ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 лютого 2026 року Справа № 902/1073/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Павлюк І.Ю.
без участі представників сторін
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" на рішення Господарського суду Вінницької області, ухвалене 16.10.2025 суддею Тварковським А.А. у м. Вінниця (повний текст рішення складено 27.10.2025) у справі № 902/1073/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтонек Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан"
про стягнення 202396, 37 грн
ТзОВ "Сінтонек Україна" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з ТзОВ "Вікітан" 323396, 37 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги товариство послалось на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки скрапленого вуглеводневого газу № 17/10-2023 від 17.10.2023 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення з товариства 323396, 37 грн, з яких: 121000 грн - основного боргу, 54502, 99 грн інфляційних втрат, 75633, 15 грн 30% річних та 72260, 23 грн пені.
В порядку ст. 46 ГПК, судом першої інстанції було прийнято заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, внаслідок чого ціна позову склала 202396, 37 грн, з яких: 54502, 99 грн інфляційні втрати, 75633, 15 грн 30% річних та 72260, 23 грн пеня.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.10.2025 у даній справі позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 54502, 99 грн інфляційних втрат, 50582, 16 грн пені, 52943, 20 грн 30% річних, 2428, 75 грн витрат на сплату судового збору та 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу; у стягненні 21678, 07 грн пені та 22689, 95 грн 30% річних відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив останнє скасувати та прийняти нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 11930 грн інфляційних втрат; 2898, 91 грн пені; 2809, 65 грн 30% річних та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Скаржник вважає, що частково задовольняючи позов суд першої інстанції, на підставі положень ст. 692 ЦК України, дійшов висновків, що у зв'язку з поставкою позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № 213 від 23.11.2024, у останнього в той же день виник обов'язок з оплати поставленого товару, а починаючи з 24.11.2024 відповідач вважався таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару. Такі висновки суду першої інстанції, на думку скаржника, суперечать як ст. 692 ЦК України так і умовам укладеного між сторонами договору поставки. Також скаржник зазначає, що при визначенні періоду нарахування санкцій, судом не було враховано погоджені сторонами умови у договорі поставки, що призвело до стягнення з відповідача надмірних сум за відсутності основного боргу, а отже до фактично безпідставного збагачення позивача. Відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, який був взятий судом першої інстанції за основу при прийнятті оскаржуваного рішення, не відповідає фактичному періоду прострочення відповідачем зобов'язань з оплати товару. Окрім того, скаржник вважає, що надані позивачем докази не доводять понесення останнім витрат на правничу допомогу в межах даної справи на суму 20000 грн, не доводять надання правничої допомоги у вказаному обсязі адвокатом Хомич Ю.В., а також заявлений розмір витрат є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, характеру спору по даній справі, ступеню її складності.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Вікітан" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.10.2025 у справі № 902/1073/25; постановлено розглянути апеляційну скаргу без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого товариство просило суд у задоволенні скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В силу ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
Відповідно до вимог ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Матеріалами справи стверджується, що 17.10.2023 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки скрапленого вуглеводневого газу № 17/10-2023, згідно п. 2.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю скраплений вуглеводневий газ узгодженими партіями, а покупець зобов'язується його оплатити і прийняти в кількості, асортименті, по цінам та в терміни, відповідно до умов договору та додатків до нього. Згідно із п. 5.3. договору, для отримання партії товару покупець надсилає постачальнику заявку на поставку (заявка) за формою додатку № 1 до договору на своєму фірмовому бланку за підписом уповноваженої покупцем особи та відбитком печатки покупця. Цим же пунктом договору передбачено, що у випадку, якщо інший термін подання заявки не встановлений у додатку до даного договору, заявка повинна бути надана покупцем постачальнику не пізніше 2 двох календарних днів до запланованої дати поставки партії товару. Згідно п. 8.3. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем своїх грошових зобов'язань, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, коли сталося порушення від несплаченої суми за кожен день прострочення з моменту поставки товару. За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний у 30-денний термін сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 8.5 договору). Відповідно до п. 8.8. договору, сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором.
Судами встановлено, що позивач поставив відповідачу обумовлений за договором товар (Газ нафтовий скраплений LPG Propan-Butan MIX) в кількості 20,36 т загальною вартістю 1089260 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаною в електронній формі видатковою накладною № 213 від 23.11.2024, а також ТТН.
У свою чергу відповідачем вартість отриманого товару сплачено з простроченням, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача, актами звірки взаєморозрахунків та копіями платіжних інструкцій.
У зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, з урахуванням прийнятої судом першої інстанції заяви про зменшення розміру позовних вимог, ТзОВ "Сінтонек Україна" було заявлено відповідний позов до Господарського суду Вінницької області.
Місцевий господарський суд, за результатами розгляду даної справи, оскаржуваним рішенням від 16.10.2025 ухвалив позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 54502, 99 грн інфляційних втрат, 50582, 16 грн пені, 52943, 20 грн 30% річних, 2428, 75 грн витрат на сплату судового збору та 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а у стягненні 21678, 07 грн пені та 22689, 95 грн 30% річних відмовити.
Апеляційний господарський суд з висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Приписами статті 11 ЦК України обумовлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини та завдання майнової (матеріальної) шкоди.
В силу ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. ст. 526, 527, 530, 610 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як вже встановлено судами та зазначено вище, сторонами даного господарського спору укладено договір поставки скрапленого вуглеводневого газу № 17/10-2023 від 17.10.2023, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю скраплений вуглеводневий газ узгодженими партіями, а покупець зобов'язується його оплатити і прийняти в кількості, асортименті, по цінам та в терміни, відповідно до умов договору та додатків до нього.
В силу ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).
В силу ст. ст. 692, 693 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.
Згідно ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України обумовлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже встановлено судами та зазначено вище відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором, допущено прострочення оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 943264 грн, оскільки було внесено часткову передоплату в сумі 145996 грн.
Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З огляду на те, що позивачем було поставлено відповідачу обумовлений товар без 100% попередньої оплати, як погоджено сторонами у договорі, відповідно, зобов'язання відповідача зі сплати 943264 грн вартості товару виникло за фактом його отримання, відтак, зобов'язання в силу вимог ст. 692 ЦК України є простроченим з наступного дня після вказаної дати, тобто з 24.11.2024, оскільки ні умовами договору, ні додатками до нього не визначено строку оплати товару у розмінні положень ст. 251 ЦК України.
В силу приписів ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно ст. ст. 546, 548-550 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення із відповідним позовом до суду), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено вище, пунктами 8.3., 8.5, 8.8. укладеного договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем своїх грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, коли сталося порушення від несплаченої суми за кожен день прострочення з моменту поставки товару. За прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару покупець, на вимогу постачальника, зобов'язаний у 30-денний термін сплатити останньому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми заборгованості. Нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкції (пені, штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором.
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції розміру заборгованості та штрафних санкцій, колегія суддів погоджується з висновком про їх обґрунтованість у заявлених товариством сумах.
Разом з тим, статтею 551 ЦК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відтак, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Водночас, судова колегія зауважує, що правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання, тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахування задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про доцільність зменшення розміру пені та 30 % річних, з огляду на вимоги розумності, справедливості та з метою забезпечення балансу інтересів сторін.
Відтак, враховуючи усі встановлені судами обставини, апеляційний господарський суд вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 54502, 99 грн інфляційних втрат, 50582, 16 грн пені, 52943, 20 грн 30% річних та, відповідно, відмову у задоволенні позову в частині стягнення 21678, 07 грн пені та 22689, 95 грн 30% річних з підстав зменшення їх розміру судом.
Незгода скаржника зі строками оплати товару спростовується п. 7.1. договору, в якому чітко обумовлено, що покупець зобов'язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено сторонами в додатках до договору. З огляду на те, що додаток до договору на цю поставку не підписувався, то єдиний порядок оплати товару узгоджений сторонами полягав саме в отримані передоплати за замовлений товар.
Аргументи відповідача про поставку позивачем товару в більшому розмірі, ніж замовлений чи щодо окремого порядку оплати товару (не на умовах передоплати, як визначено договором, а на підставі і лише після підписання акту звірки) суд вважає безпідставними та такими, що суперечать як обставинам справи, так і матеріалам справи чи звичаям ділового обороту. Прийняття всього товару свідчить про беззаперечний обов'язок здійснити оплату за цей товар після його отримання.
Судова колегія також звертає увагу, що у разі не проведення відповідачем попередньої оплати за товар в строки та порядку, визначеному договором, в умовах коли товар було поставлено, інші положення договору, що стосуються оплати, не змінюють строк виконання грошового зобов'язання, встановлений ч. 1 ст. 692 ЦК України, який обраховується з дня отримання товару. Вказаний строк не може бути пов'язаний з отриманням від постачальника рахунку чи іншого документу, що не може вважатись відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України. Протилежне тлумачення ставило б в залежність позивача, як добросовісного учасника господарських правовідносин, від зловживань недобросовісного відповідача, який визнає, що порушив умови договору.
Пункт 7.8. договору, на який посилається скаржник і в якому йдеться про обов'язок в 10-тиденний строк після підписання акту звірки погасити заборгованість, яку було виявлено в ході його підписання, стосується не перенесення строків оплати зобов'язань, а встановлення конкретних строків на погашення заборгованості винною стороною. Факт підписання актів звірки не є відкладальною умовою, що дозволяє перенести строк оплати товару, який відповідно до п. 7.1. договору мав відбутись на умовах передоплати на невизначений строк.
Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції безпідставно було взято за основу розрахунок позивача з неправильними сумами та періодами прострочення та зменшено нараховані пеню та 30% річних лише на 30%, при цьому зазначаючи про можливість суду зменшити розмір пені на 90%, апеляційний господарський суд вважає такі доводи не обґрунтованими, оскільки місцевим господарським судом встановлено, а апеляційним судом перевірено розрахунок заборгованості, зроблений позивачем та суди дійшли висновку про те, що останній є правильним та законним.
Доводи скаржника про можливість зменшення розміру пені на 90% суд вважає не обґрунтованими, оскільки таке зменшення фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (схожа правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем було надано копію договору № 23072025/1 про надання юридичних і супутніх послуг, укладеного між ТзОВ "Інсента" (виконавець) та ТзОВ "Сінтонек Україна" (клієнт). Вчиняти від імені ТзОВ "Інсента" без довіреності надано Хомич Ю.В., що підтверджується випискою з ЄДРЮОФОПГФ та статус якої підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6092 від 26.04.2018. Згідно п. 6.3. договору, сума гонорару виконавця за надання послуг визначається у вигляді фіксованої суми з закріпленням порядку та підстав її виплати у відповідному замовленні.
Замовленням № 1 від 23.07.2025 до договору сторони погодили перелік наданих послуг у фіксованому розмірі 20000 грн із поетапною оплатою.
Факт оплати позивачем наданих послуг правової допомоги в загальному розмірі 20000 грн підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.
В силу ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При цьому, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ст. 129 ГПК України.
Згідно ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про покладення витрат позивача на професійну правничу допомогу на відповідача в повному обсязі в сумі 20000 грн згідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Стосовно аргументів скаржника про відсутність письмового підтвердження надання послуги "інформаційно-консультаційні послуги щодо аналізу первинної документації по господарській операції та у разі доцільності для стратегії - підготовці проекту претензії до боржника", то як вбачається з пояснень позивача, вказані послуги надавались в усній формі, а доцільність у складанні претензії була відсутня у зв'язку з наявністю підписаних актів звірки з боку відповідача.
Щодо доводів скаржника про співпадіння дати довіреності в ЄСІТС з датою подання позову, суд відмічає, що для складання позовної заяви чи аналізу матеріалів справи адвокат не потребує довіреності. Довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, є необхідною лише при представленні інтересів клієнта в суді, відтак, відповідач фактично ігнорує дату укладення договору на юридичні послуги по справі, замовлення та здійснення передоплати за правничу допомогу.
Факт понесення позивачем витрат у відповідній сумі безпосередньо за отриману від адвоката Хомич Ю.В. правничу допомогу, є документально підтвердженим, а беззаперечні докази наявні в матеріалах справи. Жодне спростування щодо непов'язаності цих витрат із конкретною справою чи їх необґрунтованістю відповідач не навів, клопотання, визначене ч. 4 ст. 126 ГПК України, не подавав.
Згідно ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи скаржника колегія суддів вважає безпідставними та такими, що прямо суперечать нормам матеріального права, відтак, відповідачем не спростовано висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, суд вважає їх такими, що фактично зводяться до формальної незгоди з рішенням і дублюють позицію відповідача, що була викладена в процесуальних документах, що подавались в суді першої інстанції. З огляду на вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Вінницької області від 16.10.2025 у справі № 902/1073/25 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на ТзОВ "Вікітан" в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікітан" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 16.10.2025 у справі № 902/1073/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу № 902/1073/25 повернути Господарському суду Вінницької області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Павлюк І.Ю.