Справа № 600/240/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
10 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
10.10.2025 оку до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
30.10.2025 року від позивача надійшли заперечення на відзив.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та заперечень на відзив, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Згідно даних комп'ютерної програми діловодства суду, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року по справі № 600/4421/21-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01 грудня 2019 року, виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного у довідці Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» від 12 липня 2021 року №33/46-1045/5194. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року перерахунок пенсії, виходячи із розміру грошового забезпечення, зазначеного у довідці Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» від 12 липня 2021 року №33/46-1045/5194, та провести ОСОБА_1 виплату пенсії із врахуванням раніше проведених виплат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.08.2022 року по справі № 600/2041/22-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року перерахунок пенсії без обмеження її максимального розміру та здійснити виплату пенсії з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2023 по справі № 600/2041/22-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Рішення ЧОАС від 30 серпня 2022 року скасовано в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову. Визнано протиправними дії ГУ ПФ України в Чернівецький області щодо зменшення ОСОБА_1 , відсоткового значення розміру пенсії за вислугу років з 92 % до 82% сум грошового забезпечення. Зобов'язано ГУ ПФУкраїни в Чернівецький області на виконання рішення ЧОАС від 06 грудня 2021 року у справі №600/4410/21-а, яке набрало законної сили 06 січня 2022 року, провести з 01 грудня 2019 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідки від 12 липня 2021 року №33/46-1045/5194 про розмір грошового забезпечення, яка виготовлена і видана ДУ "ТМО МВС України по Чернівецькі області" для перерахунку пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 92 % сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року по справі № 600/7599/23-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 25.10.2022 без обмеження її виплати максимальним розміром. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 25.10.2022 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (з урахуванням рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.07.2023 у справі № 600/2557/23-а), без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.11.2022 року по справі № 600/2608/22-а позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у донарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 10147,00 гривень. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Вказані судові рішення набрали законної сили.
На виконання вказаних судових рішень відповідачем-1 було здійснено перерахунки пенсії позивача та нарахована доплата пенсії, що не заперечується сторонами.
16.12.2024 року позивач звернувся до відповідача-1 з скаргою про нарахування і виплату 3 % річних та інфляційних втрат.
25.12.2024 р. відповідачем-1 надано відповідь, відповідно до змісту якої відмовлено в задоволені заяви позивача, з підстав, що відносини між ГУ ПФУ та позивачем не регулюються нормами ЦК України.
Позивач вважаючи, що у зв'язку з невиплатою заборгованості з пенсії, нарахованої на виконання судових рішень, відповідач-2 повинен стягнути з Державного бюджету України 3 % річних та інфляційні збитки на загальну суму 656755,03 грн, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені приписи цивільного законодавства дають підстави дійти висновку про те, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З аналізу приписів статей 524, 533-535 і 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.
Крім того, суд враховує, що Верховним Судом України у постановах від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11 викладена правова позиція про те, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України).
Така позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі №2а-11853/10/1570.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою перерахованої пенсії позивача на виконання рішень Чернівецького окружного адміністративного суду у справах №600/4410/21-а, №600/2041/22-а, №600/2041/22-а, №600/7599/23-а, №600/2608/22-а.
Як встановлено з матеріалів справи, інформація про виконання рішень по вищезазначеним справам Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області внесена до реєстру судових рішень. Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідачем 1 було здійснено усіх можливих заходів для виконання рішень №600/4410/21-а, №600/2041/22-а, №600/2041/22-а, №600/7599/23-а, 600/2608/22-а, що свідчить про відсутність в діях останнього бездіяльності.
При цьому, суд зауважує про те, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2016 року у цивільній справі №6-2759цс15.
Вищевказаними рішеннями Чернівецького окружного адміністративного суду по справам №600/4410/21-а, №600/2041/22-а, №600/2041/22-а, №600/7599/23-а, №600/2608/22-а визначено обов'язок пенсійного органу перерахувати та виплатити пенсію позивачу, однак без визначення конкретної суми грошового зобов'язання.
З врахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідачів, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Враховуючи, що спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством та на нього не поширюються приписи цивільного законодавства, суд вважає, що у відповідачів не виникло перед позивачем грошового зобов'язання у розумінні статті 11 ЦК України, як зобов'язання боржників заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідачі не є боржниками, що прострочили виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, щодо можливості застосування до правовідносин ст.625 ЦК України, то суд зазначає, що ст.625 ЦК України застосовується лише стосовно боржника та стягувача, які до цього перебували у договірних, цивільно-правових зобов'язаннях. До заборгованостей, яка виникає внаслідок деліктних, трудових або публічно-правових відносин ст.625 ЦК України не застосовується.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні цивільно-правові відносини між позивачем та відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, відсутні цивільно-правові порушення з боку відповідачів, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними; при цьому, у цій справі не встановлено цивільно-правової відповідальності відповідачів, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, є публічними, а не цивільно-правовими.
В даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, в розумінні статті 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.