09.02.26
22-ц/812/436/26
Провадження № 22-ц/812/436/26
іменем України
09 лютого 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/8915/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання Шурма Є.М.,
за участі представника позивачки Загороднюка А.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Загороднюком Андрієм Дмитровичем,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухваленого 01 грудня 2025 року під головуванням судді Шолох Л.М., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Загороднюка А.Д., звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу.
Представник позивачки зазначав, що сторони познайомилися в Об'єднаних Арабських Еміратах під час відпочинку. Відповідач запропонував позивачці можливість оформити відповідне посвідчення особи резидента ОАЕ на взаємовигідних умовах шляхом укладення шлюбу, оскільки відповідачу також необхідна була реєстрація з правом проживання на території України.
Погоджуючись із вказаним варіантом для тривалого виїзду за кордон та з метою отримання відповідного посвідчення особи резидента ОАЕ, сторони 19 травня 2021 року уклали шлюб, який було зареєстровано Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), про що того ж дня складений відповідний актовий запис № 240.
Після укладення шлюбу, позивачка на своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » отримала в м. Аджман посвідчення особи: НОМЕР_1 від 26 лютого 2022 року з датою закінчення 25 лютого 2032 року без права на роботу. Свої документи позивачка не змінювала, залишилися оформлені на дошлюбне ім'я без внесення відповідних змін на підставі свідоцтва про шлюб.
Зазначає, що крім зареєстрованого шлюбу, спільного господарства з відповідачем не велося, один одного ніхто не підтримував, спільного майна не набували і близьких стосунків не було. Різниця у віці між сторонами становить 19 років, разом не проживали жодного дня і на даний час проживають окремо. Від шлюбу дітей не мають. Фактично кожен із сторін отримав бажане і вони більше не бачилися.
Посилаючись на фіктивність шлюбу, позивачка просила суд визнати шлюб, укладений між громадянкою України ОСОБА_3 та громадянином Республіки Корея ОСОБА_2 , що зареєстрований 19 травня 2021 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), актовий запис №240, недійсним від дня державної реєстрації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інформації про те, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання на території України суду не надано. Також суду не доведений факт окремого проживання сторін у справі, відсутність спільного майна, ведення спільного господарства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Загороднюка А.Д., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивачки зазначав, що без забезпечення судом процесуального реального проведення підготовчого судового засідання та виклику сторін у підготовче засідання, суд не зміг забезпечити виконання статті 197 ЦПК України , фактично розглянув справу без участі сторін у справі та виніс формальне рішення.
Судом не було встановлено обставин щодо спільного проживання сторін, ведення ними господарства подружжя у шлюбі, набуття спільного майна та інших доказів, які б свідчили про бажання створити сім'ю, крім тих обставин, що зазначені та доведені позивачкою.
Позивачка фактично отримала бажане, отримала переваги для перебування як резидент на території ОАЕ без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Після вторгнення рф на територію України та здійснення військової агресії, відповідач категорично не захотів отримувати виконання домовленостей з боку позивачки відносно реєстрації відповідача для проживання на території України. Матеріали справи підтверджують фіктивність шлюбу, укладеного між сторонами.
Вказує, що доказами відсутності спільного майна є також надані до апеляційної скарги інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №458031277 від 23 грудня 2025 року та №458035518 від 23 грудня 2025 року, а також витяг про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 19.04-06/75496/2025 від 22 грудня 2025 року.
Узагальнені доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який був сформований в системі «Електронний суд» його представником - адвокатом Севастьяновим М.В., в якому посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 повністю, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2025 року скасувати, постановивши нове рішення про задоволення
позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначав, що із оскаржуваного рішення не випливає встановлення та підтвердження обставин справи відносно спільного проживання сторін спору, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна та інших доказів, які б свідчили про бажання створити сім'ю крім тих обставин, що зазначені та доведені ОСОБА_1 . З наведеного випливає, що суд виніс необґрунтоване рішення без доказів протилежного, ніж те, що було зазначено в обґрунтування оскаржуваного
рішення.
Представник відповідача вказує, що між сторонами була лише певна домовленість, про яку вже зазначалося в позові та апеляційній скарзі, реального наміру створення сім'ї у них не було.
Відповідач не заперечує, що у результаті їхньої спільної домовленості на підставі укладеного шлюбу ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_3 ) отримала на своє дошлюбне ім'я в м. Аджман посвідчення особи: НОМЕР_1 від 26 лютого 2022 року з датою закінчення 25 лютого 2032 року без права на роботу. Після військової агресії російської федерації на територію України у відповідача відпала необхідність в отриманні відповідної реєстрації для проживання на території України, і взагалі останній не має наміру приїздити в Україну. Як до, так і після укладення фіктивного шлюбу сторони не вели і не ведуть спільного господарства, у них не має спільного бюджету та будь-яких спільних витрат, вони не придбавали будь-яке майно для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні будь-якого житла, його ремонті відсутні, спільне харчування не здійснювалося та не здійснюється, вони не піклувалися і не піклуються один про одного, не надають взаємної допомоги, вони ніколи разом не проживали і на даний час проживають у різних місцях, у відповідача є своя сім'я, тощо.
Доказами відсутності спільного майна є також надані до апеляційної скарги ОСОБА_1 інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №458031277 від 23.12.25 р. та №458035518 від 23.12.25 р.
2. Мотивувальна частина
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Позиція апеляційного суду
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не доведений факт окремого проживання сторін у справі, відсутність спільного майна, ведення спільного господарства.
Однак з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов'язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов'язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім'ї.
Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім'ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).
Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).
Відповідно до статті 60 Закону України "Про міжнародне приватне право" правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке немає спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 345/4026/13-ц.
Позивачка в позовній заяві вказувала, що укладений між нею та відповідачем шлюб є фіктивним, без наміру створення сім'ї і набуття прав та обов'язків подружжя, після реєстрації шлюбу сторони не проживали разом як сім'я та не вели спільне господарство, спільного майна не мають. Їй було відомо, що реєстрація цього шлюбу була необхідна ОСОБА_2 для легалізації перебування та проживання на території України, а їй необхідний шлюб був для отримання відповідного посвідчення особи резидента ОАЕ.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказав, що відповідач не заперечує, що між сторонами була лише певна домовленість, про яку вже зазначалося в позові та апеляційній скарзі, реального наміру створення сім'ї у них не було.
Відповідач не заперечує, що у результаті їхньої спільної домовленості на підставі укладеного шлюбу ОСОБА_1 отримала на своє дошлюбне ім'я в м. Аджман посвідчення особи: НОМЕР_1 від 26 лютого 2022 року з датою закінчення 25 лютого 2032 року без права на роботу. Після військової агресії російської федерації на територію України у відповідача відпала необхідність в отриманні відповідної реєстрації для проживання на території України, і взагалі останній не має наміру приїздити в Україну. Як до, так і після укладення фіктивного шлюбу сторони не вели і не ведуть спільного господарства, у них не має спільного бюджету та будь-яких спільних витрат, вони не придбавали будь-яке майно для спільного користування, тощо, крім того, відповідач має свою сім'ю.
Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, оцінюючи надані позивачкою докази, визнання позову відповідачем, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачкою доведено обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач не заперечує щодо цих обставин, що сторони не мали наміру створити справжню сім'ю, та набуття прав та обов'язків подружжя, не вели спільного господарства, не проживали разом, тощо, що між сторонами була лише певна домовленість, а тому наявні підстави для визнання шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недійсним, оскільки він містить ознаки фіктивності.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про набуття сторонами прав та обов'язків подружжя після укладення шлюбу.
Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції належить скасувати на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги та позову задоволені, з відповідача на користь позивачки належить стягнути сплачений нею при подачі позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3028 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Загороднюком Андрієм Дмитровичем, задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбу задовольнити.
Визнати шлюб, укладений між громадянкою України ОСОБА_3 та громадянином Республіки Корея ОСОБА_2 , що зареєстрований 19 травня 2021 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), відповідний актовий запис №240, недійсним від дня державної реєстрації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3028 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за правилами, передбаченими у статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
ГоловуючийІ.В. Лівінський
СуддіТ.М. Базовкіна
Ж.М.Яворська
Повне судове рішення складене 10 лютого 2026 року.