10 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1000/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина"
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2025 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025
у справі за позовом Долинської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина"
про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2 123 853,97 грн,
Долинська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина" (далі - ТОВ "ББМ-Долина", відповідач, скаржник) про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 2 123 853,97 грн.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 08.07.2025, залишеним без змін у постанові Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ "ББМ-Долина" на користь Долинської міської ради 1 679 870,06 грн безпідставно збережених коштів та 25 198,05 грн судового збору, у решті позову відмовив.
Суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що спірна земельна ділянка площею 8,0759 га має кадастровий номер № 2622010100:01:024:0006, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать відповідачу. Ця земельна ділянка сформована як об'єкт цивільних прав 17.06.2022, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру № НВ-000339782025 від 18.02.2025. Відповідно до відомостей, зазначених у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером № 2622010100:01:024:0006, нормативна грошова оцінка земельної ділянки у 2024 році становила 19 543 115 грн. Доказів того, що нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки у попередні роки змінювалася, сторони суду не надали. Суд здійснив перерахунок суми безпідставно збережених коштів відповідачем за користування земельною ділянкою за період з 17.06.2022 по 01.09.2024, за яким розмір цих коштів становить 1 679 870,06 грн.
Суди дійшли висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за період з 01.10.2021 по 16.06.2022 слід відмовити, оскільки земельна ділянка сформована як об'єкт цивільних прав лише 17.06.2022, а стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе з моменту формування земельних ділянок як об'єктів цивільного права.
ТОВ "ББМ-Долина" через підсистему "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025, в якій просить серед іншого скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд, а також зупинити виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2025 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 до завершення перегляду справи в касаційному порядку.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадках, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити:
пункт 1 - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Скаржник у касаційній скарзі наводить фактичні обставини справи, вказує на невстановлення обставин справи судами та зазначає, що однією із підстав касаційного оскарження є неправильне застосування судами статті 1212 ЦК України та незастосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо звільнення від плати за користування майном у разі неможливості його використання через обставини, за які користувач не відповідає (справи № 905/1436/20, № 910/7495/16).
Водночас у пункті 68 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Суд вказує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Разом з тим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові у справі № 908/2287/17 погодився з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо) з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Водночас скаржник має обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас скаржник у касаційній скарзі не зазначає підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) з вказівкою на конкретні випадки касаційного оскарження, які визначені у частині другій вказаної статті, з їх обґрунтуванням, не наводить формулювання висновку щодо застосування норми права як матеріальної, так і процесуальної, з викладенням правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах, а лише цитує норми права, викладає фактичні обставини справи та посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує, що скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу касаційного оскарження судових рішень.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що аргументи щодо невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та недослідження судами доказів у справі мають узгоджуватися з межами розгляду справи судом касаційної інстанції, що визначені у статті 300 ГПК України.
За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху.
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги ТОВ "ББМ-Долина" необхідно виконати вимоги частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України і зазначити, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не застосував або застосував неправильно і якого саме висновку не врахував щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень з огляду на наведене у цій ухвалі.
З огляду на те, що Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху, клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень та поновлення строку на касаційне оскарження буде розглянуто у разі усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББМ-Долина" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 у справі № 909/1000/24 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншому учаснику справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 909/1000/24 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач