04 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 199/4369/25
провадження № 61-14223 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Карчагін Сергій Володимирович,
відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
представник ОСОБА_3 - адвокат Будьонна Каріна Ігорівна,
представник ОСОБА_4 - адвокат Пацков Микола Леонідович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна Сергія Володимировича, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня 2025 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 16 липня 2025 року, які ухвалені у складі судді Кошлі А. О., постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 , в якому просила суд:
- визнати дійсним укладений між нею та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 03 квітня 2021 року квартири
АДРЕСА_1 ;
- визнати за нею право власності на вищевказану квартиру.
В обґрунтування позову зазначала, що 10 вересня 2005 року між нею
та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. За час перебування у шлюбі вони накопичили грошові кошти для придбання квартири й вирішили, що квартира буде зареєстрована на ім'я одного із батьків чоловіка. Між ними та батьками чоловіка була усна домовленість про те, що при нагоді батьки чоловіка здійснять відчуження квартири на її користь.
Згодом вона та ОСОБА_3 передали грошові кошти батькам останнього,
про що матір'ю чоловіка було складено розписку.
15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 , батько ОСОБА_3 , уклав договір купівлі-продажу квартири, в якій вона разом із сім'єю проживали
та зареєстрували своє місце проживання. Вони зробили ремонт у квартирі
та облаштували її.
Вона постійно нагадувала батькам чоловіка про необхідність укладання з нею договору купівлі-продажу квартири, проте це питання відкладалося. 03 квітня
2021 року між ними було узгоджено умови продажу квартири, проте не дійшли згоди щодо дати та часу зустрічі у нотаріуса.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько чоловіка,
що унеможливило укладення погодженого між ними договору купівлі-продажу квартири. Спадкоємцями ОСОБА_3 є ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син, її чоловік), ОСОБА_4 (дочка). Отже, продавцем
за майбутнім договором купівлі-продажу, який повинен був бути укладений
між нею, як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, який помер, буде хтось зі спадкоємців останнього.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня
2025 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела факт укладення між нею та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Надана ОСОБА_1 розписка від 03 квітня 2021 року, відповідно до якої
ОСОБА_3 зобов'язався продати їй квартиру та прийти
до нотаріуса у зручний для покупця час, не є договором купівлі-продажу нерухомості й не підтверджує, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу майна. Підписання розписки, яка нотаріально не посвідчена,
про намір укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири не підміняє собою договір купівлі-продажу.
При цьому судом ураховано родинні зв'язки між сторонами у справі, а також те,
що з 2021 року і до моменту смерті ОСОБА_3 позивач
не зверталася до суду за захистом своїх порушених прав. ОСОБА_1 не довела факт ухилення ОСОБА_3 від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, що було, як уважає позивач, між ними погоджено.
Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, сплата
за комунальні послуги, здійснення ремонтних робіт у квартирі не свідчать
про виникнення права власності у позивача на спірне нерухоме майно.
Крім того, заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання позову не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки таке визнання порушує інтереси інших осіб, зокрема, державні інтереси у вигляді встановленого порядку здійснення оформлення та реєстрації операцій з нерухомим майном та відповідні надходження до бюджету від здійснення таких операцій.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра
від 16 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката
Пацкова М. Л., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу,
про що просила ОСОБА_4 , суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив
про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь
ОСОБА_4 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності
та співмірності таких витрат, ОСОБА_1 проти зазначеного розміру
не заперечила. Посилання позивача про відсутність підстав для ухвалення додаткового судового рішення з тих підстав, що адвокатом не надано відомостей щодо організаційної форми його діяльності не мають правового значення,
так як судом оцінюються відомості порядку фінансування адвоката
та відображення ним бухгалтерських відомостей.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В., залишено
без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 04 липня
2025 року залишено без змін.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра
від 16 липня 2025 року залишено без змін.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Крім того, районний суд вірно вирішив питання про відшкодування ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд указав про наявність правових підстав для стягнення
з позивача на користь ОСОБА_4 5 000,00 грн у відшкодування цих витрат. ОСОБА_1 у клопотанні про зменшення витрат на правничу дороги просила відмовити ОСОБА_4 у стягненні понесених витрат на правничу допомогу
у повному обсязі й таке клопотання не може бути задоволено, оскільки воно
не відповідає вимогам статті 137 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У листопаді 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карчагін С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вищевказані судові рішення, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, відмовити у задоволенні заяви
ОСОБА_4 про ухвалення додаткового судового рішення.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків, викладених в ухвалі Верховного Суду
від 24 листопада 2025 року. Витребувано справу з суду першої інстанції.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В., про зупинення виконання додаткового рішення районного суду та постанови апеляційного суду відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, на врахували всі обставини справи, не надали вірну оцінку наявним у справі доказам.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що між ОСОБА_1 , її чоловіком та його батьками було досягнуто домовленість про оформлення договору купівлі-продажу квартири та її подальше відчуження на користь ОСОБА_1 , що підтверджено відповідними доказами, у тому числі, розпискою від 03 квітня 2021 року, якій судами не надано вірну правову оцінку.
Сторонами було погоджено всі умови договору купівлі-продажу квартири, батьки чоловіка отримали від неї з чоловіком грошові кошти для придбання квартири,
які було використано за призначенням. Однак, у силу різних обставин, у тому числі, смерті батька чоловіка, на чиє ім'я було укладено договір купівлі-продажу квартири, спірна квартира не була їй відчужена. Сторони фактично не встигли нотаріально засвідчити своє волевиявлення.
При цьому вона зареєстрована у спірній квартирі, проживає у ній, здійснює
її утримання, зробила у квартирі ремонт, сплачує за комунальні послуги. Правовстановлюючі документи на квартиру були передані їй, як майбутньому власнику.
Судами застосовано невірну редакцію статті 657 ЦК України, якою визначено форму окремих видів договорів купівлі-продажу.
Судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято заяви ОСОБА_2
та ОСОБА_3 про визнання ними позову ОСОБА_1 . При цьому
ОСОБА_3 є сином померлого власника квартири (продавця), а ОСОБА_2 - дружиною. Визнання ними позову не порушує державні інтереси, про що помилково зазначив суд першої інстанції. Спір стосується захисту цивільних прав та інтересів ОСОБА_1 , а не питання сплати податків, зборів та інших офіційних платежів.
Cуди попередніх інстанцій безпідставно послалися на судову практику Верховного Суду України, так як відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України
при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не Верховного Суду України.
Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зазначає, що суд не мотивував судове рішення, у тому числі, не зазначив підстави відхилення аргументів позову, скарги.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, суди помилково стягнули з позивача на користь ОСОБА_4 відповідні грошові кошти
у відшкодування цих витрат, оскільки не врахували подані позивачем заперечення та не надали оцінку доказам, наданим на підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг, розміру витрат. Висновки судів у цій частині належним чином не мотивовані.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_3 - адвоката Будьонної К. І.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2025 року зазначений відзив залишено
без руху, так як він містив ознаки окремої касаційної скарги.
У подальшому, у грудні 2025 року, представник ОСОБА_3 - адвокат
Будьонна К. І., на виконання ухвали Верховного Суду від 16 грудня 2025 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в іншій редакції, в якому викладено власні аргументи щодо касаційної скарги.
У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_4 - адвоката Пацкова М. Л., в якому зазначено,
що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
У відзиві вказано, що ОСОБА_4 понесла витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, розмір яких складає 5 000,00 грн, на підтвердження чого надано відповідні докази.
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карчагін С. В., подав
до Верховного Суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому викладено незгоду із розміром витрат на правничу допомогу, який ОСОБА_4 просить стягнути на свою користь із ОСОБА_1 за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 вересня 2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 (позивач)
та ОСОБА_3 (відповідач).
ОСОБА_3 (відповідач) є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідач).
ОСОБА_5 (відповідач), є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 надала суду розписку від 12 жовтня 2020 року, за якою ОСОБА_2 отримала від неї грошові кошти у розмірі 902 713,00 грн для придбання квартири
АДРЕСА_1 , з метою подальшої передачі даної квартири у власність ОСОБА_1 або її чоловіку (сину ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ).
15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 , за згодою другого з подружжя - ОСОБА_2 , придбав квартиру
АДРЕСА_1 , загальна площа 69,9 кв. м, житлова площа47,5 кв. м. Відповідний договір купівлі-продажу квартири посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В. В.
Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за вищевказаною адресою
з 28 липня 2021 року, з 19 січня 2022 року за цією адресою зареєстровано місце проживання її дочки - ОСОБА_6 .
ОСОБА_1 надала суду докази придбання будівельних матеріалів, побутової техніки, сплати за комунальні послуги.
03 квітня 2021 року ОСОБА_1 отримано розписку від 03 квітня 2021 року щодо подальшого оформлення договору купівлі-продажу вищевказаної квартири.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Готвянська І. М. подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті
її батька - ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції
не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила суд визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири та визнати за нею право власності на квартиру.
На обґрунтування позовної заяви зазначено відповідні доводи та надано докази.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з його недоведеністю.
Доводи касаційної скарги, крім іншого, стосуються невмотивованості судового рішення, не наведення підстав відхилення аргументів апеляційної скарги.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року
№ 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив
при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність
або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати,
що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи
та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про
ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини
з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції (а. с. 177-187, т. 1) представник ОСОБА_1 посилався на незаконність рішення районного суду, неврахування заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які визнали позов, на відсутність аргументації відхилення її доводів, що є порушенням статті 6 Конвенції, посилався на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відповідно достатті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»).
У пунктах 116-119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) закріплено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя статті 89 ЦПК України). Постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема, із мотивувальної частини, що містить зазначення мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві
на апеляційну скаргу (підпункт «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України). Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи,
якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що лише згадки джерел доказів і зазначення підтверджених ними обставин без їхньої оцінки недостатньо для висновку про те, що суд ці докази дослідив і мотивував відхилення відповідних аргументів учасника справи.
Положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертає увагу на те,
що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника
на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін,
а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року
у справі № 640/6181/19 (адміністративне провадження № К/9901/11320/20).
Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява
№ 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява
№ 22750/02, пункт 42)).
Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов'язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів
та істотних питань у справі.
У пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав,
що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
У пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних
і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).
У рішеннях ЄСПЛ склалася стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу
та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить
від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення,
та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі
№ 2-82/09 (провадження № 14-734свц19) також наголошено на обов'язку суду обґрунтувати рішення та розглянути аргументи позову. Результати оцінки доказів суд відображає у рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови
у прийнятті, що регламентовано нормами ЦПК України. При ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги і заперечення,
та якими доказами вони підтверджені. Крім того, суд зобов'язаний розглянути у
сі позовні вимоги й ухвалити відповідне рішення.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 310/10621/18 (провадження
№ 14-192цс21). У пункті 91 цієї постанови вказано про те, що суд не зобов'язаний давати пояснення своїх висновків буквально за кожним доводом, який заявив учасник справи, а може висловлювати узагальнені висновки, які передбачають врахування одночасно декількох доводів учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції
в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).
Статтею 382 ЦПК України унормовано зміст постанови суду апеляційної інстанції.
Переглядаючи рішення районного суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції формально погодився із висновками районного суду про відмову
у задоволенні позову, що не відповідає вимогам процесуального законодавства та статті 6 Конвенції щодо вмотивованості судового рішення.
Так, у постанові апеляційного суду відсутні:
- описова частина, а саме: короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ((пункт 2 частини першої статті 382 ЦПК України);
- відсутня мотивувальна частина із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції (пункт 3 частини першої статті 382 ЦПК України).
Тобто апеляційний суд не надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 , наданим нею доказам, не встановив фактичні обставини у справі, а повинен у мотивувальній частині рішення наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, надати оцінку доказам і доводам сторін.
При цьому судом не досліджувалося питання про те, чи порушені права позивача, чи має вона право на судовий захист, який належний спосіб судового захисту
її порушених прав.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що зроблені судом апеляційної інстанції висновки унеможливлюють перевірити доводи касаційної скарги по суті позову, а також законність рішення суду першої інстанції, ураховуючи вимоги статті 400 ЦПК України.
Отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи
та у порушення вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному
та повному з'ясуванню обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд
до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, оскаржуване судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При цьому Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги
про неправильне вирішення судами питання про розподіл витрат на правничу допомогу, так як відповідним доводам слід надати оцінку після вирішення справи
по суті.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору. Вказане стосується й витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна Сергія Володимировича, задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк