05 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 2-9697/2010
провадження № 61-14473св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження: начальник відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкова Катерина Миколаївна,
стягувач у виконавчому провадженні: Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу начальника відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Астапенкової Катерини Миколаївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Короткий зміст вимог скарги
1. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна заявника, заінтересовані особи: начальник відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Астапенкова К. М., Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 02 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.
3. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що десятиденний строк для звернення до суду із відповідною скаргою сплинув 21 квітня 2025 року, а ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до суду лише 01 травня 2025 року, тобто з пропуском процесуального строку.
4. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сойніков О. В., задоволено. Ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 02 липня 2025 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у цій справі скаржник оскаржує бездіяльність державного виконавця пов'язану з відмовою у знятті арешту з майна, що викладена у відповіді начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 квітня 2025 року, а тому скарга подана в десятиденний строк та підлягає розгляду по суті.
Стислий виклад доводів і вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
6. 18 листопада 2025 року начальник відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Астапенкова К. М. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, в якій просила її скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити без змін ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 02 липня 2025 року.
7. У касаційній скарзі як на підстави касаційного оскарження міститься посилання на порушення норм процесуального права (статей 122 та 123 ЦПК України, пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). Також заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, викладених у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18 та від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10.
8. Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
9. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
10. 01 грудня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
11. 08 квітня 2025 року адвокат Сойніков О. В. в інтересах ОСОБА_1 направив на адресу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про скасування арешту з майна ОСОБА_1 .
12. 30 квітня 2025 року адвокат Сойніков О. В. отримав відповідь від Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у якій у знятті арешту відмовлено.
13. Цього ж дня він поштою направив до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скаргу на дії начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка надійшла до суду 01 травня 2025 року.
Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
14. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
16. Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
17. Аналогічні норми містить частина п'ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
18. Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.
19. У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав на таке: «водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».
20. Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.
21. В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
22. Підсумовуючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
23. Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 зазначав, що листом начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 квітня 2025 року йому відмовлено у знятті арешту з його майна у зв'язку зі знищенням виконавчого провадження на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах виконавчої служби. Цей лист отримано 30 квітня 2025 року. Тому 01 травня 2025 року він звернувся до суду зі скаргою з дотриманням строку, передбаченого статтею 449 ЦПК України.
24. Суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлені обставини справи, зокрема, що оскаржувана ОСОБА_1 бездіяльність начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) пов'язана з відмовою у знятті арешту, що відображена у його відповіді від 23 квітня 2025 року, дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи на продовження її розгляду.
25. Оскільки у своїй скарзі ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавця щодо незняття арешту з його майна, то при визначені строків на звернення до суду потрібно враховувати таке.
26. Бездіяльність, як порушення, має триваючий характер. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.
27. Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року в справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку, усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
28. Отже, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 910/1114/21.
29. Зважаючи на викладені висновки, Верховний Суд зазначає, що арешт на майно боржника, що продовжує існувати за відсутності обставин, які виправдовують мету його існування, створює триваюче порушення прав заявника як власника майна, що утримується під арештом.
30. Звертаючись до суду із касаційною скаргою, державний виконавець вказував на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, викладених у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18 та від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10.
31. Так, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 сформульовані висновки про те, що системний аналіз вказаних процесуальних норм разом з положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
32. Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах вказує на те, що питання порушення строку на звернення до суду зі скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи та доводів заявника. У такому випадку суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам скаржника щодо відсутності порушення ним вимог закону на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, оскільки ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з його майна, тому скарга може бути подана в будь-який час, з огляду на триваючий характер порушень прав боржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
33. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
34. Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу начальника відділу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - Астапенкової Катерини Миколаївни залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара