Справа № 643/2044/26
Провадження № 1-кп/643/651/26
10.02.2026
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 22025220000000183 від 19.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2, ч. 2 ст. 111 КК України,
06 лютого 2026 року до Салтівського районного суду міста Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22025220000000183 від 19.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2, ч. 2 ст. 111 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.02.2026 для розгляду зазначеного кримінального провадження визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Прокурор у підготовчому судовому засіданні подала клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 строком на 60 днів без визначення розміру застави, у зв'язку з існуванням ризиків, визначених п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Прокурор в обгрунтування клопотання зазначила, що існують ризики того, що обвинувачений: може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Прокурор зазначає, що одне із вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень кваліфікується як злочин проти основ національної безпеки України, внаслідок чого існує суспільний інтерес, тому більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, і обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не суперечить ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують ознаки справжнього суспільного інтересу , який переважає принцип поваги до особистої свободи. З посиланням на ч. 4 ст. 183 КПК України прокурор просила не визначати розмір застави обвинуваченому.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 . Захисник просив обрати обвинуваченому більш м'який запобіжний захід заставу, посилаючись на судову практику, вважав його достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Захисник зауважив, що з клопотання прокурора не зрозуміло чи це клопотання про продовження запобіжного заходу чи про обрання запобіжного заходу, оскільки у клопотанні відсутнє посилання на ст. 199 КПК України, яке обов'язково повинно бути у клопотанні про продовження запобіжного заходу. У клопотанні прокурор не зазначила пом'якшуючі обставини, а саме, що його підзахисний співпрацював зі слідством, його молодий вік. Ризики, зазначені прокурором, є припущеннями та не доведені. Обвинувачений не може чинити тиск на інших осіб, оскільки всі вони перебувають на території РФ.
Обвинувачений ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вислухавши думку сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з такого.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 14 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
В подальшому ухвалою слідчого судді від 06.01.2026 продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 .
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 закінчується 12 лютого 2026 року.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.
Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 , розуміючи складність судового розгляду, зокрема в умовах воєнного стану, усвідомлюючи передбачене санкцією статті покарання, може вжити спроби переховуватися від суду з урахуванням проживання обвинуваченого в безпосередній близькості від районів активних бойових дій. ОСОБА_7 відповідно до українського законодавства має можливість законно залишити територію України. З 23.09.2025 по 30.09.2025 ОСОБА_7 перебував за кордоном, зокрема у Республіці Білорусь, має стійкі зв'язки з представником РФ, який може надати необхідні засоби та забезпечити переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_7 у разі обрання інших запобіжних заходів, отримає можливість продовжувати вчиняти протиправні дії, спрямовані на передачу інформації представнику держави-агресора РФ або може здійснювати збір інформації, яка в подальшому може нанести шкоду національним інтересам України.
Правилами ст. 178 КПК України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , який, відповідно до положень ст. 12 КК України, є особливо тяжким, суспільну небезпечність злочину, який інкримінується обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв'язків, моральні переконання, майновий стан та зв'язки з державою, в якій обвинувачений зазнає судового переслідування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у суду відсутні підстави вважати про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, що підтверджується тим, що він неодружений, не має інших осіб на утриманні. Жодних доказів зворотного суду стороною захисту не надано.
Крім того, ОСОБА_7 не працює, тобто не має постійного доходу, а тому має незадовільний матеріальний стан, що може вплинути на продовження вчинення ним кримінального правопорушення з корисливих мотивів.
Зважаючи на тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 , їх суспільну небезпеку, та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, який неодружений, не має утриманців, відсутність постійного доходу, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, суд вважає, що ризики, передбачені п.1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, існують та доведені прокурором.
Щодо посилання захисника на відсутність ризиків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, то стороною обвинувачення такий ризик в обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначався.
Твердження захисника про обов'язковість посилання у клопотанні прокурора на ст. 199 КПК України суд вважає хибним, посилання на зазначену статтю або відсутність такого посилання у клопотанні жодним чином не впливає на його розгляд.
У відповідності до абзацу 8 частини 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Зазначені обставини у сукупності свідчать про існування ризиків, передбачених п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України, та про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів без визначення розміру застави.
Щодо визначення територіальної підсудності даного кримінального провадження Салтівському районному суду міста Харкова суд встановив таке.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні вважала за можливе призначити справу до розгляду, зазначила, що справа підсудна Салтівському районному суду м. Харкова. На уточнююче питання суду прокурор повідомила, що підсудність справи визначалася на підставі ст. 32 КПК України, а саме суду, у межах якого було вчинено більш тяжке правопорушення, яке вчинено останнє за часом, а саме кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України, вчинене 12.11.2025, та яке, зі слів прокурора, вчинене на території міста Харкова, проте більш точну адресу місця вчинення даного кримінального правопорушення встановити неможливо. Прокурор зазначає, що в зв'язку з тим, що місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, тому територіальну підсудність було визначено за місцем закінчення досудового розслідування, яким прокурор вважає місце знаходження органу досудового розслідування (СВ ІНФОРМАЦІЯ_2). Разом з тим, прокурор підтвердила, що обвинувальний акт був затверджений в Харківській обласній прокуратурі за адресою: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4. Також прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 в цей же день, 12.11.2025, був затриманий на території Салтівського району м. Харкова.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 висловив сумніви щодо підсудності даного кримінального провадження Салтівському районному суду м. Харкова, оскільки останнє за часом кримінальне правопорушення було вчинено біля станції метро «Метробудівників», а затримання ОСОБА_7 на території Салтівського району м. Харкова та проведення обшуку за місцем проживання не є місцем вчинення кримінального правопорушення.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.
Одним із завдань, які має вирішити суд у підготовчому судовому засіданні, є визначення підсудності йому даного кримінального провадження з огляду на чіткі правила встановлення територіальної підсудності.
За правилами ч. 1 ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Місце вчинення кримінального правопорушення - це певна територія, на якій вчинюється передбачене КК України суспільно небезпечне діяння.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2 КК України (нетяжкий злочин), ч. 2 ст. 111 КК України (особливо тяжкий злочин).
Отже, кримінальне провадження у даному випадку повинен здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України.
В обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_7 , не маючи наміру на припинення розпочатої ним протиправної діяльності на шкоду державним інтересам України, усвідомлюючи, що він є громадянином України, не маючи патріотичних проукраїнських переконань, у ситуації, що склалася, переслідуючи антидержавницькі мотиви на шкоду інтересам своєї держави, з метою заподіяння шкоди її національній безпеці, оцінивши обстановку в умовах військового стану, за відсутності фізичного чи психологічного впливу з боку сторонніх осіб, вирішив стати на шлях вчинення протиправної діяльності проти основ національної безпеки України шляхом вчинення державної зради.
Так, ОСОБА_7 , як мешканець м. Харкова, де він проживає у квартирі АДРЕСА_1 , був достатньо обізнаним щодо місць розташування важливих торгівельних, промислових, транспортних та інших комунікаційних об'єктів на території міста і добре орієнтувався на місцевості.
У той же час ОСОБА_7 був обізнаним, що у відповідь на незаконне застосування РФ збройної сили проти суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності України, шляхом вторгнення, бомбардування, окупації, анексії із застосуванням сили, 24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан всій території України, який у подальшому було неодноразово продовжено у встановленому законодавством України порядку.
У свою чергу ОСОБА_7 , перебуваючи на неокупованій частині України у м. Харкові, у невстановлений період часу, але не пізніше 15.10.2025, використовуючи обліковий запис із номером телефону НОМЕР_1 у додатку для спілкування «Telegram», налагодив постійний зв'язок з представником іноземної держави - рф, який використовував обліковий запис під кодовим іменем « ОСОБА_8 », username: ОСОБА_9 , з телефонним номером мобільного оператора НОМЕР_2 .
При цьому, ОСОБА_7 , з використанням додатку «Telegram», під час спілкування отримав від представника іноземної держави - рф, який є користувачем облікового запису під іменем кодовим « НОМЕР_3 », пропозицію щодо здійснення виконання .нечинних завдань з метою надання допомоги збройним силам рф у проведенні підривної діяльності проти України, а саме надання відомостей та інформації про знаходження та переміщення особового складу, військової техніки та транспортних засобів сил оборони України у вигляді географічних координат з відповідними пояснювальними написами.
У відповідь ОСОБА_7 , розуміючи, що він є громадянином України, але, не маючи патріотичних проукраїнських переконань, дотримуючись антиукраїнської політико-ідеологічної мотивації, поділяючи і підтримуючи нинішні принципи офіційної ідеології рф, у ситуації, що склалася, оцінивши обстановку в умовах військового стану, погодився співпрацювати з представником іноземної держави - рф, надавши свою згоду та, виявивши добровільне бажання щодо вчинення зазначених дій, виказавши при цьому бажання до активної співпраці на виконання поставлених йому злочинних завдань, спрямованих на підривну діяльність проти України і таких, що можуть негативно вплинути на стан її національної безпеки.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи зі спеціальним антидержавницьким мотивом щодо вчинення діяння на шкоду інтересам України, усвідомлював можливу приналежність вказаної особи, яка спілкувалась з ним під кодовим іменем «ОСОБА_8», до представників іноземної організації в структурі силових органів держави-агресора, та, передбачаючи можливі наслідки своєї протиправної, злочинної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності і державній безпеці України, своїм умисним волевиявленням підтвердив наявність у нього прямого умислу на вчинення протиправного злочинного діяння, спрямованого на державну зраду.
У подальшому ОСОБА_7 , реалізуючи кримінальний протиправний умисел, 16.10.2025 о 02 год 06 хв, діючи умисно, проявляючи власну ініціативу щодо активної співпраці, спрямованої на підривну діяльність проти України, що може негативно вплинути на стан її національної безпеки, проявляючи відкрито свою політичну асоціальність, нехтуючи нормами моралі, здійснив передачу представнику спецслужби рф, який використовував обліковий запис під іменем «ОСОБА_8», username: ІНФОРМАЦІЯ_1 , телефонним номером мобільного оператора НОМЕР_2 , інформації стосовно місцезнаходження особового складу та військової техніки Сил оборони України в районі розташування «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: АДРЕСА_3/
20.10.2025 о 19 год 05 хв, ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , під час спілкування з представником іноземної держави через додаток у месенджері «Telegram», продовжуючи тривалі протиправні дії, охоплені єдиним злочинним умислом, передав наявну у нього інформацію стосовно місцезнаходження особового складу та військової техніки Сил оборони України за географічними координатами:
- НОМЕР_4 , НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 , НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 , НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 , НОМЕР_11 ; НОМЕР_12 , НОМЕР_13 ; НОМЕР_14 , НОМЕР_15 ; НОМЕР_16 , НОМЕР_17 .
Через деякий час ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу 23.10.2025 у період з 14 год 56 хв по 17 год 48 хв, перебуваючи у невстановленому під час досудового розслідування місці на території м. Харкова, під час спілкування з представником іноземної держави - рф через додаток для спілкування «Telegram», передав наявну у нього інформацію стосовно місцезнаходження особового складу та військової техніки Сил оборони України в районі розташування магазину ІНФОРМАЦІЯ_4, та інформацію стосовно пересування особового складу та військової техніки Сил оборони України у м. Харків у нічний час доби, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_5.
Далі, не пізніше 08.11.2025, перебуваючи у невстановленому під час досудового розслідування місці на території м. Харкова, ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, використовуючи обліковий запис « ОСОБА_12 » із номером мобільного оператора НОМЕР_18 , вступив у контакт та налагодив постійний зв'язок з представником спецслужби рф, тобто з представником іноземної організації, як особою, яка уповноважена виражати інтереси іноземної (розвідувальної) організації та діє від її мені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним. При цьому представник спецслужби рф використовував обліковий запис під іменем « ОСОБА_13 », ID НОМЕР_24, із номером НОМЕР_19 , у додатку месенджера «Telegram».
08.11.2025 об 18 год 06 хв ОСОБА_7 , перебуваючи в с. Таранівка Чугуївського району Харківської області, під час спілкування із вищевказаним представником держави-агресора через додаток у месенджері «Telegram», передав інформацію стосовно пересування особового складу та військової техніки Сил оборони України трасі «Р51» у бік м. Павлоград, мосту над залізничною колією (Харківська область, селище Безпалівка) за координатами НОМЕР_25.
Надалі ОСОБА_7 09.11.2025 у період з 13 год 31 хв по 14 год 45 хв, перебуваючи в с. Таранівка Чугуївського району Харківської області, під час спілкування із вищевказаним представником держави-агресора через додаток месенджера «Telegram», діючи умисно, бажаючи, та, свідомо допускаючи настання суспільно небезпечних наслідків, на виконання поставлених злочинних завдань, передав наявну у нього інформацію стосовно розташування особового складу та військової техніки Сил оборони України за географічними координатами:
- НОМЕР_20 , НОМЕР_21 , НОМЕР_26, НОМЕР_22 , НОМЕР_23 , НОМЕР_27 - тактичної групи ІНФОРМАЦІЯ_6, на ділянках місцевості у селищі Петрівка Харківської області;
- НОМЕР_28 - щодо військових формувань у м. Харкові;
- НОМЕР_29 - щодо військових формувань у с. Таранівка Чугуївського району Харківської області по вул. Островського;
- НОМЕР_30 - щодо військових формувань по вулиці Ломоносова у м. Харкові;
- НОМЕР_31 - на ділянках місцевості с. Таранівка Чугуївського району Харківської області.
12.11.2025 у період з 11 год 40 хв по 15 год 13 хв ОСОБА_7 під час спілкування з представником держави-агресора, який використовував обліковий запис під іменем « ОСОБА_13 », ID НОМЕР_24, із номером НОМЕР_19 , через додаток у месенджері «Telegram», передав наявну у нього інформацію про стан критичної інфраструктури, а саме ІНФОРМАЦІЯ_7 та інформацію стосовно розташування особового складу та військової техніки Сил оборони України за координатами НОМЕР_32 та в районі автомобільного майданчика біля станції метро «Метробудівників» м. Харкова.
Протиправні злочинні дії ОСОБА_7 , пов'язані з тривалою підривною діяльністю проти України шляхом вчинення діянь, які створили загрозу національній безпеці України, були припинені слідчим СВ ІНФОРМАЦІЯ_2 на законних підставах 12.11.2025 о 22 год 15 хв у зв'язку із затриманням ОСОБА_7 на підставі вимог, передбачених ст. 208 КПК України.
Згідно отриманих під час досудового розслідування відповідей, за вищевказаними адресами та координатами та безпосередній близькості до них, перебували та здійснювали переміщення особовий склад та військова/спеціальна техніка ЗС України, що задіяна для виконання завдань по відсічі збройної агресії рф.
Зазначена інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
Такі дії ОСОБА_7 сторона обвинувачення кваліфікує за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме: державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України шляхом надання представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану.
Отже, відповідно до фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, місце вчинення останнього за часом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, 12.11.2025 у період з 11 год 40 хв по 15 год 13 хв, не встановлено органом досудового розслідування. Прокурор у підготовчому судовому засіданні підтвердила той факт, що місце вчинення кримінального правопорушення 12.11.2025 не встановлено, лише достовірно відомо, що це територія міста Харкова.
Дослідивши зазначений в обвинувальному акті виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, суд вбачає, що встановити місце вчинення останнього за часом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, орган досудового розслідування не зміг, тому кримінальне провадження повинно здійснюватися судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Верховним Судом під час розгляду справи №761/11819/2022 від 14.07.2022 визначено поняття «місце закінчення досудового розслідування».
Відповідно до положень ч. 2 ст. 283 КПК, якими визначаються загальні положення закінчення досудового розслідування, прокурор зобов'язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Таким чином, як вбачається зі змісту наведеної норми, певну форму закінчення досудового розслідування законодавець пов'язує з дією, яку зобов'язаний вчинити саме прокурор, а тому місцем закінчення досудового розслідування слід вважати місце вчинення прокурором відповідної дії.
З наведеного слідує, що поняття «місце знаходження органу досудового розслідування» та «місце закінчення досудового розслідування» не є тотожними.
Отже, з врахуванням викладеної правової позиції місцем закінчення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню є місце затвердження прокурором обвинувального акту, яким відповідно до змісту обвинувального акту є: м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, що територіально не відноситься до юрисдикції Салтівського районного суду міста Харкова.
При цьому суд не приймає до уваги твердження прокурора про те, що обвинувачений затриманий на території Салтівського району м. Харкова (при цьому в обвинувальному акті дана інформація не зазначена), оскільки законодавцем не передбачено розгляд кримінального провадження за місцем затримання обвинуваченого, та у обвинувальному акті не зазначено місце перебування ОСОБА_7 під час вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України 12.11.2025, тобто досудовим розслідуванням місце вчинення даного кримінального правопорушення не встановлено (а.с.8,11).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КПК України у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.
Суд враховує, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і підставою для скасування судового рішення у справі в будь-якому разі.
А відтак, всі питаннямають вирішуватися належним судом, якому підсудне дане кримінальне провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності.
Статтею 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як одну із засад організації судової влади проголошено право на повноважний суд, що передбачає розгляд справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та суддею, який визначається згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. Процесуальними кодексами визначаються вимоги до складу суду. В сукупності ці правила забезпечують розгляд справи судом, встановленим законом.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Інтерпретація суті поняття «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 та полягає у наступному: «п. 23. Відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року)… 24. Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». 25. У п.п. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» Суд дійшов до висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
У п. 64 рішення у справі «Йоргіч (Jorgic) проти Німеччини» від 12.07.2007 року ЄСПЛ вказав, що справу перш за все слід розглянути за статтею 6 § 1 Конвенції щодо того, чи був заявник засуджений «судом, встановленим законом». Суд зазначає, що цей вислів віддзеркалює принцип верховенства права, котрий є невідємною частиною системи захисту, запровадженої Конвенцією і її Протоколами. «Закон», у розумінні статті 6 § 1 Конвенції, включає, зокрема, законодавство щодо встановлення і компетенції судових органів. Отже, якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» у розумінні статті 6 § 1.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Визначення місця вчинення злочину не може вважатися формальним, оскільки прямо впливає на визначення суду, який уповноважений законодавчо розглядати те чи інше кримінальне провадження.
Отже, з огляду на викладене та, керуючись вимогами ст. 32 КПК України, у підготовчому судовому засіданні встановлена непідсудність даного кримінального провадження Салтівському районному суду міста Харкова.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення, зокрема про направлення обвинувального акта до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 КПК України, питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції за поданням місцевого суду або за клопотанням сторін чи потерпілого.
Таким чином, враховуючи, що місце вчинення останнього за часом, більш тяжкого кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , під час досудового розслідування не встановлено, обвинувальний акт затверджено прокурором Харківської обласної прокуратури, який перебуває не в межах територіальної юрисдикції Салтівського районного суду міста Харкова, у зв'язку з чим вказане кримінальне провадження непідсудне Салтівському районному суду міста Харкова, суд, відповідно до пункту 4 частини 3 статті 314 КПК України, доходить висновку про необхідність направлення обвинувального акту до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності обвинувального акту.
Враховуючи наведене та, керуючись ст. 32, 34, 314, 315, 177, 178, 183, 369, 372 КПК України, колегія суддів
Клопотання прокурора про продовження строків тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 10 квітня 2026 року.
Направити обвинувальний акт з додатками стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 436-2, ч. 2 ст. 111 КК Українидо Харківського апеляційного суду для визначення підсудності кримінального провадження № 22025220000000183 від 19.02.2025.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення, безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Для обвинуваченого ОСОБА_7 строк подачі апеляційної скарги обчисляється з моменту вручення йому копії ухвали.
Повний текст ухвали суду складено 12 лютого 2026 року.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3