Дата документу 22.01.2026 Справа № 323/2604/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/302/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №323/2604/21Суддя-доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.125 КК України
22 січня 2026 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2025 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований у АДРЕСА_1 , фактично проживає у м.Саламанка (Іспанія),
виправдано у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим,
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_9 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
29.05.2021 приблизно о 08 годині ОСОБА_9 , знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_10 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень останньому, тримаючи декоративний камінь в правій руці, наніс не менше 4-х ударів в область голови та не менше 2-х ударів в область лівої кисті, чим спричинив ОСОБА_10 тілесне ушкодження у вигляді множинних ран, саден голови та кистей, струс головного мозку, які в сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Вказані дії ОСОБА_9 були кваліфіковані прокурором за ч.2 ст.125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження, що потягло короткочасний розлад здоров'я.
Вироком суду ОСОБА_9 виправдано у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
В апеляційній скарзі прокурор просила вирок скасувати, визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, та призначити йому покарання у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК звільнити ОСОБА_9 від покарання.
Також прокурор просила допитати під час апеляційного розгляду потерпілого, обвинуваченого, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також дослідити письмові докази, наведені у скарзі.
Мотивуючи свої вимоги прокурор зазначила, що висновки суду, на підставі яких обвинуваченого було виправдано, суперечать доказам, дослідженим під час судового розгляду, а також судом було відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусового приводу до свідків з метою отримання доказів, які могли істотно вплинути на висновки суду.
Саме по собі проведення експертного дослідження речового доказу - декоративного каменю зі слідами РБК на предмет наявності на ньому слідів кримінального правопорушення та їх належності певній особі, на не проведення якого посилався суд як на підставу виправдання обвинуваченого, не має суттєвого значення для даного провадження, адже судом визнано доведеним факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за обставин, викладених в обвинувальному акті, проте, на думку суду, не обвинуваченим.
Посилаючись у вироку на необхідність вилучення у ОСОБА_9 одягу та ключів з метою проведення їх експертного дослідження на предмет наявності слідів кримінального правопорушення, суд залишив поза увагою положення ч.2 ст.310 КПК, а також те, що така слідча дія можлива виключно щодо особи, яка набула статусу підозрюваного. Отже враховуючи необхідність вилучення зазначених судом предметів у законний спосіб на підставі ухвали суду про тимчасовий доступ та подальше скерування цих предметів для експертного дослідження, на яке вказував суд, у визначені законом строки (3 дні, 1 місяць) є неможливим.
Вказуючи у вироку про те, що дізнавачем у ході розслідування не перевірено версію підозрюваного ОСОБА_9 про побиття потерпілого групою осіб, судом залишено поза увагою ту обставину, що обвинувачений свою версію подій виклав лише при наданні показів суду (на останньому судовому засіданні). При цьому ОСОБА_9 під час допиту в якості підозрюваного від надання показів відмовився, а при наданні пояснень щодо події кримінального правопорушення пояснив, що наніс декілька ударів каменем потерпілому з метою самозахисту та відвернення можливого заподіяння шкоди його автомобілю. Таким чином, а ні у дізнавача, а ні у прокурора не було можливості перевірити версію обвинуваченого при досудовому розслідуванні через її відсутність на той час. Вочевидь версія ОСОБА_9 про непричетність до побиття потерпілого не витримує жодної критики та викладена з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене.
Також судом було надано перевагу показам свідка ОСОБА_12 . Але при цьому, попри заперечення прокурора, судом не перевірено присутність свідка при допиті інших учасників провадження та свідків. Адже обвинувачений приймав участь у судових засіданнях засобами інтернет зв'язку, при цьому не виключається можливість присутності дружини обвинуваченого - свідка ОСОБА_12 , тому покази останньої хоча і не є істотними для справи, проте мають бути піддані сумніву через упередженість та можливі порушення вимог кримінального процесуального закону.
Висновок суду про не встановлення слідством мотиву вчинення кримінального правопорушення не може вважатися обґрунтованим, оскільки він спростовується показами свідків, потерпілого та обвинуваченого. Зокрема із наданих показів однозначно вбачається сталий конфлікт між потерпілим та його дружиною з однієї сторони та обвинуваченим і його дружиною з іншої. Натомість суд критично оцінив покази потерпілого та свідка ОСОБА_11 через начебто їх зацікавленість в обмовлянні обвинуваченого через сталі неприязні відносини, таким чином, зайнявши позицію обвинуваченого, та невідомо з яких причин залишив поза увагою те, що покази потерпілого, на відміну від обвинуваченого, починаючи з повідомлення про кримінальне правопорушення та закінчуючи показами в суді, були послідовними та такими, що узгоджуються з матеріалами кримінального провадження. Зокрема потерпілий послідовно вказував на те, що тілесні ушкодження йому заподіяв саме обвинувачений. Проте судом ці покази потерпілого відкинуто та покладено в основу вироку непослідовні, надумані покази обвинуваченого. Більш того, судом залишено поза увагою те, що потерпілого, на відміну від обвинуваченого, було попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів.
Крім того, суд визнав правдивими покази обвинуваченого та його дружини про те, що в обмін на припинення кримінального переслідування ОСОБА_9 , ОСОБА_12 відмовилась від претензій щодо стягнення з потерпілого заборгованості зі сплати аліментів. Проте у зв'язку з тим, що потерпілий недотримав свого зобов'язання щодо відмови від обвинувачення, ОСОБА_12 поновила свої претензії до нього. Але при цьому судом не надано оцінки тому, що невинувата особа не буде йти на поступки на шкоду матеріальним правам дітей заради уникнення кримінальної відповідальності.
Також під час допиту свідка ОСОБА_12 на останньому судовому засіданні мали місце порушення щодо роз'яснення її прав та обов'язків, а також встановлення особи. Так, на підтвердження своєї особи ОСОБА_12 в режимі відеоконференції продемонструвала начебто паспорт, ідентифікувати за допомогою якого її особу не виявилось можливим, проте судом це було залишено поза увагою. Також свідком не надано розписки про отримання пам'ятки про права та обов'язки. При цьому судом достеменно не перевірено факту обізнаності свідка ОСОБА_12 про хід судового розгляду кримінального провадження. Адже вона могла спостерігати за судовими засіданнями в режимі відеоконференції, у яких приймав участь обвинувачений.
Крім того, під час останнього судового засідання в режимі відеоконференції допитувались свідок ОСОБА_12 та обвинувачений з використанням власних технічних засобів та під час їх допиту був неякісний зв'язок, а саме переривання відповіді як свідка так і обвинуваченого, не чітко було зрозуміло їх пояснення під час поставлених учасниками провадження запитань, тобто не чіткими та не зрозумілими були допити вказаних осіб, що є порушенням ст.336 КПК. При цьому судом не було зупинено їх допит та не відкладено судове засідання на іншу дату, а навпаки продовжено, чим порушено право учасників на якісний допит під час судового розгляду та встановлення обставин кримінального провадження стороною обвинувачення.
Також суд у вироку зазначив, що свідок ОСОБА_15 як дружина потерпілого є зацікавленою особою у справі, що дає підстави для критичної оцінки показань. Однак судом залишено поза увагою той факт, що свідок ОСОБА_12 також є дружиною обвинуваченого та є зацікавленою особою у справі, що дає підстави для критичної оцінки показів.
Окрім цього, суд позбавив сторону обвинувачення можливості допитати свідка ОСОБА_14 та надати докази вини обвинуваченого, шляхом відмови в задоволенні клопотання прокурора про застосування примусового приводу до свідка.
Судом не було забезпечено змагальності сторін, оскільки стороні обвинувачення було відмовлено в задоволенні клопотань про примусовий привід свідків, а також у застосуванні до свідків грошового стягнення, які свідомо не бажали з'являтись в судові засідання для надання показів.
Покази, які надані обвинуваченим, спрямовані на самозахист, оскільки жодним чином не підтверджені. Жодної послідовності в показах обвинуваченого, про яку зазначав суд, немає, оскільки саме потерпілий послідовно надавав пояснення та докази. Щодо послідовності обвинуваченого, то така послідовність є способом самозахисту та виникла тільки під час допиту на останньому судовому засіданні. При цьому під час досудового розслідування ОСОБА_9 ухилявся від прибуття до відділення поліції. Під час допиту дізнавачем ОСОБА_9 відмовився від надання показів. Зазначене свідчить про відсутність будь-якої послідовності в показах обвинуваченого, а свідок ОСОБА_12 є безпосередньо зацікавленою особою.
Проведення експертизи з метою встановлення належності слідів РБР, про що зазначив суд у вироку, не є доцільним, оскільки кровотеча була тільки у потерпілого, який не заперечував тієї обставини, що сліди РБК, виявлені під час огляду місця події, є його слідами.
Отже судом невірно надано оцінку показам обвинуваченого, які були спрямовані на уникнення від кримінальної відповідальності.
Відтак суд не проаналізував належним чином докази, надав їм вибіркову оцінку, не навів переконливого обґрунтування прийняття одних доказів і відхилення інших, не зазначив у чому саме полягає непослідовність та суперечливість показів потерпілого та свідка ОСОБА_11 і чи є ці суперечності істотними.
В апеляційній скарзі представник потерпілого просила вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, та призначити йому покарання у виді 1 року обмеження волі. Цивільний позов потерпілого задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн та в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3 580 грн.
Аргументуючи свої вимоги представник потерпілого зазначила, що судом не в повній мірі були досліджені докази, надані стороною обвинувачення. Між тим, зазначені докази є належними, достовірними та допустимими, які в сукупності є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_9 . При цьому суд мав би критично поставитись до показів обвинуваченого, оскільки матеріалами провадження підтверджено наявність конфліктної ситуації, яка загострилась та ОСОБА_9 мав намір вирішити цю справу, що і здійснив побиттям потерпілого. А заперечення цих обставин обвинуваченим є лише спробою уникнути відповідальності за скоєне.
В запереченнях на апеляційні скарги захисник просив відмовити в їх задоволенні, оскільки вирок суду є законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію представника потерпілого, прокурора, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційних скарг та наполягали на їх задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарг та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст.374 КПК, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Як зазначено у ст.94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Проте, на переконання колегії суддів, оскаржуваний у даній справі виправдувальний вирок зазначеним вимогам закону не відповідає з огляду на таке.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що стороною обвинувачення ОСОБА_9 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК, на підтвердження якого прокурором було надано ряд письмових доказів.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не доводять вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, у зв'язку з чим виправдав ОСОБА_9 на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК.
Однак приймаючи рішення про виправдання обвинуваченого, суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, що між обвинуваченим та потерпілим мав місце тривалий конфлікт, що не заперечували сторони провадження. Сам обвинувачений ОСОБА_9 не заперечував своєї присутності на місці події у день та час, зазначені в обвинувальному акті, і зазначав про те, що у той день поїхав до місця проживання потерпілого з метою поговорити з потерпілим.
Також судом першої інстанції не було надано жодної оцінки тій обставині, що потерпілий ОСОБА_10 од самого початку послідовно вказував про те, що саме обвинувачений ОСОБА_9 заподіяв йому тілесні ушкодження. Зокрема у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 29.05.2021 потерпілий, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, одразу зазначив про те, що тілесні ушкодження йому були заподіяні саме ОСОБА_9 і в графі цього протоколу «Чи бачив особу, яка вчинила кримінальне правопорушення» потерпілий вказав прізвище та ім'я обвинуваченого - ОСОБА_16 .
Із наданого стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду рапорту встановлено, що повідомляючи в поліцію про побиття потерпілий ОСОБА_10 також прямо вказав прізвище обвинуваченого як особи, яка заподіяла йому тілесні ушкодження.
Крім того, із показів свідка ОСОБА_11 вбачається, що потерпілий, перебуваючи у лікарні з тілесними ушкодженнями, також вказував на те, що такі тілесні ушкодження йому заподіяв саме ОСОБА_9 .
Втім вказаним обставинам у їх сукупності суд першої інстанції жодної оцінки у вироку не надав.
Під час судового розгляду в суді першої інстанції потерпілий, надаючи покази та будучи попередженим про кримінальну відповідальність про дачу завідомо неправдивих показів, зазначив, що саме обвинувачений ОСОБА_9 , перебуваючи поблизу його будинку по АДРЕСА_2 , заподіяв йому тілесні ушкодження.
Але суд першої інстанції не проаналізував належним чином покази потерпілого і не співставив їх з іншими наданими стороною обвинувачення письмовими доказами, зокрема із протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого та висновком судово-медичної експертизи №9, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_10 було виявлено легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я і утворення цих тілесних ушкоджень за обставин та умов, про які зазначив ОСОБА_10 , не виключається. При цьому під час проведення судово-медичної експертизи потерпілий також вказував про те, що тілесні ушкодження йому заподіяв відомий.
Крім того, зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції відкинув та не прийняв до уваги наданий стороною обвинувачення протокол слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 від 04.06.2021. При цьому суд виходив з того, що даною слідчою дією фактично оформлено допит потерпілого, без перевірки та уточнення його показань на місці події, без відтворення із залученням статиста механізму заподіяння йому тілесних ушкоджень, а тому вказаний протокол є фактично протоколом допиту потерпілого.
Втім з приводу таких аргументів суду колегія суддів зазначає, що зі змісту відеозапису слідчого експерименту за участю потерпілого вбачається, що потерпілий не лише пояснив про обставини, за яких йому було заподіяно тілесні ушкодження, а й за допомогою слідчого показав місце розташування його і обвинуваченого по відношенню один до одного в момент конфлікту, за допомогою наданої йому зв'язки ключів показав на слідчому і на собі куди саме обвинувачений штрикнув його одним із ключів, відтворив в якому положенні він перебував, коли йому наносилися удари в голову та в яку конкретно частину.
Зазначене може свідчити про те, що проведення слідчого експерименту проведено у формі відтворення потерпілим ОСОБА_10 дій, обстановки та обставин події і не посвідчує виключно проголошення потерпілим показів.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано тієї обставини, що фактично метою проведення слідчого експерименту було з'ясування механізму та локалізації спричинення потерпілому тілесних ушкоджень. А тому, виходячи з мети проведення даної слідчої дії, а саме перевірки і уточнення механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, проведення вказаної слідчої дії саме на місці пригоди могло бути не обов'язковим, оскільки такі обставини могли бути відтворені і в кабінеті слідчого.
За наведених обставин колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про те, що протокол слідчого експерименту за участю потерпілого є фактично допитом останнього, оскільки такий висновок було зроблено судом без належної оцінки відеозапису слідчого експерименту за участю потерпілого та з'ясування обставин проведення цієї слідчої дії.
Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 не визнаючи свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, стверджував про те, що наближаючись до будинку потерпілого він побачив, що біля домоволодіння потерпілого стоїть автомобіль білого кольору, а поруч з автомобілем на колінах стояв потерпілий, якого били двоє невідомих чоловіків. Він (обвинувачений) не хотів мати з цими подіями нічого спільного, а тому розвернувся і поїхав з місця події. Тобто, виходячи із таких показів обвинуваченого, він до потерпілого на автомобілі не наближався, з ним не контактував, а одразу розвернувся і поїхав з місця події.
Разом із тим, із наданих під час апеляційного розгляду стороною обвинувачення даних вбачається, що ОСОБА_9 29.05.2021 о 10:06, тобто через нетривалий проміжок часу після подій, зазначених в обвинувальному акті, звернувся до поліції із заявою про те, що в АДРЕСА_2 , (місце вчинення даного злочину) ОСОБА_10 пошкодив скло на його автомобілі.
Вказані обставини можуть свідчити про непереконливість версії подій, про яку зазначав обвинувачений.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим. Адже такий висновок було зроблено судом без належної оцінки наданих доказів і з'ясування всіх обставин кримінального провадження.
Наведене свідчить про допущення судом першої інстанції порушень вимог кримінального процесуального закону, які є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість рішення районного суду, у зв'язку з чим вирок суду не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК та підлягає скасуванню.
Разом з тим, з огляду на те, що допущені судом порушення вимог закону щодо обґрунтованості, вмотивованості та законності судового рішення, не можуть бути усунені під час апеляційного розгляду, вирок суду підлягає скасуванню з одночасним призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому розгляді суду першої інстанції належить врахувати наведене у цій ухвалі, дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2025 року щодо ОСОБА_9 в цій справі скасувати.
Призначити новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4