Справа № 761/26309/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3201/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
04 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України,продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 08 лютого 2026 року включно.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та про неможливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, оскільки він не може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 вказано про незаконність оскаржуваної ухвали. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив про те, що відповідно до норм КПК України під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд повинен встановити чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри, тоді як висунуте ОСОБА_6 обвинувачення є надуманим та створеним за допомогою штучних доказів і суд при цьому позбавляє обвинуваченого права надати свої пояснення з приводу заявленого прокурором клопотання, тим самим позбавивши його права захищатися. Також вказав, що заявлені прокурором ризики не ґрунтуються на доказах та є припущенними, зробленими виключно на тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, що є неприпустимим, а також на звичайному узагальненні, що обвинувачений може переховуватися від суду, хоча ОСОБА_6 , незважаючи на те, що є громадянином Росії, на тій території є зрадником та злочинцем, оскільки приймав активну участь в боротьбі з російською пропагандою та підтримував ЗСУ. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також вважає не підтвердженим жодним доказом, а щодо ризику перешкоджання провадженню іншим чином, то вказав, що у вказаному кримінальному провадженні свідки відсутні, а всі речі та документи вилучені. Вважає, що суд не врахував дані про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв'язки, а саме дружину, яка має малолітнього сина, який перебуває на його утриманні, має постійне місце проживання, є фізичною особою підприємцем, а також не в повному обсязі перевірив наявність підстав та мети для продовження запобіжного заходу. Просивоскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Захисник ОСОБА_7 та прокурор до суду апеляційної інстанції не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, від обвинуваченого ОСОБА_6 заяв про розгляд провадження за його участі до суду не надходило, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає розгляду провадження.
Вивчивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до вимог ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини вказаного кримінального провадження, обставини з якими закон пов'язує можливість як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині необхідності продовження тримання ОСОБА_6 під вартою апеляційна скарга захисника не містить, а його посилання на дані, що характеризують обвинуваченого, а саме те, що він має міцні соціальні зв'язки, а саме дружину, яка має малолітнього сина, який перебуває на його утриманні, має постійне місце проживання, є фізичною особою підприємцем, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики та підтверджували б необхідність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому. А тому невчинення обвинуваченим певних дій в минулому не свідчить, що в майбутньому обвинувачений не вчинить дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних запобіжних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин. а враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Доводи захисника ОСОБА_7 про те, що висунуте ОСОБА_6 обвинувачення є надуманим та створеним за допомогою штучних доказів, не можуть бути предметом розгляду при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 рокущодо ОСОБА_6 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4