П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5217/24
Перша інстанція суддя Малих О.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Миколаївській області про проходження публічної служби,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню ДПС в Миколаївській області, а саме: визнання протиправним та скасування наказу від 05 лютого 2024 року № 36-о; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області; стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 05 лютого 2024 року по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року відмолено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, так як позивача протиправно звільнено зі служби у зв'язку з реорганізацією Головного управління ДПС в Миколаївській області, без врахування наявності у нього переважного права на залишення на роботі та без пропозиції обійняти усі вакантні посади.
В свою чергу, відповідачем подано відзив на вказану апеляційну скаргу з якого вбачається, що судом прийнято вірне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як позивача правомірно звільнено зі служби за наслідком проведення реорганізації Головного управління ДПС в Миколаївській області.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 08 жовтня 2013 року по 05 лютого 2024 року працював в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області на різних посадах.
Відповідно до наказу ДПС у Миколаївській області № 1-о від 15 грудня 2020 року позивач займав посаду начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області.
При цьому, відповідно до наказів ГУ ДПС у Миколаївській області від 26 липня 2022 року № 23-ф «Про введення в дію штатного розпису на 2022 рік ГУ ДПС у Миколаївській області», від 26 липня 2022 року № 24-ф «Про введення в дію переліку № 1 змін до штатного розпису на 2022 рік ГУ ДПС у Миколаївській області» в ГУ ДПС у Миколаївській області відбулось скорочення посад державної служби, зокрема, посади начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ГУ ДПС у Миколаївській області, внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу.
В свою чергу, відповідно до вимог п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», ОСОБА_1 попереджено та ознайомлено під підпис 07 грудня 2023 року про наступне звільнення з посади начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ГУ ДПС у Миколаївській області не раніше, ніж через 30 календарних днів з моменту ознайомлення з попередженням.
Одночасно з попередженням про звільнення, ОСОБА_1 запропоновано переведення на інші рівнозначні посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а саме:
- заступника начальника відділу адміністрування податку на прибуток, неприбуткових установ і організацій та спрощеної системи оподаткування управління оподаткування юридичних осіб ГУ ДПС у Миколаївській області;
- заступника начальника управління - начальника відділу контролю за виробництвом та обігом пального управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Миколаївській області (на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника);
- заступника начальника Южноукраїнського відділу податків та зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Миколаївській області;
- заступника начальника Новоодеської ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області.
Проте від запропонованих посад позивач відмовився 05 лютого 2024 року під підпис.
Тому, наказом ДПС у Миколаївській області від 05 лютого 2024 року № 36-о «Про звільнення» позивача звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу.
Не погоджуючись з правомірністю свого звільнення з державної служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про залишення без задоволення позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин позивача правомірно звільнено з державної служби, з чим не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Згідно ч. 5 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
При цьому, згідно п. 6 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну службу», рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
В свою чергу, Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Згідно ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до ЗУ «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності звільнення ОСОБА_1 з державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
В даному випадку, до свого звільнення ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області.
При цьому, оскаржуваним наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » від 05 лютого 2024 року № 2614/к, звільнено ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну владу».
Між тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, які визначено у п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну владу», є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
При цьому, суб'єкт призначення або керівник державної служби має обов'язок попередити державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 ЗУ «Про державну владу», суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Між тим, згідно ч. 1 ст. 119 КЗпП України, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В даному випадку, як вбачається із зібраних матеріалів у справі, ОСОБА_1 у 2022 році був призваний під час мобілізації за ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та проходив військову службу у Збройних Силах України.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 07 листопада 2023 року № 1604/д14, ОСОБА_1 у 2022 та 2023 роках брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України.
При цьому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 позивача, звільненого з військової служби, 04 грудня 2023 року виключено зі списків особового складу військової частини.
Як наслідок, 04 грудня 2023 року вважалось останнім днем проходження позивачем військової служби, а тому позивач повернувся до проходження державної служби в Головному управлінні ДПС в Миколаївській області, де відразу був попереджений про майбутнє звільнення.
Між тим, аналізуючи зазначені приписи КЗпП України, колегія суддів зазначає, що на час проходження військової служби під час мобілізації, за позивачем мало зберігатися місце роботи і посада у Головному управлінні ДПС в Миколаївській області.
В свою чергу, як вбачається з обставин даної справи, у липні 2022 році у Головному управлінні ДПС в Миколаївській області проведено реорганізацію та замість посади начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області введено в штат посаду начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області.
При цьому, колегія суддів вважає, що в умовах триваючої збройної агресії проти України, формальна зміна назви посади державного службовця у ході реорганізації державного органу, не є достатньою підставою для позбавлення мобілізованого державного службовця, який проходить військову службу у Збройних Силах України, гарантій на збереження його місця роботи та посади, визначених у ч. 1 ст. 119 КЗпП України.
Крім того, колегія суддів вважає, що у відповідних випадках саме державний орган має обов'язок щодо доведення реальної зміни умов служби, пов'язаних з реалізацією такого органу, які свідчать, що посади начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області та начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області не є тотожними.
Між тим, враховуючи податковим органом пояснення, зібрані у справі докази, а також положення ч. 2 ст. 77 КАС України, колегією суддів не встановлено обставин, що унеможливили застосування до позивача гарантій, визначених у ч. 1 ст. 119 КЗпП України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року, у справі № 640/15797/21, зроблено висновок, що приписи ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», у редакції, чинній з 06 березня 2021 року, вже не дозволяють суб'єкту призначення альтернативної поведінки в цій ситуації (пропонувати вакантні рівнозначні посади чи ні). Тобто, у разі реорганізації (державного органу), що є підставою для звільнення державного службовця суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Судова практика Верховного Суду щодо питання застосування ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» у контексті обов'язку суб'єкта призначення/керівника державної служби пропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі наявні вакантні посади є сталою та послідовною.
В свою чергу, з листа Головного управління ДПС в Миколаївській області № 34/ЗПІ/14-29-11-01-09 від 24 травня 2024 року, адресованого позивачу на його запит, вбачається, що у період з 07 грудня 2023 року по 26 грудня 2023 року, перелік вакантних посад категорії «Б» у Головному управлінні ДПС в Миколаївській області був ширший за запропонований позивачу перелік.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суб'єктом владних повноважень також недотримано вимоги ч. 3 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», що проявилося у невиконанні обов'язку щодо пропонування позивачу усіх посад державної служби, які він міг обійняти з урахуванням свої кваліфікації, що є порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Відповідний висновок узгоджується в висновками Верховного Суду від 15 серпня 2025 року (справа №420/27192/21).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що звільнення позивача не може вважатися законним.
Між тим, згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
При цьому, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В даному випадку, згідно наданої відповідачем довідки, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 787,30 грн.
При цьому, з урахуванням, що період з 06 лютого 2024 року по 09 лютого 2026 року включає у себе 526 робочі днів, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу склав 414 119,80 грн (787,30 грн х 526).
Враховуючи вищевикладене та допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалене рішення суду першої інстанції та прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позов.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » від 05 лютого 2024 року № 36-о.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління інфраструктури та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Головного управління ДПС у Миколаївській області з 06 лютого 2024 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 06 лютого 2024 року по 09 лютого 2026 року, розміром 414 119,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді О.В. Єщенко А.В. Крусян