Дата документу 09.02.2026Справа № 554/1574/26
Провадження № 2-о/554/120/2026
09.02.2026 року м. Полтава
Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Шевська О.І. розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, зацікавлена особа: Державна міграційна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення, -
Адвокат Остапенко І.О. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт того, що національність ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) - полька.
В обґрунтування заяви зазначила, що Заявник - ОСОБА_1 - народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , у с. Піндуші (індустріальне містечко Піндуші) Медвежегорського району у Карелії, що вбачається паспорту серії НОМЕР_2 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, 18.05.1999р. (копія додається).
З свідоцтва про народження №2896, копія якого додається, вбачається, що при народжені заявниця мала прізвище « ОСОБА_2 », батько - « ОСОБА_3 », а мати - « ОСОБА_4 », місце народження «городок Пиндуши, Мед-Горский р-н АКССР».
Вказала, що вищезазначене свідоцтво про народження з фінським перекладом та формою, оскільки заявниця народилась на територіях, що змінювали юрисдикцію, а саме на території Карельського перешийку, відповідно, можливо зробити висновок, що видача свідоцтва була в так званий «перехідний період». Отже, заявниця народилась до переходу території до СРСР, відповідно її свідоцтво було складене за фінськими формами та фінськими органами реєстрації. Отже, форма свідоцтва про народження не відповідала стандартам СРСР і в ній не зауважено про національність заявниці, що є і підставою для звернення до суду про встановлення факту, що має юридичне значення.
Оскільки свідоцтва про шлюб у ОСОБА_1 не зберіглось (місце шлюбу - поселення Юм 1961 рік, Карельська СССР), даний факт можливо підтвердити лише наданою Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області копією заяви про видачу паспорта з якої вбачається запис про чоловіка, а саме зауважено, що «замужем. ОСОБА_5 ».
Також, з заяви про видачу паспорту вбачається національність ОСОБА_1 «русская».
Від шлюбу заявниця має дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 07.04.1962р.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 23.04.1964р..
Заявниця бажає відновити та підтвердити свою дійсну національність, як це передбачено ст. ст. 11 Закону України "Про національні меншини в Україні".
Заявниця, бажає встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт того, що національність ОСОБА_1 - полька - з наступних підстав: 1. Встановлення даного факту потрібно заявниці для впорядкування документів, а також задля реалізації особистих прав - родинного впорядкування. Оскільки, вона вважає, що є необхідним та обов'язковим зберегти пам'ять про походження свої батьків та своє. Також, нащадки заявниці бережуть пам'ять про свої предків та бажають вибудовати генеалогічне дерево з підтверджувальними документами, а фактична відсутність інформації у офіційних джерелах України щодо її батьків створюватиме перешкоди для подальшого дослідження та ствердження обставин, котрі мали місце в минулому.
2. 22.02.2022р. росія здійснила повномасштабне вторгнення на територію України та війна триває майже 4 роки. Заявниця категорично не бажає, що її ідентифікували за національністю країни агресора, оскільки її національність фактично була зауважено проти її волі та згоди, а вона набула її при народженні від батьків, які за національністю були поляками. Відповідно, заявниця ідентифікує все життя себе, як полька.
3. В українському законодавстві визначено, що дитина може обрати національність одного з батьків. Оскільки, заявниця ідентифікує себе як полька та має правомірні очікування на таке визнання, відповідно і її нащадки (діти та онуки) можуть ідентифікувати себе, як поляки.
4. Онуки заявниці, через військові дії на території України знаходяться у Польщі, відповідно, підтвердивши своє польське походження вони можуть мати права на пільги, зокрема, право на безкоштовну освіту.
Від встановлення факту, що заявниця - ОСОБА_1 - за національністю є полька, у її нащадків, зокрема, виникає право на пільги у Польщі. В України війна і діти не мають можливості отримати безпечну офлайн освіту на території України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Із змісту поданої заяви вбачається, що заявник просить встановити юридичний факт, що вона, ОСОБА_1 , яка за національністю значиться росіянкою, в дійсності є полькою, тобто, просить встановити юридичний факт в частині зміни її національності.
У ч. 1 ст. 315 ЦПК України, наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
Питання зміни національності громадянами України регулювалосяУказом Президента України 31.12.1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку при одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність доухвалення цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27.01.1999 року № 70/99.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно зі ст. 300 ЦК України, особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист ст.. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Стаття 11 Конституції України, передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно зі ст.3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 09.12.1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 810/2732/18, провадження № 11-381апп19 зроблено висновок, що «відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу» (пункти 34, 35).
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 року у справі № 398/4017/18, провадження № 14-215цс19 та неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.01.2020 року у справі № 754/7901/19 (провадження № 61-16791св19), від 18.03.2020 року у справі № 761/36561/19 (провадження № 61-21818св19), від 03.11.2021 року у справі № 759/13784/19 (провадження № 61-1024св20), від 30.03.2022 року у справі № 458/1176/20 (провадження № 61-15907св21), від 13.12.2023 року у справі № 290/1005/22 (провадження № 61-2772св23. Вказане свідчить про сталість практики з розгляду подібних справ.
Таким чином, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності, спір про заміну в актовому записі національності, не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
За таких обставин, слід відмовити у відкритті провадження у справі за заявою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, зацікавлена особа: Державна міграційна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 186, 300, 315, 353, 354 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою представника заявника ОСОБА_1 адвоката Остапенко Ірини Олександрівни, зацікавлена особа: Державна міграційна служба України про встановлення факту, що має юридичне значення.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя ОЛЕНА Шевська