ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 лютого 2026 року Справа № 903/820/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Тимошенко О.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційні скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року (повний текст складено 03.12.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року (повний текст складено 11.12.2025) у справі №903/820/25 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт"
до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка
про стягнення 494 666, 96 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 494 666, 96 грн, задоволено.
Присуджено до стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" заборгованість в сумі 494 666,96 грн в т.ч.: сума основного боргу - 448 822,00 грн, пені - 33 163,64 грн, інфляційних збитків - 9 471,94 грн, 3 % річних - 3 209,38 грн та 2692,91 грн - судовий збір.
Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2692,91 грн у зв'язку з визнанням позову відповідачем, що сплачений у розмірі 5936 грн згідно платіжної інструкції № 556 від 07.08.2025.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" про ухвалення додаткового рішення за вх.№01-87/5559/25 від 01.12.2025 задоволено частково. Присуджено до стягнення із Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 2692,91 грн витрат по сплаті судового збору та прийняти в цій частині нове судове рішення про покладення витрат на оплату судового збору в розмірі 2692,91 грн на ТОВ "Торговий Дім "Бізарт".
Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції на користь ТОВ "Торговий Дім "Бізарт" зменшити до 5000 грн.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм процесуального права.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 січня 2026 року апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом подання окремих апеляційних скарг на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі № 903/820/25.
12 січня 2026 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня отримання даної ухвали, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25. Об'єднано апеляційні скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційних скарг відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також беручи до уваги категорію та складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, які вказують на незначну складність даної справи та з огляду на оскарження рішення місцевого господарського суду лише в частині стягнення 2692,91 грн витрат по сплаті судового збору та додаткового рішення, колегія суддів вирішила розглядати справу №903/820/25 за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25 оскаржується лише в частині розподілу судового збору, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст. 269 ГПК України, переглядає справу лише в цій частині.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення (в оскаржуваній частині) та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вже зазначалося вище, рішенням Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 494 666, 96 грн задоволено.
Присуджено до стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" заборгованість в сумі 494 666,96 грн в т.ч.: сума основного боргу - 448 822,00 грн, пені - 33 163,64 грн, інфляційних збитків - 9 471,94 грн, 3 % річних - 3 209,38 грн та 2692,91 грн - судовий збір.
Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2692,91 грн у зв'язку з визнанням позову відповідачем, що сплачений у розмірі 5936 грн згідно платіжної інструкції №556 від 07.08.2025.
Колегія суддів зазначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьоїстатті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Питання стягнення судових витрат врегульовано у розділі І "Загальні положення"главою 8 "Судові витрати" ГПК України.
Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи.
Згідно з частиною першою та третьою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, розподіл судового збору залежить від правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Разом з тим, стаття 130 ГПК України передбачає вимоги до розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Так, ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлено, зокрема, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, як частина перша статті 130 ГПК України, так і частина 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" встановлюють спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України, до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема, питання розподілу судових витрат.
Отже, системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому, колегія суддів відзначає, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Суд виходить з того, що ГПК України, містить главу 3 розділу ІІІ, яка регламентує підготовче провадження, як складову стадії судового процесу у позовному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 177 ГПК України).
Відповідно до частини шостої статті 173 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Згідно з частиною третьої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження у випадку визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення суду з дотриманням норм статті 191 ГПК України.
Так, зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України.
Разом з тим, аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у відповідності до вимог частини першої статті 130 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 у справі №910/14479/21 вказав, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи з огляду на міркування вказані у пунктах 8.19, 8.20, 8.21 цієї Постанови.
Верховний Суд звернув увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, розгляд справи по суті розпочався 27.10.2025, а заява про визнання позову в частині подана представником відповідача 26.11.2025, тобто після початку розгляду справи по суті.
Таким чином, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині здійснення розподілу судового збору не врахував положень ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку щодо повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Щодо доводів скаржника про покладення судових витрат по сплаті судового збору на позивача на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Вищевказана норма може бути застосована при наявності одночасно таких умов: вирішення судом спору по суті; встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. При цьому, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі з використанням критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 129 ГПК України; враховувати загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Слід зазначити, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням. Таким чином, встановлено право, а не обов'язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №910/11896/23.
Оскаржуваним рішенням встановлено неналежне виконання ПОСП ім. Івана Франка своїх зобов'язань за договором поставки №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024, наслідком чого стало задоволення позову в повному обсязі.
Таким чином, саме внаслідок неправильних дій відповідача (нездійснення оплати в повному обсязі у строки, визначені договором поставки) позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки заява про визнання позову в частині подана представником відповідача після початку розгляду справи по суті, підстави для повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відсутні, а судовий збір у розмірі 5 936,00 грн покладається на відповідача у відповідності до положень статті 129 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині розподілу судового збору прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 130, п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", з огляду на що оскаржуване рішення в частині розподілу судового збору підлягає скасуванню.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 494 666, 96 грн задоволено.
Присуджено до стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" заборгованість в сумі 494 666,96 грн в т.ч.: сума основного боргу - 448 822,00 грн, пені - 33 163,64 грн, інфляційних збитків - 9 471,94 грн, 3 % річних - 3 209,38 грн та 2 692,91 грн - судовий збір.
Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2692,91 грн у зв'язку з визнанням позову відповідачем, що сплачений у розмірі 5936 грн згідно платіжної інструкції №556 від 07.08.2025.
01.12.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Волинської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, згідно якої просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмір 170 000,00 грн.
04.12.2025 від Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якому відповідач просить суд заяву задоволити частково, зменшивши їх розмір до 5 000,00 грн.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву представника позивача про стягнення витрат на правову допомогу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даної заяви, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення.
Частинами 1,3 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.
Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.08.2025, акту №01 наданих послуг від 28.11.2025, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання правової допомоги по судовій справі №903/820/25 станом на 28.11.2025, рахунку від 28.11.2025 №1, платіжної інструкції від 28.11.2025 №1314 на суму 70 000,00 грн.
Так, 01.08.2025 між Адвокатським об'єднанням "Біднягін і партнери" (Адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" (клієнт) був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги, згідно п. 1.1. якого Адвокатське об'єднання зобов'язується надати клієнту визначену цим договором правову (правничу) допомогу з приводу захисту законних прав та інтересів клієнта при стягненні боргу з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (код ЄДРПОУ 03373842) за договором поставки обладнання №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024 р. на користь клєнта, в судах всіх інстанцій та юрисдикцій включаючи подальший юридичний супровід в апеляційній та касаційній інстанціях, а клієнт зобов'язується сплатити винагороду адвокатському об'єднанню.
Згідно п.п. 5.1.-5.2.5. за надання правової допомоги клієнт виплачує Адвокатському об'єднанню винагороду у формі гонорару. За надання правової допомоги згідно даного договору клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар в розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч) гривень, які підлягають оплаті в наступному порядку:
5.2.1. 70 000,00 (сімдесят тисяч) гривень - протягом 60 днів за дати підписання цього договору.
5.2.2. 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень протягом 5 банківських днів з моменту подання або отримання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції;
5.2.3. 10 000,00 (десять тисяч) гривень протягом 5 банківських днів з моменту подання або отримання касаційної скарги на рішення суду першої та/або апеляційної інстанції.
5.2.4. Гонорар сплачується клієнтом в національній валюті України - гривні, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Адвокатського об'єднання.
5.2.5. Сторони узгодили, що клієнт додатково сплачує Адвокатському об'єднанню "гонорар успіху" у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень), які сплачуються клієнтом у разі досягнення адвокатом Адвокатського об'єднання позитивного результату, як то постановлення судового рішення про стягнення заборгованості на користь клієнта за договором поставки обладнання №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024 р. клієнт сплачує гонорар успіху протягом 10 днів з дати набрання чинності судового рішення в справі про стягнення боргу договором поставки обладнання №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024 р.
Згідно Ордеру серії АЕ №1413114 від 07.08.2025 та наказу від 05.02.20220 №05/20 про прийняття на роботу адвокат Коляда Валерія Валеріївна (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3856 від 14.09.2018) є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність у Адвокатському об'єднанні "Біднягін і партнери".
Згідно акту №01 наданих послуг від 28.11.2025 та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання правової допомоги по судовій справі №903/820/25 станом на 28.11.2025, адвокат надав клієнтові наступну професійну правничу допомогу, а саме:
1) Підготовлено, складено та подано до Господарського суду Волинської області позовну заяву із додатками від ТзОВ "Торговий Дім "Бізарт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Імені Івана Франка про стягнення заборгованості за договором поставки обладнання №24/10/2024 - МТКК від 24.10.2024 р.
2) Підготовлено, складено та подано до Господарського суду Волинської області у судову справу №903/820/25 відповідь на відзив Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Імені Івана Франка.
3) Підготовлено, складено та подано до Господарського суду Волинської області у справі №903/820/25 заперечення на клопотання Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Імені Івана Франка про витребування оригіналів доказів у справі №903/820/25.
4) Підготовлено, складено та подано до Господарського суду Волинської області у справі №903/820/25 клопотання про огляд та дослідження в судовому засіданні електронного листування між ТОВ "Торговий Дім "Бізарт" та Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Імені Івана Франка.
5) Розроблено проект мирової угоди у справі №903/820/25.
6) Підготовлено, складено та подано до Господарського суду Волинської області у справі №903/820/25 клопотання про долучення доказів у справі №903/820/25.
7) Участь в судових засіданнях у справі №903/820/25 по кількості та часу відповідно до протоколів судових засідань за 27.10.2025, 26.11.2025.
Пунктом 3 Акту визначено, що відповідно до п.п. пп. 5.2.5 п. 5.2 договору визначено розмір додаткової оплати клієнтом "гонорару успіху" у розмірі 100 000,00 грн, які сплачуються клієнтом у разі досягнення адвокатом Адвокатського об'єднання позитивного результату, як-то постановлення судового рішення про стягнення заборгованості на користь клієнта за договором поставки обладення №4/10/2024-МТКК від 24.10.2024.
Згідно п. 4 Акту сума за Актом відповідно до пп. 5.2.1, 5.2.5 пункту договору та складає - 170 000,00 грн.
Згідно платіжної інструкції від 28.11.2025 №1314 ТОВ "Торговий Дім "Бізарт" здійснило оплату гонорару на суму 70 000,00 грн.
Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що позивачу надано професійну правничу допомогу у даній справі Адвокатським об'єднанням "Біднягін і партнери", згідно відповідного договору, що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому уст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 70 000,00 грн.
Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем за зустрічним позовом в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 70 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг (зважаючи на обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору), не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи є 50 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.
При цьому, суд першої інстанції вірно взяв до уваги характер спору, його предмет, обсяг та складність справи, кількість судових засідань, що відбулися.
Дана справа є звичайним договірним спором, а кількість процесуальних дій, що вимагали істотного правничого втручання, є обмеженою; справа була розглянута на підставі наявних в матеріалах справи доказів та не потребувала додаткових заходів зі збирання доказів. Тобто, на переконання суду, категорія справи не є специфічною чи особливо складною.
Фактичними обставинами справи є порушення умов договору по оплаті заборгованості в розмірі 448 822,00 грн за договором поставки обладнання №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024. Тобто, визначення суми заборгованості та виклад фактичних обставин справи не є особливо об'ємною та затратною роботою. Розрахунок інших нарахувань - пені, інфляційних втрат, 3% річних, долучений до позовної заяви, також не є складним та об'ємним.
Крім того, позивачем до загальної суми витрат на правничу допомогу включена додаткова оплата - "гонорар успіху" у розмірі 100 000,00 грн.
Щодо додаткової винагороди - "гонорару успіху" в розмірі 100 000,00 грн, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При встановленні розміру гонорару, відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте апеляційний господарський суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Апеляційний господарський суд відзначає, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи ст.ст. 126, 129, 244 ГПК України, і вимога позивача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, як вже зазначалося вище, умовами договору про надання правової (правничої) допомоги "гонорар успіху" визначено заявником саме як додаткова винагорода, яка не включається у вартість надання правничої допомоги у суді першої інстанції та виплачується адвокату у разі досягнення адвокатом позитивного результату у справі про стягнення боргу договором поставки обладнання №24/10/2024-МТКК від 24.10.2024.
Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
В свою чергу, договір про надання правничої допомоги від 01.08.2025 хоча і передбачає таке положення, проте, як вказувалося судом вище, за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору, а є платою за сам результат, досягнення якого не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що гонорар успіху, визначений п. 5.2.5 договору в розмірі 100 000,00 грн, не був необхідним з огляду на предмет та ціну спору, обсяг доказів, проте є зобов'язанням позивача відповідно до договору з адвокатом.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.
Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Місцевий господарський суд дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п'ятустатті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який позивач та адвокат обумовили.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем та адвокатом за укладеним договором про надання правової допомоги від 01.08.2025, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційні скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2025 року у справі №903/820/25 в частині розподілу судового збору скасувати.
Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
"Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (45726, Волинська обл., Горохівський р-н., с. Губин Перший, вул.. Луцька, 43 А код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Бізарт" (51253, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н., с. Івано-Михайлівка, вул. Присамарська, буд. 8, код ЄДРПОУ 37844996) заборгованість в сумі 494 666,96 грн в т.ч.: сума основного боргу - 448 822,00 грн, пені - 33 163,64 грн, інфляційних збитків - 9 471,94 грн, 3 % річних - 3 209,38 грн та 5936,00 грн - судовий збір."
Пункт 3 резолютивної частини рішення виключити.
3. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 08 грудня 2025 року у справі №903/820/25 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Тимошенко О.М.