Справа № 346/1083/15-к
Провадження № 1-в/346/48/26
09 лютого 2026 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання власника майна
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України,
про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.01.2015 року за № 12015090180000018,
вказане клопотання власник майна обґрунтовує тим, що ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.02.2015 року накладено арешт на його майне, а саме на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_2 .
Вироком вказаного суду від 22.06.2022 року ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні даного злочину. У цьому вироку також вирішено питання про зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_3 . Однак, не вирішено питання про зняття арешту із вищевказаної частини нерухомого майна.
Тому зазначений власник майна просить скасувати вказаний захід забезпечення кримінального провадження.
Власник майна ОСОБА_3 , його захисник, адвокат ОСОБА_5 та прокурор в судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду заяви (клопотання) повідомлені належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не подали.
При цьому суд враховує, що відповідно до змісту ч.5 ст.539 КПК України неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
Тому фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
Суд, вивчивши подану заяву (клопотання) та матеріали вказаного кримінального провадження, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ухвалою даного суду від 18.02.2015 року в зазначеному кримінальному провадженні накладено арешт на майно, а саме на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_2 (а. п. 153).
Судом встановлено, що вироком вказаного суду від 22.06.2022 року ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину. У цьому вироку також вирішено питання про зняття арешту з майна, що належить ОСОБА_3 . Однак, не вирішено питання про зняття арешту із вищевказаної частини вказаної квартири (а. п.124-134).
Згідно з даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 458905689, сформованої 30.12.2025 року, станом на вказану дату зазначений арешт існує на вказану частку зазначеної квартири (а. п. 152).
Відповідно до ч.3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У справі «Раймондо проти Італії» ( «Raimondo v. Italy», рішення 24.01.1994 р.) заявник скаржився на контроль за використанням власності у зв'язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).
Як передбачено ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 цього Кодексу застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, суд вважає, що вказаний захід забезпечення кримінального провадження слід скасувати, оскільки застосування такого заходу безпідставно обмежує реалізацію конституційних прав ОСОБА_3 на мирне володіння своїм майном.
На підставі викладеного, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 3 ст. 41 Конституції України, керуючись ст. 98, 100, 170, 174, 537, 539 КПК України, суд
клопотання задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18.02.2015 року на майно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, а саме на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_2 .
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області протягом семи днів з дня її постановлення.
Повний текст ухвали складено 11.02.2026 року.
Головуючий суддя : ОСОБА_1