Справа № 569/16945/17
12 лютого 2026 року м. Рівне
Рiвненський мiський суд Рівненської області в складі головуючого судді Першко О.О. розглянувши у письмовому провадженні в мiстi Рiвному спpаву за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду,
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задоволено. Скасовано рішення Рівненської міської ради від 10 серпня 2017 року №3195 «Про відмову в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянинові ОСОБА_1 вільної від забудови земельної ділянки в районі АДРЕСА_1 » як протиправне. Зобов'язано Рівненську міську раду вчинити дії з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, у відповідності до наданого ОСОБА_1 клопотання на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 жовтня 2016 року, в встановлений ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України місячний строк. Стягнуто з бюджетних асигнувань Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 640 гривень 00 копійок. Судове рішення набрало законної сили 04 червня 2018 року.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 квітня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Рівненського міського суду від 20 грудня 2017 року по справі №569/16945/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, а саме замінивши боржника в частині стягнення судового збору на користь позивача Рівненську міську раду на боржника Виконавчий комітет Рівненської міської ради, який наділений безпосереднім правом розпоряджатися коштами місцевого бюджету.
03 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просить встановити судовий контроль в порядку ст. 382-3, 383 КАС України, зобов'язавши відповідача подати звіт про виконання судового рішення та визнавши, крім того, бездіяльність відповідача у невиконанні судового рішення протиправною з постановленням окремої ухвали про визнання грубим порушенням закону відповідачем за фактом надмірно тривалого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили.
05 лютого 2026 року протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду головуючим суддею визначено суддю Першко О.О.
06 лютого 2026 року справу передано судді.
За правилами частини другої статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
При цьому, законодавцем передбачено різні (відмінні один від іншого) способи судового контролю за виконанням судового рішення, та встановлено різну процесуальну форму реалізації прав зацікавленої особи на подання заяви про їх здійснення, а також встановлено різний порядок прийняття та розгляду таких заяв.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлення цього способу судового контролю за виконанням рішення суду може мати місце за ініціативою суду або за клопотанням позивача поданим як до ухвалення рішення у справі, так і після ухвалення на стадії його виконання. Спеціальних вимог до змісту заяви, поданої в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальний закон не містить, що обумовлює застосування загальних вимог до форми та змісту письмової заяви (клопотання), що визначені статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Строків для подання заяви на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено, а тому, виходячи із мети здійснення судового контролю, така заява може бути подана на стадії виконання рішення суду.
Натомість, частиною другою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено чіткі вимоги до змісту заяви про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача на виконання рішення суду.
Частиною ж четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. При цьому, процесуальним наслідком недотримання встановленого процесуальним законом строку для подання заяви є її повернення заявнику.
Крім того, судові рішення, які приймаються за результатом розгляду питань передбачених статтею 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України є різними.
Зокрема, розглядаючи заяву в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду та за наслідком оцінки звіту ухвалити рішення про прийняття звіту, накладення штрафу на керівника суб'єкта владних повноважень або встановлення нового строку для подання звіту.
За результатом розгляду заяви в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України суд приймає рішення про залишення її без задоволення, або постановляє окрему ухвалу на підставі статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зі змісту наведених норм слідує, що відповідні питання не можуть вирішуватися одним процесуальним документом.
Відтак, суд вирішує, порушені в заяві ОСОБА_1 питання, окремо.
Розглядаючи заву ОСОБА_1 в частині встановлення судового контролю, передбаченого положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зауважує на такому.
Як встановлено судом, 22 листопада 2018 року у справі №569/16945/17 було виготовлено виконавчі листи, в тому числі, виконавчий лист яким зобов'язано Рівненську міську раду вчинити дії з надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, у відповідності до наданого ОСОБА_1 клопотання на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08 жовтня 2016 року, в встановлений ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України місячний строк. Строк пред'явлення даного виконавчого документа до виконання визначено протягом трьох років з наступного дня після набрання рішення законної сили, а саме до 05 червня 2021 року.
Заявник вказує, що за виконавчим листом № 569/16945/17 від 22 листопада 2018 року, виданим Рівненським міським судом Рівненської області, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Олексієвець І.В. 30 жовтня 2019 року було відкрите виконавче провадження ВП № 60456146. Державним виконавцем з врахуванням приписів Інструкції з організації примусового виконання рішень та Закону України «Про виконавче провадження» були здійснені всі можливі юридично значущі дії та заходи для виконання даного судового рішення, включаючи звернення до правоохоронних органів щодо необхідності здійснення досудового розслідування за фактами злочину, передбаченого ст. 382 КК України (невиконання рішення суду), але всі можливі заходи результату не дали, правоохоронні органи належним чином досудове розслідування не провели, з причини відсутності ефективного юридичного механізму впливу на колегіальний орган (Рівненську міську раду) для зобов'язання даного колегіального органу виконати рішення суду, тому рішення суду протиправно не виконано по сьогоднішній день. Більше того, певні особи, маючі корупційні та кримінальні зв'язки - вчинили фізичний та моральний тиск на державного виконавця Олексієвець І.В. за фактом спроби нею спромогтися виконати рішення суду у цьому виконавчому провадженні та примусили її шляхом тиску звільнитися з виконавчої служби. Враховуючи вищевикладене, здійснення повністю всіх юридично можливих заходів та дій для виконання даного судового рішення у порядку виконавчого провадження, які не змогли досягнути необхідного результату, - існує єдиний можливий засіб спромогтися виконання даного судового рішення шляхом встановлення судового контролю.
Разом з тим доказів про пред'явлення такого виконавчого листа до примусового виконання, як і про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання даного виконавчого листа та про хід виконавчого провадження суду Пантелєєв Ю.Ю. не подає.
Надаючи оцінку щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення у цій справі, суд зважає на таке.
Так, статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX (далі - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відтак, розгляд заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом №4094-ІХ.
Так, за приписами частин першої, другої статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, абзацом 2 частини 1 статті 382 КАС України визначено, що адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Частиною 5 статті 382 КАС України встановлено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 6 статті 382 КАС України суд під час ухвалення рішення суду за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, якщо суд допускає його негайне виконання.
Згідно з частиною першою статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (частина друга статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
При цьому, як зазначалося вище, приписами абзацу 2 частини 1 статті 382 КАС України (в редакції Закону №4094-ІХ, чинній станом на час звернення заявника з заявою про встановлення судового контролю, а також на час вирішення цієї заяви судом) визначено, що адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Отже, вказаною нормою КАС України передбачено безальтернативне встановлення судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у конкретному переліку справ, а саме: справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг саме за письмовою заявою заявника.
Відтак, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у справах, вказаних в абзаці 2 частини 1 статті 382 КАС України, є наявність відповідної письмової заяви заявника.
Разом з тим, в інших справах, які не належать до категорій справ, вказаних в абзаці 2 частини 1 статті 382 КАС України, з урахуванням приписів абзацу 1 частин 1,5 статті 382 КАС України передбачено саме право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, виходячи з того, що у нормах абзацу 1 частин 1,5 статті 382 КАС України безпосередньо вказано, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою саме «може» зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, тобто такі процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Як вказано вище, відповідно до абзацу 3 статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Так, судове рішення може бути виконано в добровільному, або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців.
Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним законом - Законом України «Про виконавче провадження».
За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до абзацу 1 частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, встановлено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до приписів статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 63 Закону).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону).
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 63 Закону).
При цьому, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Отже, приписами Закону України «Про виконавче провадження» визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року, суд враховує, що ця справа не є справою з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.
Слід вказати про те, що встановлення судового контролю у справі такої категорії є диспозитивним правом суду і має вирішуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, яких в даному випадку заявником надано не було.
Так, станом на теперішній час, не зважаючи на набрання рішенням суду законної сили, позивачем суду не було надано жодних доказів звернення до державної виконавчої служби з метою пред'явлення такого виконавчого листа суду до примусового виконання, а також не надано доказів щодо неможливості його примусового виконання.
Отже, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення суду
Оскільки заявником не надано достатніх доказів неможливості виконання Рівненською міською радою вказаного рішення суду у загальному порядку, наразі неможливо стверджувати про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення, як і неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дасть очікуваних результатів.
Таким чином, позивач, стверджуючи про невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, не надав до суду доказів звернення до органів виконавчої служби з приводу примусового виконання рішення суду та відсутності результату по завершенню процедури примусового виконання рішення суду.
Суд зауважує, що у розумінні приписів абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 382 КАС України процесуальним законом передбачена можливість суду в порядку здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення.
Натомість, такий процесуальний механізм судового контролю застосовується судом на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, оскільки дефініція абз 1. ч. 1, ч. 5 ст. 382 КАС України передбачає право суду на його застосування, а не обов'язок, якщо це не стосується справ, виключний перелік яких наведено в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України.
Необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав. Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №806/2594/16.
Враховуючи, що у справах, крім справ, перелік яких наведено в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що ця справа не належить до тих, які визначені в абз. 2 ч. 1 ст. 382 КАС України, при цьому заявник не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність вжиття таких заходів за наявних обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Керуючись ст. 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повне судове рішення складене 12 лютого 2026 року.
Суддя О.О. Першко