Провадження № 22-ц/803/3355/26 Справа № 214/5120/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
10 лютого 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 214/5120/25
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з 21 березня 2003 року працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - на різних посадах, а з 08 жовтня 2015 року її переведено оператором теплового пункту 2 розряду.
За період з 2017-2021 роки позивачу ОСОБА_1 надавалась щорічна графікова тарифна відпустка.
З цього приводу позивач зверталась кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.5 Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці. В порушення умов Колективного договору не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні.
Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 року становить 8 447 грн 75 коп, зв'язку з чим, позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просила суд стягнути з відповідача на свою користь вказану суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року позовні вимоги позивача задоволено, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки у сумі 8 447 грн 75 коп та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 5 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів, й ці положення не визнано неконституційними.
Тобто, починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року сторони Колективного договору було зобов'язано при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а дійшла висновку, що таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Законодавець не тільки заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, а й чітко передбачив, що для визначення посадових окладів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Правова позиція відповідача АТ «Українська залізниця» повністю збігається з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 10 січня 2024 року по справі № 501/4788/21, від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 та від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21.
Крім того, аналогічна правова позиція викладена у постанові Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2025 року по справі 941/1324/24, в якій суд виснував висновки, що з набранням чинності Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення позивача із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону, а тому незважаючи на положення пункту 3.1.14 Колективного договору, відповідач правомірно здійснював обчислення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення з використанням базового показника-прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом у відповідний період
Отже, з набранням чинності Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року обчислення належних позивачці виплат із застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону.
Помилковими висновки суду першої інстанції, про застосування до спірних відносин статті 9 КЗпП України.
Наполягає на тому, що ухвалення спільного рішення між сторонами колективного договору у формі постанови про застосування розрахункової величини у розмірі, визначеному Законом №1774, спрямовано на приведення правовідносин сторін до вимог чинного законодавства, що в повній мірі кореспондується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2023 року у справі 449/990/22.
Зазначає, що суд не звернув уваги на те, що позивачка звернулася до суду лише у 2025 році, тобто з пропуском строку, передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Вважає, що стягнутий розмір витрат на правову допомогу у розмірі 2 500 грн є завищеним, необґрунтованим, не співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про задоволення цих вимог.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 21 березня 2003 року працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - на різних посадах, а з 08 жовтня 2015 року її переведено оператором теплового пункту 2 розряду.
В різні періоди з 2017 року по 2021 року позивачу надавались щорічні тарифні відпустки та остання користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі.
Відповідно до вище вказаних заяв, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: у 2017 році - 1 600 грн, у 2018 році - 2 202,50 грн, грн, 2019 році - 2 401,25 грн, 2020 році - 2 627,50 грн, 2021 році - 4 540 грн.
Пунктом 3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2011 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Свинарика Р.Г., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 14 березня 2011 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Відповідно до спільної Постанови керівництва Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017 року постановлено застосовувати з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
На виконання вказівки 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка керівництво Криворізької дирекції залізничних перевезень, в особі в.о.начальника Соколика А.В., та президія Криворізького теркому профспілки, в особі голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренка А.Ф., постановили спільну Постанову за № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, якою вирішили застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно до спільної Постанови начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року, постановлено внести зміни до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: пункт 3.1.14. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивачка посилалася на те, що відповідачем по справі були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.14. Колективного договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Карпенка С.А., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 18 березня 2015 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята за вказівкою 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж.Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка 31 березня 2017 року спільна Постанова керівництва Криворізької дирекції залізничних перевезень та президії Криворізького теркому профспілки № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», та у подальшому спільна Постанова начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року про застосування замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року», прийняті з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягають застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.14. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень, в особі начальника Карпенка С.А., та головою Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренком А.Ф., схваленого конференцією трудового колективу 18 березня 2015 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
На виконання вказівки 29 березня 2017 року № Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка керівництво Криворізької дирекції залізничних перевезень, в особі в.о.начальника Соколика А.В., та президія Криворізького теркому профспілки, в особі голови Криворізької територіальної профспілкової організації Нестеренка А.Ф., постановили спільну Постанову за № П-5-8г/а від 31 березня 2017 року, якою вирішили застосовувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Криворізької дирекції залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».
Відповідно до спільної Постанови начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року, постановлено внести зміни до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень, а саме: пункт 3.1.14. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджується на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 000 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 762 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 205,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 007 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 508,75 грн мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 173 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4 723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 837,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6 000 грн.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31березня 2017 року про застосовування з 01 квітня 2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2 000 грн.
Прийняття спільної начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень Страшка Ю.Е. та голови Криворізької територіальної профспілкової організації Жука О.О. за № П-13-85г від 10 червня 2021 року про те, що при наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року, теж є діями, що погіршували становище працівників порівняно із умовами коллективного договору та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу депо, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні позивачці розміру матеріальної допомоги на оздоровлення роботодавцем безпідставно застосовано спільну вищевказані Постанови, й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів не приймаються.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200 грн, тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.14. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже, строки звернення позивачки до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період за період з 2017 року по 2021 року вона має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки право позивачки на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов'язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та даній справі є відмінним. Так, у наведених відповідачем справах склалися правовідносини щодо обчисленні місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом данного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Не можна вважати прийнятними й доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції постанови Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2025 року по справі 941/1324/24, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує виключно висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачкою ОСОБА_1 з 21 березня 2003 року працює на підприємстві Відповідача у структурному підрозділі «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - на різних посадах, а з 08 жовтня 2015 року її переведено оператором теплового пункту 2 розряду.
. надано копія ордеру, договір про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2 500 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правову допомогу у розмірі 2 500 грн, що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року.
Головуючий:
Судді: