Справа №591/288/26 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/175/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
05 лютого 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання -
ОСОБА_5
учасників кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6
підозрюваної - ОСОБА_7
захисника підозрюваної - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 22025200000000101, відомості про яке внесені до ЄРДР 30 квітня 2025 року за апеляційною скаргою захисника підозрюваної ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 ,
установила:
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2026 року задоволено клопотання слідчого про застосування до підозрюваної ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 15 березня 2026 року включно, без визначення розміру застави. Підозрювану ОСОБА_7 взято під варту в залі суду. У задоволенні клопотання сторони захисту про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з таким судовим рішенням, захисник підозрюваної ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт з носінням засобу контролю за адресою АДРЕСА_1 , з можливістю відвідувати укриття під час повітряних тривог, а також зобов'язати її здати на зберігання у разі наявності до місцевих відділень Національної поліції за місцем свого місця проживання закордонний паспорт та заборонити спілкуватися та наближатися до свідків та інших учасників кримінального провадження.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на необґрунтованість повідомленої підозри. Зокрема, зазначає, що слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, не врахував істотні обставини, а саме те, що підозрювана була фактично затримана без складання відповідного протоколу. Крім того, підозрювана співпрацювала зі слідством, у тому числі надсилала повідомлення своєму чоловікові під диктовку оперуповноважених. При розгляді клопотання не були повністю досліджені матеріали кримінального провадження, зокрема аудіодиски із записами та скріншоти повідомлень за дні, у які, за версією сторони обвинувачення, підозрювана нібито вчиняла інкриміновані їй злочини. Також, акцентував увагу, що слідчим до суду не було надано доказів заведення контрозвідувальної справи відносно підозрюваної, що є грубим порушенням.
Апелянт вважає помилковим висновок слідчого судді про наявність ризиків переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, оскільки в умовах воєнного стану кордони України перекриті та діє комендантська година. Крім того, підозрювана не має попередніх судимостей, має міцні соціальні зв'язки, а саме: малолітню дитину, батька - інваліда ІІІ групи, матір похилого віку, постійне місце проживання та нерухоме майно.
Також в ухвалі зазначається, що підозрювана може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Водночас у повідомленні про підозру зазначено, що її ймовірним співучасником є чоловік, якому оперуповноважені, що затримали підозрювану ще до початку проведення обшуку, надсилали повідомлення про її затримання, а також здійснювали дзвінки та листування після завершення обшуку.
Слідчий суддя в ухвалі дійшов висновку про можливість продовження підозрюваною вчинення злочинів проти основ національної безпеки України та вчинення інших злочинів. Водночас апелянт звертає увагу на те, що оперуповноважені контррозвідки, відповідно до змісту підозри, а також слідчий фактично брали участь у вчиненні підозрюваною нібито злочинних дій. При цьому, згідно із Законом України «Про контррозвідувальну діяльність», у разі виявлення дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, така діяльність повинна бути негайно припинена. Більше того, за наявності відповідних підстав, відповідно до статті 8 зазначеного Закону, уповноважені органи зобов'язані оголосити особі офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки. Однак цього зроблено не було.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника підозрюваної ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , який підтримав свою апеляційну скаргу, підозрюваної ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу захисника, доводи прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
15 січня 2026 року до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий УСБУ в Сумській області, яке обґрунтував тим, що проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 22025200000000101 від 30 квітня 2025 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 , ч.2 ст. 111 КК України.
15 січня 2026 року ОСОБА_7 було вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, а більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти зазначеним ризикам, тому слідчий просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Розглянувши вказане клопотання, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не застосування будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого у ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог ст.ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_7 обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого правопорушення, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.
Так, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, існують реальні ризики того, що остання може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути відповідальності за скоєне; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжувати вчиняти злочин проти основ національної безпеки України та може вчинити інші злочини і застосування до неї більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні факту наявності обґрунтованої підозри колегія суддів також враховує і усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою для суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування.
Незважаючи на те, що на стадії застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний дослідити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК, а також встановити, чи доводять надані стороною обвинувачення докази наявність обставин, зазначених в ч. 1 ст. 194 КПК, але в той же час цей же слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення.
При вирішенні вказаного вище питання, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК).
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені слідчим суддею за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що ОСОБА_7 може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_7 може переховуватись від слідства, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує підозрюваній у разі визнання її винною у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також фактичні обставини його вчинення. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від слідства з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Ризик, передбачений ч. 4 ст. 177 КПК підтверджується тим, що на даний час не встановлені всі спільники вчиненого кримінального правопорушення, яким підозрювана може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі їй в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому підозрювана може перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи те, що ОСОБА_7 має тісні контакти із своїм чоловіком громадянином України ОСОБА_9 (який наразі проживає в рф, та спілкується зі співробітником фсб рф ОСОБА_10 ) з якими вона конфіденційно співпрацювала, для спілкування використовувала акаунт в месенджері «Телеграм», видаляла листування зі своїм чоловіком, чітко дотримувалася вимог конспірації при виконанні завдань та користувалася всіма можливостями інтернет месенджеру «Телеграм», з метою приховування своєї злочинної діяльності, свідчить про те, що остання може продовжувати вчиняти злочин проти основ національної безпеки України та може вчинити інші злочини.
При цьому, колегія суддів погоджується і з висновком слідчого судді щодо не доведення ані слідчим у клопотанні, ані прокурором у судовому засіданні жодних об'єктивних даних чи доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК.
Посилання сторони захисту на те, що слідчим не було надано суду доказів заведення контррозвідувальної справи стосовно підозрюваної, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків слідчого судді та не впливають на оцінку законності і обґрунтованості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зокрема, відсутність у матеріалах клопотання доказів заведення контррозвідувальної справи сама по собі не свідчить про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, та не є обов'язковою умовою для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Предметом розгляду слідчого судді, а також апеляційного суду, є перевірка наявності обґрунтованої підозри, існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та достатності підстав для застосування найсуворішого запобіжного заходу, а не оцінка повноти чи належності організації контррозвідувальної діяльності.
Крім того, питання заведення або не заведення контррозвідувальної справи, дотримання вимог Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», а також правомірності дій уповноважених органів у межах здійснення оперативно-розшукових чи контррозвідувальних заходів не є предметом перевірки під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу та можуть бути предметом оцінки на інших стадіях кримінального провадження.
Таким чином, наведені доводи захисту не спростовують наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, та не усувають підстав, які стали підґрунтям для застосування до підозрюваної запобіжного заходу у виді тримання під вартою. У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку, що зазначені аргументи не змінюють правової оцінки та не впливають на правильність висновків слідчого судді щодо необхідності застосування саме цього запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про ув'язнення підозрюваної, колегія суддів враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому, згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Твердження захисника про необхідність застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає необґрунтованими, незважаючи на те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, є заміжньою , має на утриманні неповнолітню дитину та хворих батьків, оскільки остання підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 КК, що разом із збройною агресією рф проти України, нівелює певним чином вказані обставини та не зменшує наявні ризики, передбачені п. 1,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК. Крім того, наведені стороною захисту обставини, не перешкодили підозрюваній у здійсненні інкримінованої їй протиправної діяльності, у зв'язку з чим вони обґрунтовано слідчим суддею не були визнані такими, що зменшують наявні ризики та належним чином враховані під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою і умотивованою, а тому необхідно її залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 січня 2026 року, якою до підозрюваної ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4