11 лютого 2026 року м. Харків Справа № 913/98/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх.№2608 Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 (рішення ухвалено 18.11.2025 суддею Зюбановою Н.М. у приміщенні Господарського суду Луганської області 18.11.2025, повне рішення виготовлене 18.11.2025) у справі №913/98/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області, смт. Біловодськ Старобільського району Луганської області
про стягнення 41829 грн 77 коп
Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/98/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області про стягнення 41829 грн 77 коп задоволено частково; стягнуто з Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 23523 грн. 22 коп. боргу, 1974 грн 02 коп. 3% річних, 8459 грн. 90 коп. інфляційних нарахувань, 1000 грн. 00 коп. пені та 2254 грн 24 коп. судового збору; у задоволенні решти позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/98/25 в частині відмови у стягненні 1754,73 грн основного боргу, 4339,53 грн пені, 147,26 грн 3% річних, 631,11 грн інфляційних втрат - скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що у межах даної справи судом першої інстанції розглядалося питання щодо стягнення заборгованості за поставлений газ у лютому 2022 року. В свою чергу Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до 20.03.2022 року не розповсюджували свою дію на відносини між позивачем та відповідачем, що розглядаються в межах даної справи, адже визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України.
Позивач стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що Радою національної безпеки і оборони України не приймалось жодного рішення, в якому б визначались тимчасово окуповані території. Кабінет Міністрів не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону, тому на теперішній час немає підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
Позивач зазначає, що обов'язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Припинення постачання природного газу непобутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно, а процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу тощо. На думку позивача, відповідачем належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, а саме актів про припинення як споживання так і розподілу, до матеріалів справи не надано. Крім того, позивач посилається на безпідставне зменшення судом першої інстанції розміру пені заявленої до стягнення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх.№2608 Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/98/25; встановлено учасникам справи строк по 30.12.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/98/25 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
У зв'язку із тим, що відповідач не зареєстрований у підсистемі «Електронний суд», а його місцезнаходженням є Луганська обл., Старобільський р-н, смт. Біловодськ(з), Східним апеляційним господарським судом опубліковано на сайті «Судова влада України» повідомлення у справі №913/98/25 про відкриття апеляційного провадження. Крім того, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи №913/98/25, проте відзив на апеляційну скаргу він не надав.
22.12.2025 від позивача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи №913/98/25 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення повного тексту відповідного судового рішення в установленому законом порядку.
Клопотання мотивоване тим, що 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу №280/5808/23 (що є подібною розглядуваній справі №913/98/25) щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з незгодою з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23.
Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 (адміністративне провадження № К/990/9997/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, якою передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 908/1162/23 та від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23.
Колегія суддів зазначає, що за своєю суттю зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, за наявності якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі на підставі ст. 227 ГПК України; необов'язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду (ст. 228 ГПК України).
Законодавець у вказаній ст. 228 ГПК України закріпив як право суду зупинити провадження у справі, так і фактично визначив умови, за яких це право може бути судом реалізованим. Так, за п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
З аналізу п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України вбачається, що за його змістом таке право може бути реалізовано судом за наявності таких умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об'єднана палата, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи (див. також постанови Верховного Суду від 31.01.2022 у справі № 910/22748/16, від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21, від 04.06.2024 у справі № 902/924/23).
Розглядаючи вищенаведені умови необхідно зазначити таке:
- зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц та інші). Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23);
- водночас, провадження у справі має зупинятись із чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №906/1349/15, постанову Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17).
Дотримуючись вищенаведеного принципу, Верховний Суд у п. 64 постанови від 22.10.2024 у справі № 911/1683/23 дійшов висновку, що правових підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається, немає, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час розгляду цієї справи ще не прийняла до свого розгляду справу №911/906/23 з огляду на що відмовив у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі №911/1683/23.
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є «правова передбачуваність» та «правова визначеність». Принцип «правової визначеності» вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають бути застосовані судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Необхідно зазначити, що зупинення апеляційним господарським судом провадження у справі, за встановлених вищезазначених умов, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України свідчить про дотримання цим судом норм процесуального права та принципу «правової визначеності». Разом з тим, безпідставне зупинення провадження у справі призводить до порушення вимог процесуального законодавства, затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить і про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2026 у справі №280/5808/23, якою вказану справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року повернуто відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Враховуючи викладене відсутні підстави для зупинення провадження у справі №913/98/25.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
08.11.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Управлінням Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області (споживач) (ЕІС-код 56XS000119C4P00R) укладено договір № 11-1076/21-БО-Т постачання природного газу, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору споживач підтверджує, що на момент підписання цього договору у нього в наявності є укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (надалі - оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
Згідно з п. 1.5 договору у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює оператор газорозподільних мереж, а саме: АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз», з яким споживач уклав відповідний договір (договори).
Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природною газу у період з жовтня 2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 16,0 тис куб метрів.
Згідно п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ. Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (п. 3.5.1 договору). На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).
Згідно з п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступною за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГTC, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи оператора ГТС (п. 3.6 договору).
Відповідно до п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.
Згідно з п. 4.3. договору загальна вартість цього договору на дату укладання становить 220720,00 грн, крім того ПДВ - 44144,95 грн, разом з ПДВ - 264864,00 грн.
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору (п. 5.3 договору).
За умовами п. 13.1 договору він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
В матеріалах справи містяться підписані відповідачем акти приймання - передачі природного газу від 30.11.2021 за листопад 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито 1,48000 тис. куб. м. на суму 24499,91 грн; від 31.12.2021 за грудень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито 2,62000 тис. куб.м. на суму 43371,47 грн, а також не підписані відповідачем акти приймання - передачі природного газу від 31.01.2022 за січень 2022 року, відповідно до якого відповідачем спожито 1,93598 тис. куб. м. на суму 32048,21 грн та від 28.02.2022 за лютий 2022 року, відповідно до якого відповідачем спожито 1,52700 тис. куб. м. на суму 25277,95 грн.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 08.11.2024, в якому повідомляється, що в Інформаційній платформі споживач з EIC- кодом 56XS000119C4P00R був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у період з 11.11.2021 по 01.03.2022. Обсяг природного газу, використаний споживачем з EIC- кодом 56XS000119C4P00R за період з 11.11.2021 по 01.03.2022 та внесений в алокацію постачальника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», становить: з 11.11.2021 по 30.11.2021 - 1480,00 куб.м., з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 2620,00 куб. м., з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 1935,98 куб.м., з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 1527,00 куб. м. До листа додано Інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС- кодом 56XS000119C4P00R в період з 11.11.2021 по 30.11.2021, відповідно до якої остаточна алокація за листопад 2021 складає 1480,00 куб.м., грудень 2021 - 2620,00 куб. м., січень 2022 - 1935,98 куб.м., лютий 2022 - 1527,00 куб. м.
За змістом інформації про надходження коштів на рахунки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», наданої АТ «Ощадбанк», споживачем за договором у 2021, 2022 роках фактично сплачено 99919,59 грн.
Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати за поставлений газ у розмірі 25277,95 грн., звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення боргу у загальному розмірі 41829,77 грн., у тому числі: основний борг у сумі 25277,95 грн., пеня у сумі 5339,53 грн., 3% річних у сумі 2121,28 грн., інфляційні втрати у сумі 9091,01 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що обґрунтованими є вимоги щодо оплати поставленого у лютому 2022 року газу на суму 23523,22 грн. (за період з 01.02.2022 по 23.02.2022). Щодо решти боргу у розмірі 1754,73 грн, який складається з вартості газу поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,10600 тис. куб. м., суд першої інстанції врахував положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та дійшов висновку, що у зв'язку з окупацією території, яка є місцезнаходженням відповідача, нарахування заборгованості за поставлений газ у період з 24.02.2022 по 28.02.2022 є неправомірним, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні цих вимог. Крім того, з урахуванням часткового задоволення вимог про стягнення суми основного боргу, суд дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є 3% річних у розмірі 1974 грн 02 коп., 8459 грн. 90 коп. інфляційних нарахувань та 4968 грн 87 коп. пені. Водночас, враховуючи положення ст. 551 ЦК України місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 1000,00 грн.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до пунктів 27, 31, 37 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих тощо, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з частинами 1-3 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VII цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача. Споживач та його постачальник мають право на коригування протягом розрахункового періоду підтверджених обсягів природного газу відповідно до умов договору постачання природного газу (п. 11 розділу ІІ Правил).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG). Для кодування використовується ЕІС-код. На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці. Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код, крім операторів газорозподільних систем, яким присвоюються окремі EIC-коди для обліку природного газу на власні потреби, а також покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі. Схема ідентифікації вимагає, щоб присвоєні ЕІС-коди були унікальними та незмінними протягом довгого періоду часу.
Згідно з пунктом 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
У пункті 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Згідно з умовами договору ЕІС-код відповідача 56XS000119C4P00R. За даними Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС- кодом 56XS000119C4P00R (доступ до якої має також відповідач) остаточна алокація за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 складає 1935,98 куб.м.; остаточна алокація за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 складає 1527,00 куб.м.
Акти приймання - передачі природного газу за січень, лютий 2022 року не підписані. Водночас, відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період. Сам по собі факт відсутності підписаного сторонами акту приймання-передачі не є визначальним для висновку про непостачання природного газу та про не обізнаність відповідача про спожиті обсяги природного газу. При цьому, відповідач ніяким чином документально не спростував дані Інформаційної платформи.
Колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення: 1754,73 грн основного боргу, 4339,53 грн пені, 147,26 грн 3% річних, 631,11 грн інфляційних втрат, тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в цій частині.
Місцезнаходженням відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та договору є Луганська обл., Старобільський р-н, селище міського типу Біловодськ(з), вул. Центральна, будинок 126.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 від 22.12.2022, а також згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Біловодської селищної територіальної громади визначено 24.02.2022.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об'єднана палата зазначила, що у справі № 908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду у якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у даний період не мав право здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ за період 24.02.2022 - 28.02.2022 у розмірі 1754,73 грн. основного боргу є законним та обґрунтованим.
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3% річних у розмірі 1974,02 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 8459,90 грн. та пені у розмірі 4968,87 грн, дійшла висновку, що він є арифметично правильним.
Стосовно висновку суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені до 1000 грн., колегія суддів зазначає таке.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Вирішуючи питання про зменшення пені, колегія суддів враховує таке: 1) відповідач є підприємством яке здійснює господарську некомерційну діяльність спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, та фінансується за рахунок бюджету, 2) ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (сумлінне та своєчасне проведення розрахунків до повномасштабного вторгнення на територію України); 3) відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача; 4) окупацію території України (Біловодської селищної територіальної громади), внаслідок чого нормальна та повноцінна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням обставин справи в їх сукупності та ступеня виконання зобов'язання можливо зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 1000 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, з урахуванням балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).
Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/98/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна