10 лютого 2026 року м. Чернівці Справа № 716/1678/25
Провадження №22-ц/822/158/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Литвинюк І. М.,
суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,
за участю секретаря судового засідання: Черновської Г. К.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Данищук Василь В'ячеславович, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Вайновська О. Є.,
ОСОБА_1 у вересні 2025 року звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявниця обґрунтовує вимоги тим, що її батько ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов'язків військової служби. За життя батько фактично проживав разом з нею по АДРЕСА_1 , проте був зареєстрований за іншою адресою. Після досягнення нею повноліття батько продовжував піклуватися про неї, а згодом і про її дітей, забезпечував всім необхідним, оскільки сімейне життя з чоловіком не склалося. З батьком вони вели спільне господарство, що полягало у спільному користуванні будинком, доглядом за будинком та присадибною ділянкою, мали спільний бюджет, яким спільно розпоряджалися: купували продукти харчування, оплачували комунальні послуги тощо. Банківська картка ОСОБА_2 була ввірена ним заявниці і вона могла самостійно розпоряджатися його грошовими коштами. Всі ці обставини свідчать про те, що вони з батьком були членами однієї родини, а отже вона має право на отримання одноразової грошової допомоги.
Міністерством оборони України заявниці відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги через не доведення належності до членів сім'ї загиблого.
Просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2006 року по дату його смерті.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та її батьком ОСОБА_2 існували усталені відносини, які притаманні сім'ї, оскільки факт спільного проживання без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не може свідчити про те, що мали місце усталені відносини, які притаманні сім'ї та що заявниця була членом сім'ї ОСОБА_2 .
Сам по собі факт розпорядження коштами батька з його банківських рахунків не свідчить про призначення цих коштів для спільного користування, оскільки вони належали до особистого майна батька, а не спільного майна батька та доньки.
На рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2025 року заявниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.
Посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що 26 травня 2022 року Міністерство оборони України направило їй повідомлення про визнання її батька ОСОБА_2 зниклим безвісти та про прийняття рішення про виплату його дочці ОСОБА_3 (після розірвання шлюбу ОСОБА_1 ) грошового забезпечення, як члену сім'ї зниклого безвісті військовослужбовця. Згідно з листом МО України, військової частини НОМЕР_1 , ними не оспорювалася та обставина, що вона є членом сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 . На її рахунок було перераховано грошове забезпечення, яке належало їй до виплати, як члену сім'ї військовослужбовця ОСОБА_2 , що пропав безвісти.
Вказує на те, що після поховання батька вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 , написала заяву на отримання одноразової грошової допомоги та подала необхідний пакет документів.
20 червня 2025 року вона отримала витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у якій зазначено, що після розгляду поданих документів комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що за поданими заявником документами неможливо встановити, що вона проживала разом зі своїм батьком, вела з ним спільне господарство і мала взаємні права та обов'язки.
У відзиві заінтересована особа Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що заявниця звернулася до суду з проханням встановити факт спільного проживання однією сім'єю з її загиблим батьком - військовослужбовцем ОСОБА_2 . Метою звернення є отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Однак згідно з цією нормою, право на таку допомогу мають лише особи, які входять до чітко визначеного кола - це члени сім'ї, батьки та утриманці. При цьому поняття «член сім'ї» визначається Сімейним кодексом України - це не просто родинний зв'язок, а фактичні сімейні відносини: спільне проживання, спільний побут, взаємна підтримка, спільний бюджет та зобов'язання.
Наявність лише кровного споріднення (дочка і батько) не є достатньою підставою для визнання особи членом сім'ї у правовому значенні цього терміну. Для цього потрібно довести фактичне ведення спільного побуту, взаємні обов'язки, спільні витрати - і саме ці обставини мають бути підтверджені належними доказами.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що заявницею подано лише довідку про реєстрацію за однією адресою, а також суперечливі показання свідків. Однак ці дані не містять конкретної інформації про спільний побут, витрати, взаємну підтримку, ведення спільного господарства. Крім того, не надано жодних документів, які б це підтверджували - чеків, договорів, банківських виписок, тощо.
Заслухавши доповідь судді, пояснення заявниці, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що заявниця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Шлюб між батьками заявниці ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано 24 липня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 03 травня 2022 року.
Батьки ОСОБА_2 померли: мати ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а батько ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвами про смерть.
ОСОБА_2 загинув приблизно в березні 2022 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 04 лютого 2025 року, виданим Макарівським відділом ДРАЦС у Бачанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
11 січня 2025 заявниця ОСОБА_1 отримала сповіщення № 190 від ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що номер обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_2 , який з 20 березня 2022 року вважався зниклим безвісти внаслідок зіткнення з переважаючими силами противника в районі населеного пункту Загальці Київської області, - загинув.
20 червня 2025 року Міністерством оборони України повернуто ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги після загибелі ІНФОРМАЦІЯ_7 старшого солдата ОСОБА_2 з метою підтвердження факту перебування її на утриманні батька або проживання однією сім'єю.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Заставнівської міської ради №715 від 24 липня 2025 року ОСОБА_1 проживала разом з батьком ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 по день його смерті у березні 2022 року.
Також в суді апеляційної інстанції заявницею до матеріалів справи долучено Наказ № 11-К ТОВ «Форсервіс Юа Оперейшнз» від 20 червня 2025 року про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , згідно з яким бухгалтерією виплачено ОСОБА_1 всі належні суми до виплати; Комерційні пропозиції №№ 12, 8156 від 12 листопада 2021 року, накладні № 171 від 16 листопада 2021 року та № 421 від 16 жовтня 2024 року, видаткові накладні від 25 лютого 2024 року, 05 вересня 2024 року, 02 квітня 2024 року.
З довідки від 17 листопада 2025 року № 152 Чернівецького обласного управління Державного ощадного банку України вбачається, що ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк» відкрито вклад № 19519722625 від 02 жовтня 2019 року в сумі 30 000 грн терміном на 12 місяців. Даний депозитний договір було закрито 02 жовтня 2020 року з зв'язку із завершенням терміну дії договору та вилученням коштів клієнтом для особистих потреб.
З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вбачається, що на заяву ОСОБА_1 відділ обслуговування громадян № 5 управління обслуговування громадян (сервісний центр) надав довідку про розмір пенсії ОСОБА_2 за період з 01.04.2019 по 31.03.2022 р.
Виписками по картковому рахунку ОСОБА_1 підтверджується безготівкове зарахування на її картковий рахунок грошового забезпечення та додаткової винагороди родичам безвісно зниклого військовослужбовця.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю разом з батьком ОСОБА_2 у період з 2006 року по дату його смерті - березень 2022 року, з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім'ї.
Заявлені вимоги пов'язані в тому числі з ініціюванням питання виплати грошових коштів, державної грошової допомоги.
Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на час смерті батька заявниці) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до СК України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки».
Велика Палата Верховного Суду раніше вже зробила висновок, що позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (пункти 41-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).
Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, а також ІНФОРМАЦІЯ_3 такого спору бути не може, оскільки останні не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги згідно із положеннями статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, а також у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 298/1350/22 (провадження № 61-15100св24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання за однією адресою, збереження у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто з них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №244/4801/13-ц, від 28.11.2018 у справі №127/11013/17, від 16.01.2019 у справі №343/1821/16-ц, від 27.02.2019 у справі №522/25049/16-ц, від 27.03.2019 у справі №354/693/17-ц, від 17.04.2019 у справі №490/6060/15-ц, від 15.08.2019 у справі №588/350/15, від 23.09.2019 у справі №279/2014/15-ц, від 10.10.2019 у справі №748/897/18, від 11.12.2019 у справі №712/14547/16-ц, від 12.12.2019 у справі №490/4949/17, від 18.12.2019 у справі №761/3325/17-ц, від 24.01.2020 у справі №490/10757/16-ц, від 09.11.2020 у справі №757/8786/15-ц, від 03.11.2022 у справі №361/4744/19 та від 17.04.2024 у справі №755/13926/21.
Так, колегія суддів виходить з того, що:
1) під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання осіб за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи);
2) спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення особами спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
3) під правами та обов'язками, притаманним членам сім'ї слід віднести реалізацію особами, які її складають, здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків, що тісно пов'язані з цими особами, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (статті 15, 16 СК України).
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 як на підставу для задоволення заяви посилалася на те, що надані нею докази в їх сукупності підтверджують факт її проживання з батьком ОСОБА_2 однією сім'єю у період з 2006 року по день його загибелі - березень 2022 року.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою загиблого ОСОБА_2 , з яким вона проживала за однією адресою, що підтверджується матеріалами справи. Також наявні в матеріалах докази підтверджують ведення батьком і донькою спільного побуту, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, а також наявності взаємних прав та обов'язків, що є обов'язковими умовами для визнання їх членами однієї сім'ї. Зокрема, крім спільного проживання, це підтверджується здійсненням заявницею витрат на ремонті роботи в спільному житлі, отриманням на її рахунки грошових переказів, належних за життя ОСОБА_2 , що в цілому узгоджується з показами допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Таким чином, суд першої інстанції не в повному обсязі сприяв заявниці у доведенні обставин, які вона просила встановити, припустився помилки при оцінці доказів, внаслідок чого прийшов до помилкових висновків.
До аналогічного правового висновку за схожих до обставин цієї справи дійшов Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року по справі 157/404/24.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, до 21 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі і проживала однією сім'єю зі своїм чоловіком ОСОБА_10 , від шлюбу з яким у неї є неповнолітня донька ОСОБА_11 , 2012 року народження.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в судовому засіданні належними доказами.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким частково задовольнити заяву та встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 грудня 2019 року по березень 2022 року.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 жовтня 2025 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення юридичного факту - задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , який помер у березні 2022 року, з 21 грудня 2019 року по березень 2022 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 10 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Литвинюк
Судді: І. Н. Лисак
І. Б. Перепелюк