Справа № 344/12869/25
Провадження № 33/4808/117/26
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І. П.
Суддя-доповідач Васильєв
05 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю секретаря судового засідання Остапчук Б.М.
захисників особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвокатів Савчин Т.М. та Кантор А.О.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Савчин Т.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто до державного бюджету судовий збір в розмірі 605гривень 60 коп. , -
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, 02.02.2025 року о 00:15 в м. Івано-Франківську по вул. Юності, 23, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW 5281» н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, тим самим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Савчин Т.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року, у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 , провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Вказує, що судом першої інстанції було проведено розгляд справи не уповноваженим складом суду. Зокрема, при проведенні автоматизованого розподілу справи Івано-Франківським міським судом порушені правила автоматизованого розподілу та передано справу на розгляд судді Ковалюк І.П., яка в день проведення автоматизованого розподілу була вимкнена з системи розподілу.
Зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки обставинам, які були зазначені в раніше поданому клопотанні про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суд у своїй постанові від 29.12.2025 року зазначає, що стороною захисту не подано клопотання про закриття провадження у справі, однак таке клопотання було подано у письмовому вигляді у судовому засіданні 13.10.2025 року.
Звертає увагу, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 02.02.2025 року о 00 год. 15 хв. керував транспортним засобом по вул. Юності, 23 у місті Івано-Франківськ. Однак, згідно матеріалів даної справи, інкримінована подія відбулася по вул. П.Орлика, 10 у м. Івано-Франківську.
Вказує, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про витребування повного безперервного відеозапису з Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, оскільки відеозапис, долучений до матеріалів справи складається з файлів, з яких вбачається, що записи проводилися вибірково, між записами є розриви у часі їх створення та які події відбулися в цих проміжках часу невідомо.
Крім того, зазначає, що в період часу з 00:40 год. до 02:00 год. був проведений огляд ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного приладу. За результатом огляду у ОСОБА_1 не виявлено алкоголю в крові. Дані обставини були зафіксовані нагрудною камерою поліцейського, однак не долучено до матеріалів справи, яка була направлена розгляд суду. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відеозапису, що прямо суперечить повному та всебічному розгляду справи судом.
Зазначає, що Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.10.2025 року, яка набрала законної сили та постановлена тим же складом суду, що і оскаржувана постанова, за результатом події за участі ОСОБА_1 , яка мала місце 02.02.2025 року о 00:15 годині оформлено 4 протоколи про адміністративне правопорушення з яких 2 протоколи від 11.02.2025 року, та 2 протоколи від 21.07.2025 року.
У даній справі протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, яке мало місце 02.02.2025 року о 00:15 годині складено та скеровано до суду 11.02.2025 року. Відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду від 13.05.2025 року провадження у даній справі закрито.
Отже, провадження у справі щодо ОСОБА_1 вже закрито, а у разі відновлення провадження у даній справі, то розгляд міг бути проведений виключно за первинним протоколом, а саме який було скеровано до суду 11.02.2025 року. Вважає, що іншого механізму національне законодавство України не містить та не допускає повторного розгляду іншого протоколу за ті ж події, де провадження у справі вже було закрито. Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення від 21.07.2025 року не може бути предметом розгляду судом.
Крім того, захисником адвокатом Савчин Т.М. 30 грудня 2025 року було подано апеляційну скаргу, в якій остання просить постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 про відмову у роз'ясненні судового рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2026 року було відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката Савчин Т.М. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року, якою відмовлено у роз'ясненні судового рішення про відвід судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Ковалюк І.П. Суд апеляційної інстанції зазначив, що дана апеляційна скарга подана на постанову суду, яка не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку, однак може бути переглянута апеляційним судом за відповідною апеляційної скаргою на рішення суду за наслідками розгляду провадження по суті.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги.
Зі змісту доводів захисників адвокатів Савчин Т.М. та Кантор А.О. вбачається, що ОСОБА_1 наполягав на розгляді провадження за його відсутності, оскільки не бажає приймати участь у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища у зв'язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності адвокати Савчин Т.М. та Кантор А.О., підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисники адвокати Сачин Т.М. та Кантор А.О. посилаються на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи та дослідити сукупність доказів, якими суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 236439 від 02.02.2025 року ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 02.02.2025 року о 00 год. 15 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. П.Орлика, 10 водій керував ТЗ БМВ д.н.з. НОМЕР_1 у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. (а.с. 10)
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором 1 взводу 1 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Білецьким А.М., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що ОСОБА_1 надав їх на окремому аркуші.
До вказаного протоколу були долучені акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, копію постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №3986256 від 02.02.2025 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП у зхвязку із відсутністю посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, письмове пояснення ОСОБА_1 , відеозапис з місця події, довідку про наявність у ОСОБА_1 права керування транспортним засобом.
Зі змісту письмових пояснень ОСОБА_1 , наданих 02.02.2025 року працівникам поліції, останній зазначив, що коли він виїжджав від «Пасажу», перед тим перорально вжив засіб хлорофіліпт, медикаментозний засіб, після чого поїхав (а.с. 16).
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення надійшов до Івано-Франківського міського суду 11.02.2025 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищевказане провадження було розподілено ОСОБА_2 ( а.п. 18)
Разом з тим, незважаючи на те, що органом досудового розслідування 11.04.2025 року вже були внесені відомості до ЄРДР за заявою потерпілої ОСОБА_3 про вчинення правопорушення за попередньою правової кваліфікацією за ч.1 ст.286 КК України, постановою судді Івано-Франківського міського суду Хоростіль Р.В. від 13.05.2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП було закрито на підставі ст.253 КУпАП у зв'язку із необхідністю передання матеріалів орану досудового розслідування.
Суд першої інстанції вважав, що в порушенні, яке допустив ОСОБА_1 , вбачаються ознаки кримінального правопорушення.
Разом з тим, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП стосувалось порушення ним вимог п.2.5 ПДР України та полягало у відмові виконувати вимоги щодо проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Однак, вищевказане рішення суду не переглядалось в апеляційному порядку, набуло законної сили та підлягало до виконання.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що провадження у справі було закрито судом першої інстанції з нереабілітуючих підстав та з посиланням на те, що допущене адміністративне правопорушення містить ознаки кримінального правопорушення.
В подальшому Постановою про закриття кримінального провадження слідчого СВ Івано-Франківського РУКП ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області Угрина Д.А. було закрито кримінального провадженн за ознаками кримінального правопорушеня, передбаченого ч.1 ст.286 КК України у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення. (а.с. 5-7) Зі змісту мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 01.02.2025 року, керуючи транспортним засобом марки БМВ 528І д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. П.Орлика у м. Івано-Франківську зі сторони вул. Січових Стрільців, порушив вимоги п.2.9а, п.12.2, п.12.4,п.12.9 б,п.2.3б, п.2.3д ПДР України та допустив зіткнення із автомобілем марки Мерседес Бенс, НОМЕР_2 , який був припаркований на узбіччі, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носа без зміщення кісткових уламків, з викривленням носової перетинки вправо та порушенням функції носового дихання справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали незначну стійку утрату працездатності та рани в ділянці слизової оболонки нижньої губи та на передній поверхні в проекції правого колінного суглоба, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я. Таким чином, органом досудового розслідування була встановлена відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КУпАП.
Копію постанови було направлено начальнику УПП в Івано-Франківській області для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 398432 від 21.07.2025 року ОСОБА_1 звинувачується в тому, що 02.02.2025 року о 00 год. 15 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 23 керував ТЗ БМВ 528І д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. (а.с. 1)
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором ВРОМ ДТП управління поліції в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Золотарчук І.М., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний нею та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення надійшов до суду першої інстанції 24.07.2025 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказане провадження було розподілено судді Івано-Франківського міського суду Ковалюк І.П.
Разом з тим, постановою судді Івано-Франківського міського суду Ковалюк І.П. від 13.10.2025 року матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 було повернуто до Управління патрульної поліції в Івано-Франківської області Департаменту патрульної поліції для доопрацювання, оскільки судом першої інстанції були встановленні розбіжності між протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 236439 від 02.02.2025 року та протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 398432 від 21.07.2025 року, які стосувались зазначення місця керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 .
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказане рішення суду першої інстанції не містить належної мотивації щодо необхідності повернення матеріалів справи для опрацювання, оскільки обвинувачення, яке було висунуте ОСОБА_1 відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 398432 від 21.07.2025 року стосувалось звинувачення у порушенні вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України щодо відмови від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння.
Зокрема, 28.10.2025 року вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення було повторно направлено до суду першої інстанції та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду вищевказане провадження передано судді Івано-Франківського міського суду Ковалюк І.П.
25.11.2025 року захисником адвокатом Савчин Т.М. було подано заяву про відвід судді Ковалюк І.П. в якій остання стверджувала про наявність порушення правил автоматизованого розподілу справи та безпідставно передано судді Ковалюк І.П., як судді, яка була визначена автоматизованою системою розподілу справ раніше, хоча в дійсності відповідно до наявних у справі даних таким суддею необхідно було вважати суддю Хоростіля Р.В.
Постановою судді Івано-Франківського міського суду Зеленко О.В. від 16.12.2025 року відмовлено у задоволенні заяви захисника адвоката Савчин Т.М. про відвід судді Ковалюк І.П.
Зі змісту мотивувальної частин судового рішення вбачається, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи сторони захисту та детально обґрунтував безпідставність вимог щодо відводу судді.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи щодо незаконності постанови Івано-Франківського міського суду від 29.12.2025 року, якою відмовлено у задоволенні заяви захисника Савчин Т.М. про роз'яснення судового рішення постанови від 16.12.2025 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Ковалюк І.П. від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції було належним чином мотивовано є цілком зрозумілим та не потребує у додатковому роз'ясненні.
Зокрема, суд першої інстанції вказав, що відповідно до п. 2.3.39.18-2.3.39.19 п 2.3.39 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №39 від 11.11.2024 року, передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо справ про адміністративні правопорушення щодо особи, яка вчинила декілька адміністративних правопорушень, якщо ці справи надійшли в один день та щодо справ про адміністративні правопорушення, які поверталися суддею на доопрацювання. На момент здійснення автоматизованого розподілу судової справи
№344/12869/25(провадження 3/344/4404/25) про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 не було підстав для передачі судової справи судді Хоростілю Р.В., оскільки у судовій справі № 344/2448/25 (провадження 3/344/1467/25) про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП винесено постанову про закриття провадження у справі та передачу справи до органу досудового розслідування, а не постанову про повернення справи на доопрацювання.
Постановою Івано-Франківського міського суду (суддя Ковалюк І.П.) від 13.10.2025 матеріали справи №344/2448/25 (провадження 3/344/1467/25) про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП повернуто УП для доопрацювання (а.с.96).
Після доопрацювання справа про адміністративне правопорушення щодо
ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП повторно надійшла до суду та згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.10.2025 як така, що надійшла після дооформлення, розподілена судді Ковалюк І.П. (а.c.99).
Суд зазначив, що відповідно до пп. 2.3.39.19 п 2.3.39 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради судів України №39 від 11.11.2024 року, передача судової справи раніше визначеному судді, судді-доповідачу проводиться щодо справ про адміністративні правопорушення, які поверталися суддею на доопрацювання.
Відповідно до пп.2.3.41. п.2.3.39 39 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №39 від 11.11.2024 року, у разі відсутності раніше визначеного в судовій справі головуючого судді (судді-доповідача) у випадках, передбачених підпунктами 2.3.39.1-2.3.39.19, підпунктом 2.3.39 пункту 2.3 цього Положення, такі судові справи та матеріали підлягають автоматизованому розподілу за правилами, визначеними Засадами використання автоматизованої системи документообігу.
Відповідно до 1.4.8. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №39 від 11.11.2024 року,
збори суддів відповідного суду мають визначені цим Положенням повноваження щодо розгляду питань стосовно порядку функціонування автоматизованої системи. За результатами розгляду питань стосовно порядку функціонування автоматизованої системи, рішенням зборів суддів затверджуються використання автоматизованої системи документообігу суду.
Рішенням зборів суддів №1 від 27.03.2025 року затверджено Засади
використання автоматизованої системи документообігу в Івано-Франківському міському суді.
Відповідно до п. 12 Засад використання автоматизованої системи документообігу в Івано-Франківському міському суді, у разі відсутності згідно табеля обліку робочого часу раніше визначеного у судовій справі головуючого судді у випадках, передбачених підпунктами 2.3.39.1-2.3.39.19, підпунктом 2.3.39 пункту 2.3 Положення про АСД, такі судові справи та матеріали підлягають автоматизованому розподілу за виключенням справ про адміністративні правопорушення, які поверталися суддею на доопрацювання.
Відповідно до рішення Ради суддів України №62 від 26.10.2018, у випадку відсутності відповідної норми КУпАП, яка регулює процедуру вирішення тих чи інших процесуальних питань, що виникають під час розгляду справи (зокрема, щодо процедури відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суд (суддя), засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти судочинства може застосувати чинні процесуальні норми кримінального процесуального законодавства за аналогією.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ст. 75 КПК України визначено перелік підстав для відводу судді в кримінальному провадженні, відповідно до якої слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Оскільки під час розподілу справи щодо ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, не було допущено порушення правил автоматизованого розподілу справ між суддями Івано-Франківського міського суду, заява захисника Савчин Т.М. про відвід судді Ковалюк І.П. від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що відповідно до встановленого порядку автоматизованого розподілу проваджень у даному випадку суддею, якого раніше було визначеного автоматизованою системою розподілу справ необхідно вважати суддю Хоростіля Р.В.
Зокрема, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що суддя Хоростіль Р.В. взагалі не мав права розглядати провадження за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки раніше вже ухвалив рішення в якому визнав, що останній вчинив правопорушення, яке містить ознаки кримінального правопорушення та закрив провадження з нереабілітуючих підстав у зв'язку із необхідністю проведення досудового розслідування по справі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що судом першої інстанції провадження, яке було відкрито на підставі протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 236439 від 02.02.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП було закрито з нереабілітуючих підстав у зв'язку з тим, що правопорушення містило ознаки кримінального правопорушення.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи саме протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 398432 від 21.07.2025 року у відповідності до вимог ст.254 КУпАП є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що ОСОБА_1 зазначив, що алкоголь не вживав, був в стресовому стані, приймав ліки.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп'яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Апеляційний суд вважає безпідставними твердження сторони захисту про те, що неправильне зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення місця керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 унеможливлює притягнення останнього до адміністративної відповідальності, оскільки вищевказана неправильність має суто технічне походження і не стосується суті висунутого обвинувачення, яке полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп'яніння.
Зі змісту доводів сторони захисту вбачається, що особі, яка притягається до адміністративної відповідальності цілком зрозуміло, що зміст обвинувачення полягає у його відмові від проходження огляду на стан сп'яніння, яка відбулась в медичному закладі.
Зокрема, сторона захисту обґрунтовано зазначає, що місцем вчинення правопорушення є саме розташування медичного закладу в якому ОСОБА_1 відмовився проходити огляд на стан сп'яніння.
Зі змісту доводів сторони захисту вбачається, що ОСОБА_1 повністю визнає факт керування транспортним засобом та причетність до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, однак вважає, що він обґрунтовано відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння оскільки з фізіологічних причин внаслідок стресової ситуації не зміг здати біологічний матеріал (сечу). Крім того, сторона захисту вказує на те, що обвинувачений обґрунтовано відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки пройшов огляд на стан сп'яніння на місці дорожньо-транспортної пригоди, який було проведено поліцейським із застосуванням спеціального технічного засобу та за результатами якого було встановлено, що він не перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що сукупність вищевказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 була забезпечена можливість ефективного захисту від висунутого обвинувачення, оскільки останній був ознайомлений зі змістом обвинувачення, яке є зрозумілим та полягає у відмові від проходження огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 необхідно було провести у зв'язку з виявленими в нього ознаками сп'яніння: запахом алкоголю з порожнини рота, поведінкою, що не відповідає обстановці, порушенням мови (а.с. 12). Однак, такий огляд не проводився у зв'язку з тим, що відповідно до вимог п.8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 добровільно пройшов огляд на стан сп'яніння на місці дорожньо-транспортної пригоди і за результатами огляду було встановлено, що він не перебуває у стані сп'яніння, оскільки вказані доводи не відповідають фактичним обставинам та спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах провадження.
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 02.02.2025 року о 01 год. 30 хв. (а.с. 11).
Разом з тим, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що такий огляд у медичному закладі не проводився, оскільки ОСОБА_1 безпосередньо у самому закладі відмовився.
Також до матеріалів справи долучені: інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 14), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 15).
Зі змісту доводів сторони захисту вбачається, що ОСОБА_1 дійсно відмовився від проходження огляду у медичному закладі, оскільки раніше вже пройшов огляд на стан сп'яніння на місці дорожньо-транспортної пригоди та перебуваючи у медичному закладі не зміг здати біологічний матеріал (сечу) з фізіологічних причин внаслідок стресу.
Однак, вищевказані доводи не відповідають фактичним обставинам та спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах провадження.
Перевіряючи доводи про те що водій транспортного засобу з поважних причин не міг здати біологічний матеріал ( сечу) для проведення лабораторного дослідження, апеляційний суд приймає до уваги, що відбір сечі на аналіз не складає особливих труднощів, оскільки стосується звичайних природних потреб будь-якої людини та визнається найбільш доступним та ефективним методом для подальшого проведення лабораторних досліджень щодо виявлення стану наркотичного сп'яніння. Зокрема, відповідно до встановленого порядку відбору сечі, у тому разі, якщо особа, яку обстежують, не може забезпечити здачу необхідного об'єму сечі, вона повинна випити біля одного літру води та протягом однієї години забезпечити здачу необхідного об'єму сечі.
Таким чином, лабораторне дослідження біологічного матеріалу у вигляді сечі є найбільш простим, доступним, ефективним та дієвим способом встановити перебування водія транспортного засобу в стані наркотичного сп'яніння та визначити наркотичний засіб або психотропну речовину.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що можливі випадки, коли водій транспортного засобу, який проходить огляд на стан сп'яніння у медичному закладі, з поважних причин, які викликані хворобливим станом здоров'я не може виконати вимоги лікаря медичного закладу щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Так, відповідно до загальновідомих даних затримка сечовипускання, відома як ішурія, може бути викликана рядом порушень сечовидільної системи до яких належать: обструкція сечовивідних шляхів (наприклад, камені, пухлини), проблеми з передміхуровою залозою (аденома, рак), неврологічні захворювання (травми, інсульт), дія певних медичних препаратів та психологічні фактори.
За таких обставин, твердження водія транспортного засобу про те, що з фізіологічних або психологічних причин, він не зміг здати аналіз сечі повинно бути доведено відповідними доказами по справі (висновками медичних установ та документами про відповідне лікування), які свідчать про наявність певних хронічних захворювань, що призводять до порушень системи сечовиділення та затримки сечовипускання.
Таким чином, нездатність водія транспортного засобу здати біологічні зразки сечі може бути пов'язана як з наявністю певних тяжких хронічних захворювань, так і внаслідок прийняття медичних препаратів або дії психологічних факторів, які істотно вплинули фізичне становище обстежуваного.
Встановлення відповідних обставин можливо на підставі сукупності доказів, які дозволяють встановити, що за станом здоров'я, водій транспортного засобу, який проходив огляд на стан сп'яніння дійсно не мав можливості здати біологічний матеріал (сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження та виконати відповідні вимоги лікаря медичного закладу.
Апеляційний суд вважає, що під час судового розгляду не встановлено наявність у ОСОБА_1 хронічних захворювань, які унеможливлювали виконання ним вимог лікаря медичного закладу щодо надання біологічного матеріалу (сечі) Так, посилання на наявність діагнозу при госпіталізації у вигляді захворювання лівого сечоводу є безпідставним, оскільки вказаний діагноз носить попередній характер та не підтверджується даними які були отримані в результаті обстеження під час перебування на стаціонарному лікуванні.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги, що водій транспортного засобу проходить огляд у медичному закладі, який проводиться лікарем відповідно закладу охорони здоров'я, який має відповідну професійну підготовку і кваліфікацію та має можливості встановити наявність об'єктивних обставин, які не дозволяють особі, яка проходить відповідне обстеження, виконати його вимоги щодо здачі біологічного матеріалу ( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Апеляційний суд вважає, що особа, яка проходить огляд на стан сп'яніння, повинна повідомити лікарю медичного закладу про причини з яких вона не має можливості здати біологічні зразки сечі для проведення лабораторних досліджень, вказати про наявність певних хронічних захворювань та прийом медикаментозних препаратів або особливості свого психологічного становища, оскільки у даному випадку саме лікар медичного закладу має можливість відрізнити свідому відмову водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння від наявності певних поважних причин, які не дозволяють здати біологічний матеріал( сечу) для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали провадження не містять даних, які свідчать про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння саме у зв'язку з тим, що не мав можливості здати біологічний матеріал( сечу) та повідомляв про це лікарю медичного закладу.
Апеляційний суд вважає, що доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 відмовився від огляду на стан сп'яніння у зв'язку із неможливістю здати аналіз сечі з фізіологічних причин носять надуманий і безпідставний характер та не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 17).
Зокрема, відеозаписами зафіксовано як працівники поліції на місці події (ДТП) намагаються встановити особу водія транспортного засобу, який вчинив дорожньо-транспортну пригоду. Відеозаписом зафіксовано, як працівники швидкої медичної служби повідомляють, що дівчину потрібно забрати, оскільки їй потрібно надати медичну допомогу та оглянути її у медичному закладі.
Наступним відео зафіксовано, як перебуваючи у кабінеті лікаря медичному закладу, ОСОБА_4 , повідомляє, що він відмовляється від огляду на стан сп'яніння у зв'язку із тим, що у нього болить горло та він приймає ліки. Відеозаписом зафіксовано, як працівник роз'яснює ОСОБА_1 правові наслідки його відмови та попереджає останнього про те, що стосовно нього будуть складені адміністративні матеріали про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1ст.130 КУпАП. Лікар медичного закладу детально роз'яснює ОСОБА_1 порядок проведення огляду на сп'яніння у медичному закладі та умовляє останнього пройти огляд на стан сп'яніння, роз'яснює, що останній повинен пройти такий огляд як учасник дорожньо-транспортної пригоди і відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння визначається судом як правопорушення. Лікар медичного закладу повідомляє ОСОБА_1 , що проведення огляду на стан сп'яніння дозволить довести, що він перебуває у тверезому стані. Однак, ОСОБА_1 зауважує, що встановлення в біологічних зразках ознак сп'яніння призведе до притягнення його до відповідальності («якщо я здам, а там буде щось… то вже не має ніякої різниці»), а тому він відмовляється від огляду на стан сп'яніння. Далі лікарем було складено довідку про відмову ОСОБА_4 від огляду на стан сп'яніння. Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції разом із ОСОБА_4 направилися до місця вчинення ДТП та складали адміністративні матеріали. Згодом водію роз'яснили його права, передбачені ст. 63 Коституції України та ст. 268 КУпАП. Ознайомили ОСОБА_4 зі складеною відносно нього постановою за ч.2 ст. 126 КУпАП. Водій надав письмові пояснення. Згодом ОСОБА_4 ознайомили зі складеним відносно нього протоколом за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що досліджені відеозаписи дозволяють встановити, що водій ОСОБА_1 повністю розумів обґрунтованість та правомірність вимоги поліцейських щодо необхідності пройти огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, однак свідомо відмовився виконувати вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, будучи попередженим про правові наслідки такої відмови.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відповідно до п.8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції поза розумним сумнівом прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом доводить, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Суд першої інстанції, у встановлений законом строк, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
Зокрема, апеляційний суд приймає до уваги, що зі змісту клопотання, яке подано захисником адвокатом Кантор А.О. вбачається, що остання просить скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з тим, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчились строки, передбачені ч.6 ст.38 КУпАП.
Відповідно до вимог п.7 ч.2 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
При вирішанні питання щодо застосування вимог ст.38 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Таким чином, встановлення обґрунтованості висунутого обвинувачення та вирішення питання про винуватість або невинуватість у вчинення правопорушення є прямим обов'язком суду у відповідності до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, відповідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Особа, яка не винна у вчиненні правопорушення повинна мати право довести свою невинуватість у вчиненні правопорушення.
Таким чином, розгляд провадження судом повинен гарантувати особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення, що суд перевірить обґрунтованість обвинувачення на встановить винуватість або невинуватість у вчиненні правопорушення.
Так, відповідно до вимог ч.6 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий КУпАП не містить поняття давності притягнення до відповідальності, яке пов'язано із часом набуття законної сили відповідним рішенням суду, а тільки містить посилання на час накладення адміністративного стягнення.
Зокрема, строк давності притягнення до відповідальності, це передбачений законом певний проміжок часу з дня вчинення правопорушення і до дня набрання відповідним рішенням законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка від відповідальності.
Разом з тим, накладення адміністративного стягнення здійснюється судом першої інстанції і подальший розгляд провадження судом апеляційної інстанції не впливає на тривалість строку, який встановлений ч.6 ст.38 КУпАП.
В той же час, апеляційний суд звертає увагу на те, що тривалий розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції пов'язаний із явним зловживанням стороною захисту своїми процесуальними правами.
Так, під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.
За своїм значенням принцип диспозитивності не є абсолютним, тому він не може служити виправданням безпідставного здійснення процесуальних прав, не пов'язаних з метою реального захисту прав суб'єкта. допущення обмеження прав інших осіб. З урахуванням викладеного, зловживання процесуальними правами можна визначити як дії або бездіяльність учасників процесуальних правовідносин, які спрямовані на реалізацію належних їм процесуальних прав з метою заподіяти майнову або нематеріальну шкоду іншим учасникам процесу, або як діяльність, спрямовану на реалізацію належній такій особі прав всупереч закону.
Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 ч.1 КУпАП, визнав останнього винним у вчиненні правопорушення та в межах встановленого законом строку наклав на нього відповідне стягнення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що саме такий правовий підхід до вирішення вищевказаного питання повністю відповідає вимогам закону, принципу правової визначеності та усталеній судовій практиці.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи захисника адвоката Кантор А.О. про скасування постанови суду та закриття провадження, у зв'язку із закінченням на час розгляду справи в апеляційній інстанції строку протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Савчин Т.М. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв