05 лютого 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4174/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Жило І. А.,
відповідача ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката Крихти А. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Жили Іллі Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_2 ,
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області
у складі судді Лапченко О. М.
від 20 жовтня 2025 року
у цивільній справі № 369/17784/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1
про стягнення неустойки,
В вересні 2025 року адвокат Жило І. А., в інтересах позивача ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 неустойку за договором будівельного підряду № 080823-08 від 08.08.2023 у розмірі 25 961 663 грн 66 коп. та штраф у розмірі 1 356 881 грн 38 коп., а також понесені позивачем судові витрати.
Також, представник Жило І. А. , звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких його рахунках, відкритих у банківських установах, які будуть виявлені на час виконання ухвали про забезпечення позову, в межах заявленої до стягнення суми позовних вимог у розмірі 27 318 545 грн 04 коп.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року відмовлено у задоволені заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також на грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках ОСОБА_1 , відкритих у банківських установах.
В апеляційній скарзі адвокат Жило І. А., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
Апелянт (позивач) зазначає, що предметом позову є стягнення неустойки у розмірі 27 318 545,04 грн, що виникла через значне прострочення виконання робіт за договором будівельного підряду. Апелянт звертає увагу на те, що відповідач вчинив дії, спрямовані на приховування майна, зокрема подарував земельну ділянку своїй дружині через три дні після отримання претензії від 27.06.2025. Апелянт вважає помилковими висновки суду про необхідність зазначення конкретних номерів рахунків та переліку майна, оскільки інформація про рахунки є банківською таємницею. Посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 905/448/22 (постанова від 03.03.2023), згідно з якою у спорах про стягнення грошових коштів ризик розпорядження майном є беззаперечним, а вимога доказування очевидних речей свідчить про завищений стандарт доказування. Також апелянт зазначає, що накладення арешту не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує право розпорядження. Апелянт наголошує на тому, що сума позову є значною, а невжиття заходів забезпечення унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 щодо належності арешту майна як способу забезпечення у грошових вимогах. Апелянт вважає, що суд не здійснив належного аналізу ризиків відчуження активів. Стверджує, що вжиття заходів забезпечення сприятиме захисту прав позивача відповідно до стандартів ЄСПЛ.
Адвокат Крихти А. А., що діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 , вважає апеляційну скаргу безпідставною, а ухвалу суду першої інстанції - законною. У відзиві зазначає, що апелянт приховує дійсний характер правовідносин, оскільки об'єкт будівництва готовий на 95 %, а сума неустойки розрахована позивачем неправильно - від усієї ціни договору, а не від суми невиконаного зобов'язання. Звертає увагу на те, що судом уже вжито заходи забезпечення позову ухвалою від 01.10.2025 шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що є співмірним заходом. Стверджує, що накладення арешту на все майно та всі рахунки призведе до повного блокування його життєдіяльності та господарської діяльності. Зазначає про відсутність доказів реальної загрози невиконання рішення суду, окрім припущень апелянта. Вказує, що передача земельної ділянки дружині відбулася до моменту звернення позивача до суду та за відсутності належних доказів права вимоги у ОСОБА_2 . Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі № 905/448/22 від 03.03.2023 про те, що накладення арешту одночасно на кошти та майно у повному обсязі суми позову є подвійним забезпеченням і порушує принцип співмірності. Вважає, що позивач намагається використати забезпечення позову як засіб тиску.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника позивача - адвоката Жило І. А., підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідач ОСОБА_1 та в його інтересах адвокат Крихта А. А. проти задоволення скарги заперечили з підстав та доводів викладених у відзиві.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, а також відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача, а також на грошові кошти на його рахунках у межах заявленої ціни позову - 27 318 545, 04 грн, позивач вказував на наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання майбутнього рішення суду про стягнення неустойки та штрафу за договором будівельного підряду, а також на недобросовісну поведінку відповідача, яка полягає у навмисному відчуженні активів після виникнення спору. Зокрема, позивач зазначав, що через три дні після отримання досудової претензії від 27.06.2025, ОСОБА_1 подарував земельну ділянку своїй дружині. Заявник вважав цей правочин фіктивним та спрямованим на приховування майна від майбутнього стягнення. Позивач наголошував, що вжитий раніше судом захід забезпечення у вигляді арешту однієї земельної ділянки є недостатнім, оскільки її вартість не покриває значного обсягу позовних вимог. Заявник стверджував, що невжиття додаткових заходів дозволить відповідачу продовжити дії щодо виведення активів. При цьому, позивач вважав обраний спосіб забезпечення співмірним та необхідним для охорони її матеріально-правових інтересів та наполягав на арешті коштів на будь-яких рахунках відповідача, що будуть виявлені під час виконання ухвали. Саме такий обсяг обмежень, на думку заявника, збалансує права сторін та забезпечить реальний захист порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений захід не є співмірним із позовними вимогами. Суд встановив, що представником позивача не надано доказів належності відповідачу конкретного рухомого майна, а також не вказано рахунків у банківських установах. Суд дійшов висновку, що задоволення заяви без ідентифікації об'єктів арешту може призвести до свавільного втручання у права третіх осіб та порушення балансу інтересів. Встановивши, що позивач не довів реальної загрози ускладнення виконання рішення суду, окрім посилань на потенційну можливість відчуження, суд визнав обґрунтування заяви недостатнім відповідно до ст. 150, 151 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у заявленому обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною третьою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, за умови, що такі заходи є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів пересвідчитися у наявності реальної загрози невиконання рішення та оцінити співмірність обраного заходу предмету спору (правовий висновок, викладений у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006). Велика Палата Верховного Суду зазначала, що співмірність передбачає зіставлення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення із наслідками їх невжиття, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт (постанова від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вирішуючи питання співмірності у цій справі, колегія суддів звертає увагу на особливу правову природу предмета спору - стягнення неустойки (пені) та штрафу за договором будівельного підряду.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 пред'явлено позов до ОСОБА_1 про стягнення неустойки у розмірі 25 961 663,66 грн та штрафу у розмірі 1 356 881,38 грн у зв'язку з простроченням введення будинку в експлуатацію. Колегія суддів наголошує, що на відміну від спору про повернення основної суми боргу (тіла позики) або оплати фактично виконаних робіт, де право позивача на кошти ґрунтується на вже переданому матеріальному активі, право на неустойку за своєю суттю є правом на застосування міри цивільно-правової відповідальності.
У контексті критеріїв співмірності, визначених Великою Палатою Верховного Суду, суд має оцінити «вагу» права, що захищається. Вимога про стягнення неустойки є акцесорною (похідною) і на стадії звернення до суду має характер «сподіваного права», яке ще не набуло ознак безспірного майнового активу чи «легітимного очікування» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи положення статті 551 ЦК України, за якими суд наділений дискреційними повноваженнями істотно зменшувати розмір неустойки, сума у 27 318 545,04 грн є лише суб'єктивним розрахунком позивача, який може бути кардинально змінений при розгляді справи по суті.
Відтак, намагання позивача накласти арешт на все існуюче рухоме та нерухоме майно, а також на всі грошові кошти відповідача під забезпечення вимоги, яка за своєю природою є штрафною та неостаточною, свідчить про істотну диспропорцію між правом, за захистом якого звернувся позивач, та майновими наслідками для відповідача.
Вжиття заходів забезпечення позову, предметом якого є виключно штрафна санкція, шляхом арешту всього майна та рахунків відповідача, призведе до порушення балансу між регулятивною метою договору (завершення будівництва) та охоронною метою процесу. Блокування фінансових ресурсів підрядника через «сподіваний» штраф унеможливлює виконання ним основних зобов'язань, що суперечить засадам розумності та справедливості й одночасно нівелює основний інтерес сторони.
Встановлено, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 01.10.2025 позов ОСОБА_2 вже було частково забезпечено шляхом накладення арешту на земельну ділянку відповідача площею 0,0185 га (кадастровий номер 3222487001:01:003:0295). Колегія суддів зазначає, що вимога позивача про накладення додаткового арешту на все рухоме та нерухоме майно, а також на всі грошові кошти одночасно за умови вже існуючого обтяження нерухомості, матиме наслідком «подвійне забезпечення», що прямо суперечить принципу співмірності та правовій позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Ініціювання позивачем повторних заяв про забезпечення позову щодо неокресленого кола активів без наведення нових фактичних даних має ознаки зловживання процесуальними правами (постанова Верховного Суду від 23.12.2025 у справі № 711/2239/25). Доводи апелянта про відчуження ділянки дружині в липні 2025 року вже отримали належну оцінку суду при винесенні попередньої ухвали від 01.10.2025. Повторне використання цього ж аргументу для безпідставного розширення обсягу арешту на все майно відповідача, на переконання колегії суддів, є формою процесуального тиску.
Таким чином, відмова суду першої інстанції у накладенні арешту на невизначене майно та кошти без конкретизації рахунків за умови існуючого обтяження нерухомості є юридично обґрунтованою та спрямованою на запобігання свавільному характеру судового рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми статей 149-150 ЦПК України та врахував актуальну практику Верховного Суду щодо неприпустимості надмірного забезпечення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Жила Іллі Анатолійовича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов