Суддя ОСОБА_1
Справа № 644/3867/25
Провадження № 1-р/644/2/26
11.02.2026
11 лютого 2026 року м. Харків
Суддя Індустріального районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , розглянувши заяву ОСОБА_2 про роз'яснення ухвали суду від 29 грудня 2025 року,
встановив:
01.05.2025 року, ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати бездіяльність слідчого незаконною, а також зобов'язати слідчого вжити заходів для повного та об'єктивного розслідування.
20.06.2025 року заявником ОСОБА_2 в судовому засіданні під час розгляду його скарги на постанову слідчого СВ ВП № 1 Харківського РУП № 2 ГУНП в Харківській області та зобов'язання вчинити певні дії, було заявлено відвід головуючому слідчому судді ОСОБА_3 від участі у справі №644/3867/25, провадження №1-кс/644/481/25.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Харкова ОСОБА_4 від 23 грудня 2025 року заяву ОСОБА_2 про відвід слідчого судді ОСОБА_3 від участі у справі №644/3867/25, провадження №1-кс/644/481/25 було задоволено.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.12.2025 року справа № №644/3867/25, провадження №1-кс/644/481/25, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, розподілена судді Індустріального районного суду міста Харкова ОСОБА_1 .
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Харкова від 29 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого - повернуто заявнику.
06 лютого 2026 року, ОСОБА_2 звернувся до судді Індустріального районного суду міста Харкова ОСОБА_1 із заявою про роз'яснення ухвали від 29 грудня 2025 року.
Під час перевірки заяви про роз'яснення ухвали від 29 грудня 2025 року встановлено, що вона не відповідає вимогам КПК України, що є підставою для її повернення, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься мова, якою здійснюється кримінальне провадження.
Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.
Також, ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.
Відповідно до статті 29 КПК України та частини першої статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
При офіційному тлумаченні положень статті 10 Конституції України, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10- рп/99 зазначив, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст. 10 Конституції України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №8- рп/2008 у справі №1-18/2008 установлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними у судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Гарантування у судочинстві використання мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України від 15 травня 2003 року №802- IV.
Статтею 6 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» встановлено, що кожний громадянин України зобов'язаний володіти державною мовою. Держава забезпечує кожному громадянинові України можливості для опанування державної мови через систему закладів дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, а також через підтримку неформальної та інформальної освіти, спрямованої на вивчення державної мови. Держава організовує безкоштовні курси української мови для дорослих та забезпечує можливість вільно опанувати державну мову громадянам України, які не мали такої змоги.
Поряд із цим, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності заяв. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 Закону поширюються положення Хартії.
При цьому, до прийняття заяви до розгляду суд позбавлений можливості постановляти процесуальні рішення, у тому числі й щодо залучення перекладача.
Переклад таких документів надає можливість суду з'ясувати наявність в особи, яка звертається, прав на таке звернення, а також перевірити дотримання нею передбачених КПК вимог щодо змісту документа і його додатків, адже право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (п. 37 рішення Європейського Суду з прав людини від18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06)).
Інакше кажучи, мовою актів, роботи, діловодства та документації в судах України є виключно українська мова.
За змістом статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисне застосування її з порушенням вимог українського правопису і стандартів державної мови, а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Частиною першою статті 14 Закону визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
За таких обставин, виходячи із системного аналізу положень Конституції України (ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92), КПК, Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (ст. 12), «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від25 квітня 2019 року № 2704-VIII (ст. 1, ч. 6 ст. 13, частин 1, 2 ст. 14), документи, за результатами перевірки та/або розгляду яких розпочинається судовий контроль, в тому числі, на стадії досудового розслідування провадження мають бути викладені українською мовою (в перекладі на українську мову).
Зазначений правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 21.01.2019 (справа № 61-49091ск18), від 07 червня 2019 року (справа №826/10114/17), від 03 вересня 2020 року (справа №826/6286/17), від 29 жовтня 2020 року (справа №815/1958/16), від 07 грудня 2020 року (справа №138/132/20), а також у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 року у справі № 160/27610/21.
Також, в постанові Верховного Суду від 19 вересня 2022 року у справі №521/12324/18 (провадження №51-5817кмо21) вказано: «передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання документів (у тому числі апеляційних і касаційних скарг) українською мовою не є перешкодою у доступі до правосуддя та не звужує права учасників провадження за мовною ознакою, оскільки процесуальним законодавством гарантовано право учасників провадження щодо користування ними в судовому процесі рідною мовою або мовою, якою вони володіють».
Отже, гарантоване право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених законом механізмів (процедур).
Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому процесуальним законом.
З матеріалів заяви вбачається, що вона майже повністю написана російською мовою, а саме мовою країни-агресора.
Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що дотримання учасниками кримінального провадження вимог до мови, якою здійснюється кримінальне провадження, що включає необхідність подання процесуальних документів (заяв, клопотань, скарг) державною мовою, є однією з загальних засад кримінального провадження, які визначені у частині першій статті 7 КПК України.
Відтак, звернення до суду з процесуальними документами (клопотаннями, заявами, скаргами) на будь-якій іноземній мові, зокрема російській, без подання їх перекладу державною мовою, є неприпустимим.
Вимоги щодо викладення документа процесуального характеру державною (українською) мовою зазначені також в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 9901/98/19 та від 12 лютого 2020 року у справі № 9901/12/20.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №9-зп/1997 відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Тобто, обмеженням у доступі до правосуддя вважається відмова у прийнятті заяв, скарг, клопотань, оформлених згідно з чинним законодавством.
Однак, повернення скарг чи заяв через їх невідповідність встановленим вимогам не є порушенням такого права.
Враховуючи те, що предметом заяви про роз'яснення ухвали суду від 29 грудня 2025 року є роз'яснення судом свого рішення, яке є для заявника незрозумілим і те, що в даному випадку ОСОБА_2 , має статус заявника, а не особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, та подана ним до суду майже вся заява викладена російською мовою й не містить перекладу на українську мову, а тому, суддя приходить до висновку, що зазначена скарга є такою, що не відповідає вимогам законодавства України щодо державної мови, не підлягає розгляду та її слід повернути.
На підставі викладеного і керуючись ст. 10 Конституції України, ст.ст. 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
ухвалив:
Заяву ОСОБА_2 про роз'яснення ухвали суду від 29 грудня 2025 року - повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику ОСОБА_2 що повернення скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду в порядку, передбаченому КПК України.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення. Оскільки ухвалу суду винесено без виклику особи, яка може її оскаржити, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1