09 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 346/6091/24
провадження № 61-7446св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, Державна податкова служба України,
третя особа - Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2025 року у складі судді Гайдич Р. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Максюти І. О., Мальцевої Є. Є. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, Державної податкової служби України, третя особа - Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про припинення податкової застави нерухомого майна,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області), Державної податкової служби України (далі - ДПС України), третя особа - Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Івано-Франківський ВДВС), про припинення податкової застави нерухомого майна.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 10 вересня 2024 року його було визнано переможцем електронних торгів, проведених Державним підприємством «СЕТАМ», за лотом № 558546, що підтверджується протоколом про проведення електронних торгів № 619911.
Предметом реалізації було арештоване нерухоме майно, яке належало на праві власності Дочірньому підприємству «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»), а саме: контора літ. «А» загальною площею 199,6 кв. м, прохідна літ. «Б» загальною площею 11,8 кв. м, огорожа № 1-2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
16 вересня 2024 року заступник начальника Івано-Франківського ВДВС Пшеничний Я. Я. склав акт у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо боржника - ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», відповідно до якого за результатами електронних торгів (протокол від 10 вересня 2024 року № 619911) було реалізовано лот № 558546 - контору площею 199,6 кв. м, прохідну площею 11,8 кв. м та огорожу, розташовані за вказаною адресою.
Зазначене майно було зареєстроване за боржником на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 червня 2008 року № 1260.
Метою реалізації арештованого нерухомого майна було погашення заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_2 у сумі 195 189,60 грн на підставі судового наказу від 25 серпня 2022 року.
Позивач як переможець торгів сплатив 250 924,54 грн, а також податок на додану вартість у сумі 53 388,20 грн на рахунок органу державної виконавчої служби.
01 листопада 2024 року приватний нотаріус видав позивачу свідоцтво про придбання майна, яке зареєстровано за ним на праві власності.
Водночас з'ясувалося, що на спірне майно досі поширюється податкова застава, накладена ГУ ДПС в Івано-Франківській області у серпні 2022 року, оскільки податковий борг ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» залишається непогашеним.
Позивач звернувся до органів державної податкової служби з вимогою про скасування податкової застави, однак отримав відмову.
На переконання позивача, податкова застава підлягає зняттю, оскільки він набув спірне майно правомірно, не є податковим боржником, проте позбавлений можливості вільно розпоряджатися належним йому на праві власності об'єктом нерухомого майна.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд припинити податкову заставу щодо спірного майна, а також зобов'язати ДПС України в особі відокремленого підрозділу - ГУ ДПС в Івано-Франківській області вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження у вигляді податкової застави.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Городенківський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 20 лютого 2025 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Припинив податкову заставу, накладену ДПС України в особі ГУ ДПС в Івано-Франківській області на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: контори літ. «А» загальною площею 199,6 кв. м, прохідної літ. «Б» загальною площею 11,8 кв. м, огорожі № 1-2.
Зобов'язав ДПС України в особі ГУ ДПС в Івано-Франківській області вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису щодо встановлення обтяження у вигляді податкової застави, номер запису про обтяження - 47702779.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що до позивача не застосовується податкова застава, оскільки він є добросовісним набувачем спірного майна, право власності на яке набуто ним за результатами електронних торгів, проведених у межах виконавчого провадження. При цьому, процедура проведення та результати електронних торгів ніким не оскаржені, а отже, є чинними та такими, що породжують відповідні правові наслідки.
Наявна податкова застава перешкоджає позивачу у здійсненні повноважень власника, зокрема вільному розпорядженні належним йому майном, що, у свою чергу, порушує його право власності.
Водночас податкова застава, відповідно до вимог податкового законодавства, поширюється виключно на майно платника податків, який має податковий борг.
Позивач, будучи власником спірного майна, не є податковим боржником та не замінює боржника - ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» - у правовідносинах щодо погашення податкової заборгованості. Спірне майно було набуте позивачем у результаті примусової реалізації майна боржника на електронних торгах, а не в порядку правонаступництва.
Посилання відповідача на положення статті 93 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд визнав необґрунтованими, оскільки наведена норма визначає підстави звільнення з податкової застави майна саме податкового боржника, яким позивач не є. Отже, положення статті 93 ПК України не регулюють спірні правовідносини та не підлягають застосуванню у цьому випадку.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 22 травня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ДПС в Івано-Франківській області залишив без задоволення, а рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2025 року ГУ ДПС в Івано-Франківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахування уточнень просить скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 та у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20, від 09 травня 2023 року у справі № 811/1396/16, від 12 липня 2023 року у справі № 806/1848/17, від 30 червня 2025 року у справі № 809/1159/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди неналежним чином дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу заявник мотивував тим, що суди попередніх інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи, не з'ясували правову природу заявленого позову, неправильно визначили характер спірних правовідносин, унаслідок чого помилково застосували норми матеріального та процесуального права.
Фактично суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання правомірності накладення податкової застави, яка не оспорювалася у визначеному законом порядку, дійшли висновку про необхідність її скасування, тоді як за наявності відповідних правових підстав мали вирішувати питання про виключення майна з-під податкової застави, а не про припинення самої податкової застави.
На думку заявника, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки заявлена вимога про припинення податкової застави не відповідає правовій природі спірних правовідносин та суперечить вимогам ПК України, який передбачає не скасування податкової застави, а звільнення конкретного майна з-під такої застави за наявності визначених законом підстав.
За змістом статті 93 ПК України підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та виключення відповідних відомостей із державних реєстрів є документ, що підтверджує настання однієї з подій, визначених пунктом 93.1 цієї статті.
Водночас пунктом 92.1 статті 92 ПК України передбачено, що платник податків має право відчужувати майно, яке перебуває у податковій заставі, лише за згодою контролюючого органу, а також у разі, якщо контролюючий орган протягом десяти днів з моменту отримання відповідного звернення не надав платнику податків відповіді щодо надання або відмови у наданні такої згоди.
При цьому у позовній заяві не наведено жодної з підстав, визначених ПК України, які б свідчили про наявність правових умов саме для скасування податкової застави.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наведеним обставинам, помилково застосували положення ПК України, що регулюють звільнення майна з-під податкової застави, до вимог про її скасування, не навівши належних мотивів та правового обґрунтування, що призвело до висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи.
Заявник також зазначає, що у справах про скасування податкової застави предметом доказування є правомірність виникнення та оформлення податкової застави, тоді як у справах про звільнення майна з-під податкової застави предметом дослідження є перешкоди у користуванні майном без припинення самої податкової застави.
Отже, суди попередніх інстанцій, не дослідивши питання виникнення права податкової застави та всупереч законодавчо визначеним способам захисту, безпідставно дійшли висновку про її скасування, хоча такі дії підлягали оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, у цьому випадку суди попередніх інстанцій не оцінили позовні вимоги з огляду на критерії, що впливають на обрання належного способу захисту, а також не врахували межі повноважень суб'єкта владних повноважень та характер правовідносин, з яких виник спір.
Водночас положення підпункту 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 ПК України встановлюють, що не можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, передане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), за умови, що така застава зареєстрована відповідно до закону у державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.
Разом із тим зазначені положення не обмежують право контролюючого органу здійснювати опис майна платника податків у податкову заставу в порядку, встановленому чинним законодавством, за умови наявності у такого платника податкового боргу, без вчинення дій щодо отримання дозволу на реалізацію такого майна.
При цьому, суд першої інстанції припинив податкову заставу та зобов'язав вчинити дії щодо виключення відповідного запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, хоча однією з передбачених законом підстав для державної реєстрації припинення обтяження є судове рішення, що саме собою не свідчить про правомірність скасування податкової застави за відсутності визначених ПК України підстав.
Аргументи інших учасників справи
У серпні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 липня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Городенківського районного суду Івано-Франківської області.
25 серпня 2025року матеріали справи № 346/6091/24 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
У межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання судового наказу № 344/10322/22, виданого 25 серпня 2022 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області про стягнення з ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на користь ОСОБА_2 заборгованості із заробітної плати у сумі 195 189,60 грн, 10 вересня 2024 року було проведено електронні торги з продажу нерухомого майна.
Предметом реалізації були нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: контора літ. «А» загальною площею 199,6 кв. м, прохідна літ. «Б» загальною площею 11,8 кв. м, огорожа № 1-2.
Переможцем електронних торгів визнано позивача ОСОБА_1 , який здійснив повний розрахунок за придбане майно шляхом перерахування коштів на рахунки, визначені законодавством, а саме: 16 016,46 грн - на поточний рахунок організатора електронних торгів ДП «СЕТАМ»; 250 924,54 грн - на депозитний рахунок Івано-Франківського ВДВС; 53 388,20 грн - податок на додану вартість.
Зазначене підтверджується актом про проведення електронних торгів від 16 вересня 2024 року (а. с. 10).
Згідно зі свідоцтвом про придбання майна, виданого 01 листопада 2024 року на підставі акта про проведення електронних торгів приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Яцко П. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 4209, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нерухоме майно, що складається з нежитлових будівель, розташованих за вказаною адресою, вартістю 320 329,20 грн, яке раніше належало ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 червня 2008 року державним нотаріусом Першої Снятинської державної нотаріальної контори Білоконь К. С. та зареєстрованого за № 1260 (а. с. 15).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 листопада 2024 року № 401930220, власником зазначених нежитлових будівель (контори літ. «А» площею 199,6 кв. м, прохідної літ. «Б» площею 11,8 кв. м та огорожі № 1-2), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), виданого 01 листопада 2024 року приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Яцко П. П. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 листопада 2024 року, індексний номер 75866738 (а. с. 12).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 листопада 2024 року № 402562451, на підставі рішення про опис майна у податкову заставу № 8675/10/25-150/4723, виданого 02 червня 2014 року Державною податковою інспекцією в місті Івано-Франківську, а також акта опису майна у податкову заставу № 2/09-19-13-02-16, виданого 07 липня 2022 року ГУ ДПС в Івано-Франківській області, спірне нерухоме майно перебуває у податковій заставі, зареєстрованій 29 серпня 2022 року за № 47702779 (а. с. 11).
18 жовтня 2024 року позивач звернувся до ГУ ДПС в Івано-Франківській області із заявою про скасування податкової застави та надання дозволу на перереєстрацію нерухомого майна на нього як добросовісного набувача та нового власника, однак у задоволенні зазначеного звернення йому було відмовлено (а. с. 13-14).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом позову у справі, що переглядається, є вимоги ОСОБА_1 про припинення податкової застави щодо спірного майна та зобов'язання органу державної податкової служби вчинити дії щодо виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження у вигляді податкової застави.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання зі сторони продавця - акт про проведені прилюдні торги.
Стаття 650 ЦК України закріплює такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів. До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
За змістом частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19)).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) зробила висновок про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як установлено судами, позивач ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно в результаті його придбання на електронних торгах, проведених у межах процедури примусового виконання судового наказу, тобто шляхом укладення договору купівлі-продажу майна, власником якого було ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що є податковим боржником.
Правочин, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно, не оспорений у встановленому законом порядку, а отже, на момент розгляду справи є чинним і таким, що породжує відповідні правові наслідки.
У пункті 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Згідно з підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.
Пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України.
У справі, що переглядається, суди встановили, що на підставі рішення про опис майна у податкову заставу № 8675/10/25-150/4723, виданого 02 червня 2014 року Державною податковою інспекцією в місті Івано-Франківську, а також акта опису майна у податкову заставу № 2/09-19-13-02-16, виданого 07 липня 2022 року ГУ ДПС в Івано-Франківській області, спірне нерухоме майно, що складається з нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , належало ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 червня 2008 року та перебувало у податковій заставі, зареєстрованій 29 серпня 2022 року за № 47702779.
У статті 93 ПК України визначено підстави звільнення майна з податкової застави.
Згідно з пунктом 93.4 статті 93 ПК України у разі продажу майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 95 цього Кодексу таке майно звільняється з податкової застави (із внесенням змін до відповідних державних реєстрів) з дня отримання контролюючим органом підтвердження про надходження коштів до бюджету від такого продажу.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам та дійшли обґрунтовано висновку, що позивач правомірно набув спірне нерухоме майно на прилюдних торгах і став його власником. При цьому податкова застава до позивача як до нового власника не застосовується, оскільки він є добросовісним набувачем майна, право власності на яке виникло у нього за результатами електронних торгів, проведених у межах виконавчого провадження. Процедура та результати таких торгів ніким не оспорені, а отже, є чинними та породжують відповідні правові наслідки.
Податковим боржником у спірних правовідносинах є колишній власник майна - ДП «Івано-Франківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», у зв'язку з чим податкове обтяження обмежує права позивача як нового власника майна на його користування й розпорядження. За таких обставин наявні перешкоди підлягають усуненню.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не виконав умови, передбачені пунктом 93.1 статті 93 ПК України для звільнення майна з податкової застави, є безпідставними, оскільки податкова застава поширюється виключно на майно платника податків, який має податковий борг. Позивач не є таким боржником і правомірно набув спірне майно на прилюдних торгах.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, повно встановили обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, надали належну оцінку доказам та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення спірного нерухомого майна з-під податкової застави, оскільки позивач набув це майно на електронних торгах у межах процедури виконання судового наказу, тобто на підставі правочину, дійсність якого не оспорювалася.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 464/3242/20, від 06 лютого 2024 року у справі № 914/2901/21, від 11 березня 2024 року у справі № 295/429/23, від 07 травня 2025 року у справі № 525/315/23, від 11 вересня 2025 року у справі № 490/6497/24.
Колегія суддів також враховує, що державна реєстрація права власності позивача на спірний об'єкт нерухомості здійснена 01 листопада 2024 року, тобто після передання майна у податкову заставу, однак ця обставина не спростовує того, що право власності позивача набуте у спосіб, визначений законом, на підставі правочину, вчиненого за результатами реалізації арештованого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах під час примусового виконання судового рішення.
У спірних правовідносинах податкова застава не пов'язана з особою позивача, а стосується майна, яке було ним набуте на підставі чинного правочину, і тому порушує право власника на розпорядження таким майном. За цих обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та припинення податкової застави щодо спірного нерухомого майна.
Зазначене відповідає сталій та сформованій судовій практиці Верховного Суду, яку суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували при вирішенні спору, виконавши вимоги частини четвертої статті 263 ЦПК України. Заявник не навів належних обґрунтувань для відступлення від відповідних правових висновків Верховного Суду, а колегія суддів, яка переглядає цю справу, не вбачає для цього підстав.
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, що не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на неналежність обраного позивачем способу захисту ґрунтуються на помилковому тлумаченні характеру спірних правовідносин та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, а за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко