22 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3185/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2025 ( суддя Татаринов Д.В.) в адміністративній справі №280/3185/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач - 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач - 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, протиправною;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 19 січня 2024 оку по 05 грудня 2024 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 19 січня 2024 року по 05 грудня 2024 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що з 15 березня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 , яка входила у склад Військової частини НОМЕР_4 . Вказує, що 10 листопада 2023 року звертався до Військової частини НОМЕР_4 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини, у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/477/24 органом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження, яким Військову частину НОМЕР_4 , яка в подальшому замінена в межах виконавчого провадження № 75211550 на Військову частину НОМЕР_3 , зобов'язано розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти відповідне рішення з даного питання з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні. Однак, рапорт про звільнення станом на дату звернення до суду із позовом залишається не розглянутим. З листування між органом державної виконавчої служби та військової частини НОМЕР_3 позивачу стало відомо про те, що рапорт про звільнення позивача з військової служби не може бути розглянутий, оскільки позивач вважається особою, яка самовільно залишила військову частину. Окрім того, позивач вказує, що у період з 19 січня 2024 року по 05 грудня 2024 року йому протиправно не виплачувалось грошове забезпечення із преміями та доплата, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Вказану бездіяльність відповідача в частині не звільнення його з військової служби та не виплату грошового забезпечення у період з 19 січня 2024 року по 05 грудня 2024 року позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 15 березня 2022 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
10 листопада 2023 року Військовою частиною НОМЕР_3 отримано рапорт від ОСОБА_1 про звільнення, який з урахуванням відзиву на позов, після підготовки супроводжуючих документів передано на розгляд керівництва Військової частини НОМЕР_4 .
19 січня 2024 року згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 18 лютого 2024 року № 26, витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 62024050030000669 від 05 грудня 2024 року, витягу з наказу командира Військової НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 09 грудня 2024 року № 345, ОСОБА_1 віднесений до кола осіб, які самовільно залишили військову частину, яких увільнено від займаної посади, знято з грошового забезпечення військової частини та яким припинено виплату грошового забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
У зв'язку з відсутністю результатів розгляду рапорту позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом у справі №280/477/24, за результатами розгляду якої, судовим рішенням від 29 березня 2024 року, яке набрало законної сили 29 квітня 2024 року, Військову частину НОМЕР_6 зобов'язано командування Військової частини НОМЕР_4 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти відповідне рішення з даного питання з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні згідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
30 травня 2024 року позивачем одержано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до органів державної виконавчої служби, за результатами одержання якого Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито 04 червня 2024 року виконавче провадження №75211550.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року замінено сторону боржника у виконавчому провадженні № 75211550, відкритому на виконання виконавчого листа №280/477/24, виданого 30 травня 2024 року З військової частини НОМЕР_4 на Військову частину НОМЕР_3 .
20 листопада 2024 року вимогою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Військовій частині НОМЕР_3 направлено вимогу щодо повідомлення про хід виконання вимог виконавчого листа № 280/477/24, виданого 30 травня 2024 року.
Після отримання вимоги державного виконавця розглянути рапорт ОСОБА_1 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі №280/477/24 надано відповідь про неможливість розгляду рапорту про звільнення у зв'язку з виключенням ОСОБА_1 зі списків Військової частини НОМЕР_3 через самовільне залишення позивачем військової частини та відсутністю повноважень.
Вважаючи бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 , що полягає у не розгляді рапорту про звільнення позивача з військової служби, не звільненні його за наслідками розгляду рапорту, та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення разом із преміями та доплатами за період з 19 січня 2024 року по 05 грудня 2024 року протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.
За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до ч.1 та 2 вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).
Суд зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Водночас, крім зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), КАС України передбачає ще один вид судового контролю за виконанням судового рішення шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Так, ч.1 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Однак, підстави їх застосування є різними, а саме: невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача (ст.382 КАС України); обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з виконанням (неналежним виконанням) судового рішення у справі (ст.383 КАС України).
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 Верховний Суд зазначив, що КАС України (статті 382-383) передбачають декілька форм судового контролю, що має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.».
Відповідно до пункту 4 частини 1статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18.
Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.
Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов'язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.
При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.
У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 280/477/24 визнано протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_4 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 та звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років та зобов'язано командування військової частини НОМЕР_4 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.11.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти відповідне рішення з даного питання з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні згідно до вимог абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вподальшому, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 280/477/24 замінено сторону боржника у виконавчому провадженні № 75211550, відкритому на виконання виконавчого листа №280/477/24, виданого 30.05.2024 Запорізьким окружним адміністративним судом, з Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) на Військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/477/24 органом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження, яким Військову частину НОМЕР_4 , яка в подальшому замінена в межах виконавчого провадження № 75211550 на Військову частину НОМЕР_3 , зобов'язано розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г) пункту 21 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та прийняти відповідне рішення з даного питання з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні.
Однак, рапорт про звільнення станом на дату звернення до суду із позовом залишається не розглянутим.
З листування між органом державної виконавчої служби та військової частини НОМЕР_3 позивачу стало відомо про те, що рапорт про звільнення позивача з військової служби не може бути розглянутий, оскільки позивач вважається особою, яка самовільно залишила військову частину. Окрім того, у Військової частини НОМЕР_3 відсутній рапорт ОСОБА_3 про звільнення, оскільки останній розглядався Військовою частиною НОМЕР_4 та не передавався до Військової частини НОМЕР_3 .
Аналіз предмету позову у справі, яка розглядається, свідчить, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із бездіяльністю відповідача під час виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 280/477/24.
Отже, позов, заявлений позивачем в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, протиправною та зобов'язання Військову частину НОМЕР_3 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, виник на стадії виконання судового рішення, а спірні відносини у цьому випадку є пов'язаними (похідними) з неналежним виконанням судового рішення, і не є самостійними позовними вимогами, тобто безпосередньо пов'язані з предметом і підставою позову, за якими вже є постановлене судове рішення по суті позовних вимог.
Суд звертає увагу, що такі заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту - визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити певній дії щодо рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби- є одним із способів виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 280/477/24.
Отже, у даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року справа № 816/2016/17, у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року справа №240/9339/22, від 26 лютого 2024 року справа № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року справа № 260/1898/22, від 13 березня 2024 року справа № 440/10029/22, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 14 серпня 2024 року справа №580/5660/22.
Таким чином, суд вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, протиправною та зобов'язання Військову частину НОМЕР_3 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорта від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 19 січня 2024 оку по 05 грудня 2024 року та зобов'язання військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 19 січня 2024 року по 05 грудня 2024 року.
Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 18 лютого 2024 року “Про результати службового розслідування» солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, у зв'язку із чим на нього накладене дисциплінарне стягнення у вигляді сурової догани, йому припинено виплату з 19 січня 2024 року премії, грошового забезпечення та додаткової винагороди за січень 2024 року (а.с. 54-55).
Доказів оскарження наказу позивачем не надано, матеріали справи не містять.
Крім того, позивач до відповідача з відповідною заявою про виплату грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 19 січня 2024 оку по 05 грудня 2024 року не звертався, відповідач у такій виплаті не відмовляв, відтак право позивача ще не було порушено відповідачем.
Згідно з вимогами КАС України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238,240 цього Кодексу.
Вищевикладене обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про закриття провадження у справі у відповідній частині позовних вимог.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №280/3185/25 скасувати в частині відмовлених позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, протиправною та зобов'язання Військову частину НОМЕР_3 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі рапорту від 10 листопада 2023 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту г) пункту 2) частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» сімейні обставини або інші поважні причини у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, та провадження у цій частині позовних вимог закрити.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2025 в адміністративній справі №280/3185/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 січня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 27 січня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко