Справа №500/6268/25
10 лютого 2026 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Чортківська установа виконання покарань №26" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Державної установи "Чортківська установа виконання покарань №26", в якому просить:
визнати протиправними дії Державної установи "Чортківська установа виконання покарань (№26)" щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, оформленої висновком про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 17.10.2025,
зобов'язати Державну установу "Чортківська установа виконання покарань (№26)" призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 21.12.2009 до 30.05.2025 позивач проходив службу у ДУ "Чортківська УВП (№26)", в період проходження якої отримав захворювання, пов'язане з проходженням служби в ДКВС України та був звільнений з 31.05.2025 (через хворобу).
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №98/25/1597/В від 11.08.2025 ОСОБА_1 з 11.06.2025 встановлено третю групу інвалідності за основним діагнозом: І25.2 - Перенесений у минулому інфаркт міокарда. Крім того, у даному висновку зазначено, що захворювання одержане в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
08.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України з додатками (у відповідності до додатку до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби). Однак, 17.10.2025 відповідач відмовив позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України посилаючись на відсутність зазначеного відсотка втрати професійної працездатності у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Таку відмову представник позивача вважає протиправною, а тому просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти позову.
В поданому до суду відзиві Державна установа "Чортківська установа виконання покарань №26" просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу в повному обсязі. Зокрема, представник відповідача у відзиві зазначив, що згідно з підпунктом 3 пункту 14 Порядку №379, підставою для призначення одноразової грошової допомоги є, довідка медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо результату визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). При цьому, у наданому позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (№98/25/195 7/В від 11.08.2025) відсутня інформація про встановлений відсоток втрати професійної працездатності, що є порушенням вимог підпункту 3 пункту 14 Порядку №379. У зв'язку з наведеним, у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 було відмовлено.
Представником позивача подано відповідь на відзив, де зазначено, що так як позивачу визначено групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в ДКВС України, що стало підставою для його звільнення зі служби, а інвалідність встановлена не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення ОСОБА_1 з ДУ "Чортківська УВП (№26)", то наявні усі підстави для виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні, а відповідач не діяв у спосіб, передбачений законом та протиправно відмовив ОСОБА_1 у призначенні такої допомоги не посилаючись на виключні підстави для відмови у наданні одноразової грошової допомоги, які передбачені ст. 101 Закону України "Про Національну поліцію".
Вважає, що право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій ДУ "Чортківська УВП (№26)" щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України та зобов'язання ДУ "Чортківська УВП (№26)" призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 у період з 21.12.2009 до 30.05.2025 проходив службу у ДУ "Чортківська УВП (№26)", що підтверджується трудовою книжкою, послужним списком та біографічною довідкою позивача.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №306/с-ДКВС від 30.05.2025 позивачу встановлено діагноз: ІХС. Стабільна стенокардія напруги ІІ ФК. Післяінфарктний (07.01.2022 з зубцем Q передньо-перегородкової ділянки лівого шлуночка) кардіосклероз з дилатацією ЛП та правих відділів серця. Стенозуючий коронаросклероз (ургентна коронарографія та стентування стовбура ЛКА та проксимального відділу ПМША 2DES 07.01.2022). Повторна коронарографія (06.05.2025): ЛКА: без гемодинамічно значимих стенозів, стент прохідний, ПМШГ ЛКА: аневризматичне, розширення проксимального відділу, м'язевий місток у середньо-дистальному відділі, стент прохідний. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ступ. АГ 2. Гіпертензивне серце. Високий КВР. СН В стадії зі зниженою систолічною функцією ЛШ (ФВ №49%). ХСН ІІА ст. ФК ІІ (NYNA). Гіпертонічна ангіопатія сітківки, міопія слабкого ступеня обох очей.
Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Постанова медичної (військово-лікарської) комісії щодо ступеня придатності до служби: непридатний до служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Наказом ДУ "Чортківська УВП (№26)" від 30.05.2025 №49/ОС-25, капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника сектору соціально-виховної та психологічної роботи ДУ "Чортківська УВП (№26)" звільнено з 31.05.2025 зі служби в ДКВС України, за станом здоров'я (через хворобу), відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" та ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №98/25/1597/В від 11.08.2025 ОСОБА_1 з 11.06.2025 встановлено третю групу інвалідності за основним діагнозом: І25.2 - Перенесений у минулому інфаркт міокарда.
У даному висновку зазначено, що захворювання одержане в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
08.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України з додатками (у відповідності до додатку до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби).
17.10.2025 відповідач відмовив позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України посилаючись на відсутність зазначеного відсотка втрати професійної працездатності у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 98/25/1957/В від 11.08.2025), що порушує вимоги пп. 3 п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2025 №379.
Представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача.
У відповіді на адвокатський запит зазначив, що у Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 98/25/1957/В від 11.08.2025), долученому до заяви, не визначено відсоток втрати професійної працездатності, що порушує вимоги пп. 3 п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2025 №379.
Вважаючи відмову відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу", держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 23 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу").
Так, відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Кабінет Міністрів України постановою від 04.04.2025 №379 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі Порядок №379).
Пунктом 2 Порядку №379 передбачено, що одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби у разі, серед іншого, визначення особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням нею служби, або визначення особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби інвалідності протягом шести місяців після її звільнення із служби з причин, зазначених у цьому підпункті (підпункт 4); отримання особою рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення їй інвалідності (підпункт 6).
Розміри одноразової грошової допомоги визначені у пункті 3 Порядку №379. При цьому, такі розміри залежать від підстави звернення. Так, підпунктом 4 пункту 3 Порядку №379 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у таких розмірах: у разі визначення особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби внаслідок причин, зазначених у підпункті 4 пункту 2 цього Порядку, інвалідності:
I групи - 120 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;
II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;
III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату (підпункт 4 пункту 3 Порядку №379).
Натомість, підпунктом 6 пункту 3 Порядку №379 врегульовано розмір одноразової грошової допомоги для осіб, яким встановлено ступінь втрати працездатності у відповідних відсотках, тобто без встановлення інвалідності.
Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 5 Порядку №379, днем виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги є:
у разі визначення особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби інвалідності дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або в довідці медико-соціальної експертної комісії (підпункт 2).
у разі визначення особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби ступеня втрати професійної працездатності без визначення інвалідності дата прийняття рішення, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або в довідці медико-соціальної експертної комісії (підпункт 3).
Таким чином, аналіз приписів Порядку №379 дає підстави для висновку, що законодавець розрізняє підстави для виплати одноразової грошової допомоги, зокрема, 1) визначення особі інвалідності та 2) визначення ступеня втрати професійної працездатності без визначення інвалідності, тобто вони є не тотожними, а самостійними. Відтак, і вимоги щодо їх отримання також є різні, зокрема, щодо подання необхідних документів.
Так, пунктом 14 Порядку №379 врегульовано, що для призначення і виплати одноразової грошової допомоги особі рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби в разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особа рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби подає уповноваженому структурному підрозділу в паперовій формі такі документи:
1) заяву (рапорт) про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності.
Особа, яка проходила службу та звільнена з Державної кримінально-виконавчої служби, також подає копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, засвідчують реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);
2) витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідку медико-соціальної експертної комісії;
3) довідку медико-соціальної експертної комісії або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо результату визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках);
4) рішення відповідної медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання.
Таким чином, вказаним пунктом Порядку №379 передбачено перелік документів як для осіб, яким встановлено інвалідність, так і для осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності без визначення інвалідності.
Тобто, в залежності від того, чи особі встановлено інвалідність, чи ступінь втрати професійної працездатності без визначення інвалідності, необхідно подати відповідні документи, передбачені пунктом 14 Порядку №379. І це не означає, що всі документи, перелік яких визначено в пункті 14, необхідно подати, а тільки ті, які видаються для конкретної категорії осіб.
Так, у випадку визначення особі інвалідності (що має місце у межах виниклих правовідносин), вона має подати, зокрема, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідку МСЕК, що передбачені підпунктом 2 пункту 14 Порядку №379, що, відповідно, виключає подання довідки МСЕК або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи щодо результату визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках), оскільки у випадку визначення групи інвалідності немає обов'язку визначати ступінь втрати професійної працездатності.
З огляду на викладене та враховуючи, що ОСОБА_1 рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.08.2025 №98/25/1597/В встановлено третю групу інвалідності з причиною інвалідності захворювання, одержане в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку, останній не має обов'язку подавати відповідне рішення експертної команди з визначенням відсотків втрати працездатності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності ОСОБА_1 , а, відтак, і про протиправність висновку відповідача від 17.10.2025, який підлягає до скасування.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в Державній кримінально-виконавчій службі України.
У межах спірних правовідносин, суд встановив помилковість висновку відповідача про те, що пунктом 14 Порядку №379 передбачено позивачу як особі, якій встановлено інвалідність ІІІ групи, подавати витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи із зазначеними відсотками втрати працездатності. Отже, підстави для відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відсутні.
Крім того, суд зазначає, що у позивача виникло право на отримання допомоги у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах ДКВС. При цьому, позивач вчасно реалізував своє право на отримання одноразової грошової допомоги, звернувшись у встановленому порядку і у встановлений строк (протягом шести місяців після його звільнення із служби) із заявою/рапортом до відповідача.
При цьому, суд зауважує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України "Про адміністративну процедуру" від 17.02.2022 №2073-IX (далі Закон №2073-IX), дискреційне повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX, здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
При цьому згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 21.06.2018 у справі №274/1717/17, від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 22.09.2022 у справі №380/12913/21, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У будь-якому випадку рішення, що приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає всім критеріям, які визначені частиною другою статті 2 КАС України. Це, зокрема, означає, що такий суб'єкт може довести в адміністративному суді те, що його рішення прийнято обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення), безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі №640/5615/19, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З цього слідує, що ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження.
При цьому адміністративний суд, зберігаючи самостійність і незалежність, діє не відособлено, а разом із законодавчою та виконавчою гілкою влади, які приймають власні рішення (обов'язкові до виконання), а також володіють гарантованою Конституцією України власною незалежністю та компетентністю.
Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном "ефективне правосуддя", що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.11.2018 у справі №826/8844/16 та від 20.12.2018 у справі №524/3878/16-а.
Тому, на переконання суду, ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірному випадку буде зобов'язання повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 та підготувати висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позовні вимоги підлягають до задоволення.
Оскільки суд задовольняє позовні вимоги, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Державної установи "Чортківська установа виконання покарань №26" щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності ОСОБА_1 та скасувати висновок про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи трати працездатності особи рядового чи начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від 17.10.2025.
Зобов'язати Державну установу "Чортківська установа виконання покарань №26" повторно розглянути документи, подані ОСОБА_1 , та підготувати висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Чортківська установа виконання покарань №26" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено і підписано 10 лютого 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Державна установа "Чортківська установа виконання покарань №26" (місцезнаходження: вул. Лесі Українки, 3, м. Чортків, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48501, код ЄДРПОУ: 08564481).
Головуючий суддя Мартиць О.І.