09 лютого 2026 року м. Чернівці
Справа № 727/4058/20
Провадження 22-ц/822/514/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б., вирішуючи питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сергійчук Юрій Вікторович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2026 року в частині зобов'язання повторно ОСОБА_1 подати звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 січня 2021 у справі №727/4058/20 у строк протягом 60 днів з дня отримання копії даної ухвали, у цивільній справі за заявою Чернівецької міської ради, відповідачі Мале приватне підприємство фірма «Краяни», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Карвацька Галина Федорівна, треті особи - інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Наталія Василівна про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення по справі № 727/4058/20,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2026 року зобов'язано повторно ОСОБА_1 подати звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 січня 2021 у справі №727/4058/20 у строк протягом 60 днів з дня отримання копії даної ухвали.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 грн.
Не погодившись із вказаною ухвалою чуду представник боржника Сергійчук Ю. В. подав апеляційну скаргу.
Вивчивши матеріали справи апеляційний суд приходить до висновку, що подана апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2026 року в частині зобов'язання повторно ОСОБА_1 подати звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 січня 2021 у справі №727/4058/20 у строк протягом 60 днів з дня отримання копії даної ухвали не може бути прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції та підлягає поверненню з наступних підстав.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пунктах 8, 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов'язковість судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Гарантуючи відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону України право особи на судовий захист, Конституція України визначає основні засади судочинства, метою закріплення яких є, зокрема, забезпечення неупередженості здійснення правосуддя судом, відповідність винесеного рішення верховенству права, а також своєчасне, ефективне та справедливе поновлення особи в правах протягом розумних строків.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
ЄСПЛ зауважував, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, 06 грудня 2007 року).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм, зокрема, процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97 проти України», №19164/04, § 47, 21 жовтня 2010 року).
Водночас, неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема: право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей, основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Слід також згадати рішення ЄСПЛ у справі «Бурміч та інші проти України», № 46852/13, 12 жовтня 2017 року, в якому Суд визначив, що Уряду України поки що не вдалося вжити необхідні заходи загального характеру, здатні усунути першопричини системної проблеми, констатованої раніше Судом, і надати ефективний засіб юридичного захисту, спроможний забезпечити усім потерпілим відшкодування на національному рівні. Тривале протягом багатьох років невиконання Україною рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) унеможливило вирішення системної проблеми невиконання рішень національних судів, спровокувавши тим самим подальше подання великої кількості заяв, які піднімають питання, аналогічні тим, що розглядалися у цій справі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, разом з тим такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення.
Порядок подання та розгляду заяви про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення передбачений положеннями статей 453-1 та 453-2 ЦПК України.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 453-2 ЦПК України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ухвала суду про задоволення заяви та зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення є остаточною і оскарженню не підлягає. Заперечення на таку ухвалу включаються до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 453-4 цього Кодексу.
Зазначені положення також кореспондують положенням статті 353 ЦПК України, яка встановлює перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду. У пунктах 42, 43 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, а також прийняття або відмови у прийнятті звіту боржника про виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Верховний Суд у постанові від 27 березня 2025 року у справі № 157/1664/22 зазначив, що законодавчо визначений механізм реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя, в тому числі права власності, захисту цих прав і свобод від порушень і протиправних посягань, а також від помилкових і неправосудних судових рішень. Механізм виправлення помилок суду першої інстанції апеляційним судом має відповідати критеріям і вимогам ефективності. Держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 зауважував, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку з цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України (пункти 27, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17).
При застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції Верховний Суд послідовно сформулював підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в такому: 1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є самостійними об'єктами апеляційного оскарження; 2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України, статті 255 ГПК України); 3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи. Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.
Зазначений підхід підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19-ц.
У пункті 28 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.
Як вбачається з частини першої статті 353 ЦПК України, ухвала про зобов'язання боржника подати звіт про виконання судового рішення по цивільній справі не входить в цей перелік.
Отже, заявником подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції в частині зобов'язання повторно ОСОБА_1 подати звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 січня 2021 у справі №727/4058/20 у строк протягом 60 днів з дня отримання копії даної ухвали, оскарження якої окремо від рішення суду не передбачено нормами статті 353 ЦПК України, а тому апеляційна скарга в цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 353, 357 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сергійчук Юрій Вікторович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 січня 2026 року в частині зобов'язання повторно ОСОБА_1 подати звіт про виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 січня 2021 у справі №727/4058/20 у строк протягом 60 днів з дня отримання копії даної ухвали - повернути апелянту.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : І. М. Литвинюк
І. Н. Лисак
І. Б. Перепелюк