П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13740/25
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,
повний текст судового рішення
складено 24.12.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючої судді Голуб В.А.,
суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 400/13740/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови у розгляді заяви студента, оформленої листом від 03.11.2025 року № 5/12749;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки як студенту з урахуванням правової оцінки суду.
Поряд з цим, 23 грудня 2025 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд:
1) заборонити органам Національної поліції України, у тому числі їх посадовим та службовим особам: здійснювати адміністративне затримання, фактичне затримання або будь-яке інше обмеження свободи пересування з підстав, пов'язаних з виконанням заходів мобілізації; здійснювати примусовий привід чи доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки; вчиняти будь-які дії, спрямовані на доставлення, супроводження або передання до ТЦК та СП, у тому числі на підставі звернень, вимог, доручень чи списків, отриманих від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі;
2) заборонити Територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки України, їх посадовим особам та іншим особам, які діють від їх імені або за дорученням: ініціювати, погоджувати або направляти до органів Національної поліції будь-які звернення, вимоги чи доручення щодо розшуку, затримання, приводу або доставлення; вчиняти будь-які дії, спрямовані на призов під час мобілізації, до остаточного вирішення спору судом.
В обґрунтування заяви позивач пояснив, що звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову під час мобілізації як студенту денної форми навчання. Водночас, до вирішення справи по суті існує реальна та безпосередня загроза порушення прав позивача, а саме: примусового доставлення до ТЦК та СП; адміністративного затримання або фактичного обмеження свободи пересування; вчинення дій, спрямованих на призов під час мобілізації, що унеможливить виконання майбутнього судового рішення.
Ухвалою від 24 грудня 2025 року суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким вимоги заяви про забезпечення позову - задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зауважує, що суд першої інстанції неправильно застосував вимоги ст. 150 КАС України, не врахував специфіку мобілізаційних правовідносин, а також не врахував, що ризик призову апелянта на військову службу є об'єктивним та реальним.
У відповідності до ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 КАС).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.
Так, розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову та відмовляючи у її задоволенні, суд 1-ї інстанції виходив із того, що на момент звернення із даною заявою позивачем не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення або ж суттєвої перешкоди у такому виконанні.
Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши матеріали даної справи та наявні у ній докази, погоджується з вищевказаними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на процесуальному законі.
До такого висновку колегія суддів доходить з наступних підстав.
Положеннями частин першої, другої статті 150 КАС передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами першою, четвертою - шостою статті 154 КАС передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.03.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися для захисту відповідного права заявника та на період вирішення та розгляду справи до ухвалення судового рішення в межах цієї справи.
Інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Тобто, таке забезпечення існує як правило до зникнення підстав для його забезпечення, усунення певних оскаржуваних порушень самим суб'єктом владних повноважень виключно до ухвалення судового рішення в межах цієї справи. Забезпечення позову за своєю правовою природою має тимчасовий характер.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 та від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20 та ін.
Як зазначалося вище, у даній справі позивач оскаржує відмову відповідача у наданні йому відстрочки від призову на військову службу. При цьому, в порядку забезпечення позову, позивач просить заборонити вчиняти по відношенню до нього будь-які дії примусового характеру, пов'язані з мобілізацією.
Відтак, позивач фактично просить застосувати заходи забезпечення позову, які не стосуються безпосередньо предмету спору. Так, на переконання колегії суддів, питання надання відстрочки від призову на військову службу не є таким, що безпосередньо впливає на можливість проходження особою ВЛК щодо встановлення можливості призову особи на військову службу, а також жодним чином не забороняє вчиняти відносно особи заходи мобілізаційного характеру або ж направляти на її адресу будь-які документи.
Сама лише відмова у наданні відстрочки та здійснення направлення на ВЛК не є безпосередньою підставою для визнання позивача таким, що підлягає призову, або ж для вжиття відносно нього примусових заходів мобілізаційного характеру. Наявність у відповідача певних владних повноважень, на підставі яких ним вчиняються певні дії та приймаються рішення, з якими не згоден позивач, не може бути самостійною підставою для заборони подальшої реалізації таких повноважень відповідачем.
Сам лише факт прийняття органом державної влади певного рішення, яке впливає на обсяг прав, свобод та інтересів особи, не є підставою для висновку про протиправність такого рішення та висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення.
За даного предмету спору та підстав позову, наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, надання можливості сторонам у доведенні своєї позиції, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Протиправність, на яку посилається позивач, не має ознак очевидності.
Крім того, існування очевидних ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі призову особи на військового службу, у нього зміниться правовий статус з «військовозобов'язаного» на «військовослужбовця». Водночас, рішення про призов на військову службу по мобілізації може бути визнано протиправним, і це може мати наслідком звільнення його з військової служби.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на чому наголошує і позивач в апеляційній скарзі, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження позивача про можливу та подальшу мобілізацію базуються виключено на припущеннях останнього.
У цьому контексті, колегія суддів не бере до уваги твердження позивача, що застосування заявлених ним заходів забезпечення позову сприятиме збереженню «існуючого становища» у спірних правовідносинах до розгляду справи по суті, оскільки відповідач може прийняти рішення про направлення для проходження військової служби, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав у разі задоволення позову, оскільки наведене не підтверджуються жодними належними та допустимими, у розумінні ст.ст. 73,74 КАС України, доказами.
Як наслідок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову.
Колегія суддів наголошує, що сталої та аналогічної правової позиції дотримується П'ятий апеляційний адміністративний суд і в постановах від 28.07.2025 у справі № 420/15995/25, від 08.07.2025 у справі № 400/6086/25, від 26.06.2025 у справі № 420/14753/25, від 03.06.2025 у справі № 420/11597/25 та інших.
Відтак, за даних обставин, підстави для забезпечення позову у визначений позивачем спосіб відсутні.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 382 КАС, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 400/13740/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 КАС.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко