Житомирський апеляційний суд
Справа №290/484/25 Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В.
Номер провадження №33/4805/255/26
Категорія ч.1 ст.130 КУпАП Доповідач Галацевич О. М.
11 лютого 2026 року м.Житомир
Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Житомирського апеляційного суду Галацевич О.М., за участі захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Кушніренка Андрія Вікторовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Романівського районного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП,
Постановою судді Романівсього районного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 24.04.2025 близько 06 год 52 хв в смт Романів по вул Шевченка, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «MAZDA 3», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений не був, у судове засідання не з'явився з поважних причин, а саме у зв'язку з проходженням військової служби у Збройних Силах України, унаслідок чого справу було розглянуто за його відсутності з порушенням вимог ст. 268 КУпАП та права на захист. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення складено без його участі, копію протоколу він не отримував, а тому не міг знати про розгляд справи судом. Також в апеляційній скарзі стверджує, що вимога працівників поліції щодо проходження ним огляду на стан алкогольного сп'яніння була безпідставною, оскільки, на його переконання, ознак алкогольного сп'яніння поліцейськими у нього не було виявлено, а єдиною зазначеною ознакою був запах алкоголю з порожнини рота, який, на його думку, не підтверджений належними доказами. Окрім того, зазначає про порушення порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, визначеного ст. 266 КУпАП, зокрема про неналежне направлення його до закладу охорони здоров'я та відсутність оформленого у встановленому порядку направлення на такий огляд. Також вказує, що після складення адміністративних матеріалів він самостійно звернувся до КНП «Романівська лікарня» та пройшов медичний огляд, за результатами якого стан алкогольного сп'яніння у нього не підтвердився. Окремо звертає увагу на те, що є військовослужбовцем, у зв'язку з чим, огляд на стан сп'яніння мав проводитися відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП посадовою особою Військової служби правопорядку, а не працівниками поліції. З урахуванням наведеного вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Одночасно з апеляційною скаргою апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважні причини пропуску строку він посилається на те, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи, судове засідання проведено за його відсутності без урахування обставин проходження ним військової служби у Збройних Силах України, що, на його переконання, призвело до порушення вимог ст. 268 КУпАП та права на захист.
Розглянувши заявлене клопотання, з урахуванням наведених доводів та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя і реалізації гарантій, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження як такого, що пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.
Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч.1 ст.130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з протоколу по адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №310225 від 24.04.2025 вбачається, що 24.04.2025 близько 06 год 52 хв в смт Романів по вул Шевченка, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «MAZDA 3», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та у закладі охорони здоров'я відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 ПДР України, за що відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.2-3).
За змістом п.2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
За правилами частин 2-5 ст.266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, а у разі незгоди особи на проведення огляду з використанням спеціальних технічних засобів або у разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Частиною 1 ст.130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у порушенні п.2.5 Правил дорожнього руху України, крім вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення, підтверджується: розпискою про роз'яснення прав та обов'язків, передбачених ст.ст.55,56,59,63 Конституції України, ст.268 КУпАП (а.с.4); актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.6); копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4568849 від 24.04.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП (а.с.11); рапортом Інспектора СРПП СПД №1ВП №2 Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області капітана поліції А. Присяжнюка (а.с.14); наявним в матеріалах справи відеозаписом (а.с.15).
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду надав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку, і дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Зазначені вище докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку.
Доводами апеляційної скарги під час апеляційного розгляду справи висновків суду першої інстанції не спростовано.
На наявному в матеріалах справи відеозаписі об'єктивно зафіксовані обставини адміністративного правопорушення, які є достатніми для вирішення питання про наявність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в діях ОСОБА_1 .
З відеозапису вбачається, що водій ОСОБА_1 , у зв'язку з виявленими у нього ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився виконати законну вимогу працівника поліції пройти огляд на стан сп'яніння, як з використанням спеціальних засобів на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР. Також вбачається, що ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, ознайомлено з постановою про порушення ПДР та протоколом про адміністративне правопорушення, від підпису в яких водій відмовився. ОСОБА_1 відсторонено від керування транспортним засобом.
Відеозаписом підтверджено, що порушень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735 (далі - Інструкція) та ст.266 КУпАП, працівниками поліції не допущено.
Протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП складено за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених ст.256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395.
Слід зазначити, що відповідно до п.2 Розділу І Інструкції, поліцейський, як посадова особа, на яку покладено обов'язок забезпечення безпеки дорожнього руху, самостійно за власним переконанням визначає наявність у водіїв транспортних засобів ознак сп'яніння, визначених п.п.3, 4 Розділу І цієї Інструкції. З відеозапису вбачається, що у працівника поліції були об'єктивні підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, зважаючи на ознаки, повідомлені водію та відображені у протоколі про адміністративне правопорушення. У зв'язку з цим доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у нього видимих ознак сп'яніння є необґрунтованими, а вимога працівника поліції про проходження огляду - законною.
Посилання апелянта на неналежне направлення до медичного закладу є безпідставними, оскільки йому було запропоновано пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я, від чого він беззаперечно відмовився. За таких обставин, відсутність в матеріалах справи направлення на проходження медичного огляду в закладі охорони здоров'я та його невручення ОСОБА_1 не виключає в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Доводи про самостійне проходження огляду на стан сп'яніння в КНП «Романівська лікарня» та встановлення медичним висновком 0,16 проміле алкоголю в крові, не впливають на законність постанови суду, оскільки такий огляд проведено без додержання вимог ч.4 ст.266 КУпАП, яка передбачає проходження відповідного огляду та складення висновку в присутності поліцейського (а.с.48,49). Крім того, наданий ОСОБА_1 медичний висновок не є доказом відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки протокол відносно нього складено за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння, тобто за порушення ним п.2.5 Правил дорожнього руху, а не за вчинення адміністративного правопорушення, яке полягає в керуванні транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння.
Твердження про порушення спеціального порядку проведення огляду на стан сп'яніння, визначеного ст. 266-1 КУпАП, є безпідставними. Сам по собі факт проходження військової служби не є підставою для застосування спеціального порядку огляду, за відсутності встановлених законом умов. У даному випадку огляд правомірно здійснювався у порядку, передбаченому ст. 266 КУпАП.
Посилання ОСОБА_1 на порушення вимог ст. 268 КУпАП та розгляд справи за його відсутності є безпідставними. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення особи про час і місце розгляду справи. Судові повістки направлялися ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (таку ж адресу він вказує в апеляційній скарзі). Надіслані судові повістки повернулися до суду з відміткою поштового відділення «адресат за вказаною адресою відсутній», що, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, свідчить про належне повідомлення особи про розгляд справи. Водночас матеріали справи не містять відомостей про повідомлення суду ОСОБА_1 про зміну місця проживання чи інші обставини, які б унеможливлювали його участь у судовому засіданні. Отже, з урахуванням того, що ст. 268 КУпАП не містить імперативної заборони щодо розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також з метою дотримання строків розгляду справи, встановлених законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи у відсутність ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 не був позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення та реалізував його, а під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції забезпечено можливість викладення та перевірки всіх доводів апеляційної скарги.
Судові рішення, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, преюдиційного значення для вирішення даної справи, з огляду на встановлені у ній обставини, не мають.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та не є обставинами, які виключають винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому правопорушенні, а також не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Посилання захисника в суді апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та обіймає посаду водія, не можуть бути підставою для звільнення останнього від адміністративної відповідальності. Санкція статті 130 ч.1 КУпАП є безальтернативною, передбачає накладення адміністративного стягнення у виді штрафу з обов'язковим позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік та закон в даному випадку не передбачає процесуальної можливості призначити будь-яке інше адміністративне стягнення в залежності від особи порушника чи роду його занять.
Суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v.France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §41.
Будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, в суді апеляційної інстанції не надано.
Враховуючи наведене, приходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст.ст.245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, підстав для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Романівського районного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Романівського районного суду Житомирської області від 17 червня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Галацевич