відшкодування №00775/9225 у справі №00397/17/2025/96 була направлено Відповідачу на електрону пошту: Loss@persha.ua, яка була отримана останнім 11.02.2025 об 11:27:14, що підтверджується знімком екрану електронної пошти та звітом про доставку електронного повідомлення.
16.12.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Перша" подала заперечення на відповідь на відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "ТАС" частково обґрунтованими.
06.01.2025 у місті Львові (координати 49.844130105, 24.033955335 (49°50'38.9"N 24°02'02.2"E) сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) №F2DED5C13D135 від 06.01.2025.
Зі змісту інформації, яка міститься в даному повідомленні, вбачається: здійснюючи паркування, автомобіль "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , зіткнувся з припаркованим автомобілем "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 .
Внаслідок даної ДТП автомобілю "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , (застрахований транспортний засіб) було завдано механічних пошкоджень, власником та страхувальником якого, згідно зі Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , є ОСОБА_2 .
Автомобіль "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , був застрахований ПрАТ "ТАС" згідно Договором комплексного страхування (страховий продукт - "Повний автозахист") №FО-1862464 від 24.05.2024.
На підставі заяви про подію від 09.01.2025 (справа№00397/17/2025/96), акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 09.01.2025, ремонтної калькуляції №92500397 від 20.01.2025, заяви про виплату страхового відшкодування №21/01/10 від 21.01.2025, страхового акту №01768/17/925 від 21.01.2025 та розрахунку до нього, ПрАТ "ТАС" сплачено на користь ОСОБА_2 8 864,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №40155 від 22.01.2025.
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ "Перша" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-221887470.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000,00 грн.
Посилаючись на те, що Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі також - Закон №3720-IX), не відшкодував Позивачеві шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП, ПрАТ "ТАС" звернулося з даним позовом до суду.
1. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до частини 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
01.01.2024 було введено в дію Закон України "Про страхування" (Закон №1909-IX).
За приписами статті 108 Закону України "Про страхування" страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат (частина 1).
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки (частина 2).
Аналогічні положення містяться у статті 993 ЦК України.
Відповідно до пунктів 20.1., 20.1. Публічної частини Договору комплексного страхування "Повний автозахист" (Частина ІІ) №FО-1862464 від 24.05.2024 страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. До страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за Договором комплексного страхування "Повний автозахист" (Частина ІІ) №FО-1862464 від 24.05.2024 шляхом виплати страхового відшкодування, Позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
2. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.12.2019 у справі №686/11256/16-ц).
Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 124 КУпАП особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №641/2795/16-ц зазначено, що не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.
Як було раніше встановлено, 06.01.2025 у місті Львові (координати 49.844130105, 24.033955335 (49°50'38.9"N 24°02'02.2"E) сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Дані обставини були зазначені в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколі) №F2DED5C13D135 від 06.01.2025.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР), які відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил (пункт 1.1.).
Пунктом 1.10. ПДР визначено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки;
безпечний інтервал - відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються, або між ними та іншими об'єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху.
Згідно з підпунктом є) пункту 2.3. ПДР Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.
Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу (пункт 13.1. ПДР).
Зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі (пункт 15.1. ПДР).
За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) (пункт 15.2. ПДР).
Зі змісту інформації, яка міститься у вищезазначеному повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що, припиняючи рух для зупинки/стоянки транспортного засобу "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 , не врахувавши дорожні умови та обстановку, не дотримався безпечного інтервалу, зіткнувся з автомобілем "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , який вже припинив рух для зупинки/стоянки.
Таким чином, вищезазначена ДТП відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР, відтак вказана фізична особа є винною у заподіянні збитків автомобілю "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 .
3. Проте із вказаних правил відшкодування шкоди безпосередньо винною особою є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
За положеннями статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (пункт 69 частини 1 статті 1 Закону №1909-IX).
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань 01.07.2004 було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон №1961-IV), який набрав чинності 01.01.2005 та втратив чинність 01.01.2025.
20.06.2024 набрав чинності та 01.01.2025 був введений в дію Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у новій редакції (Закон №3720-IX)
Оскільки ДТП відбулася 06.01.2025, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у новій редакції (Закон №3720-IX)
Відповідно до статті 4 Закону №3720-IX предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом (частина 1).
Об'єктом страхування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку (частина 2).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №3720-IX у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує страхову суму, встановлену відповідно до законодавства на день укладення такого договору. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхової суми на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Із вищезазначеного випливає, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно із положеннями Закону №3720-IX, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
4. Вирішуючи спір у даній справі, необхідним є встановлення обґрунтованого розміру страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 статті 18 Закону №3720-IX у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №3720-IX у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов'язані, зокрема з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.
Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом (частина 3 статті 26 Закону №3720-IX).
Статтею 27 Закону №3720-IX визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, страхової (регламентної) виплати у разі пошкодження транспортного засобу.
Так, за приписами пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №3720-IX страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов'язаних, зокрема із відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 27 Закону №3720-IX витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.
Частиною 3 статті 27 Закону №3720-IX встановлено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:
1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;
2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв'язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.
Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п'ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов'язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.
Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.
Відповідно до частини 4 статті 27 Закону №3720-IX страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.
Для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідна особа обирається потерпілою особою з визначеного страховиком (МТСБУ) переліку.
Страховик (МТСБУ) у встановленому ним порядку визначає перелік осіб, які відповідно до своїх установчих документів мають право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів та відповідають його вимогам, та оприлюднює його на своєму веб-сайті.
Страховик (МТСБУ) зобов'язаний надати потерпілій особі інформацію про осіб, включених до переліку, передбаченого цією частиною.
Якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік включає менше трьох осіб, розташованих в межах 150 кілометрів від місця проживання потерпілої особи або місцезнаходження пошкодженого транспортного засобу, потерпіла особа має право самостійно обрати особу, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.
У разі якщо строк експлуатації транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п'ять років або щодо нього є чинними гарантійні зобов'язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, для здійснення відновлювального ремонту на вимогу потерпілої особи має бути визначений авторизований сервісний центр відповідного виробника, якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік не містить такого авторизованого сервісного центру.
За згодою страховика (МТСБУ) відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу може здійснюватися на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх статутних документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів, за вибором потерпілої особи поза переліком, визначеним страховиком (МТСБУ).
Положеннями частини 5 статті 27 Закону №3720-IX визначено, що у разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чисуб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою.
Страховик (МТСБУ) разом із здійсненням страхової (регламентної) виплати у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу зобов'язаний відшкодувати потерпілій особі її документально підтверджені витрати, пов'язані з оплатою послуг суб'єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, якщо потерпіла особа обрала їх самостійно для визначення розміру вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону (частина 6 статті 27 Закону №3720-IX).
Частиною 4 статті 31 Закону №3720-IX встановлено, що водії, причетні до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого (знищеного) майна зобов'язані зберігати пошкоджене (знищене) майно, у тому числі транспортні засоби, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, до того часу, поки його не огляне представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ), а також забезпечити можливість проведення огляду пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, представниками страховика (МТСБУ) (абзац 1).
Страховик (МТСБУ) зобов'язаний провести огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом 10 робочих днів з дня повідомлення страховика (МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду чи в більший строк за зверненням осіб, зазначених у цій частині, щодо належного їм майна. Зазначені особи звільняються від обов'язку зберігання пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортних засобів, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, якщо з причин, що не залежать від них, їхніх дій чи бездіяльності, представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, у строк, передбачений цим абзацом абзац 2).
Огляд представником страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, оформляється актом огляду, що складається у двох примірниках та підписується представником страховика (МТСБУ) та потерпілою особою (її представником), один із яких надається потерпілій особі (її представнику). Акт огляду може оформлюватися у формі електронного документа відповідно до вимог законодавства (абзац 3).
Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом визначеного абзацом другим цієї частини строку, після повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, такий страховик (МТСБУ) відшкодовує потерпілій особі здійснені витрати на визначення розміру шкоди у зв'язку з пошкодженням (знищенням) майна. Визначення розміру шкоди у зв'язку з пошкодженням (знищенням) майна здійснюється відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. У разі якщо представник страховика (МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, з причини незабезпечення потерпілою особою можливості для проведення такого огляду, зазначене відшкодування не здійснюється (абзац 4).
Відповідно до заяви про подію від 09.01.2025 (справа№00397/17/2025/96), акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 09.01.2025, ремонтної калькуляції №92500397 від 20.01.2025, заяви про виплату страхового відшкодування №21/01/10 від 21.01.2025, страхового акту №01768/17/925 від 21.01.2025 та розрахунку до нього вартість відновлювального ремонту автомобіля "Jeep", д.н.з. НОМЕР_1 , становить 8 864,00 грн.
Жодних заперечень чи надання інших доказів, які б спростовували вищезазначений розмір вартості відновлювального ремонту матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
Таким чином, виходячи з положень статей 13, 14 та 79 ГПК України, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 8 864,00 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, Відповідач вказував, що Позивач не подавав заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону №3720-IX для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує:
1) один рік з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно майну потерпілої особи;
2) три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно життю або здоров'ю потерпілої фізичної особи.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 30 Закону №3720-IX страхова (регламентна) виплата не здійснюється також у разі подання заяви про страхову (регламентну) виплату без документально підтверджених поважних причин після спливу строку, визначеного частиною першою статті 32 цього Закону.
За доводами Позивача, 11.02.2025 Відповідачу було направлено заяву про виплату страхового відшкодування від 07.02.2025, яка зареєстрована за вихідним номером 00775/9225 в справі № 00397/17/2025/96, з усіма необхідними документами (додатками) на електронну пошту: Loss@persha.ua, для подальшого прийняття рішення, відповідно до вимог та строків встановлених Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів".
На підтвердження викладеного факту до позовної заяви долучено копії заяви №00775/9225 від 07.02.2025 (справа №00397/17/2025/96) та звіту про надсилання, в якому зазначається що лист доставлено 11.02.2025 об 11:27:14.
Відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (Закон - №851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону №851-IV Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Також у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 (провадження №12-8гс23). Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Судом встановлено, що разом із відповіддю на відзив Позивач подав копію листа Відповідача вих.№408 від 05.02.2025 (справа №10.001-25-00438), адресовану Позивачу, в якій сам Відповідач вказав адресу електронної пошти: Loss@persha.ua.
Отже, заява про страхову (регламентну) виплату за полісом №ЕР-221887470 була направлена Відповідачу на належну електронну пошту та у строк, встановлений частиною 1 статті 32 Закону №3720-IX.
Також Відповідач вказує, що вказаний лист не було скріплено електронним цифровим підписом.
Ці твердження суд також вважає необґрунтованими, оскільки Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справи №914/1003/21 виснував, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. Роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. При цьому використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
За таких обставин, оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , який керував автомобілем "Audi", д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ "Перша" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №ЕР-221887470, тому саме на ПрАТ "Перша" (страховика) покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданих його страхувальником, у розмірі 8 864,00 грн.
Отже, Відповідач зобов'язаний сплатити на користь Позивача страхове відшкодування у розмірі 8 864,00 грн.
Також Позивачем заявлено до стягнення 209,09 грн 3% річних та 535,59 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.02.2025 по 25.11.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
У той же час, суд вказує, що передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Відповідно до частини 5 статті 32 Закону 3720-IX граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті, з урахуванням положень цієї частини та частини сьомої цієї статті.
У разі повідомлення страховиком (МТСБУ) заявника протягом строку, встановленого частиною четвертою цієї статті, про неподання ним одного чи кількох документів, передбачених частиною третьою цієї статті, перебіг граничного строку для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату зупиняється з дня надання (надсилання) такого повідомлення та поновлюється з наступного робочого дня після отримання страховиком (МТСБУ) таких документів у повному обсязі (останнього документа з усіх необхідних у разі надання їх не в повному обсязі).
У разі проведення страховиком (МТСБУ) заходів з визначення (з'ясування) причин, обставин та наслідків дорожньо-транспортної пригоди, які включають здійснення експертиз та/або досліджень, граничний строк прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату продовжується до отримання результатів таких експертиз та/або досліджень, але не може перевищувати 90 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті.
Оскільки заява про виплату страхового відшкодування була доставлена Відповідачу 11.02.2025 і останнім не вказано ані про ненадання неповного комплекту документів., необхідних для здійснення страхового відшкодування, ані про надання додаткового часу для проведення заходів з визначення (з'ясування) причин, обставин та наслідків дорожньо-транспортної пригоди, тому останнім днем для прийняття відповідного рішення, з урахуванням положень частини 5 статті 253 ЦК України, було 14.04.2025 (11.02.2025 + 60 календарних днів).
За положеннями частини 1 статті 34 Закону 3720-IX страховик (МТСБУ) зобов'язаний у строк, передбачений частиною п'ятою статті 32 цього Закону, письмово у спосіб, зазначений у заяві про страхову (регламентну) виплату, повідомити заявника про прийняте за його заявою рішення.
Суд вважає, що таке повідомлення повинно було бути направлене не пізніше наступного дня з дня прийняття відповідного рішення, тобто 15.04.2025.
Відповідно до частини 2 статті 34 Закону №3720-IX страховик (МТСБУ) зобов'язаний здійснити страхову (регламентну) виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення за його заявою про здійснення такої виплати.
Отже, останнім днем для виплати страхового відшкодування було 18.04.2025.
За таких обставин, дослідивши розрахунок компенсаційних нарахувань, суд вважає його необґрунтованим, оскільки Позивачем неправильно визначено період прострочення.
Таким чином, за розрахунком суду, обґрунтований розмір 3% річних становить 161,01 грн, а інфляційних втрат - 295,81 грн, нарахованих за період з 19.04.2025 по 25.11.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Також Позивачем заявлено до стягнення 1 358,98 грн, нарахованих за період з 12.02.2025 по 12.08.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України було визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Вищенаведеними положеннями законодавства передбачалося, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
За приписами частини 8 статті 34 Закону №3720-IX у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.
Оскільки Позивачем неправильно визначено період прострочення, судом здійснено власний розрахунок пені, який становить 873,29 грн, нарахованих за період з 19.04.2025 по 12.08.2025 на суму боргу у розмірі 8 864,00 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов ПрАТ "ТАС" підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (03150, місто Київ, вул. Фізкультури, будинок 30, ідентифікаційний код 31681672) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, місто Київ, пр. Берестейський, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243) 8 864 (вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 00 коп. страхового відшкодування, 161 (сто шістдесят одну) грн 01 коп. 3% річних, 295 (двісті дев'яносто п'ять) грн 81 коп. інфляційних втрат, 873 (вісімсот сімдесят три) грн 29 коп. пені та 2 251 (дві тисячі двісті п'ятдесят одну) грн 55 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ