Справа № 240/16255/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
11 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Волинської митниці на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 адміністративний позов задоволено, зокрема:
- визнано протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000164/2 від 24.04.2025 та картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/001107 від 24.04.2025.
- стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці сплачений при подачі позовної заяви судовий збір у розмірі 9 113 (дев'ять тисяч сто тринадцять) грн. 39 коп.
06.11.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з Волинської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн. та 3 000,00 грн. витрати на здійснення перекладу документів.
07.11.2025 через систему "Електронний суд" представником відповідача подано заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу, в обґрунтування яких зазначено, що даний позов є типовим, тому вважає, що витрати на правову допомогу в сумі 11 000,00 грн. є перебільшеними.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 заяву представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розподіл витрат на правову допомогу задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Суд першої інстанції, проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, дійшов висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі підлягає зменшенню до 5000 грн і що такий розмір відповідатиме вимогам розумності та справедливості.
ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погодившись із винесеним додатковим судовим рішенням, його оскаржила Волинська митниця, яка у поданій апеляційній скарзі просить скасувати ухвалене судом додаткове рішення.
В апеляційній скарзі скаржник зазначив, що розмір визначених позивачем судових витрат є необґрунтованим, явно завищеним та таким, що не відповідає складності цієї справи, а також вказав на пропуск строку з відповідною заявою.
V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Положення частин 1 та 2 статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень у випадку задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України(заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду: договір про надання правничої допомоги №б/н від 18.06.2025, акт приймання-передачі наданих послуг №1/0411 від 04.11.2025 та рахунок №04/11 від 04.11.2025.
Як свідчить акт приймання-передачі наданих послуг №1/0411 від 04.11.2025 адвокат надав наступні юридичні послуги згідно договору про надання юридичних послуг: підготовка звернення про надання додаткових документів рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000164/2; написання та подання позовної заяви з додатками до Житомирського окружного адміністративного суду про скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000164/2 від 24.04.2025 року та картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/001107 від 24.04.2025; відповідь на відзив від 08.07.2025 справа №240/16255/25; заява щодо розміру витрат від 08.07.2025 справа №240/16255/25.
Проаналізувавши розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, відшкодований судом першої інстанції на користь позивача в розмірі 5000,00 грн співмірний із складністю справи та наданими послугами, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, митним органом не спростовано правомірність стягнення судом першої інстанції на користь позивача судових витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, не доведено, що надані послуги були необґрунтованими, не доцільними, не спростовано вплив наданих послуг на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона.
Щодо аргументів відповідача про пропуск строку звернення з відповідною заявою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина п'ята статті 143 КАС України).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
При цьому як наголошено у судовому рішенні Верховного Суду від 07.07.2023 року у справі №340/2823/21 підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Таким чином, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21, саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом цього питання.
Крім того, Верховний Суд у судовому рішенні від 07.07.2023 року у справі №340/2823/21 зазначив:
«Тому з уваги на визначені процесуальними нормами закону порядок звернення до суду касаційної інстанції і процедуру розгляду касаційної скарги, положення частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України треба розуміти так, що сторона має заявити суду касаційної інстанції про необхідність розподілу витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, до ухвалення цим судом остаточного судового рішення за касаційною скаргою. У такому випадку докази, які підтверджують ці витрати (які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи), можуть бути надані суду касаційної інстанції - для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, докази понесення яких не могли бути надані суду до ухвалення постанови - протягом п'яти днів після ухвалення постанови за касаційною скаргою.
Якщо докази на підтвердження розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвоката, - за умови, що прохання про розподіл цих витрат буде заявлене суду касаційної інстанції до завершення розгляду справи - будуть надані по спливу п'яти днів після ухвалення судового рішення за касаційною скаргою - заява про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги [в суді касаційної інстанції] залишається без розгляду.»
З матеріалів справи убачається, що позивач у позовній заяві заявив клопотання про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору та професійну правничу допомогу адвоката, орієнтовний розмір яких становитиме 11000 грн.
Рішення по суті спору винесено Житомирським окружним адміністративним судом від 03 листопада 2025 року.
05.11.2025 представником позивача подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Волинської митниці. До вказаної заяви були долучені підтверджуючі документи надання послуг професійної правничої допомоги позивачу у цій справі, серед який і акт приймання - передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги у даній справі від 04.11.2025 року.
Як наслідок позивач дотримався положень законодавства щодо своєчасного звернення до суду з клопотанням про відшкодування таких витрат до винесення рішення по суті спору, яке відображено у позовній заяві та підтверджуючими документами з приводу присудження судових витрат на професійну правничу допомогу впродовж терміну, що не перевищує 5 днів з моменту ухвалення рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.