ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/324/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від позивача: В.В. Жильцов
від відповідача: М.Д. Бендюга
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 (суддя М.В. Мавродієва, м.Миколаїв, повне рішення складено 31.10.2025)
у справі №915/324/25
за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Ізмаїльського морського порту)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс»
про стягнення грошових коштів,
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
У лютому 2025 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Ізмаїльського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень від 17.03.2025 за вх.№4058/25, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»:
-35336,42 дол. США, з яких: 34784,26 дол. США - основна заборгованість зі сплати якірного збору та за послуги берегового живлення; 552,16 дол.США - нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних за користування грошима;
-486132,72 грн, з яких: 291324,60 грн - основна заборгованість за послуги постановки, нагляду та зняття бонових загороджень; 8768,12 грн - нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних за користування грошима; 18834,32 грн - інфляційне збільшення боргу; 40350,10 грн пені, що нарахована на зобов'язання у гривнях; 126855,45 грн пені, що нарахована на зобов'язання у доларах США.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач, як морський агент судна «VYSSOS», не оплатив виставлені позивачем рахунки по сплаті якірного збору та за надані послуги забезпечення береговим живленням, з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №915/324/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 21452,44 дол. США боргу за надані послуги із забезпечення береговим живленням, 13331,82 дол. США якірного збору, 552,16 дол. США - 3% річних, 38056,64 грн пені за зобов'язаннями зі сплати за послуги берегового живлення та якірного збору, 291324,60 грн боргу за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень, 12105,03 грн пені за зобов'язаннями за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень, 8768,12 грн - 3% річних, 18834,32 грн збитків від інфляції та 23437,06 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовлено.
Повернуто Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Ізмаїльського морського порту) з Державного бюджету України 4 941,13 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією №393 від 25.02.2025.
Суд першої інстанції, проаналізувавши встановлені обставини справи, дійшов висновку про правомірність доводів позивача щодо існування у відповідача, як морського агента судна «VYSSOS», невиконаного зобов'язання з оплати вартості якірного збору та за надані послуги забезпечення береговим живленням, з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями, з огляду на що позов в цій частині задовольнив у повному обсязі.
Також суд першої інстанції, перевіривши виконані позивачем розрахунки пені та компенсаційних нарахувань, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Водночас, розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних на 80%, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 70%, тобто до 38056,64 грн пені - за зобов'язаннями зі сплати послуг берегового живлення та якірного збору та до 12105,03 грн пені - за зобов'язаннями за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень, які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 552,16 доларів США - 3% річних, 38056,64 грн пені (за зобов'язаннями зі сплати за послуги берегового живлення та якірного збору) та 8768,12 грн - 3% річних, 18834,32 грн інфляційних втрат, 12105,03 грн пені (за зобов'язаннями за послуги постановки, нагляду та зняття бонових загороджень) у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору.
Відмову у задоволенні клопотання відповідача в частині зменшення суми інфляційних втрат та 3% річних суд мотивував тим, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу у статті 625 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції невірно оцінив обґрунтованість підстав для зменшення неустойки, які були заявлені відповідачем, при цьому скаржник зауважив на тому, що кінцевим платником будь-яких зобов'язань, що виникли внаслідок агентування судна «VYSSOS», є саме його судновласник, з яким у відповідача наявні відповідні договірні відносини. Тобто, задоволення позовних вимог в повному обсязі, зокрема й пені, у розмірі, заявленому позивачем, не призведе до фактичних фінансових втрат безпосередньо відповідача, оскільки усі витрати по зобов'язанням та нараховані за несвоєчасну оплату штрафні санкції стосуються обслуговування судна «VYSSOS», а отже, задоволені в рамках цієї справи грошові вимоги будуть в регресному порядку перевиставлені відповідачем судновласнику(ам) судна «VYSSOS» або будуть стягнуті в судовому порядку (або в рамках справи №916/1696/24, яка наразі розглядається Господарським судом Одеської області, або в рамках іншого провадження).
Таким чином, апелянт зазначив, що судом першої інстанції при зменшенні розміру пені не враховано той факт, що відповідач, як морський агент, не є кінцевим платником як портових зборів та інших наданих послуг по судну «VYSSOS», так і нарахованих за несвоєчасне виконання цих зобов'язань штрафних, інфляційних та компенсаційних нарахувань.
Разом з тим скаржник звернув увагу на те, що розрахована позивачем сума пені (неустойки) складає 9,6 % від суми заборгованості відповідача за наданими послугами та портовими зборами, а строк заборгованості на дату ухвалення рішення суду перевищив півтора року та продовжує збільшуватись.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 25.11.2025 за вх.№4762/25.
Одночасно Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення (вх.№4772/25 від 25.11.2025).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.11.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» також не погодилось з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025, у зв'язку з чим подало на вказане рішення суду апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга подана 24.11.2025 через систему «Електронний суд», зареєстрована судом 25.11.2025 за вх.№4763/25.
Одночасно Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення (вх.№4773/25 від 25.11.2025)
Відповідно до протоколів передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.11.2025 для розгляду вказаної скарги та клопотання сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційних проваджень за апеляційними скаргами Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/324/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/324/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
12.12.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 поновлено Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/324/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/324/25. Встановлено відповідачу строк до 30.12.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.02.2026 о 12:00 год.
При цьому ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.01.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/324/25 та додані до неї документи повернуто заявнику без розгляду у зв'язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги, допущених при її поданні.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, однак реалізував своє право участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, в якому представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» заперечувала проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просила відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
Як встановлено судом першої інстанції та неоспорено учасниками справи, між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (надалі - адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» (надалі - морський агент) укладено договір №367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України (надалі - договір), шляхом заповнення та подання декларації про приєднання №9 від 19.12.2018.
Позивач зазначає, що період заборгованості, яка стягується за даним позовом, становить з 01.01.2024 по 31.01.2025, тому позивач у позовній заяві керується редакціями договору, які були чинні на момент спірних правовідносин, а саме редакція договору від 16.02.2022, що діяла з 01.04.2022, та редакція від 04.03.2024, що діяла з 01.05.2024.
Відповідно до пункту 1.1. договору (в обох редакціях) він є договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), який встановлює рівні умови для всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність у морських портах України, та може бути укладений лише шляхом приєднання морського агента до всіх його умов в цілому шляхом надання адміністрації декларації про приєднання до договору (додаток №1 до цього договору), розміщеної на офіційному веб-сайті адміністрації за адресою http://uspa.gov.ua/ru/morskie-agenty/dogovor-prisoedineniya (http://www.uspa.gov.ua/agent-dogovir), в порядку передбаченому цим договором.
Пунктом 1.2. договору (в обох редакціях) передбачено, що всі права та обов'язки адміністрації (в тому числі прийняття, узгодження та виконання заявок морського агента, ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, тощо), які передбачені цим договором (крім розділу 9 цього договору), виконуються відповідною філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», перелік яких визначений у додатку №3 до цього Договору.
Згідно із пунктом 3.2.2. договору (у редакції від 16.02.2022) морський агент зобов'язується своєчасно здійснювати усі розрахунки з адміністрацією за надані судну і морському агенту послуги в порядку, визначеному цим договором, зокрема, здійснювати від імені принципала розрахунки з адміністрацією з портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг.
За умовами пункту 3.2.2. договору (у редакції від 04.03.2024), морський агент зобов'язується своєчасно здійснювати усі розрахунки з адміністрацією порту суднозаходу та/або Філією Дельта-лоцман за надані судну і морському агенту послуги в порядку, визначеному цим договором, зокрема, здійснювати від імені принципала розрахунки з адміністрацією порту суднозаходу та/або Філією Дельта-лоцман з портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг за вільними цінами (тарифами), відповідно до виставлених рахунків (при сплаті вказувати номер та дату рахунку).
Пункти 4.1. та 4.2. договору (в обох редакціях) закріплюють обов'язковість дотримання сторонами порядку та визначають порядок здійснення оплати.
У пункті 4.3. договору (в обох редакціях) сторони погодили, що у разі внесення змін та (або) доповнень до нормативно-правових актів, якими затверджені відповідні збори, тарифи, сторони, під час розрахунків, застосовують зазначені нормативно-правові акти з урахуванням змін та (або) доповнень з моменту набрання чинності таких змін та (або) доповнень.
Відповідно до пункту 4.5. договору (в редакції від 16.02.2022) остаточні рахунки по суднозаходу, а також по інших послугах, наданих адміністрацією, оплачуються морським агентом відповідно до затверджених вільних цін (тарифів) адміністрації протягом 20-ти банківських днів з дати своєчасного виставлення рахунку шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок адміністрації, згідно з актом наданих послуг, або інших документів, які підтверджують надання послуг. Нарахування ПДВ здійснюється згідно з чинним податковим законодавством України.
Пунктом 4.5. договору (в редакції від 04.03.2024) визначено, що остаточні рахунки по суднозаходу, а також по інших послугах, наданих адміністрацією, оплачуються морським агентом протягом 20-ти робочих днів з дати своєчасного виставлення рахунку шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок адміністрації порту суднозаходу та/або Філії Дельта-лоцман, зазначений в додатку №3, який є невід'ємною частиною цього договору. ПДВ нараховується та сплачується відповідно до вимог ПК України.
Відповідно до пункту 4.6. договору (в редакції 16.02.2022) адміністрація надає остаточні рахунки на оплату послуг протягом 5 робочих днів з моменту виконання морським агентом пп.пп.3.2.7 та 3.2.9 цього договору та передає їх морському агенту наступним чином: - направляються за адресою електронної пошти/факсом, а у випадку відсутності такої адреси в умовах договору на дату його підписання - на адресу електронної пошти/факс, повідомлену морським агентом за запитом адміністрації; та/або передаються безпосередньо уповноваженому представнику морського агента під підпис у реєстрі пред'явлених рахунків; та/або направляються морському агенту іншим загальноприйнятим способом (поштою, кур'єрською поштою, тощо).
Адміністрація може застосовувати будь-який з описаних у цьому пункті договору способів передачі рахунку або кілька способів. Застосування одного з описаних способів передачі рахунку визнається сторонами достатнім з боку адміністрації для забезпечення оплати морським агентом такого рахунку. У випадку виникнення спорів щодо одержання морським агентом рахунку на оплату послуг, наданих адміністрацією, рахунок вважається переданим та одержаним морським агентом у разі своєчасного виставлення його адміністрацією морському агенту.
Пунктом 4.8. договору (в редакції 16.02.2022) передбачено, що морський агент, незалежно від отримання рахунку на оплату послуг адміністрації засобами електронної пошти/факсом, зобов'язаний вжити заходів для отримання рахунків на оплату послуг адміністрації безпосередньо у відповідному структурному підрозділі адміністрації протягом 5(п'яти) робочих днів з моменту фактичного надання послуг. Неотримання морським агентом рахунків на оплату послуг не звільняє морського агента від обов'язку здійснити їх оплату, не дає підстав для відстрочення оплати, не дозволяє посилатись на неотримання рахунку, як на причину несплати (або несвоєчасної оплати) послуг, своєчасно виставлених адміністрацією.
Згідно із пунктом 4.8. договору (в редакції 04.03.2024) морський агент, незалежно від отримання рахунку на оплату послуг адміністрації засобами електронної пошти/факсом, зобов'язаний вжити заходів для отримання рахунків на оплату послуг адміністрації безпосередньо у відповідному структурному підрозділі адміністрації протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту фактичного надання послуг. Неотримання морським агентом рахунків на оплату послуг не звільняє морського агента від обов'язку здійснити їх оплату, не дає підстав для відстрочення оплати, не дозволяє посилатись на неотримання рахунку, як на причину несплати (або несвоєчасної оплати) послуг, своєчасно виставлених адміністрацією.
Пунктом 2.1. договору (у редакції від 04.03.2024) унормовано, що цей договір також урегульовує взаємовідносини адміністрації та морського агента під час агентування суден у морських портах, на підходах до них та на судноплавних каналах, зокрема, щодо порядку нарахування та оплати за заявками морського агента портових зборів, спеціалізованої послуги та інших послуг (робіт), що надаються суднам у морських портах України, на підходах до них та на судноплавних каналах, перелік яких розміщений на веб-сайті адміністрації за адресою: http://uspa.gov.ua/agent-dogovir (далі - послуги).
Перелік послуг, які надаються Ізмаїльською філією Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрацією Ізмаїльського морського порту), що міститься за посиланням http://uspa.gov.ua/agent-dogovir, передбачає, зокрема, надання послуг суднами портофлоту при постановці та знятті бонових загороджень (пункт 1.3. Переліку); здійснення нагляду за боновими загородженнями (пункт 3.28. Переліку); забезпечення електропостачання суден (пункт 5.2 Переліку).
23.12.2023 за вих. №765 Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» було направлено нотіс із зазначенням мети заходу судна «VYSSOS» (IMO 9385790, прапор Панама) - вантажні операції в ІМТП, причал №3 (навантаження пшениці 6500 мт).
27.12.2023 судно «VYSSOS» (IMO 9385790, прапор Панама, судновласник - компанія LYRA MARE LTD.), агентом якого виступає відповідач, під час прямування до порту Ізмаїл підірвалося на ворожій міні у Чорному морі.
31.12.2023 судно «VYSSOS» (IMO 9385790, прапор Панама), зайшло в акваторію морського порту Ізмаїл та було ошвартовано біля причалу портофлоту ВПК-3, де в подальшому перебувало до 06.09.2024.
03.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» подало до Ізмаїльскої філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» заявку на захід з метою ремонту.
Під час стоянки у причалу портофлоту, у відповідності до заявки відповідача, направленої позивачу електронним листом на електронну пошту головної диспетчерської, судно «VYSSOS» було забезпечено береговим живленням.
Під час розгляду справи відповідачем факт забезпечення судна «VYSSOS» береговим живленням не заперечувався.
За період з січня по липень 2024 року (весь період стоянки біля причалу) сторонами були підписані акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання наступних послуг: забезпечення електропостачання; використання електроенергії; витрати за перетікання реактивної електроенергії.
Так, позивачем та відповідачем були підписані та скріплені печатками без жодних зауважень та заперечень акти виконаних робіт (наданих послуг) за договором №367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України за послуги забезпечення берегового живленням судна «VYSSOS» у загальній сумі 21452,44дол.США, а саме: №1829/44 від 31.01.2024 на суму 840,07 дол.США; №1831/44 від 31.01.2024 на суму 6526,79 дол.США; №1834/44 від 31.01.2024 на суму 70,94 дол.США; №3405/44 від 29.02.2024 на суму 410,0 дол.США; №3406/44 від 29.02.2024 на суму 3183,29дол.США; №3407/44 від 29.02.2024 на суму 42,42 дол.США; №4528/44 від 31.03.2024 на суму 527,64 дол.США; №4530/44 від 31.03.2024 на суму 3979,37 дол.США; №4532/44 від 31.03.2024 на суму 44,59 дол.США; №5808/44 від 30.04.2024 на суму 36,82дол.США; №5806/44 від 30.04.2024 на суму 196,21 дол.США; №5807 від 30.04.2024 на суму 1295,81 дол.США; №7211/44 від 31.05.2024 на суму 189,34 дол.США; №7212/44 від 31.05.2024 на суму 1210,56 дол.США; №7213/44 від 31.05.2024 на суму 35,18 дол.США; №8397/44 від 30.06.2024 на суму 66,72 дол.США; №8398/44 від 30.06.2024 на суму 189,92дол.США; №8399/44 від 30.06.2024 на суму 1268,84 дол.США; №9543/44 від 31.07.2024 на суму 35,92 дол.США; №9544/44 від 31.07.2024 на суму 167,63 дол.США; №9545/44 від 31.07.2024 на суму 1134,38 дол.США.
На підставі вищевказаних актів виконаних робіт (наданих послуг) позивачем щомісяця за забезпечення береговим живленням відповідачу виставлялись рахунки на оплату на загальну суму 21452,44 дол.США, які залишені відповідачем без оплати, а саме: №1829/44 від 31.01.2024 на суму 840,07 дол.США; №1831/44 від 31.01.2024 на суму 6526,79дол.США; №1834/44 від 31.01.2024 на суму 70,94 дол.США; №3405/44 від 29.02.2024 на суму 410,0 дол.США; №3406/44 від 29.02.2024 на суму 3183,29 дол.США; №3407/44 від 29.02.2024 на суму 42,42 дол.США; №4528/44 від 31.03.2024 на суму 527,64дол.США; №4530/44 від 31.03.2024 на суму 3979,37 дол.США; №4532/44 від 31.03.2024 на суму 44,59 дол.США; №5808/44 від 30.04.2024 на суму 36,82 дол.США; №5806/44 від 30.04.2024 на суму 196,21 дол.США; №5807 від 30.04.2024 на суму 1295,81дол.США; №7211/44 від 31.05.2024 на суму 189,34 дол.США; №7212/44 від 31.05.2024 на суму 1210,56 дол.США; №7213/44 від 31.05.2024 на суму 35,18 дол.США; №8397/44 від 30.06.2024 на суму 66,72 дол.США; №8398/44 від 30.06.2024 на суму 189,92дол.США; №8399/44 від 30.06.2024 на суму 1268,84 дол.США; №9543/44 від 31.07.2024 на суму 35,92 дол.США; №9544/44 від 31.07.2024 на суму 167,63 дол.США; №9545/44 від 31.07.2024 на суму 1134,38 дол.США.
06.09.2024 судно було відведене від причалу та розміщене для стоянки на внутрішньому рейді акваторії морського порту Ізмаїл у ковші 90 км р. Дунай. Як встановлено судом першої інстанції, вказане підтверджується як довідкою Головної диспетчерської Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», яка наявна в матеріалах справи, так і інформацією від Служби капітана морського порту Ізмаїл.
Після розміщення судна у ковші 90 км р. Дунай, відповідно до пунктів 6.1. та 6.2. Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316, відповідачу нараховувався якірний збір, який справляється за стоянку суден на внутрішньому рейді морського порту.
Чинні межі акваторії морського порту Ізмаїл визначено постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 №1208 (зі змінами), внутрішній рейд в межах акваторії визначено технічним паспортом акваторії морського порту Ізмаїл.
Факт наявності судна «VYSSOS» в акваторії порту протягом всього розрахункового періоду підтверджується відповідною довідкою Капітана морського порту Ізмаїл, довідками Головної диспетчерської Ізмаїльської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), що додаються до кожного неоплаченого рахунку та не заперечується самим відповідачем.
За перебування судна «VYSSOS» на внутрішньому рейді акваторії морського порту Ізмаїл позивачем було здійснено нарахування якірного збору та виставлені наступні рахунки по сплаті якірного збору на загальну суму 13331,82 дол. США, а саме: №11740/08 від 30.09.2024 на суму 1526,76 дол.США; №13021/08 від 31.10.2024 на суму 2975,26дол.США; №13943/08 від 30.11.2024 на суму 2879,28 дол.США; №14809/08 від 31.12.2024 на суму 2975,26 дол.США; №809/08 від 31.01.2025 на суму 2975,26 дол.США. Загальна сума рахунків зі сплати якірного збору складає 13331,82 дол. США.
Крім того, позивачем було надано відповідачу послуги з постановки та зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями.
На підтвердження отримання послуг з постановки та зняття бонових загороджень та нагляду за ними обома сторонами підписано без зауважень акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №583/44 від 12.01.2024 на суму 128031,60 грн та №710/44 від 15.01.2024 на суму 163293,0 грн.
За вказані послуги позивач пред'явив до сплати відповідачу рахунок №583/44 від 12.01.2024 на суму 128031,60 грн та рахунок №710/44 від 15.01.2024 на суму 163293,0 грн, який не був сплачений відповідачем.
Як зазначає позивач, загальна сума заборгованості за послуги з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями складає 291324,60 грн.
Позивач зазначає, що станом на дату пред'явлення позовної заяви виставлені відповідачу рахунки зі сплати якірного збору, зі сплати послуг забезпечення берегового живлення судна та послуг з постановки та зняття бонових загороджень, відповідачем не були сплачені, що стало підставою звернення позивача до суду.
Позиція суду апеляційної інстанції
Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати вартості якірного збору та за надані послуги забезпечення береговим живленням, з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями, а також пені та компенсаційних нарахувань.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту невиконаного відповідачем зобов'язання з оплати вартості якірного збору та за надані послуги забезпечення береговим живленням, з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями, а також правомірності нарахованих пені та компенсаційних нарахувань.
При цьому, суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення суми пені на 70%, тобто до 38056,64 грн пені - за зобов'язаннями зі сплати послуг берегового живлення та якірного збору та до 12105,03 грн пені - за зобов'язаннями за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень.
Скаржник, звертаючись із апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені у зв'язку із зменшенням її розміру.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на зміст апеляційної скарги, Південно-західний апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру суми пені.
Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру заявленої до стягнення суми пені, погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність підстав для такого зменшення, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно із статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках Південно-західний апеляційний господарський звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.
Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Апеляційний суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України поняття «значно» є оціночним і має конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24 тощо.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Вирішуючи у цій справі питання зменшення розміру пені, суд першої інстанції виходив з того, що:
-у ситуації, яка склалась навколо події з судном «VYSSOS» у грудні 2023 року, спричинених воєнною агресією рф проти України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» фактично стало заручником негативних наслідків певної бездіяльності судновласника судна «VYSSOS» (IMO 9385790), а не власних;
-відповідно до відкритих джерел, зокрема вебсайту opendatabot.ua, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» дійсно має за 2023 рік 13021100,00грн чистого прибутку, а у 2024 - 8952100,00 грн, тоді як у 2022 чистий прибуток склав лише 2884600,00 грн. Отже, компанія здійснює комерційну діяльність та відповідає за своїми зобов'язаннями, сумлінно надає послуги морського агентування в портах України;
-в той же час, за умови скорочення діяльності морських агентів у морських портах України внаслідок російської агресії, надмірний фінансовий тягар може призвести до неможливості виплати всіх боргів та банкрутства компанії. Стягнення окрім основної суми боргу, всіх заявлених штрафних санкцій не буде мати ефективного способу захисту прав позивача, але натомість суттєво порушить справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи, інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати вартості якірного збору та наданих послуг забезпечення береговим живленням, з постановки, зняття бонових загороджень та нагляд за боновими загородженнями, з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність нарахованих позивачем та заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 126855,45 грн пені (за зобов'язаннями зі сплати за послуги берегового живлення та якірного збору) та 40350,10 грн пені (за зобов'язаннями за послуги постановки, нагляду та зняття бонових загороджень), відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків у зв'язку з несвоєчасною сплатою рахунків, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, дійшов обґрунтованого і правомірного висновку про наявність існування виняткових обставин для можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення заявлених позивачем до стягнення розміру пені на 70%, тобто до 38056,64 грн пені (за зобов'язаннями зі сплати послуг берегового живлення та якірного збору) та до 12105,03 грн пені (за зобов'язаннями за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень), які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказав, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Апеляційний суд вважає, що стягнення судом першої інстанції пені у розмірі 38056,64 грн пені (за зобов'язаннями зі сплати послуг берегового живлення та якірного збору) та 12105,03 грн пені (за зобов'язаннями за послуги з постановки, нагляду та зняття бонових загороджень) від заявленого позивачем розміру є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Водночас стягнення з відповідача на користь позивача 552,16 доларів США - 3% річних, 38056,64 грн пені (за зобов'язаннями зі сплати за послуги берегового живлення та якірного збору) та 8768,12 грн - 3% річних, 18834,32 грн збитків від інфляції, 12105,03 грн пені (за зобов'язаннями за послуги постановки, нагляду та зняття бонових загороджень) у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору в частині прострочення повної оплати рахунків, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі не є співмірними з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов'язань.
За таких обставин, апеляційний суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки висновки суду першої інстанції в частині зменшення пені повністю узгоджуються з останньою актуальною правовою позицією Верховного Суду, який виснував про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін та враховані обставини справи.
При цьому посилання скаржника на те, що судом першої інстанції при зменшенні розміру пені не враховано той факт, що відповідач, як морський агент, не є кінцевим платником як портових зборів та інших наданих послуг по судну «VYSSOS», так і нарахованих за несвоєчасне виконання цих зобов'язань штрафних, інфляційних та компенсаційних нарахувань, оскільки кінцевим платником будь-яких зобов'язань, що виникли внаслідок агентування судна «VYSSOS», є саме його судновласник, колегія суддів відхиляє, адже обов'язки з морського агентування в порту Ізмаїл судна «VYSSOS» виконувало Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стелла Маріс», про що свідчить нотіс (інформація про підхід судна) від 23.12.2023 №765, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс» є номінованим агентом т/х «VYSSOS». При цьому договір №367-П-АМПУ-18 про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України був укладений шляхом заповнення та подання декларації про приєднання №9 від 19.12.2018 позивачем не з судновласником-нерезидентом, а саме з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство Стела Маріс», і тому саме для відповідача, як для сторони цього договору, встановлено зобов'язання щодо оплати послуг, наданих позивачем, та відповідальність за порушення строків цієї оплати.
Таким чином, будь-які зобов'язання сторін у цій справі жодним чином не можуть бути залежними від наявності або відсутності правовідносин між агентом та судновласником, на які посилається апелянт, обґрунтовуючи своє твердження про те, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі не призведе до фактичних фінансових втрат безпосередньо відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв'язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 у справі №915/324/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 12.02.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран