30 січня 2026 року
м. Київ
справа № 368/1468/23
провадження № 61-11138св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Воловенко Олена Петрівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Клапчук Федір Петрович, на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області (далі - приватний нотаріус) Воловенко О. П., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання заповіту недійсним.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є онукою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 . Останній за життя належав житловий будинок та земельна ділянка, кадастровий номер 32222101100:01:404:0076, що розташовані на АДРЕСА_1 .
26 листопада 2019 року ОСОБА_6 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Київської області Руденком А. В., відповідно до якого остання на випадок смерті заповіла все належне їй майно позивачці.
18 квітня 2023 року позивачка дізналася, що приватний нотаріус Обухівського РНО Київської області Воловенко О. П. за заявою ОСОБА_2 завела спадкову справу. Разом з цим, позивачка дізналася про наявність іншого заповіту ОСОБА_6 , який складений 23 вересня 2020 року (реєстровий № 689) та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького РНО Київської області Воловенко О. П., відповідно до якого ОСОБА_6 заповіла на випадок смерті все належне їй майно відповідачці.
Позивачка вважає заповіт від 23 вересня 2020 року недійсним, так як його було складено із порушенням норм чинного законодавства, а саме через фізичні вади (поганий зір) ОСОБА_6 , яка не могла сама прочитати заповіт, а тому посвідчення цього заповіту мало відбуватись не менше ніж при двох свідках. ОСОБА_1 послалась на те, що її баба майже нічого не бачила, рухалась по будинку, тримаючись за предмети, бачила лише контури людей та речей, а тому не могла самостійно скласти та прочитати такий заповіт.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати недійсним заповіт, складений 23 вересня 2020 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького РНО Київської області Воловенко О. П., зареєстрований в реєстрі за № 689.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Кагарлицький районний суд Київської області рішенням від 07 лютого 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт неспроможності ОСОБА_6 у момент укладення оспорюваного заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, не довела обману заповідача та відсутності його волевиявлення щодо складання заповіту на користь відповідачки.
Київський апеляційний суд постановою від 30 липня 2025 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 07 лютого 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав недійсним заповіт ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений 23 вересня 2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького РНО Київської області Воловенко О. П., зареєстрований в реєстрі за № 689.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наведені позивачкою доводи про те, що оспорюваний заповіт укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме через фізичні вади (порушення зору) ОСОБА_6 не могла сама прочитати заповіт, є доведеними. Відповідачка не спростувала цих доводів позивачки, висновку спеціаліста лікарки-офтальмологиніта показань свідків, які були допитані апеляційним судом. Тому наявні підстави для визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2025 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Клапчук Ф. П., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18 (провадження № 61-19529св20), від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що наявність у особи фізичних вад має підтверджуватися, в першу чергу, медичними або експертними висновками про стан здоров'я особи, а не поясненнями третіх осіб, які можуть відігравати лише додаткову роль в процесі доказування.
Оскільки медичних висновків про стан здоров'я заповідачки на момент складання заповіту від 23 вересня 2020 року позивачка не надала, то підстав вважати, що вона не могла прочитати заповіт у момент його посвідчення, немає.
Апеляційний суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_5 та надані стороною відповідача відеозаписи, де ОСОБА_6 власноруч пише, що свідчить про те, що вона була здатна самостійно читати та писати.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наявність у ОСОБА_6 проблем із зором, що унеможливлювало особисте прочитання заповіту від 23 вересня 2020 року, підтвердила лікарка-офтальмологиня ОСОБА_7 , яку було допитано як спеціаліста. Згідно з наданими поясненнями, у 2014 році вона лікувала ОСОБА_6 , оскільки у останньої був поганий зір обох очей. Після лікування зір у пацієнтки трохи покращився. Проводилося консервативне лікування. У пацієнтки була катаракта, внаслідок чого відбувається відмирання сітківки ока. Читати вона не могла, операцію не робила. Лікарка також зазначила, що, якщо у таких випадках не зробити операцію, то зір погіршується ще більше. У 2020 році зір ОСОБА_6 не міг покращуватися, оскільки відомості, що вона проходила лікування відсутні.
ОСОБА_6 є матір'ю двох дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_5
ОСОБА_8 є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, про що Кагарлицький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Кагарлицький РВДРАЦС ГТУЮ у Київській області) зробив запис під № 117.
ОСОБА_5 є батьком відповідачки ОСОБА_2 .
За життя ОСОБА_6 склала два заповіти.
Так, 26 листопада 2019 року приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденко А. В. посвідчив заповіт ОСОБА_6 у присутності запрошених нею свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Було зроблено таке розпорядження: все належне ОСОБА_6 майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме за законом право, вона заповідає ОСОБА_1 . За дорученням заповідачки заповіт був підписаний ОСОБА_12 , оскільки стан здоров'я ОСОБА_6 , що призвів до значного погіршення якості зору, позбавив її можливості прочитати заповіт та власноручно його підписати.
Надалі за заявою ОСОБА_6 від 29 липня 2020 року було скасовано заповіт від 26 листопада 2019 року.
23 вересня 2020 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким заповіла все майно, яке буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кагарлицького РНО Київської області Воловенко О. П., реєстровий номер 689. Заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідачки за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, який прочитаний ОСОБА_6 уголос та підписаний власноруч.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, про що Кагарлицький РВДРАЦС в Обухівському районі Київської області Центрального МРУ Міністерства юстиції (місто Київ) зробив запис під № 157.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається з частини житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 32222101100:01:404:0076) за адресою: АДРЕСА_1 , в якому народились і постійно проживають позивачка та її брати ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 .
Приватний нотаріус Обухівського РНО Воловенко О. П. за заявою ОСОБА_2 від 02 травня 2023 року завела спадкову справу № 08/2023 до майна померлої ОСОБА_6
12 травня 2023 року у встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
17 травня 2023 року у встановлений законом строк ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
05 вересня 2023 року у встановлений законом строк ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
31 серпня 2023 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
У справі було допитано свідків.
Допитаний в судовому засіданні приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденко А. В. пояснив, що до нього звернулася ОСОБА_6 , яка мала бажання скласти заповіт. Заповіт було складено у присутності свідків та підписанта. Він складав заповіт у присутності свідків та підписанта, оскільки вважав, що так буде правильно.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є тіткою позивачки. ОСОБА_6 розрізняла людей за силуетами та пересувалася, тримаючись огорож.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона знає позивачку та третіх осіб після смерті їх матері. До неї зверталася ОСОБА_6 та говорила, що в неї із ОСОБА_1 конфлікти. ОСОБА_6 ніколи в очі не дивилася, бо бачила лише силуети. Свідок була директором Центру і коли ОСОБА_6 приходила, то говорила, що позивачка забороняла їй вмикати електричні прилади. До них також зверталася відповідачка, яка просила дозвіл на укладання договору дарування двох будинків, але вони надали дозвіл лише на вчинення договору дарування одного будинку. Вважає, що хтось налаштовував ОСОБА_6 приносити скарги, які та приносила, але при свідку особисто нічого не писала.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що знала ОСОБА_6 з 2008 року. Була запрошена як підписант заповіту, який було складено за участю свідків, бо ОСОБА_6 так хотіла. Людей ОСОБА_6 впізнавала за звуком голосу. Ніколи нічого поганого про позивачку ОСОБА_6 свідку не говорила. Коли посвідчували заповіт у нотаріуса говорила, що не може прочитати і тряслися руки, тому не могла поставити підпис.
Свідок ОСОБА_1 пояснила, що коли померла їх матір, то вона з братами проживала з бабою. Їх баба мала поганий зір, який лікувала ще в 2013 році. Ходила у хаті по стінах, а на дворі із ціпком. Був такий період, коли баба жила у відповідачки, та в цей період було складено інший заповіт. Вважає, що під час складання другого заповіту не було враховано, що баба погано бачить. ОСОБА_6 мала поганий зір, але не лікувалася в лікарні, лише користувалася очними краплями.
Свідок ОСОБА_4 пояснив, що він з померлою проживав із народження. Він був під її наглядом, а потім допомагав їй з лікуванням і придбанням ліків. Пропонував їй зробити операцію на очах, але та відмовлялася, бо мала слабке серце. Гроші не розрізняла, бо часто просила його їх порахувати.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_6 це його матір. Деякий час жила у ОСОБА_2 . Дізнався про інший заповіт, коли подавав заяву про прийняття спадщини. У матері була глаукома і катаракта, бачила вона погано.
Свідок ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_6 була його бабою, з якою він разом проживав із дитинства. ОСОБА_6 пересувалася по стінах, а на дворі - з палицями, бачила погано протягом не менше чотирьох років. Ніяких розмов щодо спадщини він з нею не мав.
Свідок ОСОБА_15 пояснила, що ОСОБА_6 часто до неї приходила. Останній раз свідок з нею говорила за два тижні до смерті ОСОБА_6 . Про те, що склала заповіт на ОСОБА_2 . ОСОБА_6 нічого не повідомляла. ОСОБА_6 зазначала, що переоформила «времянку» на відповідачку. Коли ОСОБА_6 жила у ОСОБА_2 , то півдня перебувала на пошті. ОСОБА_6 завжди була охайно одягнута, чиста. Про те, що вона погано бачила свідок знала, бо ОСОБА_6 мала діагноз глаукома. ОСОБА_6 їй про все розповідала.
Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона працює продавцем у магазині. Часто приходила ОСОБА_6 ОСОБА_6 впізнавала її за голосом. Коли заходила до магазину, то руками трималася стін. ОСОБА_6 говорила, що її син п'є і вимагає у неї гроші. Вона не бачила номіналу грошей.
Апеляційний суд установив, що стан здоров'я ОСОБА_6 погіршився у листопаді 2019 року, що встановив нотаріус під час складання заповіту від 26 листопада 2019 року. 26 листопада 2019 року ОСОБА_6 самостійно прочитати заповіт не могла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилалася не те, що її баба ОСОБА_6 на момент складання заповіту 23 вересня 2020 року на ім'я ОСОБА_2 через фізичні вади (поганий зір) не могла прочитати та власноруч підписати заповіт, тому цей заповіт не відповідав її волевиявленню.
Суд першої інстанції, дослідивши показання свідків, виснував, що обставину непідписання заповіту від 23 вересня 2020 року ОСОБА_6 позивач не довела, не надала беззаперечних доказів на підтвердження повної нездатності ОСОБА_6 23 вересня 2020 року неможливості бачити і читати, незважаючи на те, що заповідач мала певні погіршення зору. Проте, на думку суду такі вади не завадили їй самостійно спілкуватись з нотаріусами і вчиняти юридично значимі дії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позову та визнання заповіту недійсним, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, керувався тим, що заповіт від 23 вересня 2020 року є недійсним, оскільки ОСОБА_6 в силу фізичних вад (поганого зору) не могла самостійно прочитати та підписати заповіт, а тому такий заповіт не відповідає її волевиявленню.
Апеляційний суд узяв до уваги, оцінивши у сукупності, зміст заповіту від 26 листопада 2019 року, висновок спеціаліста лікарки-офтальмологині, яке вже здійснювала лікування ОСОБА_6 , показання нотаріуса, родичів, сусідів, працівників органів місцевого самоврядування та інших свідків, і вважав, що існуючі станом на час складання та посвідчення заповіту від 26 листопада 2019 року вади зору ОСОБА_6 станом на час посвідчення заповіту від 23 вересня 2020 року не могли зникнути, а лише прогресували.
Апеляційний суд вважав, що місцевий суд не взяв до уваги всіх обставин, на які посилалась позивачка як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, тому, оцінивши належність, допустимість, достатність та взаємозв'язок наявних доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Правова природа заповіту визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Нормами книги шостої ЦК України визначено вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України (постанови Верховного Суду від 08 листопада
2023 року у справі № 466/9242/21 (провадження № 61-4349св23); від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21 (провадження № 61-471св24)).
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) та від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), на які заявниця послалася в касаційній скарзі, як на підставу неоднакового застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
У статті 1253 ЦК України передбачено, що на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;
2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою (пункти 1.7, 1.8, 1.11 глави 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5)).
У пунктах 3-8 глави 9 Порядку № 296/5 передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб'єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв'язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частинах першій-п'ятій статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
У статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 23 липня 2024 року у справі № 369/3412/17 (провадження № 61-2912св24)).
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову та визнання заповіту недійсним, суд апеляційної інстанції, повно дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно встановив, що ОСОБА_6 мала значні вади зору, оскільки за свідченнями свідків розпізнавала людей за голосом, рухалася за допомогою сторонніх предметів, не розпізнавала номінал грошових купюр, відповідно до висновків лікарки, маючи серйозне захворювання очей, лікування не здійснювала, необхідних операцій не робила та з часу посвідчення заповіту від 26 листопада 2019 року її зір погіршився, а не покращився.
Оцінивши належним чином докази у справі, зокрема висновки лікарки-офтальмологині ОСОБА_7 , колегія суддів обґрунтовано вважала доведеним те, що на момент посвідчення заповіту від 23 вересня 2020 року ОСОБА_6 за станом здоров'я не могла самостійно прочитати документ, що протирічить вимогам закону щодо змісту заповіту та надає підстави вважати про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 на складання заповіту на ім'я відповідачки.
Отже, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявниця послалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18 (провадження № 61-19529св20), від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21).
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 646/8766/18 (провадження
№ 61-19529св20) Верховний Суд зазначив, що, відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення заповідача, спрямоване на передання спірного нерухомого майна саме відповідачу та зафіксоване в оспорюваному заповіті, було вільним та відповідало її волі. Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надала.
Висновки у вказаній справі № 646/8766/18, та у справі, що переглядається, а також встановлені апеляційним судом фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, оскільки суди керувалися конкретними обставинами та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 369/1913/17 (вимогу про недійсність заповіту обґрунтовано неналежністю підпису заповідачу, що спростовано висновками судових-почеркознавчих експертиз), оскільки висновки у цій справі ухвалено за інших фактичних обставин справи.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20, зокрема щодо того, що заповіт, який посвідчено з порушенням порядку посвідчення, а саме за відсутні двох свідків при його посвідченні у той час, коли заповідач через фізичні вади не міг сам його прочитати, є недійсним, узгоджуються з висновками апеляційного суду у справі, що переглядається.
Убачається, що відповідачка заперечувала проти доводів апеляційної скарги щодо неможливості ОСОБА_6 самостійно прочитати та підписати заповіт, зокрема проти посилання на ту обставину, що попередній заповіт було вчинено у присутності двох свідків, а стан здоров'я заповідачки за висновками лікаря спеціаліста погіршився. Ці доводи вона зазначає і в касаційній скарзі, посилаючись, зокрема на відсутність медичного та експертного висновків.
Доводи заявниці про те, що наявність у особи фізичних вад у цьому спорі має підтверджуватися, в першу чергу, медичними висновками та висновками експерта про стан здоров'я особи, а не поясненнями третіх осіб, які можуть відігравати лише додаткову роль на підкріплення основних доказів в процесі доказування, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
За змістом статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим за клопотанням обох сторін або хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров'я.
Матеріали справи не містять клопотань відповідачки про призначення судової медичної експертизи з означеного питання як і висновку, виконаного на замовлення заявниці, водночас містять висновки спеціаліста лікарки-офтальмологині, які у сукупності з іншими належними та допустимими доказами підтвердили доводи позовної заяви.
Апеляційний суд установив, що відповідачка, реалізуючи принцип змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх заперечень:
не заперечувала того, що на час укладення заповіту від 26 листопада 2019 року заповідачка мала такі вади зору, які потребували наявності свідків для посвідчення договору, що підтвердив і нотаріус;
не спростувала обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, зокрема висновком допитаного в судовому засіданні спеціаліста - профільного лікаря, що здійснював лікування заповідачки, щодо наявності значних вад її зору (відмирання сітківки ока) та їх прогресування за відсутності операційного втручання;
не довела те, що ОСОБА_6 здійснювала лікування зору після 26 листопада 2019 року, що вплинуло на можливість під час посвідчення заповіту особисто його прочитати та підписати;
заперечуючи висновки лікарки-офтальмологині ОСОБА_7 та показання свідків як недостатні для підтвердження обґрунтованості позовної вимоги, не заявляла клопотання про призначення експертизи.
Верховний Суд відхиляє посилання заявниці на те, що апеляційний суд не урахував показання свідка ОСОБА_5 , оскільки їх було враховано, та вони в цілому узгоджуються із показаннями інших свідків та з іншими доказами у справі.
Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, не взяв до уваги відео, надане відповідачкою, на якому відображено як ОСОБА_6 самостійно пише, є необґрунтованим, оскільки за змістом рішення суду першої інстанції місцевий суд не надавав оцінки вказаному доказу, з чим погоджується і ОСОБА_2 , оскільки просить залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Крім того, запис не ідентифіковано за датою, часом та місцем зйомки, тому такий запис не може вважатися належним та достовірним доказом обставин, які є предметом доказування у цій справі.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Апеляційний суд переглянув справу відповідно до своїх повноважень щодо дослідження та оцінки доказів, визначених параграфом 3 «Апеляційний розгляд» ЦПК України.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявниці із висновками суду та направлені на переоцінку доказів, що за змістом статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції та є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав указаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Клапчук Федір Петрович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк