Справа №274/8227/24 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 23 Доповідач Коломієць О. С.
09 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шалоти К.В.,
вирішуючи відповідно до вимог статті 359 ЦПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Лада 2005» на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 січня 2026 року
у цивільній справі №274/8227/24 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Лада 2005» про розірвання договору земельної ділянки
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 січня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Баюк І. І. про призначення повторної/додаткової експертизи та відібрання зразків підпису - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ФГ «Лада 2005» подало апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду від 02 січня 2026 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про забезпечення доказів шляхом відібрання експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 на бланках, аналогічних за формою (розграфленням) та на папері, аналогічному тому, на якому виконані спірні підписи у видаткових касових ордерах ФГ «Лада 2005» та забезпечити відібрання підписів, максимально наближених до спірних, а також у різних варіантах виконання відповідно до вимог п. 1.10 Інструкції.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачем було подано саме клопотання про забезпечення доказів, за яке сплачено судовий збір згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір». Суд, самовільно змінивши у резолютивній частині назву клопотання на «відібрання зразків підпису», фактично відмовив саме у забезпеченні доказів, що дає право на апеляційне оскарження цієї ухвали. Відповідач чітко розмежував два різні за своєю процесуальною природою клопотання. Почергова подача клопотання про забезпечення доказів перед клопотанням про експертизу була зумовлена необхідністю створення належної доказової бази, оскільки попередня експертиза була дефектною саме через неналежні зразки. Проте суд, всупереч волі сторони, об'єднав їх розгляд та відмовив у забезпеченні доказів, посилаючись на відмову у призначенні експертизи, чим порушив право відповідача на об'єктивний розгляд заявлених вимог.
На думку скаржника, суд першої інстанції помилково зазначив, що відібрання зразків підпису не є видом забезпечення доказів згідно зі ст. 113 ЦПК, а також, відмовляючи у забезпеченні доказів, не надав належної оцінки фактичним обставинам, які свідчать про реальну загрозу втрати джерела доказування, що вказує на необхідність забезпечення такого доказу.
Враховуючи поважний вік позивача (87 років), існує високий ступінь імовірності того, що за час судового розгляду її фізичний стан може змінитись таким чином, що відібрання якісних та репрезентативних експериментальних зразків стане фізично неможливим або вони будуть настільки спотворені хворобливими змінами, що експерт не зможе надати категоричний висновок. Забезпечення доказів є самостійним запобіжним заходом за ст. 116 ЦПК України. Однак, суд першої інстанції помилково змінив зміст клопотання вказавши на процедуру відібрання зразків почерку під час призначення експертизи не розглядаючи її через призму інституту забезпечення доказів (ст. 116 ЦПК). Забезпечення доказів за своєю правовою природою є запобіжним заходом. Його метою є не негайне дослідження доказу, а його фіксація у стані, який існує на момент виникнення загрози його втрати.
Однак за вказаною апеляційною скаргою не може бути порушено апеляційне провадження з наступних підстав.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частин 1, 3 статті 107 ЦПК України, матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.
Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 висловила правову позицію, відповідно до якої суд згідно з принципом "суд знає закон", з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення саме такі норми матеріального права.
Клопотання заявника за своїм змістом не є клопотанням про забезпечення доказів, а по суті є клопотанням про відібрання зразків підпису.
Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України, зразки, отримані для експертизи, не є доказами у справі, проте несуть в собі доказову інформацію, яка застосовується лише в результаті проведення експертизи.
Отже, відібрання зразків підпису не належить до заходів забезпечення доказів, визначених главою 9 ЦПК України, а є елементом процесуального забезпечення проведення судової експертизи, результатом якої є висновок експерта як належний та допустимий доказ у справі.
За таких обставин, з огляду на відмову у задоволенні клопотання про проведення повторної (додаткової) експертизи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для зібрання судом матеріалів, що надаються для дослідження експертам.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Частиною першою статті 353 ЦПК України встановлений перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
Ухвала суду про відмову у задоволенні клопотання про відібрання зразків підпису не входить до переліку, передбаченого частиною першою статті 353 ЦПК України, а тому не підлягає оскарженню окремо від рішення у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 29 травня 2019 року в справі №219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Означена мета є легітимною.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Оскільки ухвала суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про відібрання зразків підпису не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, апеляційна скарга підлягає поверненню з підстав, передбачених пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Керуючись ст. 353, п.4 ч.5 ст. 357 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Лада 2005» на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02 січня 2026 року - повернути особі, що її подала.
Копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її постановлення.
Головуючий:
Судді: