П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5733/23
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Час і місце ухвалення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.01.2018 р по 05.05.2023 року включно.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 р. по 05.05.2023 р. включно у сумі 603487,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що у період з 09.08.2007 р. по 31.12.2017 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій. 06.05.2023 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2022р. у справі №420/11838/22 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 87659,89 грн. Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 01.01.2018 р. по 05.05.2023 р.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 по 05.05.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплити ОСОБА_1 виходячи з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 по 18.07.2022.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції протиправно не визначено суму компенсації належної позивачу до виплати та віднесено розрахунок компенсації до дискреційних повноважень відповідача.
При цьому, провівши власні розрахунки апелянтом вказано, що загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 30 квітня 2025 року у справі №520/22859/23 складає: 12 595 507,27 грн. + 81 622,40 грн. = 677 129,67 грн.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу з 09.08.2007р. по 31.12.2017 у військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований на грошове забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2017 р. виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.
06.05.2023 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2022р. у справі №420/11838/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 2015 по 2017 рік в розмірі 86659,89грн.
Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, що розраховується за період з 01.01.2018р. по 05.05.2023 р.
Через бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 01.01.2018 р. по 05.05.2023 р. включно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має виплатити позивачу з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Проте, суд першої інстанції зазначив, що суму розрахунку провести неможливо через відсутність у матеріалах справи довідки про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням.
Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.
Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18, у справах № 200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20 та інші, де викладено висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби, які підлягають врахуванню під час розгляду цієї апеляційної скарги. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивач вказує, що проходив військову службу з 09.08.2007р. по 31.12.2017 у військовій частині НОМЕР_1 та був зарахований на грошове забезпечення.
Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок 06.05.2023 р. в повній мірі був здійснений на виконання рішення суду у справі №420/11838/22, яке набрала законної сили, а отже відповідачем затримано розрахунок з 01.01.2018р. по 05.05.2023 р.
За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Щодо періоду затримки та стягнення середнього заробітку, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього, що враховано судом першої інстанції
В свою чергу суд першої інстанції зазначив, що відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу пропорційності не визначивши суму, що стало підставою звернення апелянта з апеляційною скаргою в цій частині.
Стосовно суми розрахунку, колегія суддів зазначає таке.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду витребувано у військової частини НОМЕР_1 довідку про середню заробітну плату ОСОБА_1 , розраховану за останні два місяці роботи перед звільненням із зазначенням кількості фактично відпрацьованих протягом двох місяців робочих днів та визначенням середньоденного заробітку.
Відповідачем надано до суду витребувану судом довідку щодо середнього розміру грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед його звільненням.
Так, колегія суддів з урахуванням вищевикладеного зазначає, що за період з 01.01.18 по 18.07.2022 р. період затримки розрахунку складає 1660 календарних дні, та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (шість місяців) складає 184 дні.
Враховуючи поширення положень ст. 117 КЗпП на спірні правовідносини, а також те, що індексація грошового забезпечення військовослужбовців є його складовою частиною, невиплата вказаної індексації під час розрахунку при звільнені є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку № 100.
Згідно довідки-розрахунку середнього заробітку, виплаченого ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільнення, середній заробіток становить 434,24 грн.(26488,82/61 день).
Так, з урахуванням Порядку 100, колегія суддів зазначає, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 800738,56 грн. (за період з 01.01.18 по 18.07.2022 р. становить 720838,40 (1660 днів х 434,24 грн.) та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (6 місяців) становить 79900,16 грн. (184 дні х434,24 грн.)).
Водночас, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, від 12.08.2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.
Отже, в рамках даного спору суду необхідно визначити розмір відповідальності роботодавця, передбачений статтею 117 КЗпП, виходячи з розміру суми індексації, яку відповідач виплатив позивачу із запізненням.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі №806/2473/18 (постанова від 30.10.2019 року).
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: частка компенсації /середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = х (%).
Для розрахунку необхідно визначити розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, вирахувати розмір середньоденного грошового забезпечення та кількість днів.
Так, істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 86659,89 грн. (індексація виплачена з затримкою) / 720838,40 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку до 19.07.2022) х 100 = 12,02 %.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 12,02 % становить: 434,24 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 12,02 % х 1660 (днів затримки розрахунку без обмеження 6 місяцями) = 86644,78 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Щодо періоду з затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року, то як зазначалось вище, він обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, незалежно від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 06 місяців.
З викладеного вбачається, що середній заробіток за всі недоплачені позивачу складові грошового забезпечення, з 19 липня 2022 року не може перевищувати суму 79900,16 грн. (184 дні х 434,24 грн.).
Колегія враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи, що тривалий період виплати індексації грошового забезпечення виник як з вини відповідача, так і у зв'язку із тим, що з відповідним позовом позивач звернувся до суду лише у 2022 році, через п'ять років після звільнення, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірної суми також принцип співмірності.
Враховуючи викладене, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року (6 місяців) у розмірі 9604,00 грн, тобто 12.02 % від 79900,16 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності та пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Тобто, загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за весь період затримки виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення по справі №420/11838/22, становить 96248,78 грн. (86644,78 +9604,00).
Враховуючи вищевикладені обставини, доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку саме у розмірі 96248,78 гривень.
Згідно ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.
Отже, з урахуванням того, що судом першої інстанції не проведено обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду в частині визначення суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті, а саме середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року змінити, виклавши абзац третій та четвертий в наступній редакції:
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) виходячи з принципу пропорційності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2018 по 18.07.2022 р. у розмірі 86644,78 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р. у розмірі 9604,00 грн.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України
Повний текст постанови складено та підписано 10 лютого 2026 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова