Справа № 522/19522/19
Провадження № 2/947/14/26
10.02.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кукало Олени Миколаївни,
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_5 ,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:
Одеської міської ради,
Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,
Державної інспекції архітектури та містобудування України,
державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро Державної реєстрації» Рубан Майї Олександрівни,
про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням
шляхом приведення об'єкту до попереднього стану,
15.11.2019 року позивачка - ОСОБА_6 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовною заявою до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної архітектурно-будівельного інспекції України, Державного реєстратора Рубан Майї Олександрівни, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про визнання наказаними та скасування реєстрації декларації про початок будівельних робіт, скасування свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійними договорів купівлі-продажу, дарування нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , зобов'язання знесення об'єкту будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року справу за вказаною позовною заявою передано до Київського районного суду міста Одеси, за підсудністю.
20 грудня 2019 року вказана справа надійшла до Київського районного суду міста Одеси та відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 23.12.2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви.
06 лютого 2020 року позивачем надано до суду уточнену позовну заяву, в якій ОСОБА_6 просила суд:
- поновити ОСОБА_6 строк позовної давності для звернення цивільним позовом;
- визнати незаконними та скасувати реєстрацію декларації ОД 08212125919 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції квартири з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_2 . проведену від 24.07.2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, замовником якої є ОСОБА_4 , а також реєстрацію декларації №ОД 014212513755 про готовність до експлуатації об'єкта реконструйованої квартири з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_2 , проведену 21 грудня 2012 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, замовником якої є ОСОБА_4 ;
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.05.2013 року та рішення від 25.05.2013 року, індексний номер 2580501, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Рубан Майї Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлове приміщення №102 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , серія та номер: 231, укладений 26.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ) Нестеренко О.Л.;
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 . серія та номер: 713. укладений 27.09.2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нестеренко О.Л.;
- зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_6 шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту - нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_1 . приміщення 102;
- стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судові витрати.
В обґрунтування позову, ОСОБА_6 посилалась на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_4 , яка є сусідньою до квартири АДРЕСА_5 , власником якої була ОСОБА_4 . ОСОБА_6 стверджувала, що ОСОБА_4 у 2012 році було здійснено реконструкцію належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_6 , зі зміною цільового призначення під аптеку з улаштуванням фасадного входу внаслідок чого були збільшені геометричні розміри квартири з 45,6 кв.м. до 106 кв.м. ОСОБА_6 вважала, що вказані дії відповідачки ОСОБА_4 з проведення реконструкції належної їй квартири були незаконними, проведені з грубими порушеннями норм законодавства, за наслідком чого були порушені її права та інтереси як власника сусідньої квартири, оскільки порушено норми інсоляції, а розташування будівлі впритул до вікон належної позивачці квартири, перешкоджає їй користуватись квартирою.
Позивачка ОСОБА_6 зазначала, що за наслідком проведеної реконструкції до квартири АДРЕСА_5 , була побудована прибудова, яка розташована на земельній ділянці, яка не передавалась ОСОБА_4 та не була відведена у встановлений законом спосіб. Щодо зареєстрованих Інспекцією декларацій про початок будівельних робіт та готовність до експлуатації спірного об'єкту, які слугували підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_4 на реконструйований об'єкт, ОСОБА_6 посилалась на наявність підстав для їх скасування, оскільки останні були зареєстровані на підставі недостовірно наданих відомостей з боку ОСОБА_4 , які полягали у невірно зазначених даних щодо наявності виданих містобудівних умов та обмежень зареєстрованих за № НОМЕР_2 , фактичного зайняття земельної ділянки без наявних на те підстав і не відведеної для цієї мети, без надання замовником документального підтвердження сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Також, ОСОБА_6 зазначала, що співробітниками Інспекції ДАБК в Одеській області не було належним чином перевірено наявність проектної документації та підтвердження здійснення авторського нагляду на об'єкті будівництва, не було витребувано у замовника документи на право власності або користування земельною ділянкою. Також позивачка ОСОБА_6 стверджувала про наявність порушень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю під час проведення реєстрації оспорюваних декларацій та порушення у сфері державної реєстрації речових прав під час проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірний об'єкт нерухомого майна.
Як вказувала ОСОБА_6 , за наслідком вказаних обставин, з метою захисту своїх прав та інтересів, вона звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування реєстрації декларації. Однак, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року, провадження у справі було закрито та роз'яснено її право на звернення з відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.
За наслідком чого, як вказувала ОСОБА_6 , вона звернулась до суду з цим позовом.
На підставі вказаної позовної заяви, з урахуванням уточнень в порядку усунення недоліків поданого позову, ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Одночасно вказаною ухвалою суду, судом було задоволено клопотання позивача ОСОБА_6 та витребувано заявлені до витребування докази з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ПП «ІВК та Партнери», Управління капітального будівництва Одеської міської ради, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Нестеренко Ольги Леонідівни.
27.02.2020 року до суду надійшла відповідь з Київської районної адміністрації Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 07.02.2020 року .
18.03.2020 року до суду від Управління державного архітектурно - будівельного контролю Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що вказане Управління не здійснювало реєстрації оскаржених декларацій та до нього не звертався позивач з питання перевірки достовірності їх відомостей, скасування їх реєстрації тощо, а отже ніяких порушень прав позивача воно не вчиняло.
13.04.2020 року до суду ОСОБА_6 надійшла уточнена позовна заява.
Надалі, 13 травня 2020 року відповідачка ОСОБА_4 будучи не згодною з ухвалою суду від 07.02.2020 року про відкриття провадження у справі, подала до суду апеляційну скаргу.
У зв'язку з чим, 22.05.2020 року Київським районним судом міста Одеси були скеровані матеріали цивільної справи до Одеського апеляційного суду.
Одеським апеляційним судом 29.05.2020 року постановлено ухвалу, в якій зауважено, що з 08.02.2020 року набули чинності зміни до ст. 353 ЦПК України в частині виключення п.8 ч. ст.353 ЦПК України, в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягають оскарженню ухвали про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності, у зв'язку з чим апеляційне провадження підлягає закриттю.
За наслідком чого вказаною ухвалою апеляційного суду цивільну справу повернуто до Київського районного суду міста Одеси для виконання вимог п.15.11 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні Положення ЦПК України.
11.06.2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Київського районного суду міста Одеси.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 12.06.2020 року вирішено продовжити розгляд цивільної справи та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Тієї ж дати, Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу суду, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2020 року, подану 13 травня 2020 року, в рамках цивільної справи №522/19522/19, повернуто скаржнику ОСОБА_4 , зі всіма доданими до неї документами.
Надалі, головуючого по справі - суддю Калініченко Л.В. було ознайомлено зі апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси про передання справи до іншого суду за підсудністю від 19.11.2019 року по справі №522/19522/19, яка надійшла до суду 10.06.2020 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 15.06.2020 року зупинено провадження по справі №522/19522/19, до повернення матеріалів цивільної справи з Одеського апеляційного суду за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року по справі №522/19522/19.
У зв'язку з чим, 30.06.2020 року Київським районним судом міста Одеси були скеровані матеріали цивільної справи до Одеського апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.08.2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року по справі №522/19522/19.
03.09.2020 року до Одеського апеляційного суду надійшла з Приморського районного суду міста Одеси апеляційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року.
25.09.2020 року Київським районним судом міста Одеси були скеровані матеріали цивільної справи до Одеського апеляційного суду.
29.09.2020 року до Одеського апеляційного суду надійшла з Приморського районного суду міста Одеси апеляційна скарга ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.10.2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року по справі №522/19522/19.
Постановою Одеського апеляційного суду від 19.02.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 19.11.2019 року залишено без змін.
12.03.2021 року до Київського районного суду міста Одеси були повернуті матеріали цивільної справи №522/19522/19, за наслідком чого дію ухвали Київського районного суду міста Одеси від 15.06.2020 року припинено, провадження по справі є поновленим, у зв'язку з чим було призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Надалі, судом під час розгляду справи встановлено, що Комунальне підприємство Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації», місцезнаходженням якого є: 67330, Одеська обл., Березівський р-н, село Новоселівка, вул. Нова, 77 А, перебуває в стані припинення.
У зв'язку з чим, 17.05.2021 року судом було ухвалено здійснити скерування відповідних запитів до Березівської міської об'єднаної територіальної громади та Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області з метою встановлення місця проживання/знаходження ОСОБА_7
11.06.2021 року до суду від Виконавчого комітету Березівської міської ради надійшла відповідь на вказаний запит, з повідомленням про необхідність звернення до Раухівської селищної ради Березівського району Одеської області.
Також, 15.04.2021 року до суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про заміну позивача ОСОБА_6 на її правонаступника - ОСОБА_1 , з підстав того, що він є новим власником належного ОСОБА_6 нерухомого майна - нежитлового приміщення №181, в будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 12.02.2021 року, за р. №73. З урахуванням того, що дії відповідачів порушують права власника вказаного приміщення №181, власником якого наразі є ОСОБА_1 , останній просить суд замінити його на позивача в цій справі. До зазначеного клопотання, представником ОСОБА_1 також надано позовну заяву в новій редакції, в якій заявлені аналогічні вимоги, вимогам у позовній заяві ОСОБА_6 , та визначено третьою особою - Одеську міську раду.
В підготовчому судовому засіданні 14.12.2021 року представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , яка також є представником ОСОБА_1 просила суд задовольнити вказане клопотання.
Представник відповідача ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні 14.12.2021 року заперечував проти задоволення вказаного клопотання, вважав його необґрунтованим, а також заявив клопотання про заміну відповідача Державної архітектурно-будівельної інспекції України на його правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування України.
За наслідком розгляду вказаних клопотань, Київським районним судом міста Одеси 14.12.2021 року постановлено ухвалу, якою клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про заміну сторони по справі на його правонаступника - задоволено. Замінено по цивільній справі №522/19522/19:
- позивача ОСОБА_6 на правонаступника - ОСОБА_1 ;
- відповідача - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України на його правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування України.
ОСОБА_4 будучи незгодною з вищевказаною ухвалою суду, 06.01.2022 року надала до суду відповідну апеляційну скаргу на ухвалу суду від 14.12.2021 року.
28.01.2022 року Київським районним судом міста Одеси були скеровані матеріали цивільної справи до Одеського апеляційного суду для розгляду вказаної апеляційної скарги.
Постановою Одеського апеляційного суду від 25.10.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 14.12.2021 року - залишено без змін.
02.02.2023 року матеріали цивільної справи №522/19522/19 надійшли до Київського районного суду міста Одеси та 06.02.2023 року передані головуючому судді Калініченко Л.В. для продовження розгляду.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 06.02.2023 року продовжено розгляд справи та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Також, суд зазначає, що 08.11.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника державної інспекції архітектури та містобудування України, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, з посиланням, що вказаний орган державної влади - є неналежним Відповідачем по цій справі.
Також, 15.04.2021 року представником ОСОБА_1 було надано до суду клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи
За наслідком розгляду вказаного клопотання, ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про призначення судової будівельно-технічної експертизи - задоволено.
Призначено по цивільній справі №522/19522/19 судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлені наступні питання:
1. Чи відповідають проведені будівельні роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що були проведені ОСОБА_4 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, у тому числі вимогам щодо міцності і безпечності конструктивних елементів житлового будинку? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?
2. У разі встановлення порушень, чи мають вони негативний вплив на можливість використання ОСОБА_1 приміщення АДРЕСА_4 ?
3. До якого виду будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, тощо) належать фактично проведені роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ?
Проведення судової будівельно-технічної експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
Витрати по проведенню судової будівельно-технічної експертизи, покладені на ОСОБА_1 .
Тієї ж дати, судом постановлено ухвалу, якою зупинено провадження у справі на час проведення судової будівельно-технічної експертизи призначеної ухвалою суду від 25.04.2023 року.
06.07.2023 року до суду надійшли матеріали даної справи з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, з клопотаннями: про погодження строків проведення експертизи; сплати рахунку за проведення дослідження та надання документів з оригіналами об'єктів дослідження.
Враховуючи вищевикладене, оскільки питання щодо розгляду клопотання експерта про надання додаткових доказів та подальше їх витребування підлягає розгляду в судовому засіданні, ухвалою суду від 07.07.2023 поновлено провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
03.10.2023 року на виконання вказаного клопотання експерта, представником позивача надано до суду квитанцію №0.0.3197466686.1 від 14.09.2023 року на підтвердження сплати грошових коштів в сумі 22942,08 грн., за проведення судової експертизи №23-3015 (52) від 22.06.2023 року.
Також, 03.10.2023 року представником позивача надано до суду клопотання про витребування доказів.
За наслідком розгляду вказаного клопотання, ухвалою суду 04.10.2023 року клопотання задоволено, витребувано з ПП «ІВК та Партнери» заявлені до витребування докази.
На виконання вказаної ухвали суду, 15.11.2023 року представником позивача надано до суду: відповідь ПП «ІВК та Партнери» від 15.11.2023 року за вих. №15/11; відповідь КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 01.11.2023 року за №31199 з копією технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 та копіями матеріалів інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У підготовчому судовому засіданні призначеному на 16.11.2023 року, з'явився представник позивача, який зазначив про вчинення усіх можливих дій для виконання клопотання судового експерта, не можливість витребування інших документів, та вважав наявні підстави для скерування матеріалів справи до експертної установи для виконання призначеної ухвалою суду від 25.04.2023 року судової будівельно-технічної експертизи.
На підставі викладеного, приймаючи вчинення судом усіх можливих дій для виконання клопотання судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Сегейченко О.В. від 22.06.2023 року за №23-3015, судом ухвалою суду від 16.11.2023 року було вирішено вважати клопотання експерта виконаним, за наслідком чого матеріали справи скеровані до експертної установи для продовження проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року, яка набрала законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.
19.12.2023 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №522/19522/19 з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України разом з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів і зразків, пов'язаних із проведенням експертизи №23-6320 від 15.12.2023 року та з реквізитами про додаткову оплату вартості експертизи в сумі 13407,36 грн., до раніше сплаченої суми коштів в сумі 22942,08 грн.
Матеріали справи разом з клопотанням експерта передані головуючому в цій справі судді Калініченко Л.В. по виходу з частини щорічної відпустки - 15.01.2024 року.
Приймаючи, що для розгляду клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів і зразків потребує вчинення процесуальних дій, ухвалою суду від 16.01.2024 року поновлено провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
30.01.2024 року до суду на виконання вказаного клопотання експерта надійшла від представника позивача заява про приєднання квитанції (платіжної інструкції) №0.0.3437368925.1 від 25.01.2024 року про сплату на рахунок Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз грошових коштів в сумі 13407,36 грн., як доплата коштів за проведення експертизи від 23-6320 (52), 15.12.2023 року.
У підготовчому судовому засіданні 14.02.2024 року представник позивача підтримала клопотання судового експерта, однак зазначила, що заявлена експертом до надання документація у пунктах 6,7 клопотання вже наявна в матеріалах справи та була витребувана судом. Щодо заявленої документації у пункті 8 клопотання експерта, представник позивача повідомила, що зобов'язується особисто надати її до суду до наступного судового засідання. В частині витребування виконавчих документів та листа Управління капітального будівництва, представник зазначила, що відповідна документація може бути у її розробника. В іншій частині представник підтримала клопотання та просила суд витребувати.
Представник відповідача Костарєва А.О. зазначив, що заявлена до надання документація з ПП «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ІВК та Партнери», відсутня у відповідача та у вказаній організації, як її розробника, приймаючи наявну відповідь в матеріалах справи на виконання ухвали суду про витребування цієї документації. Також представник вважав за доцільне витребувати з Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради усю наявну документацію, що слугувала підставою для видання Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 26.04.2012 р. № 150, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради.
Представник відповідача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у підготовчому судовому засіданні не заперечував проти задоволення вказаного клопотання експерта, зазначивши, що заявлена до надання експертові документації в Управлінні відсутня.
За наслідком викладеного, заслухавши пояснення представників сторін по справі, ухвалою суду від 14.02.2024 року, на виконання клопотання експерта №23-6320 від 15.12.2023 року, витребувано:
- з Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради належним чином завірені якісні копії усіх наявних документів, що слугували підставою для видання Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 26.04.2012 р. № 150, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради;
- з Управління капітального будівництва Одеської міської ради належним чином завірену якісну копію листа Управління капітального будівництва Одеської міської ради про те, що замовник - ОСОБА_4 виконала свої обов'язки перед містом щодо сплати пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Одеси, відповідно до вимог законодавства у сфері містобудування, діючого на час вводу об'єкта дослідження - квартири АДРЕСА_6 , до експлуатації.
На виконання вказаної ухвали суду до суду надійшли:
- 11.03.2024 року від Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради відповідь про неможливість виконання ухвали суду враховуючи, що згідно акту «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» від 02.03.2020 року за №1, документація (містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 , видані за зверненням ОСОБА_4 від 18.04.2012 року), знищені, як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення;
30.04.2024 року від Управління капітального будівництва Одеської міської ради відповідь про неможливість виконання ухвали суду враховуючи, що документи від 2012 року, у тому числі лист від 18.01.2012 року за №447/К відсутні, з підстав закінчення їх терміну зберігання та списання.
Також, 26.03.2024 року до суду надійшла заява від представника позивача на приєднання до матеріалів справи, з метою виконання клопотання експерта, наступні документи: технічний звіт обстеження несучих та огороджувальних конструкцій багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 , з урахуванням прибудови до нежитлового приміщення 102 (колишня квартира АДРЕСА_5 ) і улаштування входу для розміщення аптеки та висновками щодо негативного впливу на можливість використання нежитлового приміщення №181.
Враховуючи вчинення судом усіх дій з метою виконання вказаного клопотання експерта, ухвалою суду від 20.05.2024 року матеріали справи скеровані до експертної установи для продовження проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року, яка набрала законної сили та підлягає обов'язковому виконанню. Провадження на час проведення судової експертизи, зупинено.
Однак, 02.07.2024 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №522/19522/19 з Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для погодження строків проведення експертизи та розгляду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків, пов'язаних із проведенням експертизи №24-3241 від 25.06.2024 року.
Матеріали справи разом з клопотанням експерта передані головуючому в цій справі судді Калініченко Л.В. 03.07.2024 року.
Враховуючи вищевикладене, оскільки питання щодо розгляду клопотання експерта про надання додаткових доказів та подальше їх витребування підлягає розгляду в судовому засіданні, ухвалою суду від 04.07.2024 року поновлено провадження по справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
В подальшому, ухвалою суду від 27.08.2024 року задоволено клопотання експерта в частині запитуваних документів у пунктах 1,2,4 клопотання, за наслідком чого:
1. витребувано з Департаменту архівної справи Одеської міської ради належним чином завірені копії документів:
- копії містобудівного розрахунку «Реконструкція квартири з улаштуванням фасадного входу та прибудови для розміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_2 », що визначав інвестиційні наміри замовника (гр. ОСОБА_4 ), містив інформацію про основні параметри об'єкта будівництва (реконструкції) і додавався замовником до заяви для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, та який послужив основою для видачі Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 26.04.2012 р. № 150, у повному обсязі;
- копії документів, посилання на які йде у п. 5 Загальних даних Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 26.04.2012 р. № 150, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, за замовленням ОСОБА_4 щодо об'єкту будівництва - аптека, за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: згода власників суміжних приміщень на реконструкцію об'єкта з улаштуванням прибудови, завірене директором КП «Вузівське» 21.04.2012 р.; лист управління капітального будівництва Одеської міської ради від 18.01.2012 р. вих. № 447/К; гарантійний лист ОСОБА_4 від 20.01.2012 р.
2. витребувано від інженера з технічного нагляду ОСОБА_9 належним чином завірені копії виконавчої документації, складеної при проведені «Реконструкції квартири з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки: АДРЕСА_2 », у тому числі: акти приймання виконаних будівельних робіт; акти на закриття прихованих робіт; загальний журнал робіт та виконавчі схеми; паспорти та сертифікати на будівельні матеріали, вироби, конструкції.
У підготовчому судовому засіданні 13.11.2024 року представник позивача та представник ОСОБА_2 вважали клопотання експерта виконаним та необхідним скерувати матеріали справи, разом з зібраними документами, до експертної установи для продовження проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року, а також не заперечували проти зупинення провадження по справі на час проведення вказаної експертизи.
На виконання клопотання експерта та ухвали суду, до суду надійшли наступні документи:
- 02.10.2024 року клопотання від ОСОБА_4 про приєднання оригіналу згоди власників суміжних приміщень на реконструкцію об'єкта з улаштуванням прибудови, на виконання пункту 2 клопотання експерта;
- 03.10.2024 року від представника позивача на виконання пунктів 5, 6 клопотання експерта - копія технічного паспорту на нежитлове приміщення №181, в житловому будинку АДРЕСА_1 , разом з копією довідки ФОП ОСОБА_10 від 02.10.2024 року за вих. №126/10/24/ТЗ щодо визначення розрахунку інсоляції до вказаного нежитлового приміщення №181;
- 17.10.2024 року від Департаменту архівної справи та діловодства належним чином завірені копії витребуваних судом документів, на виконання пунктів 1,2 клопотання експерта.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 13.11.2024 року скеровано матеріали цивільної справи №522/19522/19 до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для продовження проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2023 року.
08.04.2025 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №522/19522/19, разом з висновком судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №24-3241 від 26.03.2025 року та передані головуючому по справі 09.04.2025 року.
Оскільки підстави які викликали зупинення провадження по справі відпали, призначена ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року судова будівельно-технічна експертиза проведена, ухвалою суду від 09.04.2025 року провадження у справі поновлено та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
24.04.2025 року до суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Кукало О.М. про призначення повторної судово-будівельної експертизи, в якій представник просила суд призначити у справі повторну вказану судову експертизу, на вирішення якої поставити ті ж самі питання за ухвалою суду від 25.04.2023 року, відповіді на які були надані у висновку судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №24-3241 від 26.03.2025 року. Проведення експертизи представник просила доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
02.09.2025 року у судовому засідання була допитана судовий експерт ОНДІСЕ ОСОБА_11 , якою складено висновок судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №24-3241 від 26.03.2025 року. Так, судовим експертом в судовому засіданні були надані відповіді і пояснення на усі поставлені сторонами справи питання щодо складеного нею висновку.
22.09.2025 року до суду надійшли письмові пояснення від представника позивача адвоката Кукало О.М., в яких останньою було підтримано раніше подану заяву про призначення повторної судово-будівельної експертизи та вказано, що висновок експерта є упередженим та необґрунтованим з огляду на доводи заяви та відповіді на запитання, надані експертом під час судового засідання.
29.09.2025 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі від представника відповідача ОСОБА_12 - адвоката Нікішева О.В., в яких останній заперечує проти призначення у справі повторної судово-будівельної експертизи. Свої пояснення він мотивує тим, що експертом повно, всебічно та об'єктивно було проведено експертизу в межах предмету доказування, за результатами чого надано відповіді на поставлені запитання. Щодо доводів заяви та письмових пояснень представника позивача, то вони не стосуються предмету доказування у справі і ґрунтуються на недопустимих доказах.
Ухвалою суду від 06.10.2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кукало Олени Миколаївни про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №522/19522/19, - залишено без задоволення.
Також, суд зазначає, що 10.06.2025 року до суду надійшла від позивача - ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_8 , заява про зміну предмету позову, в якій останній просить суд зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нежитловим приміщенням № 181 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом приведення нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , у відповідність до вихідних даних на проектування, а саме: Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № НОМЕР_2 на реконструкцію квартири за адресою: АДРЕСА_2 з улаштуванням фасадного входу та прибудови для розміщення аптеки, виданих Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради 26.04.2012 року ОСОБА_4 , та здійснення перебудови нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 до встановленої Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради максимально допустимого відсотку забудови земельної ділянки габаритними розмірами в осях 8,6 х 2,5 м., загальною площею прибудови до 19.0 кв.м.
Вказану заяву про зміну предмету позову позивача прийнято судом до розгляду в судовому засіданні 06.10.2025 року.
Відповідні позовні вимоги, є останньою редакцією позивача за якими судом здійснюється розгляд, які заявлені ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро Державної реєстрації» Рубан Майї Олександрівни, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом приведення об'єкту до попереднього стану.
Позовні вимоги позивача з урахуванням заяви про зміну предмету позову мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником приміщення № НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказує позивач, власником суміжного приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 було здійснено будівництво аптеки з прибудовою до існуючої квартири з порушеннями будівельних норм і правил. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області було проведено реєстрацію декларації №ОД 014212513755 про готовність до експлуатації об'єкта - реконструкція квартири з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_2 , замовником якої є власник квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_4 . На думку позивача, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області під час проведення реєстрації оскаржуваних декларацій було допущено грубі порушення у сфері містобудівного та земельного законодавства України. Реєстрацію декларацій проведено на підставі недостовірних відомостей. Враховуючи, що будівля аптеки, збудована відповідачем ОСОБА_4 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, позивач вважає об'єктом самочинного будівництва в розумінні ст.376 ЦК України. Факт проведення ОСОБА_4 самовільних будівельних робіт та порушення при будівництві, як вказує позивач, був встановлений комісією з повноважних представників Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради, Інспекції з благоустрою міста, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Інспекції ДАБК в Одеській області. Позивач, в порушення своїх прав та інтересів, також вказує, що розташування будівлі впритул вікон приміщення позивача перешкоджає його нормальній експлуатації, порушено норми інсоляції,а порушення умов благоустрою впливає на можливість користування позивачем прибудинковою територією.
12.11.2025 року до суду надійшов від представника ОСОБА_2 відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність і необґрунтованість заявлених вимог. Так, сторона відповідача у поданому відзиві вказує, що реконструкція спірного об'єкту була завершена наприкінці 2012 року, а власником об'єкта, який знаходиться поряд з спірним ОСОБА_1 став 10 майже через років після, придбавши такий об'єкт у власність після ОСОБА_6 , яка, у свою чергу придбала цей об'єкт у власність у іншої особи, яка ним володіла в період здійснення реконструкції та після цього, а також надала письмову згоду на таку реконструкцію. Таким чином, як зазначає представник відповідача, ОСОБА_1 отримав у власність об'єкт нерухомості, який на той час вже був обтяжений згодою минулого власника на реконструкцію спірного об'єкта та наслідками такої реконструкції, а отже, мав і повинен був розуміти наявність вказаних обставин і приймати рішення про отримання об'єкта з урахуванням такої інформації, що давало йому можливість з цим не погодитися та відмовитися в отриманні у власність такого об'єкта нерухомості. Представник Костарєва А.О. вказує, що виходячи з доводів первісної позовної заяви ОСОБА_1 , ніяких порушень його прав крім нібито порушень вимог про інсоляцію його об'єкту викладено не було, однак наявність відповідних порушень не доведено та взагалі, як зазначає сторона відповідача, є спростованими представленими документами та висновком судового експерта по цій справі. У відзиві на позовну заяву, представник відповідача вказує, що в матеріалах справи та під час її розгляду не встановлені будь - які негативні наслідки від виконаних стосовно спірного об'єкта будівельних робіт, оскільки, якщо би порушення містобудівного законодавства, які впливають на права позивача як власника нежитлового приміщення існували в реальній дійсності, то з урахуванням строку, що минув, вони вже давно би наочно проявили зовні своє існування. Представник відповідача вказує, що головними доводами у заяві представник позивача висуває невиконання під час реконструкції спірного об'єкту формальних вимог чинного містобудівного законодавства, чому присвячено переважна більшість доводів цих документів без зазначення, як саме нібито невиконання цих вимог впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача у справі як власника нежитлового приміщення №182 за адресою: АДРЕСА_1 і чому такі порушення є настільки суттєвими, що їх усунення вимагатиме задоволення поданого по цій справі позову. Враховуючи вищевикладене в цілому, представник Костарєва А.О. просить суд відмовити у задоволенні позову.
09.12.2025 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
До судового засідання призначеного на 29.01.2026 року, з'явились:
- представник позивача - адвокат Кукало О.М., яка підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд задовольнити;
- представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Нікішев О.В., який заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Підстав для відкладення судового засідання у відповідності до положень статті 223 ЦПК України судом не встановлено.
Судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 29.01.2026 року за наявною явкою учасників справи.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 10.02.2026 року о 15 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов не підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.03.2006 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_13 за договором купівлі - продажу квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 45,6 кв.м. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В. 22.03.2006 року та зареєстрований в реєстрі за номером 2-848. Право власності на вказаний об'єкт нерухомості було зареєстроване КП “ОМБТІ та РОН» 24.03.2006 року за №7843227.
21.04.2006 року власники квартир АДРЕСА_7 - ОСОБА_14 , АДРЕСА_8 - ОСОБА_15 , АДРЕСА_9 - ОСОБА_16 у будинку АДРЕСА_1 (станом на теперішній час - АДРЕСА_10 , у відповідь на звернення Фірми «Полімед» надали письмову згоду реконструкцію з розширенням (прибудовою) квартири АДРЕСА_5 , за тією ж адресою під аптеку. Як вбачається з висновку експерта №24-3241 від 26.03.2025 року станом на дату проведення експертизи в цьому приміщенні знаходилась аптека «Полімед».
26.04.2012 року Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради були надані ОСОБА_4 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № НОМЕР_2 на реконструкцію квартири за улаштуванням фасадного входу та прибудови для розміщення аптеки за адресою будівництва: АДРЕСА_2 . В пункті 10 вказаних містобудівних умов та обмежень булі викладені відомості про основні техніко - економічні показники об'єкта будівництва (орієнтовні), згідно з якими загальна площа приміщень після реконструкції мала бути до 65 кв.м.
24.07.2012 року Інспекцією ДАБК в Одеській області було зареєстровано подану замовником будівництва ОСОБА_4 декларацію про початок виконання будівельних робіт за №ОД08212125919 на реконструкцію квартири АДРЕСА_6 з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки. Згідно п.15 вказаного документа загальна площа об'єкта будівництва складатиме 106, 4 кв.м.
14.09.2012 року КП «ОМБТІ та РОН» було видано ОСОБА_4 технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 106,7 кв.м. У вказаному технічному паспорті на «Плані квартири» відсутні відмітки про наявність самовільного будівництва чи реконструкції, про те наявні відмітки, що за проектом вказаний об'єкт нерухомості повинен був мати площу 106,4 кв.м., а фактично має 106,7 кв.м., тобто розбіжність в площі між відомостями проектної документації і фактично виконаною реконструкцією складає 0,3 кв.м.
18.09.2012 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято розпорядження №666 «Про приведення до проектних вимог об'єкта будівництва (прибудови), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_4 », в якому вказується, що ОСОБА_4 за означеною адресою було здійснено прибудову розміром приблизно 8м х 9м, замість передбачених містобудівними умовами та обмеженнями 8, 6 м х 2, 5 м, з огляду на що було вирішено зобов'язати ОСОБА_4 власними силами і за рахунок власних коштів провести роботи з приведення об'єкту будівництва (прибудови), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 до проектних вимог.
21.12.2012 року Інспекцією ДАБК в Одеській області було зареєстровано подану замовником будівництва ОСОБА_4 декларацію про початок виконання будівельних робіт за №ОД14212513755 на реконструкцію квартири АДРЕСА_6 з улаштуванням фасадного входу для розміщення аптеки. Згідно п.15 вказаного документа загальна площа збудованого об'єкта будівництва складає 106, 4 кв.м.
23.05.2013 року юридичним департаментом Одеської міської ради на підставі договору купівлі - продажу від 22.03.2006 року, посвідченого Державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мельник Л.В. 22.03.2006 року та зареєстрованого в реєстрі за номером 2-848, а також декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 21.12.2012 року №ОД14212513755 було видано довідку з Адресного реєстру міста Одеси №349374/1, згідно якої зареєстровано наступну адресу об'єкту нерухомого майна - нежитловому приміщенню аптеки: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення №102.
25.05.2013 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області будо видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно за індексним номером 3934492 на нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м.
25.05.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Рубан М.О. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за №2580501, згідно якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 .
Реєстрація права власності на нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м., за ОСОБА_4 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №3934733 від 25.05.2013 року.
25.06.2016 року право власності на нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м. на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нестеренко О.Л. договору купівлі - продажу від 26.05.2016 року (серія та номер 231) набула ОСОБА_5 , за якою на підставі вказаного договору було зареєстровано право власності на цей об'єкт нерухомого майна, запис про право власності за №14748091, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №60329742 від 31.05.2016 року.
27.09.2017 року на підставі договору дарування від 27.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нестеренко О.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 713, ОСОБА_2 набув право власності на нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м., за яким на підставі цього договору було зареєстровано право власності на частку цього приміщення, запис про право власності за №2256618, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №98679189 від 27.09.2017 року.
Отже, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частках, кожний по , спірного нежитлового приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м.
Також судом встановлено, що власником сусідньої квартири АДРЕСА_4 , була ОСОБА_6 , якою набуто право власності на цю квартиру 19.10.2018 року на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. договору купівлі - договору продажу квартири від 19.10.2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №1029, на підставі якого за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на цей об'єкт нерухомого майна 19.10.2018 року за реєстраційним номером №1671166751101, номер запису про право власності 28447165, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №141918980 від 19.10.2018 року.
Станом на час набуття ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_4 , мала загальну площу 55,4 кв.м.
У відповідності до наданого стороною позивача технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_17 станом на 09.01.2019 року на ім'я ОСОБА_6 , (інвентаризаційна справа №25), приміщення АДРЕСА_4 , зазначено як - «нежитлове приміщення», загальною площею 127,4 кв.м. До складу приміщення також входять коридор, загальною площею 5,8 кв.м. та комора, загальною площею 2,9, які разом із фасадним входом, розташовані у прибудові до стіни вказаного вище житлового будинку.
Відповідно до технічного паспорту, виготовленого КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради станом на 19.06.2020 року, які перебувають в матеріалах інвентаризаційної справи №5-4137, щодо будинку АДРЕСА_1 , наявна інформація щодо: нежитлового приміщення №182 з загальною площею 106,0 кв.м.; житлової квартири АДРЕСА_7 , загальною площею 57,4 кв.м.
На плані 1 поверху міститься зображення приміщення №182, яке за плануванням та відомостями про внутрішніх площ приміщень відповідає відомостям експлікації цього технічного паспорту та відомостям плану та експлікації технічного паспорту від 14.09.2012 року. Поряд з вказаним об'єктом нерухомості з правої сторони від фасаду будинку розміщується квартира АДРЕСА_7 відомості щодо площ якої повністю відповідають відомостям експлікацій цього техпаспорту, а також відповідає відомостям Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №141918989 від 19.10.2018 року, але не відповідають відомостям та плануванні технічного паспорту на нежитлове приміщення АДРЕСА_7 за вказаною адресою, виготовленого 09.01.2019 року ФОП ОСОБА_17 .
Згідно з наданою до суду копією договору дарування від 12.02.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., зареєстрованого в реєстрі за №73, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_6 передала безоплатно в дар ОСОБА_1 , а останній прийняв у власність нежитлове приміщення №181, загальною площею 127,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 .
Зазначений договір містить інформацію, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є подружжям починаючи з 01.08.2003 року.
На підставі вказаного договору, за ОСОБА_1 12.02.2021 року зареєстровано право власності на нежитлове приміщення №181, загальною площею 127,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 , як на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером №1742239751101, запис про право власності №40533315, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №244218067 від 12.02.2021 року.
Отже, як вбачається, ОСОБА_4 після набуття у власність квартири АДРЕСА_11 , були проведені будівельні роботи з реконструкції вказаної квартири, за наслідком чого остання набула статус нежитлового приміщення, збільшилась в площі, проведену зміну адресу, та зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106, 7 кв.м., право власності на яке в подальшому було набуто ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність в рівних частках поданому по .
Також, виходячи з встановлених обставин та наявних в матеріалах справи документів вбачається, що сусідньою квартирою до відповідачів є - квартира АДРЕСА_12 , право власності на яку у 2018 році набула первісний позивач - ОСОБА_6 , після чого даний об'єкт нерухомого майна також був змінений на - нежитлове приміщення, приміщення №181, загальною площею 127,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 , право власності на яке у 2021 році перейшло до її чоловіка - ОСОБА_1 .
Доказів на підтвердження підстав проведення зміни статусу та збільшення площі нерухомого майна, яке належало первісному позивачу у справі, матеріали справи не містять.
Крім того, суд зазначає, що виходячи з вказаних обставин вбачається, що станом на момент набуття ОСОБА_6 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , та набуття останнім у особисту власність, сусіднього до відповідачів приміщення - квартири АДРЕСА_12 , вбачається, що нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 106,7 кв.м., за наслідком проведених робіт з реконструкції зі згоди усіх співвласників, було наявним, а право власності на яке було зареєстрованим за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільну часткову власність в рівних частках поданому по .
ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_6 за наслідком набуття права власності на нежитлове приміщення, приміщення №181, загальною площею 127,4 кв.м., в будинку АДРЕСА_1 , вважаючи незаконними дії ОСОБА_4 з реконструкції квартири АДРЕСА_6 , з посиланням на порушення своїх прав, що полягають у порушення норм інсоляції до його приміщення та порушення права на користування прибудинковою територією, підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити у заявлений спосіб.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Нормами статті 41 Конституції України, статті 293 ЦК України передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Таким чином, для реалізації права на забудову відповідної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на неї.
Відповідно до положень ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Слід зазначити, що в розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником отримано право власності. Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах: від 18 лютого 2019 року у справі №308/5988/17-ц, провадження №61-39346св18, від 20 березня 2019 року у справі №202/3520/16-ц, провадження №61-16770св18.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Крім того, у пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц, провадження №14-445цс19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13, провадження №12-115гс19 (пункти 6.31-6.33)).
При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19.
При цьому за змістом ч.1 ст.376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (в тому числі реконструкцію) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з'ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров'ю людини, тощо.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), та постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).
У відповідності до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно правового висновку Верховного Суду міститься в постанові від 27.10.2021 по справі № 202/7377/16-ц відповідно змісту положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.
Власник майна, згідно зі статтею 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина 4 статті 376 та стаття 391 ЦК України).
Отже, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16, 391 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до норм статтей 55, 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно вимог статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У постанові від 22.01.2026 року у справі №910/3604/25 Верховний суд зазначає, що статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву, за захистом якого звернулась особа.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними.
Отже, Верховний Суд звертає увагу на те, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним". У зв'язку з чим, право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, та всі складники цього права, зокрема ті, що забезпечують доступ до суду та визначають обсяг і зміст процесуальних прав учасників процесуальних відносин, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними й ілюзорними.
Якщо суд встановить, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Водночас, позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Предмет і підстави позову мають ґрунтуватись на певних матеріально-правових відносинах.
В свою чергу, на суд покладений обов'язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, під якими розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст.16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (постанова Великої Палати Верховного Судувід 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).
Захист речового права шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні власністю (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин:
1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.
Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
За таких підстав відповідно до покладених на суд ст.ст. 89, 217, 263 ЦПК України обов'язків суд по цій справі з наведеного питання має з'ясувати чи має місце порушення прав чи охоронюваних законом інтересів ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 56 кв.м. та чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів її чоловіка ОСОБА_1 на нежитлове приміщення №181 за тією ж адресою, загальною площею 127, 4 кв.м. Суд під час розгляду справи має встановити в чому саме виразилися такі порушення, тобто яким саме чином обмежено чи унеможливлено його право володіння, користування та розпорядження цим майном, наявність прямого причинно - наслідкового зв'язку між такими порушеннями та діями ОСОБА_4 та чи будуть усунуті такі порушення шляхом задоволення судом позову.
При цьому порушення прав та інтересів позивача повинні мати не абстрактний характер чи ґрунтуватись на припущеннях про можливість виникнення негативних наслідків для позивача у майбутньому, а повинні існувати на момент звернення з позовом до суду та бути доведеними.
Суд при цьому не може заміняти чи сприймати в якості таких порушень - встановлені під час розгляду справи порушення законодавства чи порушення прав та охоронюваних інтересів інших осіб, на захист яких у справі відповідного позову повноваженою особою не подано.
Основними засадами судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Досліджуючи подані до суду докази, суд вважає недоведеними обставини, які б свідчили, що з моменту завершення ОСОБА_4 реконструкції квартири АДРЕСА_6 , у 2012 році та оформлення права власності на реконструйований об'єкт у 2013 році як на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення №102, виникли будь - які негативні наслідки, у тому числі для сторони позивача з моменту набуття ним права власності на квартиру АДРЕСА_7 .
Виходячи зі встановлених судом обставин, суд зазначає, що порівнюючи наявні у справі відомості щодо техніко - економічних параметрів придбаної ОСОБА_6 у 2018 році квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 56 кв.м., на захист права власності на яку нею був поданий позов по цій справі, та таких же відомостей про нежитлове приміщення №181 за тією ж адресою, подарованого нею ОСОБА_1 , загальною площею 127, 4 кв.м., на захист права власності на яке він виступає позивачем у цій справі, слід дійти до висновку, що за час розгляду цієї справи судом, стороною позивача - ОСОБА_6 було реконструйоване належну їй квартиру та змінено призначення об'єкту у нежитлове приміщення зі збільшенням її загальної площі.
Як вбачається внаслідок вказаних дій станом на дату вирішення судом питання про призначення експертизи, розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 , за реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна -1671166751101, припинило юридичне існування, оскільки з 2021 року об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення №181 за тією ж адресою, власником якого є ОСОБА_1 , значиться зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером - 1742239751101.
Також суд зазначає, що під час розгляду справи, за клопотанням сторони позивача, з метою надання учасникам справи довести викладені доводи в обґрунтування заявлених вимог належними доказами, а також приймаючи що для доведення спірних обставин потребувались спеціальні знання у сфері іншій ніж право, судом було постановлено ухвалу суду від 25.04.2023 року, якою призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої були поставлені наступні питання:
1. Чи відповідають проведені будівельні роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що були проведені ОСОБА_4 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, у тому числі вимогам щодо міцності і безпечності конструктивних елементів житлового будинку? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?
2. У разі встановлення порушень, чи мають вони негативний вплив на можливість використання ОСОБА_1 приміщення АДРЕСА_4 ?
3. До якого виду будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, тощо) належать фактично проведені роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ?
Проведення судової будівельно-технічної експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
За наслідком розгляду вищевказаної судової будівельно-технічної експертизи, 08.04.2025 року до суду надійшов висновок експерта №24-3241 судової будівельно-технічної експертизи, складений 26.03.2025 року експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Петрушиною О.Ф., яка має експертну кваліфікацію за спеціальністю: 106 «Дослідження об'єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів». Висновок містить підтвердження експерта про підтвердження попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову від без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 384, 385 КК України.
У відповідності до вказаного висновку судової експертизи, судовий експерт дійшов до висновку, що проведені будівельні роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що були проведені ОСОБА_4 , відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, які були чинними у період з 26.04.2012 по 21.12.2012.
Також зазначено, що визначити відповідність проведених будівельних робіт з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що були проведені ОСОБА_4 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва щодо міцності і безпечності конструктивних елементів житлового будинку не надається можливим.
По другому питанню експерт дійшов до висновків, що порушення, які були визначенні при проведенні будівельних робіт (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що були проведені ОСОБА_4 , не мають негативного впливу на можливість використання ОСОБА_1 приміщення АДРЕСА_4 .
Експерт за наслідком проведеного дослідження за третім питанням також дійшов до висновків, що фактично проведені роботи з прибудови (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , відносяться до реконструкції з розширенням приміщень за рахунок улаштування прибудови з боку АДРЕСА_1 .
Надаючи оцінку вказаному висновку експерта за наслідком проведення судової будівельно-технічної експертизи в межах даної справи, суд зазначає, що висновок експерта у відповідності до положень статті 76 ЦПК України є одним із способів доказування по справі, а також у відповідності до положень ч.1 ст.102 ЦПК України, це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно із п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку, суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Поряд з цим судом ураховується висновки викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (заява №61679/00) від 01.06.2006 в якому зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Отже, вказана судова будівельно-технічна експертиза була проведено саме за клопотанням сторони позивача у даній справі, а даний до суду висновок відповідає вимогам статті 102 ЦПК України.
Під час розгляду справи, приймаючи не згоду сторони позивача з висновками викладеними судовим експертом у вказаному висновку, судом 02.09.2025 року у судовому засідання було здійснено виклик судового експерта ОНДІСЕ Петрушина Ольга, якою були надані відповіді і пояснення на усі поставлені сторонами справи питання щодо складеного нею висновку.
За результатами дослідження висновку експерта №24-3241 від 26.03.2025 року, його усних пояснень, письмових та усних пояснень представників сторін судом не встановлено мотивованих доводів, які свідчать про його неясність, неповноту, або неправильність, за наслідком чого суд не знаходить підстав для його відхилення в якості доказу по справі.
Разом з тим, приймаючи незгоду сторони позивача з даним висновком експерта за наслідком проведення судової будівельно-технічної експертизи, за наслідком чого представником позивача було заявлено клопотання про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, у задоволенні якого судом було відмовлено ухвалою суду від 06.10.2025 року, суд вважає необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 106 ЦПК України врегульовано, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Разом з тим, суд зазначає, що провадження в даній справі відкрито 23.12.2019 року, а проведення судової будівельно-технічної експертизи призначеної ухвалою суду від 25.04.2023 року, тривало майже два роки.
За наслідком чого, суд зазначає, що приймаючи перебування справи в провадженні суду строком майже в шість років, сторона позивача в межах процесуальних прав не скористалась своїм правом на подання до суду висновку судової будівельно-технічної експертизи за власним замовленням у відповідності до прав передбачених статтею 106 ЦПК України, як і не повідомляла про поважність причини не можливості вчинення відповідних дій, що не свідчить про вчинення стороною позивача усіх дій в межах процесуальних прав та обов'язків спрямованих на доведення заявлених позовних вимог.
Крім того, щодо доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Кукало О.М. викладених в спростування висновку експерта фактично спрямовані та зводяться не до доказування про наявність обставин щодо наявності обмеження чи унеможливлення права власності сторони позивача на об'єкт його нерухомого майна та наявність прямого причинно - наслідкового зв'язку між такими порушенням та діями, вчиненими ОСОБА_4 у 2012 році, а на існування порушення різних вимог чинного містобудівного законодавства, які могли бути вчинені вказаним відповідачем, та які можуть порушувати права інших осіб, безпосередньо не впливаючи на права позивача, що не охоплюється заявленими підставами позову в межах захисту саме порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
За наслідком чого, приймаючи висновки викладені у висновку експерта №24-3241 судової будівельно-технічної експертизи, складеному 26.03.2025 року експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Петрушиною О.Ф., вбачається не доведеність зі сторони позивача наявність вчинених ОСОБА_4 порушень при проведенні будівельних робіт (улаштування фасадного входу для розміщення аптеки) до об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , які б мали негативний вплив на можливість використання ОСОБА_1 приміщення АДРЕСА_4 .
Щодо посилань сторони позивача на не проведення ОСОБА_4 геолого-вишукувальних робіт, розміщення прибудови на невідведеній для цієї мети земельній ділянці, на підземних мережах ліній електропередач, поза межами проєктної документації та червоними лініями, невиконання нею благоустрою прилеглої території та несплата коштів пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, виконання робіт поза межами проєктної документації, то вони можуть свідчити про порушення містобудівного законодавства, допущені ОСОБА_4 під час виконання робіт у 2012 році, разом з тим, суд зазначає, що стороною позивача в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України не доведено належними доказами, яким чином ці порушення порушують права та інтереси ОСОБА_1 , як власника сусіднього нежитлового приміщення АДРЕСА_4 , з моменту набуття права власності на це приміщення.
Також стороною позивача під час розгляду справи в якості доказів на підтвердження заявлених вимог також було додано Технічний звіт з обстеження несучих та огороджувальних конструкцій багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 з урахуванням прибудови до нежитлового приміщення 102 (колишня квартира АДРЕСА_5 ) і улаштування входу для розміщення аптеки та висновками щодо негативного впливу на можливість використання нежитлового приміщення №181 (Шифр 11/03-24-ТЗ), проведений ФОП ОСОБА_18 , провідним експертом будівельним з технічного обстеження будівель і споруд, на висновки якого сторона позивача також посилалась в спростування висновків експерта №24-3241 від 26.03.2025 року, за наслідком чого суд зазначає наступне.
У відповідності до вказаного Технічного звіту, експерт дійшов до висновків, що об'єкт обстеження - житлова будівля, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з наведеними результатами обстеження і з урахуванням вимог ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 "Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану, загальний технічний стан об'єкта обстеження оцінюється як - "2" задовільний. Під час проведеного обстеження будівлі встановлено: 1. В осях «Б-В, 2-3» до основної дев'ятиповерхової будівлі влаштовано капітальну прибудову на окремо розташованих фундаментах до нежитлового приміщення 102 (колишня квартира АДРЕСА_5 ). 2. Існуюча прибудова перешкоджає потраплянню сонячного світла у суміжні приміщення 1-го поверху, що негативно впливає на можливість використання нежитлового приміщення №181. 3. При влаштування прибудови, в існуючому віконному прорізі дев?ятиповерхової будівлі в осях «Б, 2-3» демонтована підвіконна частина та влаштований дверний проріз, що являється втручанням в несучі конструкції будівлі. 4.Влаштування прибудови в осях «Б-В, 2-3» та дверного прорізу у зовнішній несучій стіні являється реконструкцією дев'ятиповерхової будівлі. 5. При влаштуванні прибудови та дверного прорізу необхідно враховувати вимоги ДБН В.1.1-12: 2014 "Будівництво в сейсмічних районах України", у тому числі п. 11.12 «При реконструкції, особливо у випадках прибудов і/або надбудов, прийняті технічні рішення повинні забезпечувати потрібну сейсмостійкість усієї будівлі в цілому» та п. 11.14 «Відновлені, підсилені, та реконструйовані об'єкти підлягають обов'язковому прийняттю у встановленому для звичайних об'єктів порядку з обов'язковим складанням паспорту про технічний стан і клас (рівень) сейсмостійкості». 6. Під час проєктування та будівництва дев'ятиповерхової будівлі не було потрібно передбачати комплекс сейсмічних заходів згідно з діючими в період будівництва об'єкта обстеження сейсмічним нормам і правилам, а саме СHіП ІІ-7-81* "Будівництво в сейсмічних районах", територія будівництва належала до району з сейсмічністю 6 балів. З 2006 року (ДБН В.1.1-12:2006) територія на якій знаходиться об'єкт обстеження віднесена до району з сейсмічністю 7 балів та ДБН В.1.1-12:2014. Нормативна сейсмічність ділянки, на якій розташований обстежуваний об'єкт, становить 7 балів. 8. Під час проведення обстеження встановлено, що в будівлі відсутній комплекс сейсмічних заходів, який необхідний для безпечної експлуатації будівлі. 9. Існуючі несучі та огороджувальні конструкції обстежуваного об'єкта не розраховані на сейсмічні навантаження і не відповідають вимогам, наведеним у ДБН В.1.1-12: 2014 "Будівництво в сейсмічних районах України", механічний опір та стійкість конструкцій будівлі при сейсмічних впливах не забезпечені. При влаштуванні прибудови не були враховані нормативні вимоги державних будівельних норм, що негативно впливає на експлуатацію приміщення №181. 10. Проектно-кошторисна документація та дозвільні документи на реконструкцію, початок будівництва та введення в експлуатацію прибудови в осях «Б-В, 2-3» на момент обстеження не надані. 11. При проведені реконструкції дев'ятиповерхової будівлі, шляхом влаштування прибудов, дверних прорізів в несучих стінах будівлі, всі роботи слід виконувати відповідно до розробленої проектно-кошторисній документації реконструкції згідно з ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво. Зі Змінами №1 та №2» виконаному сертифікованими фахівцями, відповідно до вимог чинних нормативних документів, які зазначені в Розділі 7.
Стороною відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти прийняття вказаного технічного звіту в якості належного доказу.
Приймаючи викладене, надаючи оцінку вказаному звіту, судом приймається, що останній не містить інформації про наявність у ФОП ОСОБА_18 свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, технічний звіт не містить інформації щодо попередження (обізнаності) експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, за наслідком чого вказаний технічний звіт експерта не відповідає положенням ч.5, 6 ст. 102 ЦПК України.
З вказаного технічного звіту вбачається, що експертом не здійснювалось повідомлення сторони відповідача, про проведення вказаного дослідження.
Як вбачається з вказаного звіту, експерт під час її проведення у тому числі використовував затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 року №257 Порядок проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об'єктів будівництва, однак у відповідності до пункту 1 якого, дія цього Порядку не поширюється на об'єкти, що обстежуються з іншою метою, у тому числі для судової будівельно-технічної експертизи, здійснення заходів державного нагляду (контролю), проведення науково-дослідними організаціями дослідницьких обстежень для отримання наукових даних.
Отже, звіт був виконаний за процедурою, непідлягаючою до застосування під час проведення будівельно-технічної експертизи.
Досліджуючи вказаний звіт також вбачається, що під час надання викладених в ньому висновків, у тому числі щодо належного на праві власності позивачу ОСОБА_1 нежитлового приміщення, виконавцем було використано наступну документацію: витяг з державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно №244218067 від 12.02.2021 року, який посвідчував право власності ОСОБА_1 на досліджуване нежитлове приміщення; технічний паспорт від 14.09.2012 року щодо квартири АДРЕСА_6 ; технічний паспорт №5-4137 від 19.06.2020 року, виданий КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, який містив креслення та плани усіх поверхів багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; план першого поверху якого розміщено виконавцем у Звіті під назвою “Загальна схема розташування прибудови до десятиповерхової будівлі»; експлуатаційні показники №5-4137 від 19.06.2020 року, видані КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, у вказаному вище плані квартир, який приймався виконавцем технічного звіту під час надання викладених висновків у ньому, відображені відомості щодо планування у тому числі щодо квартири АДРЕСА_7 , яка має площу 55,4 кв.м., тобто дані щодо приміщення позивача приймались виходячи з даних до проведених дій з її збільшення площі до 127,4 кв.м.
Судом також враховується, що викладені у вказаному звіті обставини, виконавцем викладені на підставі здійснених припущеннях і міркуваннях, що у тому числі вбачається з зазначених обставин про те, що фундаменти виконавцем звіту не розкривалися і ймовірно вони залізобетонні стрічкові під несучими стінами, а конструктивне рішення фундаментів визначено виконавцем, ґрунтуючись на результатах обстеження конструктивної схеми будівлі, яка відсутня у переліку використаних ним документів та не додається до звіту, а також на досвіді обстеження аналогічних будівель тих же років побудови, а також з урахуванням архівних матеріалів та типових серій будівель, конкретні відомості про які в звіті не наведені та не додані в якості додатків до нього.
Суд вважає такі висновки неповними та недостовірним з огляду на їх формулювання виконавцем у такій спосіб, що їх правильність неможливо перевірити виходячи за наведених у звіті фактів та доданих до нього документів. Наведене підтверджується тим, що загальний висновок виконавця у Звіті про відсутність в будівлі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 комплексу сейсмічних заходів, який необхідний для безпечної експлуатації будівлі, зроблений ним за відсутності будь - якої проєктно-правової чи технічної документації на цей будинок.
Про неповноту вказаного висновку зазначила також судовий експерт Петрушина О.Ф. під час надання пояснень у судовому засіданні 02.09.2025 року, вказавши про те, що його обов'язковою передумовою повинні були стати лабораторні дослідження, передбачені підпунктом 6.4.3ДСТУ 9273:2024, за відсутності яких будь - який висновок з наведеного питання зробити неможливо.
Щодо викладених у вказаному звіті висновків про те, що існуюча прибудова перешкоджає потраплянню сонячного світла у суміжні приміщення 1 -го поверху, ще негативно впливає на можливість використання нежитлового приміщення №181, суд зазначає, що останні ґрунтуються без врахування положень Настанови з розрахунку інсоляції об'єктів цивільного призначення ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010, якою передбачено спеціальний порядок проведення таких досліджень із застосування певного обладнання та методик. Натомість у досліджуваному Звіті, виконавцем зроблені стверджувальні висновки з такого питання, без наведення жодних будь-яких відомостей з проведення відповідного дослідження, на підставі чого останній дійшов до відповідних висновків.
Приймаючи вищевикладене в сукупності, судом вищевказаний технічний звіт з обстеження несучих та огороджувальних конструкцій багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 з урахуванням прибудови до нежитлового приміщення 102 (колишня квартира АДРЕСА_5 ) і улаштування входу для розміщення аптеки та висновками щодо негативного впливу на можливість використання нежитлового приміщення №181 (Шифр 11/03-24-ТЗ), проведений ФОП ОСОБА_18 , не приймається в якості належного, допустимого та достатнього доказу під час розгляду справи.
Щодо доводів позивача про наявність порушеного права позивача за наслідком вчинених ОСОБА_4 , дій з реконструкції належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_6 (наразі нежитлове приміщення - 102), що полягає у порушенні норм інсоляції та потрапляння світла до належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення, суд вважає необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодним належним доказом, а також безпосередньо спростовуються надаю особисто стороною позивача довідкою від 02.10.2024 року за вих. №26/10/24/ТЗ, виданої фізичною особою підприємцем ОСОБА_10 - експертом з технічного обстеження будівель і споруд, кваліфікаційний сертифікат серія №005543 від 25.04.2019 року, згідно якої зазначено наступне:
Інсоляція - пряме сонячне опромінення поверхонь чи просторів відповідно ДСТУНБ-В.2.2-27:2010 «Настанова з розрахунку інсоляції об'єктів цивільного призначення.
Відповідно до ДБН В.2.5-28:2018 «Природне і штучне освітлення» природне освітлення нормується на наступних об'єктах: у житлових приміщеннях житлових будинків і гуртожитків, у вітальнях і номерах готелів, в ігрових приміщеннях дошкільних навчальних закладів, у ізоляторах і кімнатах для хворих дітей, у палатах лікарень, госпіталів, у палатах і спальних кімнатах санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів; у навчальних і навчально-виробничих приміщеннях шкіл, шкіл-інтернатів, професійно-технічних і вищих навчальних закладів І-І рівня акредитації, у кабінетах лікарів, які приймають хворих в оглядових, у приймально-оглядових боксах, у перев'язочних.
У зв'язку з чим, експертом з технічного обстеження будівель і споруд здійснено висновок, що вище переліченими нормами розрахунок інсоляції та освітлення у нежитловому приміщенні АДРЕСА_4 , не передбачається.
Вказані обставини і висновки експерта з технічного обстеження будівель і споруд викладені у довідці від 02.10.2024 року за вих. №26/10/24/ТЗ, також були підтверджені, під час надання пояснень у судовому засіданні, судовим експертом Петрушиною О.Ф.
Розглядаючи дану справу, судом також враховуються встановлені статтею 3 ЦК України такі принципи цивільних правовідносин, як розумність та добросовісність. Правовий зміст цих принципів наводиться у системній послідовній практиці правових висновків Верховного Суду та його Великої Палати по різним цивільним спорам, які суд враховує на виконання вимог ч. 4 ст. 263 України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц вказала, що Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові від 21.01.2026 року у справі №353/1010/24 Верховний суд вказав, що з урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц зазначила, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
В постанові від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17 Верховний суд вказує, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Суд також враховує принцип “розумної обачності» учасника цивільних правовідносин зокрема щодо набувача об'єкта нерухомого майна, який частиною системної практики постанови Верховного Суду від 14.01.2026 року у справах №752/14695/22, № 206/4539/23, від 17.12.2025 року у справах №916/1457/19, 924/994/23, 924/880/23, який полягає у тому, що набувач нерухомого майна, приймаючи рішення про його придбання, повинен проявити «розумну обачність» та перед придбанням ознайомитися з доступною інформацією про це майно, а також з'ясувати очевидні обставини, які з ними пов'язані, в іншому разі відповідальність за будь - які недоліки придбаного майна, вимоги інших осіб, інші негативні наслідки від його придбання покладається на набувача.
У розвиток та продовження вказаних принципів цивільного права Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (сформулювала правовий висновок про те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Як вбачається, станом на час набуття позивачами нерухомого майна, приміщення відповідача було вже реконструйоване та наявне, а відтак, як ОСОБА_6 , так і ОСОБА_1 були безпосередньо усвідомленими з наявним спірним приміщенням. Крім того, останні (позивачі) не були позбавлені можливості з'ясувати у попереднього власника обставини здійснення ОСОБА_4 реконструкції з розширенням (прибудовою) квартири АДРЕСА_6 та волевиявлення попереднього власника щодо таких дій, а відтак подальше придбання стороною позивачів квартири АДРЕСА_7 , свідчить про усвідомленні ними дій та прийняття відповідальності за дії попереднього власника з погодження вказаних дій відповідача.
Додатково суд зазначає, що стороною позивачів не наведено і необґрунтовано належними доказами порушення і вплив проведених ОСОБА_4 робіт з реконструкції належної їй на праві власності квартири, на квартиру АДРЕСА_7 придбану позивачами, за спливом шести років після проведеної реконструкції.
З наведеного вбачається, що належним предметом судового оскарження для ОСОБА_6 мали стати не обставини, які існували до моменту придбання нею такої квартири та продовжували існування в подальшому, а нові обставини, які виникли вже після придбання нею квартири.
Суд враховує, що матеріали справи також не містять жодних доказів, що починаючи з 25 травня 2013 року, тобто з моменту реєстрації за ОСОБА_4 права власності на нежитлове приміщення №102 (колишня - квартира АДРЕСА_5 , та до моменту ухвалення судового рішення у даній справі, стороною відповідачів проводились будь-які будівельні роботи щодо даного нежитлового приміщення №102, а відтак не створювались будь - яких нових обставин, які могли би вплинути на користування квартирою АДРЕСА_7 (в подальшому - нежитлове приміщення №181), за тією ж адресою, яка була придбана ОСОБА_6 та в подальшому перейшла у власність чоловіка - ОСОБА_1 .
На думку суду, така поведінка позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 суперечить їх попередньої поведінці та є порушенням запровадженої сталою практикою Верховного Суду доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
Також суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд ухвалюючи рішення суду враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро Державної реєстрації» Рубан Майї Олександрівни, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом приведення об'єкту до попереднього стану, необґрунтованими, недоведеними, за наслідком чого у задоволенні позову слід відмовити.
Приймаючи відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 3, 10, 76-83, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_13 ) до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_14 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_15 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_15 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, Біржова площа, 1), Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 6), Державної інспекції архітектури та містобудування України (м. Київ, б. Лесі Українки, 26), державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро Державної реєстрації» Рубан Майї Олександрівни (місцезнаходження: Одеська область, Березівський район, с. Новоселівка, вул. Нова, 77А), про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням шляхом приведення об'єкту до попереднього стану - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 10.02.2025 року.
Головуючий Л. В. Калініченко