10.02.26
22-ц/812/302/26
Провадження № 22-ц/812/302/26 Суддя першої інстанції Звягіна О.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
10 лютого 2026 року м. Миколаїв Справа № 468/1538/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Богуславській О.М. ,
за участі представника позивача - Ковалевського Є.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Звягіної О.В., в залі судового засідання в м. Баштанка, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,
09 липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позов обґрунтовано тим, що 11 січня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11283161000 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позичальнику був виданий кредит у сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів, з кінцевим терміном повернення до 10 січня 2018 року, зі сплатою 13,90% річних
З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 11 січня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 172537
08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі і за кредитним договором від 11 січня 2008 року № 11283161000 та договорами забезпечення по кредиту.
14 жовтня 2013 року Баштанським районним судом Миколаївської області по справі № 468/1161/13-ц задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в сумі 208 386 гривень 54 копійки в солідарному порядку та судові витрати.
15 листопада 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги № 2083/К, відповідно до якого останній набув права вимоги зокрема і за договором від 11 січня 2008 року № 11283161000 з усіма забезпечувальними договорами.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2013 року у справі 468/1161/13-ц набрало законної сили, однак станом на сьогоднішній день боржниками не виконано.
Посилаючись на викладене, ТОВ «Укрдебт Плюс» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь інфляційні втрати та 3 % річних в загальному розмірі 137 605.37 грн.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано жодного доказу про невиконання рішення суду про стягнення основного боргу. В додатках до позову міститься тільки копія виконавчого листа по справі № 468/1161/13-ц з відміткою державного виконавця від 28 грудня 2018 року про завершення виконавчого провадження. Крім того, при пошуку в Автоматизованій системі виконавчого провадження виконавче провадження на виконання рішення № 468/1161/13-ц відсутнє.
Не погодившись з рішення суду ТОВ «Укрдебт Плюс» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно відмітки державного виконавця на виконавчому листі, такий лист повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
На виконавчому документі відсутні будь-які відмітки про стягнення боргу та зменшення залишку боргу за виконавчим документом.
За час розгляду справи судом, відповідачами доказів погашення заборгованості в повному обсязі чи в певній частині не надано.
Суд першої інстанції помилково відніс на позивача тягар доведення невиконання рішення, хоча з виконавчого листа (з відміткою державного виконавця про повернення листа у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернене стягнення) очевидно випливає, що рішення не виконано.
Відмітка про повернення виконавчого листа у зв'язку з відсутністю майна прямо свідчить, що стягнення не відбулося, і що вжиті заходи щодо розшуку майна не дали результату. Це фактичний доказ невиконання судового рішення, який суд першої інстанції залишив поза увагою.
Будь-яких доказів про сплату боргу матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказував, що не погоджується із аргументами апеляційної скарги, наведеними для скасування рішення суду першої інстанції. При цьому, зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими та аргументованими.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 14 жовтня 2013 року Баштанським районним судом Миколаївської області по справі № 468/1161/13-ц задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в сумі 208 386 гривень 54 копійки в солідарному порядку.
15 листопада 2019 року ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 2083/К відступило свої права вимоги за кредитним договором № 11283161000 та всіма забезпечувальними договорами на користь ТОВ «Укрдебт Плюс», яке таким чином стало новим кредитором.
Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2024 року замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні (справа № 468/1161/13-ц) щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 11283161000: стягувача ПАТ «Дельта Банк» замінено на ТОВ «Укрдебт Плюс».
Розглядаючи спір у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Укрдебт Плюс» не надано жодного доказу про невиконання рішення суду про стягнення основного боргу.
Апеляційний суд під час оцінки доводів скаржника виходить з таких міркувань.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частин 1-3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
При звернення до суду з вказаним позовом ТОВ «Укрдебт Плюс» на обґрунтування та підтвердження своїх вимог надало до суду судове рішення, за яким 14 жовтня 2013 року Баштанським районним судом Миколаївської області по справі № 468/1161/13-ц стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в сумі 208 386.54 грн, а також копію виконавчого листа стосовно боржника ОСОБА_1 з відмітками державного виконавця. За інформацію останньої відмітки у виконавчому листі виконавчий документ було повернуто стягувачу 28 грудня 2018 року на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, «у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними».
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не визнаючи позовних вимог до нього, будь-яких доказів, які б доводили виконання ним рішення суду щодо стягнення боргу за кредитним договором, суду не надав. Як не надав й заперечень зробленого позивачем розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на наведені норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вимог ТОВ «Укрдебт Плюс» щодо невиконання відповідачами судового рішення від 14 жовтня 2014 року. Сам факт відсутності на час розгляду справи виконавчого листа на примусовому виконанні органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень, не звільняє відповідачів від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, судовим рішенням від 14 жовтня 2014 року у справі № 468/1161/13-ц підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника та поручителя перед правонаступником стягувача у розмірі 208 386.54 грн та його порушення щодо повернення суми боргу.
Отже, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання.
Невиконання відповідачами грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Позивач просив стягнути інфляційні витрати та три процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 137 605.17 грн, надавши відповідний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат. Апеляційний суд погоджується з наданими позивачем розрахунками.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційні втрати на суму, визначену у рішенні Заводського районного суду міста Миколаєва від 29 квітня 2010 року у справі № 2-1098/2010, за період з 12 березня 2017 року по 03 лютого 2022 року у загальному розмірі 137 605.37 (30 983.94 + 106 621.43) грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, через порушення норм процесуального права на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволенні позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 ЦПК України).
За результатами перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу було задоволено в повному обсязі, а вимоги позову задоволено на 100%.
Звертаючись з апеляційною скаргою ТОВ «Укрдебт Плюс» сплатило судовий збір у розмірі 3 633.60 грн.
За такого, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» за подання апеляційної скарги по 1 816.80 грн з кожного.
При зверненні до суду першої інстанції ТОВ «Укрдебт Плюс» сплатило судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422.40 грн.
Отже, з врахуванням задоволення позовних вимог в повному обсязі, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» за подання позову по 1 211.20 грн з кожного.
Загалом, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укрдебт Плюс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 3 028 грн з кожного.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» задовольнити.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про інфляційних втрат і три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» 106 621 (сто шість тисяч шістсот двадцять одна) грн 43 коп. - інфляційних втрат та 30 983 (тридцять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн 94 коп. - три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрдебт Плюс» з кожного по 3 028 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року